Валютні операції банку (на прикладі діяльності ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»)

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу; або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс відображає взаємодію середовищ національної та світової економіки. Він використовується при купівлі та продажу валюти у зв’язку з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженні в країну або вивозі за кордон капіталів, кредитів, прибутків тощо.

Функції валютного  курсу.

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

По-перше, за його допомогою долається  економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової грошової системи.

По-друге, на основі валютних курсів здійснюється порівняння вартісних показників окремих  країн, умов і результатів виробничого відтворення - продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, а також платіжного балансу країни.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни з  світовими цінами та інтернаціональною  вартістю. Валютний курс - це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами-учасницями міжнародних економічних зв’язків.

В економічній теорії розглядається  два основних види валютних курсів: фіксований та плаваючий. Крім цих двох існує кілька варіантів, які залежно від конкретно обраних параметрів їх реалізації, можуть розглядатися як модифікація фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, що в українській мові отримало назву “валютний коридор”. Крім цього, є так звана модель перемінно-фіксованого (повзучого з прив’язкою до фіксованого) курсу (англійською - crawling ред).

Різноманітні варіанти валютних курсів можна представлені у таблиці 1.1

На практиці застосовують також  гібридні варіанти фіксованого або  плаваючого курсу - це офіційний, ринковий, біржовий тощо.

Після другої світової війни відповідно до Бреттон-вудської угоди було введено  режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху Бреттон-вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют. Однак, вільно “плавають” тільки провідні валюти ¾ долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька варіантів фіксації курсу: прив’язка його до кошика валют; прив’язка до однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного коридору.

 

Таблиця 1.1

Моделі валютних курсів

Види валютних курсів	Метод фіксації курсу
1. Фіксовані  курси.	система, що припускає  наявність офіційних валютних паритетів.
1.1.Запровадження  фіксованого курсу за класичною  схемою	офіційні курси, що базуються на золотому паритеті (можливі за умов золотого стандарту).
1.2. Договірні  фіксовані курси.	курси, що базуються  на договірній основі
1.3. Установлення  коригованого фіксованого курсу  (adjustable ред).	фіксація курсів по відношенню до стійких валют чи міжнародних валют на рівні, що фактично склався на валютному ринку. Фіксація, що передбачає регулярний перегляд або межі можливих відхилень.
1.4. Премінно-фіксований	курс, який змінюється за деякою визначеною наперед схемою, наприклад, з урахуванням очікуваної зміни індексу інфляції. Потребує втручання держави.
2. Плаваючі курси.	система, при  якій у валют немає офіційних  паритетів.
2.1. Проголошення  вільно плаваючого курсу	курси, які самостійно формуються на ринку під впливом  попиту і пропозиції
2.2. Установлення  керованого плаваючого курсу (managed float).	курси валют, які  прив’язані безпосередньо чи через “валютні корзини” до провідних валют. Вони коректуються валютними інтервенціями центральних банків з метою уникнути тимчасових різких коливань.

 

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних валютних відносин. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливає практично на всю систему макро та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

 

 

Розділ 2. Регулювання валютних операцій на національному валютному ринку

 

2.1 Завдання та спрямованість  валютного регулювання

 

Здійснення валютних операцій як на світовому, так і на національному  валютному ринку потребує валютного  регулювання. Під валютним регулюванням слід розуміти одну з форм державного регулювання міжнародних економічних відносин, спрямовану на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансі, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів в руках держави.

Основними суб’єктами валютного ринку є комерційні банки. У банках відкривають і утримують валютні рахунки інші учасники ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депозитно-кредитних операцій у валюті. Банки акумулюють сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламентується внутрішнім законодавством, яке визначає права та обов’язки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких належить і Україна), законодавство спрямоване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який є об’єктом посиленої уваги з боку держави. Залежно від форм валютної політики та системи валютного регулювання в кожній країні формується своя структура валютного ринку.

Розвиток валютного ринку в  Україні розпочався після проголошення незалежності держави. За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

Валютне регулювання здійснюється на національному і міждержавному рівні.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання  та контролю є:

1. організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
2. регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
3. організація внутрішнього валютного ринку;
4. регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
5. регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;
6. встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
7. забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. [16, с. 87-88]

Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання – ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.

Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів “ Про систему валютного регулювання та валютного контролю ”, який набув чинності у лютому 1993 р. і діє й нині. Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території Україні, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно- фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно з Декретом субєкти валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти також мають право бути власниками валютних цінностей, що розміщені за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України

Загальне керівництво валютною політикою здійснюють Президент України та Верховна Рада, які приймають законодавчі акти у сфері валютної політики, забезпечують їх дотримання, розподіляють повноваження і функції з управління валютною сферою всередині країни.

Головною виконуючою установою валютного регулювання є Національний банк України, який:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс держави

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам

- видає в межах, передбачених цим Декретом, обовязкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування

- установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків

Валютний контроль – це здійснення уповноваженими органами необхідних дій, спрямованих на дотримання фізичними та юридичними особами встановленого законодавством порядку переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України.

Контроль за правомірністю діяльності уповноважених банків здійснює Національний банк України. Він стежить за виконання правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенії інших державних органів. Крім НБУ, в межах своєї компетенції, органами валютного контролю є:

- Державна податкова інспекція України, яка здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України

- Міністерство звязку контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України

- Державний митний комітет України здійснює контроль за додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України

Законодавство про валютний контроль за зовнішньоекономічною діяльністю підприємств діє лише в країнах СНД. У нашій державі поняття валютного контролю вперше з’явилося в 1993 р. з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (далі – Декрет про систему валютного регулювання). Більш детально поняття валютного контролю було визначено у Законі України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР (далі – Закон про порядок розрахунків).

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів та зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває  за межами України, підлягають валютному контролю.

І так сьогодні валютне регулювання  є засобом реалізації валютної політики, яка являє собою сукупність заходів у сфері валютних відносин відповідно до стратегічних цілей держави. В Україні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтримання рівноваги платіжного балансу.

 

2.2 Методи державного регулювання

 

У системі державного регулювання  економічного життя кожної країни виділяють  сукупність заходів, які проводяться центральними банками у сфері грошового обігу і валютних відносин, з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної валютної політики держави. Ця політика здійснюється переважно у двох формах: дисконтній та девізній.

Дисконтна політика означає зміну  облікової ставки центрального банку  з метою регулювання валютного  курсу впливом на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу із країн, де цей рівень набагато нижчий. Такий приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, а отже, сприяє підвищенню її курсу.

Політика кредитної рестрикції («дорогих грошей») використовується, як правило, в умовах стрімкого промислового буму та зростання господарської активності. Її мета – перешкодити процесу активного використання кредиту господарськими суб’єктами та загальмувати промисловий бум, який часто призводить до перевиробництва товарів.

Політика кредитної експансії (“дешевих грошей”), навпаки, спрямована на стимулювання кредитних операцій у розрахунку на те, що більш сприятливі умови  кредитування спонукатимуть до господарської активності, зростання виробництва і залучення іноземного капіталу.

Девізна політика спрямована на регулювання  валютного курсу через купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послабления валютних обмежень [11, с. 177].