Оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвестування. Економічна сутність та види реальних інвестицій

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Апреля 2013 в 16:56, курсовая работа

Описание работы

Оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвестування, як і реальних інвестицій, здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестованого капіталу, з одного боку, і сум поворотного грошового потоку по ньому, з іншого. Разом з тим, формування цих показників в умовах фінансового інвестування має суттєві відмінні особливості.

Содержание работы

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 3
1. Оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвестування…….3
2. Економічна сутність та види реальних інвестицій………………………….9
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 13

Файлы: 1 файл

вариант 5 готовая.doc

— 447.50 Кб (Скачать файл)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Економічна сутність та види реальних інвестицій.

 

Інвестиції  в об'єкт інвестиційної діяльності здійснюються в різних формах. Досить поширеним видом інвестицій є реальні інвестиції.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні  активи як матеріальні (виробничі, основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична,  інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Інколи вкладення  коштів у нематеріальні активи, пов'язані  з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

Дивіденд за акцією є результатом розподілу  прибутку. Щоб одержати дивіденд, треба мати прибуток,  не  нижчий  за  ставку  позичкового відсотка.  За відсутності прибутку підприємство не зобов'язане виплачувати дивіденди акціонерам, оскільки вони цього підприємства однаковою мірою відповідають  за результати його діяльності, тобто дивіденди юридично не гарантовані.

Інша річ  — корпоративні облігації, що так  само є формою зовнішнього фінансування підприємства. У цьому разі власник позичкового капіталу вже не хоче бути підприємцем, не хоче ризикувати, тим більше, що в нього є вибір: він може помістити власні заощадження в банк і одержувати прибуток у вигляді гарантованого відсотка, а може прямо без посередництва банку, мати зв'язок з якимось конкретним підприємством і так само одержувати гарантований відсоток. Таке вкладення капіталу і засвідчується корпоративною облігацією. Прибуток або відсоток за облігацією буде вищий, ніж у банку, оскільки враховує компенсацію за ризик.

Ризик тут полягає  в тому, що вибір на користь конкретного  підприємства, а не на користь банку, який може вкласти кошти інвестора-вкладника в будь-яку галузь підприємницької діяльності або вилучити ці кошти і спрямувати їх в нашу сферу, якщо прибуток від початкового розміщення з якихось причин зменшиться. Отже диверсифікуючи активи, банк надійніше від нефінансових корпорацій захищає вкладників від втрат коштів. Проте обидва вибори інвестора – вкласти у фінансову сферу чи нефінансову – мають одну основу: гроші тут віддаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором.

Кредитор не вкладе грошей, якщо не буде впевнений, що вони повернутися йому з приростом - відсотком За відсутності прибутку в підприємства в поточному фінансовому році відсотки виплачуються з резервних фондів. З метою своєчасної виплати відсотків амортизації боргу (порцій погашення облігаційного капіталу) багато підприємств формують спеціальні фонди. Державні облігації, або облігації державного боргу, емітуються державою для мобілізації коштів на загальнодержавні потреби в разі нестачі би в разі нестачі стабільних надходжень до державного бюджету і насамперед податків. Держава може стати позичальником, емітуючи, облігації та інші зобов'язання, оскільки в неї є джерело для виплати відсотків та амортизації боргу. У такому разі власник державної облігації стає власником паю в майбутніх доходах держави, тобто в майбутніх податках та інших платежах.

Таким чином, він  є власником частки "потенційного капіталу" держави, але не є власником  частки в реальних фінансах держави, акумульованих у державному бюджеті  не водночас, якщо будь-яка грошова сума здатна приносити прибуток, то держава можу стати і кредитором, надаючи певним категоріям позичальників кошти державного бюджету в борг. (минулої) прибутковості. Таким чином фіксуватиметься, оцінюватиметься не  наявність  певної  вартості  (дійсного капіталу) як минулих вкладень капіталу і витрат праці, а його робота, віддача, ефективність функціонування. Тільки в цих умовах можна досягти цільового прагнення всіх інвесторів і максимізувати прибуток на основі зрівняння норм прибутковості різних інвестиційних товарів, що надходять через ринки цих товарів у виробництво і функціонують там як дійсний капітал. Звідси і фінансовий капітал — це сукупність дійсного капіталу, універсальна форма інвестиційного товару, через який позичковий капітал перетікає у виробництво в напрямках найбільшої ефективності його використання. І в цьому розумінні фінансовий капітал є дійсним капіталом,  формою вкладення позичковою капіталу.

Оскільки фінансовий капітал є капіталізованою формою інвестиційного товару, тобто має  однорідну форму матеріальних носіїв, що різняться тільки за прибутком, то він набирає ознак позичкового капіталу, стає його різновидом. Таким чином, фінансовий – одночас і позичковий капітал. У сучасних умовах в розвинених ринкових країнах позичковий капітал дедалі більшою мірою перероджується, набираючи фінансової форми. Отже, фінансовий капітал є вищою формою розвитку капіталу, він поєднує ознаки позичкового і дійсного капіталу.

На основі аналізу  суті ознак фінансових інвестицій і  фінансового капіталу у процесі  генезису цих категорій можна досить обґрунтовано визначити природу утворюваного капіталу. Фінансовий капітал — це економічна категорія, що виникала в результаті вирішення суперечності між позичковим капіталом (інвестиційним попитом), дійсним (інвестиційною пропозицією). Суть цієї суперечності полягає в недостатній еластичності пропозиції позичкового капіталу стосовно попиту на нього на ринках інвестиційних товарів. Зазначена нееластичність зумовлювалася насамперед відсутністю досить ефективного, тобто дієвого механізму переливання капіталів між галузями, територіями, заморожуванням позичених коштів в інвестиційному процесі, що призводило до не відповідності темпів розвитку ринків  інвестиційних товарів. У результаті утворювалася неоптимальна капітальна  структура підприємств і знижувалася норма прибутку. Ця обставина, у свою  чергу, безпосередньо торкалась інтересів інвесторів, насамперед кінцевих зберігачів, які розміщували власні заощадження в банки в депозитній формі та змушені були задовольнятися граничною нормою винагороди — депозитним відсотком.

Зазначену суперечність було вирішено на основі розвитку акціонерної  власності, появи акцій та облігацій  як форми мобілізації капіталів  з будь-яких джерел (форми інвестицій) і водночас як документів, що засвідчують право на одержання прибутку, тобто як універсальних інвестиційних товарів. Зосередження в одному об'єкті двох полярних властивостей, характерних ознак позичкового і дійсного капіталу породило нову якість – фінансовий капітал. Матеріальними носіями відносин, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Рух цих цінних паперів відбиває рух фінансового капіталу.

Сукупний курс зазначених паперів є фінансовим капіталом. А оскільки курс цінних паперів  постійно коливається під впливом очікуваних інвесторів зміни норми прибутку підприємства-емітента цих паперів, а також зміни ставки позичкового  відсотка, то  коливається й розмір фінансового  капіталу. Він має змінний, нефіксованнй характер, тому може змінюватись у широких межах. У цьому розумінні обсяг фінансового капіталу — це розмір потенційний. Практично реалізуються тільки приріст капіталу під час перепродажу цінних паперів (курсова різниця) і виплачені дивіденди й відсотки. ізниця) і виплачені дивіденди й відсотки.

Фінансовий капітал,  відбиваючи  в сукупності кругообіги  позичкового і дійсного капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Фінансовий капітал зрівнює за ступенем однорідності інвестиційні товари та інвестиційний (позичковий) капітал і тим самим перетворює абстрактний інвестиційний товар у капітал. Це дає можливість порівнювати за ступенем ефективності позичковий і фінансовий капітали, що, у свою чергу, зумовлює перетворення позичкового капіталу на специфічний різновид інвестиційного. Саме тут закладено можливості подальшої еволюції капітальних форм на основі зрощування позичкового і фінансового капіталу, появи нових генерацій фінансового капіталу. 

Однак треба  мати на увазі, що водночас із позитивними  властивостями фінансового капіталу, такими як еластичність інвестиційного попиту стосовно пропозиції і зворотній бік  — вразливість. Будь-яка зміна попиту і пропозиції на фінансових ринках, що набирає форми припливу або відпливу запропонованих для перепродажу цінних паперів, а також припливу і відпливу позичкового капіталу, який циркулює на цих ринках безпосередньо позначається на розмірі фінансового капіталу. Найяскравіше вразливість, як наслідок його високої мобільності, швидкого реагування на попит і пропозицію виявляється в умовах нестабільних економічних ситуацій — швидкого підвищення і темпів розвитку.

Вразливість фінансового  капіталу породжує широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його розміру, неможливості виокремлення кругообігу фінансового капіталу з кругообігів дійсного і позичкового капіталу. У цілому з огляду на такий підхід фінансовий капітал характеризується як фіктивний.

Це поняття  запровадив у науковий обіг К. Маркс. Так він обґрунтовує власну позицію  щодо сутності фінансового (фіктивного) капіталу: "Якщо це державні папері, вони суть капіталу тільки для  того, хто їх купив, для кого вони становлять, ту ціну, за яку він купив, становлять його капітал, вкладений у ці папери: самі вони є не капіталом, а простим борговими зобов'язаннями: якщо це іпотеки, то вони є просто посвідченнями на одержання майбутньої земельної ренти, а якщо акції, то вони є просто титулами власності, що дають право на одержання майбутньої доданої вартості. Усе перелічене не суть дійсного капіталу вартості, не утворює жодної складової капіталу... Це простий титул на капітал”.

За часів  К. Маркса коти тільки з'явилися перші  форми фінансового капіталу, вони вважались певною надбудовою над  рухом реального капіталу. В Україні  в перехідний період до ринкової економіки ця ситуація схожа з часом К. Маркса, і тому його позиція для України справедлива. Отже, матеріальні носії відносин фінансового капіталу в перехідний період не утворюють жодної складової капіталу.

Тільки тоді, коли категорія фінансового капіталу в нашій державі досягне сучасного рівня розвинених країн, ціна (курс) цінних паперів відбиватиме очікувану прибутковість дійсного капіталу з урахуванням його попередньої

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Завдання 1. Підприємство зробило депозитний внесок у банк терміном на 3 роки з нарахуванням відсотків наприкінці року за певною ставкою. Визначити суму внеску з використанням методів простого і складного відсотків (користуючись даними табл. 2), розрахунки внести в табл. 3. Провести ті ж самі розрахунки, користуючись формулами (1) та (2). Зобразити графічно зростання по простих і складних відсотках, користуючись рис. 1, зробити висновки.

Таблиця 1

Дані для розрахунків

Показники

Номер варіанта

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Первісна сума депозитного внеску, тис. грн.

150

186

170

140

105

130

90

160

155

120

Ставка відсотка, що використовуєть-ся, %

10

12

20

23

19

18

15

14

16

21


 

Зіставлення методики розрахунку простих і складних відсотків

 

Рік

 

Простий відсоток

Складний відсоток

розрахунок

сума відсотка, грн

сума, накопичена на кінець року, грн

розрахунок

сума відсотка, грн

сума, накопичена на кінець року, грн

1

105000*0.19

19950

124950

105000*0.19

19950

124950

2

105000*0.19

19950

144900

124950*0.19

23740.5

148690.5

3

105000*0.19

19950

164850

148690.5*0.19

28251.19

176941.69

Всього

59850

434700

Всього

71941.69

350582.19


 

Рис.1. Порівняльний аналіз розрахунків  за методами простих та складних відсотків

 

Завдання 2. Позичальник отримав під вексель певну суму в грн. строком на 2 роки з нарахуванням по складній обліковій ставці раз на рік. Яку суму позичальник повинен повернути банку? Якою повинна бути величина дисконту? Дані для розрахунків знаходяться в табл. 4 (окремо для кожного варіанта).

Таблиця 4

Дані для розрахунків

Показники

Номер варіанта

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Сума, яку позичальник отримав під вексель, тис грн.

50

40

19

26

52

36

60

48

75

22

Облікова ставка, %

19

15

17

22

25

26

21

18

23

20

Информация о работе Оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвестування. Економічна сутність та види реальних інвестицій