Инвестиционный рынок

◊ консолідація системи  державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

З метою створення  привабливого інвестиційного клімату  та активізації інвестиційної діяльності задля забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення необхідно:

1) для створення привабливого  інвестиційного середовища для  приватного не позичкового капіталу:

♦ дерегулювання підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності;

♦ завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах  рівності всіх інвесторів;

♦ забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;

♦ удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в  тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних  акціонерів;

♦ підвищення ефективності процедур банкрутства;

♦ забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного дотримання прав платників податків;

♦ підвищення інвестиційної  привабливості об'єктів приватизації;

♦ подальше проведення адміністративної реформи з метою вдосконалення  та підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції;

♦ зміцнення банківської  системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів;

♦ пожвавлення інвестиційної  діяльності у спеціальних економічних  зонах;

♦ сприяння судовій реформі  та безумовному виконанню судових  рішень;

♦ створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки;

 

 

 

 

 

 

 

2.

Фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних із диверсифікацією операційної діяльності підприємства.

Здійснення  фінансових інвестицій характеризується низкою особливостей, основними з  яких є:

1. Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки.

2. Фінансові інвестиції  є основним засобом здійснення підприємством зовнішнього інвестування.

3. У системі сукупних  інвестиційних потреб підприємств  реального сектора економіки  фінансові інвестиції формують  інвестиційні потреби другого  рівня (другої черги).

4. Стратегічні фінансові  інвестиції підприємства дозволяють йому реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку більш швидким і дешевим шляхом.

5. Портфельні фінансові  інвестиції використовуються підприємствами  реального сектора економіка  в основному в двох цілях:  отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових активів та їх проти інфляційного захисту.

6. Фінансові інвестиції  надають підприємству найбільш  широкий діапазон вибору інструментів  інвестування за шкалою «доходність-ризик».

7. Фінансові інвестиції  надають підприємству достатньо широкий діапазон вибору інструментів інвестування й за шкалою «доходність-ліквідність».

8. Процес обґрунтування  управлінських рішень, пов'язаних  зі здійсненням фінансових інвестицій, є більш простим і менш трудомістким.

9. Висока схильність до коливань кон'юнктури фінансового ринку в порівнянні з товарним визначає необхідність здійснення більш активного моніторингу в процесі фінансового інвестування.

Фінансове інвестування здійснюється підприємством у наступних  основних формах: З урахуванням особливостей і форм фінансового інвестування організується управління ними на підприємстві. При достатньо високій періодичності здійснення фінансових інвестицій на підприємстві розробляється спеціальна політика такого управління.

Політика управління фінансовими інвестиціями представляє собою частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує вибір найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу й своєчасне його реінвестування. Формування політики управління фінансовими інвестиціями здійснюється за наступними основними етапами

Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням  «інвестиційного портфеля». Воно базується  на тому, що більшість інвесторів обирають для здійснення фінансового інвестування більше, ніж один фінансовий інструмент, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів представляє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель представляє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, що призначені для здійснення фінансового інвестування у відповідності до розробленої інвестиційної політики.

Оскільки на переважній більшості підприємств єдиним видом  фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (або «портфель цінних паперів»).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

· забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;

· забезпечення високих  темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

· забезпечення мінімізації  рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням;

· забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

· забезпечення максимального  ефекту «податкового щита» в процесі  фінансового інвестування.

Розглянемо сучасні  підходи до типізації інвестиційних  портфелів підприємства, що забезпечують реалізацію конкретних форм його політики фінансового інвестування. Така типізація проводиться за низкою основних ознак .

Також можна класифікувати  інвестиційні портфелі підприємства за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів інвестування:

· портфель акцій;

· портфель облігацій;

· портфель векселів;

· портфель міжнародних  інвестицій;

· портфель депозитних вкладів;

· портфель інших видів  спеціалізації.

У сучасній інвестиційній  практиці найбільш часто здійснюється формування комбінованого портфеля за першими двома ознаками - цілям формування інвестицій та рівню ризиків, що приймаються. Такими основними варіантами комбінованих типів інвестиційних портфелів є:

· агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);

· агресивний портфель зростання (портфель прискореного зростання);

· помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);

· помірний портфель зростання (портфель нормального зростання);

· консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);

· консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).

 Діапазон комбінованих  типів інвестиційних портфелів  може бути розширений в ще  більшому ступені за рахунок  їх варіантів, які мають проміжне  значення цілей фінансового інвестування.

 

 

 

4.

 

У світовій практиці найбільшого  поширення одержали такі динамічні моделі:

- чиста поточна вартість  або чистий дисконтований прибуток (Net Present Value, NPV)',

- індекс доходності (PI);

- дисконтований період  окупності капіталовкладень (DPP);

- врішня норма доходності (прибутку) проекту або маржинальної  ефективності капіталу (Interal Rate of Return, IRR);

-модифікований метод  маржинальної ефективності капіталу (MIRR).

Метод чистої поточної вартості (NPV) дозволяє одержати найбільш узагальнену  характеристику результату реалізації проекту, тобто кінцевий ефект в абсолютному вираженні:

де FV- майбутня вартість грошових доходів від проекту (Future Value);

г- ставка дисконтування, частки одиниці; г- розрахунковий період, роки (місяці). Дисконтна ставка виражається у відсотках або в частках одиниці.

Якщо NPV >0, то проект генерує  більшу, ніж середньозважена вартість капіталу, норму прибутку. У цьому  випадку проект може бути ухвалений  інвестором.

Розрахунок чистої поточної вартості {NPV) може здійснюватися за формулою:

де РУ - дійсна вартість грошових надходжень від проекту  після дисконтування;

/ - сума інвестицій (капіталовкладень), направлених на реалізацію даного проекту.

Дисконтна ставка (г), застосовувана  для визначення РУ, диференціюється  з урахуванням ризику і ліквідності  інвестицій.

Проекти, за якими чиста  поточна вартість від'ємна або дорівнює нулю, неприйнятні для інвестора, тому що не принесуть йому додаткового доходу на вкладений капітал. Проекти з додатним значенням даної величини дозволяють збільшити першопочатково інвестований капітал інвестора.

 

Усі розглянуті методи оцінки дають можливість фінансовим менеджерам підприємства вивчити характерні риси проекту і прийняти правильне рішення.

До основних критеріїв  прийняття інвестиційних рішень належать:

- відсутність більш  вигідних варіантів;

- мінімізація ризику  втрат від інфляції;

- короткий термін окупності  капітальних вкладень;

- невисока вартість  проекту;

- забезпечення стабільності  надходження доходів від проекту  протягом тривалого часу;

- висока рентабельність  інвестиційних вкладень у діяльність  підприємства;

- висока доходність  інвестицій після дисконтування  тощо. Використовуючи різноманітні комбінації в прийнятті рішень,

фінансовий менеджер може прийняти обґрунтований варіант  проекту.

Реальний процес прийняття  управлінських рішень потребує значного обсягу інформації і багатьох фінансових розрахунків, що знаходить відображення в інвестиційних планах підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.

 

Внутрішнє середовище, в основному, визначається взаємодією між наступними учасниками та клієнтами:

1. власник, яким може бути уряд, рада директорів, акціонери, приватна особа;
2. користувач, ринок, покупець, клієнт, чиї потреби та бажання необхідно враховувати та з’ясовувати;
3. головна організація, якою може бути міністерство або корпорація, відповідальна за роботи по проекту;
4. команда з управління проекту, включаючи штатних робітників та консультантів;
5. постачальники, оптові фірми, підрядники, що забезпечують матеріалами та послугами.

Крім названих факторів, на контекст проекту впливають ірраціональні фактори, які важко підлягають формальному визначенню, але можуть впливати як позитивно так і негативно на проект, наприклад:

1. фактори соціальної системи (премії та якість життя);
2. політичні фактори (влада, обмежені ресурси, ідеологія);
3. індивідуальні реакції на премію, владу, якість життя.

 

Внутрішньою нормою дохідності (IRR) є ставка дохідності, яка прирівнює очікувані чисті грошові потоки до початкових витрат. Для розрахунку IRR необхідно обчислити щодо R таку формулу:

де r — ставка дохідності, яка дає NPV = 0. 
Проект приймається за умови, що значення його внутрішньої норми дохідності більше за ставку дохідності, що вимагається за проектом. У даному разі величина k з формули чистої теперішньої вартості являє собою ставку дохідності, що потребується. 
У переважній більшості випадків IRR — метод оцінки капітальних проектів. Він дає таке саме рішення стосовно прийняття чи відхилення пропозиції щодо інвестування. Проекти з позитивними значеннями чистої теперішньої вартості матимуть вартість r більшу за вартість k.

Внутрішня, або фундаментальна, вартість — аналітична оцінка об’єкта нерухомості, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу. Розрахунок внутрішньої вартості можливий за наявності доступу до повної інформації про оцінювальний об’єкт. Внутрішня (фундаментальна) вартість підприємства являє собою аналітичну оцінку вартості підприємства, основану на глибокому вивченні існуючого фінансового та техніко-економічного стану підприємства та очікуваних внутрішніх можливостей його розвитку у майбутньому. Визначення внутрішньої вартості передбачає врахування усіх позитивних та негативних перспектив розвитку підприємства та ефекту цілісності системи. Таким чином, внутрішня вартість залежить не від цілей конкретного інвестора (як при визначенні інвестиційної вартості), а від суб'єктивних аналітичних можливостей незалежного експерта-оцінювача. 
Оцінка внутрішньої вартості здійснюється у процесі так званого фундаментального аналізу та передбачає врахування таких основних факторів: ринкова вартість активів підприємства, найбільш вірогідний грошовий потік в прогнозному періоді, найбільш вірогідні темпи зростання чистого доходу в післяпрогнозному періоді, якість управління підприємством. 
Внутрішня вартість (та його акцій - для акціонерних товариств) -це така його вартість, якою вона буде в майбутньому, якщо інші інвестори отримають ту інформацію, якою користується експерт-оцінювач при дослідженні даного підприємства. Якщо ринкова (курсова) вартість підприємства (акцій підприємства) нижча ніж внутрішня вартість, підприємства (акції доцільно купувати, оскільки вони є недооціненими, якщо менше - доцільно продавати як переоцінені, оскільки в майбутньому їх ринкова вартість вірогідно знизиться.