Інвестиційні компанії та фонди. Історія їх становлення в Україні та перспективи розвитку

 Здійснюють повсюдні  інвестиції але не мають стабільного портфеля цінних паперів - інвестиційні дилери. Це інвестори, які намагаються отримати дохід  шляхом  спекулятивної гри на біржі (торговельні компанії, інвестиційні банки).

Інституції спільного інвестування представлені на фондовому ринку України холдингами, інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами і довірчими товариствами. Спільне інвестування - це діяльність, здійснювана в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду через випуск інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами. Спільне інвестування можуть також виконувати банківські установи разом з іншими фінансово-кредитними функціями.

Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного і позикового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних і організаційних проектів на галузевому або регіональному рівні.[15, с.64]

Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа надзвичайною функцією якої було спільне інвестування. Його організаційна форма визначалася у вигляді акціонерного товариства закритого типу зі статутним фондом не менше 2 тис. мінімальних зарплат. Статутний фонд формувався за рахунок грошових коштів, цінних паперів і нерухомого майна його засновників та учасників.

Інвестиційні фонди, відповідно до Указу Президента України від 1994 p., могли бути як відкритими, так і закритими. Відкриті створювались на невизначений термін. Вони забезпечували високу ступінь ліквідності інвестиційних сертифікатів, що випускалися, встановлюючи терміни їх викупу (погашення). На відміну від них, закриті інвестиційні фонди випущені сертифікати не викуповували. Термін діяльності таких фондів був визначеним і встановлювався вже у момент створення інвестиційного фонду закритого типу.

Наявна і досить недосконала правова база, що регламентувала функціонування інвестиційних компаній і фондів, певною мірою стримувала їх розвиток. Новим кроком у розвитку інвестиційних процесів у нашій державі стало прийняття в 2001 р. Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Згідно з положенням цього закону в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. До відкритих належать ті, що в будь-який момент за бажанням інвестора можуть викупити ті цінні папери, які емітовані даним інститутом спільного інвестування. Інтервальні — це різновид відкритих, які відрізняються від останніх тим, що процес викупу (за бажання інвестора) здійснюється в термін, установлений у проспекті емісії, але не рідше одного разу на рік. Інститути спільного інвестування належать до закритих тоді, коли вони не беруть на себе зобов’язання щодо викупу випущених ними цінних паперів. Останні можуть викуповуватись лише у двох випадках: реорганізації або ліквідації емітента.

Відповідно до Закону України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» всі закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній у разі закінчення терміну їх існування повинні реорганізуватись у пайові чи корпоративні інвестиційні фонди, або припинити свою діяльність. А ті, термін дії яких не закінчився, мають право функціонувати до кінця строку, а потім теж повинні бути реорганізовані або ж ліквідовані.

Що стосується відкритих інвестиційних фондів і відкритих взаємних фондів, то вони у дворічний термін мають бути або реорганізовані в пайові і корпоративні інвестиційні фонди, або ліквідуватись.

Подальша перспектива їх розвитку в нашій державі пов’язана з удосконаленням законодавства, що регулює діяльність цих компаній і фондів та всього фінансового ринку в цілому. Однак формування правового поля створює тільки загальні умови для розвитку інвестиційного бізнесу. Основу становлення й укріплення даної форми небанківських кредитних установ мають скласти зміни в матеріальному стані громадян нашої країни. Тільки за умови, що сімейні доходи для більшості населення переважати муть їх витрати, стає можливим перетворення фондів взаємного інвестування в потужний важіль інвестиційної діяльності.

Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Ця перспектива означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Але це, очевидно, буде тільки домінуючим напрямом, який не заперечуватиме багатогранності інших форм організації інститутів щодо акумуляції грошових коштів населення і їх перетворення в капітал. [11, с.319-320]

Отже, інвестиційні фонди діляться на відкриті та закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений термін і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Правові основи іноземного  інвестування в Україну

Для здійснення перетворень в економіці України потрібні значні капітальні вкладення. Ситуація ускладнюється тим, що проблему інвестування господарських комплексів доводиться вирішувати в умовах економічної кризи, коли «заморожування» коштів, при реалізації конкретних проектів дуже негативно впливає на ефективність функціонування всієї економічної системи.

Потреба в інвестиціях для реформування та перебудови економіки постійно зростає внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих фондів. У такій ситуації при практично повній відсутності власних коштів, набувають значення іноземні інвестиції, як додатково не інфляційний джерело фінансування. Загальний обсяг тільки першочергових іноземних інвестицій у нашу економіку становить більше 40 мільярдів доларів США. Однак, інвестиційний процес в Україні гальмується рядом суб'єктивних і об'єктивних факторів, серед яких політична та економічна нестабільність, часті зміни законодавства, повільні темпи приватизації, невирішеність питань земельної власності і т.п.. [14, c.54]

 Все це вимагає від  Уряду України проведення вивіреної, науково-обгрунтованої  і, в той  же час, активної інвестиційної  політики, основою якої має бути  в першу чергу створення чіткої  та стабільної нормативно-правової бази господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

В Україні порядок державного управління інвестиційною діяльністю та іноземне інвестування, як її складовою частиною, викладені в Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 року N 384, де іноземні інвестиції згадуються нарівні з іншими джерелами інвестування, та у Програмі діяльності уряду України, затвердженої Верховною Радою України 15 жовтня 1996 року. Згідно Концепції державна інвестиційна підтримка надаватиметься переважно на розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

 При цьому напрямками  пріоритетного інвестування є  розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго і ресурсозберігаючих технологій, соціальна сфера, розширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого споживання і послуг населенню, а також конкурентно-спроможної продукції, яка призначається на експорт, розвиток агропромислового комплексу, прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості. Органами державного управління загальної компетенції, у функції яких входить управління іноземним інвестуванням, в Україні є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Президент також бере активну участь у здійсненні державного управління іноземним інвестуванням в Україні. Так, згідно Указу Президента України від 08.08.1995г. N 719/95 створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія.

З метою підготовки пропозицій щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, прискорення і інтеграції в світову економіку та залучення іноземних інвестицій при Кабінеті Міністрів України створено Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні (Указ Президента України від 27.01.1996г. N 90/96). Указом Президента України від 02.07.1996г. N 493/96 було створено Національне агентство України реконструкції та розвитку, у функції якого входить формування та реалізація державної політики щодо залучення та використання кредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій.

В апараті Кабінету Міністрів України функції з управління іноземним інвестуванням безпосередньо виконує відділ іноземних інвестицій і вільних економічних зон, який організаційно входить до складу Головного управління з питань зовнішньоекономічних зв'язків.

У повноваження місцевих державних адміністрацій входять: розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій, внесення пропозицій щодо створення вільних економічних зон, сприяння створенню підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення управління інвестиційною діяльністю, в тому числі і за участю іноземних інвесторів, винесення на розгляд відповідних органів пропозицій щодо залученню іноземних інвестицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, обов'язкова реєстрація іноземних інвестицій, ведення їх обліку, проведення на місцевому рівні переговорів з потенційними стратегічними інвесторами, облік частини іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів і т.д. [19, c.112]

Органами функціональної (Міжгалузевої) компетенції, у функції яких тією чи іншою заходом входить управління процесом залучення та використання іноземних інвестицій, є: Валютно - кредитна рада при Кабінеті Міністрів Україна, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство закордонних справ України, Українська державна кредитно-інвестиційна компанія, Національне агенство України реконструкцiї та розвитку, Фонд державного майна України, Державний митний комітет України і Головна податкова адміністрація України.

Слід зазначити, що хоча за останні роки система державного управління іноземним інвестуванням в Україні не раз піддавалася змінам, але, як правило, ці кроки є недостатньо далекоглядними і відповідно, малоефективними. Так, наприклад, аналіз завдань Національного агенства України реконструкції та розвитку, яке має статус міністерства і є правонаступником ліквідованого Агенства координації міжнародної технічної допомоги показує, що по суті створений аналогічний орган державної виконавчої влади. Це свідчить про те, що в державне регулювання всіх видів зовнішніх надходжень в економіку України (іноземних інвестицій, іноземних кредитів і технічної допомоги) знову прийшли до того, що було напрацьовано раніше, зокрема - до об'єднання функцій державного управління у згаданих напрямках в рамках одного міністерства.

Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій . Аналізуючи зміст згаданого розділу, можна зробити важливий практичний висновок про тому, що суб'єктом, який отримує державні гарантії щодо захисту іноземних інвестицій, є іноземний інвестор, а не підприємство з іноземними інвестиціями. [4]

Законодавством України передбачені наступні державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

1 . Гарантії від примусового вилучення іноземних інвестицій (за винятком випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.

2 . Гарантії компенсації і відшкодування збитку іноземним інвесторам (включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України своїх обов'язків).

3 . Гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності (тобто право на повернення не пізніше, ніж через 6 місяців з дня припинення діяльності, інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі відповідно до їх реальної вартості на момент припинення інвестиційної діяльності).

4 . Гарантії безперешкодного і негайного переведення за кордон прибутку, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Отже, ці гарантії забезпечують у разі зміни умов захисту іноземних інвестицій застосування до них протягом 10 років спеціального законодавства про іноземні інвестиції, яке діяло в момент реєстрації іноземної інвестиції, тобто мова йде про гарантії поваги права власності іноземних інвесторів. Однак щодо податкових пільг ці гарантії не діють.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ЇХ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

2.1. Поняття і механізм  роботи пайових інвестиційних  фондів

 

Є різні погляди стосовно історії виникнення інвестиційних фондів. Автором концепції спільного інвестування вважають датського комерсанта Єдріана Ван Кетвіча, який стверджував, що диверсифікація активів збільшує привабливість інвестування для людей з малим початковим капіталом. У 1774 р. він заснував інвестиційний фонд — Eendragt Maakt Magt, ідея створення якого втілилась у тезу консолідація створює прибуток. Саме цей фонд став прототипом усіх інших європейських (а потім і американських) фондів спільного інвестування.[22, c.80]

На думку інших дослідників, історія інститутів спільного інвестування почалась у XIX ст. у Нідерландах, коли наказом короля Вільяма І у 1822 р. був створений перший фонд взаємного інвестування.

У Великій Британії перший фонд спільного інвестування — The First British Fixed Trust виник у 1931 p.

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) - це об'єднані кошти інвесторів, передані в довірче управління компанії. Сам пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою - це так званий «майновий комплекс», а по суті, це інвестиційний портфель.[14, c.61]