Показники фінансового аналізу в оцінці інвестиційної привабливості підприємства

При цьому мається на увазі забезпеченість певними видами джерел формування (власними, кредитними й іншими позиковими), оскільки достатність суми всіх можливих видів джерел (включаючи короткострокову кредиторську заборгованість та інші пасиви) гарантована тотожністю підсумків активу й пасиву балансу. Для оцінки стану запасів і витрат використовують дані групи статей "Запаси" ІІ роздягнула активу балансу.

Крім абсолютних показників фінансову стабільність характеризують і відносні показники, які можна розділити на дві групи. Перша група поєднує показники, що визначають стан обігових коштів, серед них виділяють:

-  коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

-  коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними обіговими коштами;

-  коефіцієнт маневреності власних коштів і ін.

Друга група поєднує показники, що визначають стан основних коштів і ступінь фінансової незалежності:

1)  коефіцієнт автономії;

2)  коефіцієнт фінансової залежності;

3)  коефіцієнт реальних активів у майні підприємства;

4)  коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів і ін.

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) показує питома вага власного капіталу у валюті балансу. Чим вище значення цього коефіцієнта, тем фінансово стійкіше підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт фінансової залежності - їх сума рівна 1 або 100%.

Коефіцієнт відповідності позикових і власних коштів (коефіцієнт капіталізації) дає найбільш загальну оцінку фінансової стабільності підприємства. Він показує, яку частку займають позикові кошти в загальній структурі капіталу.

За коефіцієнтом маневреності власного капіталу можна судити, яка частина власних обігових коштів використовується для фінансування поточної діяльності підприємства, тобто яка частина вкладена в обігові кошти, а яка частина капіталізована.

Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами характеризує співвідношення власних і позикових коштів і визначає ступінь забезпеченості власним обіговими коштами, необхідними для фінансової стабільності підприємства.

Коефіцієнт реальних активів у майні підприємства (коефіцієнт майна виробничого призначення) показує частку в майні підприємства, займану майном виробничого призначення.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує, яку частку коштів ми можемо використовувати в діяльності тривалий час. Коефіцієнт фінансування показує, чи можна підприємству давати кредити й позики, і чи здатне воно їх виплатити на початок періоду. Коефіцієнт забезпеченості запасів власними обіговими коштами показує, чи може підприємство забезпечити фінансування запасів власними обіговими коштами. Коефіцієнт структури сукупного довгострокового капіталу показує, яка частина ОК і капітальних вкладень профінансована за рахунок довгострокових позикових коштів.

Коефіцієнт короткострокової заборгованості показує, яку частку в коштах підприємства займає короткострокова заборгованість оплати зобов'язань. Протягом усього періоду поводиться відносно стабільно.

Розраховані фактичні коефіцієнти порівнюють із нормативними величинами, з показниками попереднього періоду, з аналогічним підприємством, і тим самим виявляється реальний фінансовий стан, сильні й слабкі сторони підприємства.

Ділова активність підприємства характеризується динамічністю свого розвитку й досягненням їм поставлених цілей, відбиваних поруч натуральних і вартісних показників, а також ефективним використанням економічного потенціалу підприємства й розширенням ринку збуту своєї продукції.

Діяльність будь-якого підприємства може бути охарактеризована з різних сторін, а також оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства й родинних по сфері додатка капіталу підприємств. Такими якісними, критеріями є:

-  широта ринків збуту;

-  наявність продукції, що поставляється на експорт;

-  репутація підприємстві, що виражається, зокрема, у популярності клієнтів, що користуються послугами підприємстві.

Що ж стосується кількісної оцінки аналізу ділової активності підприємства, то тут можуть бути розглянуті:

-  ступінь виконання плану за основними показниками, забезпечення заданих темпів їх росту;

-  рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

Основним оціночним показником є обсяг реалізації й прибуток. При цьому найбільш ефективним є співвідношення, коли темпи зміни балансовому прибутку вище темпів зміни виторгу від реалізації, а останнє вище темпів зміни основного капіталу, тобто

ТР (ПБ) > ТР (V) > ТР (ОК) > 100%;

Ця залежність означає, що:

а) економічний потенціал підприємства зростає;

б) обсяг реалізації зростає більш високими темпами;

в) прибуток зростає випереджальними темпами.

Для реалізації другого напрямку можуть бути розраховані: вироблення, фондовіддача, оборотність виробничих запасів, тривалість операційного циклу, оборотність авансованого капіталу.

До узагальнюючих показників ставляться показник ресурсовіддача й коефіцієнт стабільності економічного росту.

Ресурсовіддача (коефіцієнт оборотності основного капіталу) - характеризує обсяг реалізованої продукції на гривню коштів, вкладених у діяльність підприємства. Ріст цього показника в динаміку розглядається як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт стабільності економічного росту - показує, якими, у середньому, темпами може розвиватися підприємство надалі (цей показник - для характеристики акціонерних компаній).

Рентабельність - це відносний показник, що визначає рівень прибутковості бізнесу. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної і т.д.). Вони більш повно, ніж прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними або спожитими ресурсами. Ці показники використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці й ціноутворенні.

Показники рентабельності як основна характеристика прибутковості діяльності підприємства є найбільш важливими для інвесторів, тому що характеризують ефективність діяльності компанії, а, отже, побічно й прибутковість здійснених інвестицій. Хоча для інвестора, безумовно, пріоритетне значення мають відносні показники рентабельності, сам факт наявності в підприємства прибутки вже немаловажний.

Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:

-  показники, що характеризують окупність витрат проведення й інвестиційних проектів;

-  показники, що характеризують рентабельність продажів;

-  показники, що характеризують прибутковість капіталу і його частин.

Рентабельність продукції (коефіцієнт окупності витрат) обчислюється шляхом відношення прибутки від реалізації до виплати відсотків і податків до суми витрат по реалізованій продукції.

Рентабельність продажів (обороту) розраховується розподілом прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг до виплати відсотків і податків на суму отриманого виторгу. Характеризує ефективність виробничої й комерційної діяльності: скільки прибутку має підприємство з рубля продажів. Цей показник розраховується в цілому по підприємству й окремим видам продукції.

Рентабельність сукупного капіталу обчислюється відношенням брутто-прибутку до виплати відсотків і податків до середньорічної вартості всього сукупного капіталу.

Рентабельність (прибутковість) операційного капіталу обчислюється відношенням прибутки від операційної діяльності до виплати відсотків і податків до середньорічної суми операційного капіталу. Він характеризує прибутковість капіталу, задіяного в операційному процесі.

У процесі аналізу рентабельності підприємства слід вивчити динаміку перерахованих показників рентабельності, виконання плану по їхньому рівню й провести міжгосподарські порівняння з підприємствами-конкурентами.

2. Внутрішні та зовнішні джерела фінансування інвестиційної діяльності

  Фінансування підприємницьких організацій – це сукупність форм і методів, принципів і умов фінансового забезпечення простого й розширеного відтворення.

Під фінансуванням розуміється процес утвору коштів або в більш широкому плані процес утвору капіталу фірми у всіх його формах.

Поняття “фінансування” задоволене тісно пов'язане з поняттям “інвестування”, якщо фінансування – це утвір коштів, то інвестування – це їх використання. Обоє поняття взаємозалежні, однак перше передує другому.

 При виборі джерел  фінансування діяльності підприємства  необхідно розв'язати п'ять основних  завдань :

• визначити потреба в коротко- і довгостроковому капіталі;

• виявити можливі зміни в складі активів і капіталу з метою визначення й оптимального складу й структури;

• забезпечити постійну платоспроможність і, отже, фінансову стабільність;

• с максимальним прибутком використовувати власні й позикові кошти;

• знизити видатки на фінансування господарської діяльності.

  Джерела фінансування підприємства ділять на внутрішні (власний капітал) і зовнішні (позиковий і притягнутий капітал).

Внутрішнє фінансування припускає використання власних коштів і насамперед – чистому прибутку й амортизаційних відрахувань.

У складі власного капіталу враховуються:

• статутний капітал(формується в результаті внеску засновників фірми при її створенні)

• додатковий капітал (формується в результату переоцінки основних фондів організації)

• резервний капітал  (формується за рахунок відрахувань від прибутку організації на наступні непередбачені потреби)

 Фінансування за рахунок  власних коштів має ряд переваг:

• за рахунок поповнення із прибутку підприємства підвищується його фінансова стабільність;

• формування й використання власних коштів відбувається стабільно;

• мінімізуються видатки по зовнішньому фінансуванню ( по обслуговуванню боргу кредиторам);

• спрощується процес прийняття управлінських розв'язків по розвиткові підприємства, тому що джерела покриття додаткових витрат відомі заздалегідь.

  Рівень самофінансування підприємства залежить не тільки від його внутрішніх можливостей, але й від зовнішнього середовища (податкової, амортизаційної, бюджетної, митної й грошово-кредитної політики держави).

Зовнішнє фінансування передбачає використання коштів держави, фінансово-кредитних організацій, нефінансових компаній і громадян. Крім того, воно припускає використання грошових ресурсів засновників підприємства. Таке залучення необхідних фінансових ресурсів часто буває найбільш кращим, тому що забезпечує фінансову незалежність підприємства й полегшує надалі умови одержання банківських кредитів.

В умовах ринкової економіки виробничо-господарська діяльність фірми неможлива без використання позикових коштів, до яких ставляться: кредити банків, комерційні кредити, тобто позикові кошти інших організацій; кошту від випуску й продажу акцій і облігацій організації; бюджетні асигнування на поворотній основі й ін.

Залучення позикових коштів дозволяє фірмі прискорювати оборотність обігових коштів, збільшувати обсяги чинених господарських операцій, скорочувати обсяги незавершеного проведення. Однак використання даного джерела приводить до виникнення певних проблем, пов'язаних з необхідністю наступного обслуговування прийнятих на себе боргових зобов'язань.

Фінансова рівновага являє собою таке співвідношення власних і позикових коштів об'єднання, при якім  воно за рахунок власних коштів здатне  повністю погасити  колишні й нові свої  борги.  крапка, що розраховується за певними правилами, фінансової рівноваги не дозволяє об'єднанню підприємств общепита, з одного боку, збільшувати позикові кошти, а з іншого сторони - нераціонально використовувати вже накопичені власні кошти.

Якщо взяти до уваги, що власні й позикові фінансові ресурси проходять стадії утвору, розподілу й виплат, а їх скінченна величина йде на поповнення майна, то проведення аналізу фінансової стабільності на кожній із цих стадій дає можливість виявити  умови зміцнення або втрати фінансової рівноваги

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тестові завдання

8. Прибуток починає отримуватись одразу ж після завершення інвестування в повному об'ємі при ............................. формі часового перебігу.

А. Паралельній

Б. Комбінованій

В. Інтервальній

Г. Послідовній

Відповідь: Г

Аналіз результатів діяльності підприємців закінчується виявленням резервів збільшення прибутку і рентабельності за рахунок збільшення випуску та реалізації продукції, зниження собівартості продукції, зміни цін на готову продукцію, поліпшення якості продукції, усунення витрат, пов'язаних з браком, зміни прибутку (збитку) від іншої реалізації та позареалізаційних операцій.