Інвестиційні компанії та фонди. Історія їх становлення в Україні та перспективи розвитку

 

 

  МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

Кафедра  фінансів  і  кредиту

 

К У Р С О В А     Р О Б О Т А

 

З ДИСЦИПЛІНИ

 

„Гроші  і  кредит”

 

 

на тему:

 

«Інвестиційні  компанії  та  фонди. Історія  їх  становлення  в  Україні  та  перспективи  розвитку»

 

 

 

 

     Виконав:

курсант  гр. ЕФ12-1

Киртока  Н. В.

 

 

 

Науковий керівник:

Зав.  кафедри  фінансів  і  кредиту

  Мещеряков  А. А.

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ

2014

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………….……….3

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ……..……………………….4

1.1.Загальна характеристика  інвестиційних фондів і компаній…………….……4

1.2. Правові основи іноземного інвестування в Україні………………………....12

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ЇХ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ………………………………………………………………………….16

2.1. Поняття і механізм  роботи пайових інвестиційних  фондів……….………..16

2.2. Сучасні проблеми інвестиційних  фондів і компаній в Україні…………….19

РОЗДІЛ 3. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ……………………………………...21

3.1. Шляхи підвищення ефективності інвестиційних фондів………………….21

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….……..24

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………..25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Інвестиційна діяльність одна з найважливіших складових діяльності підприємства. Розробка даної теми, на мій погляд, досить актуальна в даний час, коли наша економіка знаходиться в глибокій кризі, і цікава мені не просо як майбутньому економістові, а в першу чергу, як громадянину своєї держави.

Причини, які  зумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, як і ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того або іншого напряму.

Об’єкт дослідження: інвестиційні фонди і компанії.

Предмет дослідження: інвестиційна діяльність.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато, хоч і є істотний фактор ризику. Крім  того  інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності.

В даний час перед Україною гостро стоїть проблема залучення іноземних інвестицій, без яких складно собі уявити повноцінний розвиток промисловості та здійснення великих проектів, через відсутність достатніх коштів всередині країни або небажання потенційних інвесторів-резидентів ризикувати своїм капіталом. Тому  основною  метою  даної  курсової  роботи  є  пошук  шляхів підвищення ефективності інвестиційних фондів  та  компаній, що  в  свою  чергу  призвело  б  до  розвитку  фондового  ринку, а це  потягне  за  собою  і залучення  іноземних  інвестицій.

Для досягнення мети поставлені такі завдання:

• характеристика  інвестиційних  фондів  та  компаній;
• аналіз впливу іноземного  інвестування  на  розвиток  інвестиційних  фондів  та  компаній;
• визначення  проблем  та  можливих  шляхів  їх  вирішення;

Структура курсової роботи включає вступ, 3 розділи з підпунктами, висновки, список використаної літератури.

РОЗДІЛ I. СУТНЫСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ

1.1.Загальна характеристика  інвестиційних фондів і компаній

У сучасних умовах інвестиційна компанія — це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який забезпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних власників капіталу.

Спочатку інвестиційні компанії обслуговували власників великих заощаджень. Що ж стосується власників дрібних заощаджень, то їм інвестиційні компанії надавали консультаційні послуги, оскільки рівень компетенції таких власників у сфері управління своїми активами був невисоким. Уже в 1899 р. у США виникає перша така інвестиційно-консультативна компанія, а через 10 років у Америці налічується вже 10 таких компаній.

Перехід від консультацій до управління внесками дрібних інвесторів був досить повільним і прискорився швидким зростанням заощаджень у населення, що перетворювало їх у могутній інвестиційний ресурс.

Нині в США налічується декілька великих інвестиційних компаній таких, наприклад, як «Фіделіті», «Дрейфус», «Венгард», «Франкаін» та ін., які відіграють велику роль у суспільному виробництві. До їх структури входить певна кількість інших інвестиційних компаній, їх капітал становить мільярди доларів.

Процес акумуляції дрібних заощаджень відбувався й до виникнення інвестиційних компаній і здійснювався банками. Але банки забезпечували лише збереження капіталу при деякому його збільшенні, як правило, за рахунок фіксованих відсотків. Це не могло влаштовувати всіх потенційних інвесторів. Частина з них цій пасивній позиції хоче протиставити активну, пов’язану з ризиком, але водночас і з можливістю помітно примножити свій капітал. Саме цю можливість і реалізує інвестиційна компанія, яка внаслідок цього займає свою власну нішу на фінансовому ринку. Зосереджуючи значний капітал і маючи мобільну структуру, інвестиційні компанії володіють усіма можливостями для успішної реалізації інтересів своїх вкладників. [11, c.312]

Організаційна структура інвестиційних компаній, як правило, пов’язана з акціонерною формою, або з формою товариства з обмеженою відповідальністю. Та нерідко це може бути й організація, що створюється на основі угоди контрактного типу, що укладається, як правило, між управляючим компанією (її менеджером, яким може бути як фізична, так і юридична особа), депозитарієм (від лат. depositum — річ, віддана на схов), тобто організацією, котра зберігає активи інвестиційної компанії, в якості якого найчастіше виступає банк, хоча це може бути й інша довірена особа, і, нарешті, власником капіталу.

Відповідно до цієї угоди власник капіталу (інвестор) передає свої заощадження інвестиційній компанії, купуючи на суму свого внеску інвестиційні сертифікати, або акції цієї компанії. Управляючий компанії бере на себе відповідальність і обов’язки з управління всім сукупним капіталом компанії, що представлений сумою вкладів індивідуальних вкладників. Депозитарій, або довірена особа, зобов’язується зберігати активи інвестиційної компанії.

Інвестиційні компанії бувають відкритого й закритого типу. Компанії закритого типу — це організації, які випускають чітко визначену кількість інвестиційних сертифікатів, що продаються інвесторам. [21, c.43]

 Зазначені цінні папери  інвестор не може повернути  інвестиційній компанії для їх  погашення, через це такі інвестиційні сертифікати і акції є неліквідними. Але відсутність ліквідності цих цінних паперів з боку інвестиційної компанії не означає їх абсолютної неліквідності. Ліквідність емітованих (випущених) закритою інвестиційною компанією цінних паперів забезпечується можливістю їх реалізації на вторинному ринку цінних паперів. Вони можуть бути об’єктом купівлі-продажу як на біржовому, так і на позабіржовому ринку, що визначається становищем інвестиційної компанії і тим, чи включена вона в список відповідної біржі, чи ні.

Інвестиційні компанії відкритого типу відрізняються від закритих тим, що вони у встановлений термін, а досить часто і в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції.

Таким чином, цінні папери таких компаній мають надзвичайно високу ліквідність. Відкриті інвестиційні компанії дуже привабливі для інвестора (особливо дрібного), але водночас це пов’язано з небезпекою наростаючого погашення інвестиційних сертифікатів, з можливим банкрутством таких компаній. Проте у високорозвинених країнах такого, як правило, не відбувається. Стійкість  відкритих  інвестиційних  компаній  посилюється  дією  цілої  низки  причин, серед  яких  як  головні  і  найбільш  поширени  такі:

• зростання  заощаджень населення, що  дає  змогу  частину  доходів  постійно  пертворювати  в  капітал  і  забезпечувати  його  диверсифікацію;
• зростання  рівня  масової  економічної  культури  населення, що  дає  можливість  інвестору  орієнтуватись  у  своїй  стратегії  з  урахуванням  певних  закономірностей  розвитку  фінансового  ринку;
• стабільна  й  досить  досконала  система  законодавства, що  забезпечує  досить  високий  рівень  захисту  інтересів  інвестора;
• розвинута  система  комерційних  структур, що  спеціалізуються  на  страхуванні  підприємницьких  ризиків;
• прозорість  ринку  цінних  паперів  і  наявність  доступу  до  обєктивної  інформації  про  діяльність  його  агентів. [21, c.315] 

Інвестиційна діяльність являє собою один з найбільш важливих аспектів функціонування будь-якої комерційної організації. Причинами, які зумовлюють необхідність інвестицій, є відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробництва, освоєння нових видів діяльності. В інвестиційній діяльності істотне значення має фактор ризику. Інвестування завжди пов'язане з іммобілізацією фінансових ресурсів підприємства і звичайно здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати.

Під інвестиціями і на макрорівні, і на рівні окремого господарюючого суб'єкта розуміються вільні кошти суб'єкта, які залишилися після задоволення його необхідних потреб, і які можна використовувати з метою отримання доходу. Інвестиціями є грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, та інші цінні папери, технології, машини, устаткування, ліцензії, у тому числі і на товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.

Інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. [9, с.65]

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, виходять з авторського права та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлені у вигляді технічної документації, навичок і проізодственних досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («Ноу-хау»); права на користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням та ін.

Для здійснення інвестиційної діяльності необхідно мати предмет інвестування, тобто визначені активи, які відповідно до законодавства України можуть бути інвестовані.

Особливу місце серед учасників ринку цінних паперів займають інвестори, тобто суб'єкти інвестиційної діяльності, які прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.

Інвестори на ринку цінних паперів з метою зниження ризикованості інвестицій і збільшення доходу від них, як правило, вкладають свої кошти одночасно в декілька видів цінних паперів, тобто формують власний портфель цінних паперів (інвестиційний портфель).

Всіх інвесторів можна поділити на 2 групи:

1. індивідуальні - фізичні, а  також юридичні особи, для яких  інвестиційна діяльність не є єдиним або одним з основних видів діяльності;

2. інституційні - набувають  і реалізують фондові цінності  великими пакетами. [8, с.151]

Інституційні інвестори здійснюють діяльності по позиці коштів індивідуальних інвесторів, а потім вкладають їх в цінні папери інших емітентів. Такі інвестори мають значний вплив на функціонування ринку цінних паперів і його активність.

Інституційними інвесторами на ринку цінних паперів України є:

- інвестиційні фонди та  інвестиційні компанії, які утворили  взаємні фонди;

- страхові компанії;

- пенсійні фонди.[10, с.151]

Інституційних інвесторів можна розділити на три групи.

1. здійснюють узгоджені  інвестиції в обмежене коло  підприємств-холдинги, фінансові групи, фінансові компанії.

2. здійснюють інвестиції, але при цьому не обмежуються раніше наміченими і певними об'єктами інвестування. До цієї групи відносяться інвестиційні фонди та компанії, страхові фірми. Портфель інвестицій цих інвесторів досить широкий і відносно стабільний.