Инвестиционный рынок

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний університет»

Криворізький економічний  інститут

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни “  Інвестиції ” 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент IV курсу ФЕФ

групи 6.508 «Фінанси»

Зідра А. Ю.

 

 

 

 

 

Кривий Ріг

2012

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольне завдання 8

1. Інвестиційний ринок: поняття, інфраструктура, кон’юнктура.
2. Поняття та призначення портфелю фінансових інвестицій.
3. Тестове завдання.

3.1. Стадія поетапного введення інвестиційного об’єкту в експлуатацію охоплює:

а) реальний розвиток бізнес-ідеї до того моменту, коли інвестиційний  проект цілком вводиться в експлуатацію;

б) стабільне функціонування виробничих потужностей;

в) організацію закупівель і постачань необхідних для впровадження інвестиційного проекту;

г) цикл будівельно-монтажних робіт;

д) вірна відповідь: б, г.

3.2. Які грошові потоки не є представниками третьої стадії інвестиційного проекту?

а) грошові експлуатаційні видатки;

б) виручка від продажу інвестиційного продукту;

в) страхові платежі, які  обумовлено в договорі (контракті);

г) податкові платежі  за проектом;

д) вірна відповідь  відсутня.

4. Які динамічні моделі оцінки привабливості інвестиційного проекту одержали у світовій практиці найбільшого поширення? Доведіть свою думку.
5. Розкрийте зміст категорій: внутрішнє середовище проекту, внутрішня норма дохідності, внутрішня (фундаментальна) вартість проекту. Вкажіть їхнє місце в процесах інвестування. Обґрунтуйте відповідь.
6. Задача.

Розрахуйте теперішню вартість 773 гривень, що будуть отримані через 7 років плюс 1242 гривень, які будуть отримані через 7 років після цього, за умови, що процентна ставка становить 8%. Обґрунтуйте отриманий результат.

 

 

 

 

 

 

 

1.

Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб’єкт — інвестор, тобто господарюючий суб’єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари. 
У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення “інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)”. При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом. 
Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання. 
Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх дохідності. 
Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примітивному розумінні, фінансовий ринок капіталу — це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними. 
Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис. 1 наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор. 
Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Рис. 1.1. Схема взаємодії  ринків

Ринок реальних активів (інколи вживається термін “матеріальні чи фізичні активи”) пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом. 
Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу. 
Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів. 
Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному забезпечує інвестиційний процес. 
На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку. 
Інвестиційний ринок — це система, що включає: 
- суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.); 
- об’єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.); 
- інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.); 
- ринковий механізм; 
- контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

;

. Кон'юнктура інвестиційного ринку - це форма виявлення на інвестиційному ринку загалом, або на окремих його сегментах системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та конкуренції [5].

Для кон'юнктури інвестиційного ринку характерні 4 стадії:

1) Підйом кон'юнктури,  пов'язаний з підвищенням активності  ринкових процесів у зв'язку  з пожвавленням економіки загалом.  Він характеризується ростом  обсягів попиту на об'єкти інвестування, підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.

2) Кон'юнктурний бум,  пов'язаний з різким зростанням  попиту на усі інвестиційні  товари, які пропозиція не зважаючи  на ріст, задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на  усі об'єкти інвестування, підвищуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

3) Ослаблення кон'юнктури,  пов'язане зі зниженням інвестиційної  активності через спад в економіці  загалом, майже повним насиченням  попиту на об'єкти інвестування  та деяким надлишком їх пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і початок зниження рівня цін на більшість об'єктів інвестування. Відповідно знижуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

4) Кон'юнктурний спад - це найбільш не сприятлива  стадія на інвестиційному ринку з позицій інвестиційної активності. Вона характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування. На цій стадії кон'юнктури ринку суттєво знижуються ціни на об'єкти інвестування, а доходи інвесторів та інвестиційних посередників падають до найнижчої позначки, а в ряді випадків інвестиційна діяльність є збитковою.

Таким чином, інвестиційний ринок  розвивається циклічно та мінливо згідно з кон'юнктурною тенденцією, див. рис. 2.2.

Рис. 2.2. Кон'юнктурний  цикл інвестиційного ринку

У зв'язку з тим, що кон'юнктура  інвестиційного ринку постійно змінюється, то для формування ефективної інвестиційної  стратегії та прийняття економічно обґрунтованих інвестиційних рішень її необхідно систематично досліджувати. Вивчення кон'юнктури інвестиційного ринку охоплює такі стадії:

Поточне спостереження  за інвестиційною активністю і, насамперед, в тих сегментах ринку, в яких планується здійснити, або вже здійснюється інвестиційна діяльність.

Аналіз поточної кон'юнктури  інвестиційного ринку та виявлення  сучасних тенденцій її розвитку. Цей  аналіз складається з виявлення  особливостей конкретних сегментів  інвестиційного ринку і тих змін, які відбуваються на ринку у момент спостереження, порівняно з попереднім періодом.

Прогнозування кон'юнктури  інвестиційного ринку для вибору основних напрямів стратегії інвестиційної  діяльності та формування інвестиційного портфеля. Основне завдання прогнозу - визначити тенденції факторів, які формують інвестиційний клімат та які впливають на стан інвестиційного ринку у перспективі.

Кон'юнктура інвестиційного ринку змінюється під впливом  інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів. Сприятливий інвестиційний

клімат повинен забезпечити, насамперед, захист прав інвестора  від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених втрат доходу і капіталу.

До чинників, що формують інвестиційний клімат належать:

♦ рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку, який містить стан та структура виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг тощо;

♦ політичні та правові  чинники - створення відповідного законодавчого  та нормативного поля, яке залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади; заходи з  державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільності національної грошової одиниці; валютне регулювання; забезпечення привабливості об'єктів інвестування.

♦ стан фінансово-кредитної  системи та діяльність фінансових посередників: рівень розвитку та функціонування фінансового ринку; інвестиційна діяльність банків; інвестиційна політика НБУ.

♦ статус іноземного інвестора: режим іноземного інвестування; діяльність міжнародних фінансово-кредитних  інституцій; наявність вільних економічних  та офшорних зон.

♦ інвестиційну активність населення: відносини власності в державі; стан ринку нерухомості; стабільність національної валюти тощо.

На жаль, кризові процеси  та інфляція призвели сьогодні до порушення  оптимальних співвідношень між  національними заощадженнями та інвестиціями в народне господарство: щороку значна частина заощаджень залишалася неконвертованою в інвестиції. Як наслідок, не повністю використовуються можливості нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки. Особливо давалися в знаки такі негативні чинники:

♦ недосконалість законодавства, що регулює інвестиційну діяльність;

♦ відсутність скоординованої державної інвестиційної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один із головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

♦ низька дієздатність банківсько-кредитної  системи та її фактична неспроможність акумулювати достатньо високий  інвестиційний потенціал населення;

♦ нерозвиненість фондового  ринку, відсутність розвиненої мережі інституційних інвесторів, необхідної системи страхування інвестиційних ризиків та іпотечних відносин, лізингу та інших інститутів фінансування;

♦ низький рівень капіталізації  прибутків підприємств та відсутність  економічних та (податкових) стимулів для інвестування;

♦ неефективне та безсистемне використання амортизаційних фондів;

♦ розпорошування інвестиційних  бюджетних коштів - спрямування інвестиційного потенціалу приватизації переважно  на цілі бюджетного споживання;

♦ наявність проблем  у корпоративному секторі та незахищеність  прав інвесторів;

♦ низький рівень торговельної активності на вітчизняному ринку акцій  внаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, які не зацікавлені у додаткових їх випусках;

♦ недостатнє висвітлення  інформації про емітентів, професійних учасників ринку цінних паперів, ризиків стосовно фінансових інструментів, що перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ним інвестиційних рішень;

♦ значні обсяги тіньового  бізнесу як основного джерела нелегального накопичення та вивезення капіталу.

Отже, на інвестиційному ринку накопичилися проблеми, які  потребують невідкладного розв'язання. Оптимальний варіант розв'язання цих проблем має визначатися  на основі порівняльного аналізу  розвитку світових ринків інвестиційного капіталу, тенденціями розвитку яких є:

◊ створення глобальних торговельних та розрахунково-кліринговнх систем для обслуговування світової торгівлі;

◊ підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

◊ універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого увага приділяється, передусім, якості, швидкості та мінімальній  ризикованості послуг, а не спеціалізації  цих установ за видами фінансових послуг;

◊ зростання ролі інституційних  інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових  компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

◊ комерціалізація центральних  ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями до приватних:

◊ консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка  відбувається згідно з утвореною  природнім шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що мас, здебільшого, наднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);