Кредитування підприємств та забезпечення кредитів

     Кредитний ризик щодо кредитної угоди - об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає ступінь того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.   Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності .

До основних найбільш поширених  методів мінімізації кредитного ризику віднесемо:

· диверсифікацію капіталу;

· оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

· регулювання обсягів  кредитних вкладів;

· використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;

· створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо.

         Методи мінімізації кредитного ризику тісно пов'язані з дотриманням основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому підрозділі.   До елементів кредитної політики відносяться ціль та задачі кредитної політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.   Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення - задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу.

      Задачі кредитної політики мають більш приватний характер: вони можуть бути пов'язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю прискорення оборотності, підвищення питомої ваги забезпечених позик .    Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.  Також важливим елементом кредитної політики є контроль в процесі кредитування, що здійснюється банком. Кожен з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на ефективності кредитної операції. Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.

      До зовнішніх факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше. До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику, відносяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.

     Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є: стандарти кредитування та кредитні інструкції. Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби, організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо.

       Технологія кредитування - це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності.

     Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

       Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов'язаних етапів кредитування.

     На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо наданняпозички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому. Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк. Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника.

      За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення за певну плату.На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.   Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

1. Нотаріально завірені  копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення  окремих видів підприємницької  діяльності, документи, що посвідчують  право власності на землю або  право тимчасового користування  земельною ділянкою, та інші документи,  що підтверджують правомірність  клієнта в одержанні позички.

2. Техніко-економічне обгрунтування  кредитованого заходу, що характеризує  рівень його ефективності, рентабельності  та окупності з розрахунками  очікуваних надходжень від реалізації  продукції (проведення робіт,  надання послуг), за рахунок яких  передбачається погасити майбутню  позику.

3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.

4. Копії контрактів на  підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

5. Виписки із рахунків  позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку.

6. Перелік майна (майнових  прав), що пропонується в заставу,  оригінали і належним чином  завірені копії документів, що  підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку  копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками. У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність фінансового стану позичальника. Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.   Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета документів. До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду    можливості і доцільності надання йому позики і визначає ймовірність  своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

     Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу: 1) виявити  фінансовий стан клієнта, 2) попередити втрати кредитних ресурсів внаслідок  неефективної господарської діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.      

     Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

· загальне уявлення про  клієнта;

· аналіз фінансового стану  клієнта;

· аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Чим точніше банк на цьому  етапі кредитного процесу зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження кредитного ризику.

Третім етапом кредитного процесу є прийняття банком рішення про можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обґрунтування повернення позики

1.3 Особливості забезпечення  кредитів

      Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов'язаннями третьої сторони. Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобов'язання) повинні задовольняти таким вимогам:

· висока ліквідність, тобто  можливість активів до конвертування  у грошову форму;

· здатність до тривалого  зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);

· стабільність цін на заставне майно;

· низькі витрати на зберігання і реалізацію застави.

Розмір кредиту під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Залежно від виду майна заставна оцінка може становити від 60 до 90%. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати на випадок зниження ціни застави.

Забезпеченням кредитів може бути:

1. Застава майна, що  належить позичальнику на правах  власності або делегування права  власності, на яке згідно чинного  законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом “Про заставу”.

2. Заставне право на  нерухоме майно. У даному разі  під забезпечення кредиту банк бере зобов'язання щодо нерухомості (іпотеку). 

Іпотека - це особисте заставне право на земельні ділянки, будівлі та споруди. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг:

· по-перше, технічно неможливо  здійснити передачу заставленого майна;

· по-друге, виключається повторна застава майна третій особі.

При оформленні іпотеки власник  нерухомого майна отримує кошти  від кредитора. При цьому боржник  зобов'язується вчасно погасити позику, в іншому разі за рішенням суду борг буде погашено за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна .

3. Цінні папери. Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу,кредитоспроможність емітента та інші. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з'ясування можливості реалізації цінних паперів у разі необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента і ринкову вартість заставлених цінних паперів. Крім того, банк повинен переконатись у тому, що отримані кошти будуть використанні на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що пов'язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та пониженням ризику їх банкрутства. Банк повинен бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Ще один важливий фактор - власність на цінні папери. Якщо цінні папери належать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише в разі, коли обидві ці особи погодяться на передачу їх під заставу.

4. Передача контрактів. Передача контрактів як форма забезпечення застосовується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходження від

замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.

5. Передача дебіторської  заборгованості. Цесія дебіторської  заборгованості полягає у передачі  банку рахунків за доставлені  позичальником товари (виконані  роботи, послуги), які підлягають оплаті. Розрізняють дві форми цесії:

· без повідомлення дебіторів; У цьому разі грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником.

· з повідомленням дебіторів;У  цьому випадку дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

Неформальна передача (цесія) зобов'язань як гарантія банківських  вимог має у порівнянні із заставним  забезпеченням ряд технічних  переваг, у першу чергу тому, що за неї немає проблем, пов»язаних зі зберіганням заставного майна.

6. Забезпечення дорогоцінними  металами. Як застава приймаються  монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені  та ін. Цей спосіб забезпечення  кредиту в сучасний період  використовується досить рідко.