Особливості розвитку інфраструктури ринку інвестицій в інновації проблеми та подальші перспективи

Вступ

Інвестиційна інфраструктура повинна сприяти рівномірному розподілу та зменшенню ризиків інвестування, ефективному використанню інвестиційних ресурсів, спрямуванню їх до пріоритетних інноваційних галузей економіки. Саме вона визначає основну послідовність практичних дій ринкових суб'єктів та всі аспекти удосконалення інвестиційних процесів, орієнтуючись на просування не тільки окремих проектів, але й на формування відповідного менталітету інвестора, шляхом здійснення інституційних змін в суспільстві. Сукупність інвестиційних інститутів обумовлює, певним чином, характер, динаміку та напрямок інвестицій. Апріорі роль державних інститутів у формуванні та подальшому розвитку інфраструктури інвестиційного ринку є визначальною. Так, вітчизняний науковець В. Ф. Мартиненко пише : «інвестиційне середовище слід формувати не на базі ринкового регулювання, стихійної дії випадкових  і тимчасових сил, а свідомо прогнозувати розвиток глобалізаційних процесів у світі, планувати та організовувати створення інвестиційної інфраструктури на базі превентивних механізмів державного управління».

Особливості розвитку  інфраструктури ринку інвестицій  в інновації: проблеми та подальші перспективи

У сучасному постіндустріальному суспільстві інновації набувають значно більшого значення, ніж такі традиційні фактори виробництва як земля, праця та капітал. Виробничим ресурсом стають знання та інформація, наукові розробки являються базисом економічного зростання, достатньо швидкими темпами розвивається ринок інвестицій в об'єкти інтелектуальної власності та інновації. Вітчизняний інвестиційно-інноваційний ринок характеризується достатньо суперечливими підходами щодо залучення інвестиційного ресурсу для потреб інноваційних  високотехнологічних секторів – як правило надходження інвестицій в економіку здійснюється без орієнтації їх на впровадження новітніх технологій та науково-дослідних розробок, хоча в програмних документах соціально-економічного розвитку нашої країни задекларовано перехід до інноваційної моделі її розвитку, що потребує значних вкладень. Відповідно для здійснення структурних перетворень і технологічної модернізації економіки необхідний перехід від принципів ринкового догматизму до використання моделі регульованої ринкової економіки з високою часткою прямого і непрямого державного впливу, що припускає розробку відповідної інвестиційно-інноваційної політики, суть якої складається у виробленні і реалізації системи пріоритетів, створенні механізмів і конкретних заходів, що забезпечують формування національної інвестиційно-інноваційної системи.

  Становлення та подальший  розвиток інфраструктури ринку  інвестицій  в інновації іде  пліч-о-пліч із складними процесами формування інвестиційно-інноваційної системи як такої, що об'єднує інвестиційну та інноваційну діяльність в єдине ціле з метою спрямування інвестиційного ресурсу на започаткування інноваційних виробництв, створення конкурентоспроможної продукції та впровадження високих технологій. Отже, ми можемо говорити про деяку спільність елементів інвестиційної та інноваційної інфраструктур.

Відповідно до ст. 92 Конституції України «виключно законами України встановлюються « засади створення і функціонування    фінансового,    грошового,    кредитного та інвестиційного ринків…», але правового оформлення основних засад функціонування ринку інвестицій, як і законодавчого визначення поняття «інвестиційний ринок» та «інвестиційна інфраструктура» не існує. У ЗУ « Про інноваційну діяльність» є визначення інноваційної інфраструктури як «сукупності підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо)(14). На нашу думку, дане визначення однобічно трактує сутність даної категорії, говорячи про інфраструктуру як певну множину інституцій. Адже інфраструктура - це не тільки сукупність організацій та установ, що обслуговують та забезпечують функціонування інноваційної системи, а значно ширше поняття. Це ті вихідні умови (нормативно-правове поле, інформаційно-комунікаційна система, кадрове забезпечення тощо), що формуються, головним чином, державою з метою побудови національної інноваційної системи, де чітко простежується зв'язок між створенням інновацій та подальшого їх впровадження у життя. Відповідно, інфраструктура ринку інвестицій у інновації та інтелектуальний капітал являється цілісною інституціональною, організаційною, інформаційно-комунікаційною, фінансово-кредитною, виробничо-технологічною, кадровою, міжнародною системою щодо створення умов здійснення інвестування у конкурентоспроможні інновації, інтелектуальні продукти (ліцензії, ноу-хау, патенти тощо) та впровадження високих технологій з метою модернізації виробництва та переходу до нових технологічних укладів. До основних елементів інвестиційно-інноваційної інфраструктури слід зарахувати такі:

-державні органи управління у сфері інвестиційно-інноваційної  діяльності,  інститути державної інвестиційної інфраструктури;

-нормативно-правове поле інвестиційно-інноваційної діяльності;

-національні інвестиційні компанії (фонди) інноваційного розвитку, національні асоціації інвесторів, у т. ч. і венчурного капіталу;

-венчурні фонди та фонди прямого інвестування, венчурні компанії;

-техно- та промпарки, наукові парки, інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), технополіси, інноваційні центри(технологічні, регіональні, галузеві);

-міжнародні фінансово-кредитні інституції (ЄБРР, інвестиційні банки розвитку тощо),  міжнародні асоціації венчурного бізнесу ;

-банківські та фінансово-кредитні установи, страхові компанії;

-центри інноватики та патентно-інформаційних послуг, центри трансферу технологій;

-венчурні ярмарки та форуми, виставки передових досягнень, демонстраційні центри;

-спеціалізовані біржові системи для високотехнологічних компаній;

-інформаційно-аналітичне забезпечення інвесторів (спеціалізовані видання, сучасна система науково-технічної інформації, аналітичні прогнози та  моніторинг ринку новітніх технологій тощо);

-консалтингові компанії та юридичне супроводження ведення інвестиційної діяльності на ринку, аудиторські фірми;

-технологічне та програмне забезпечення діяльності інвестора (комп'ютерні та internet системи, комунікаційні системи тощо);

-заклади з підготовки фахівців, у т.ч. державних службовців у інвестиційно-інноваційній сфері тощо.

Не дивлячись на те , що кількісно основні елементи інвестиційної інфраструктури відносно сформовані, говорити про їх розвиненість зарано – функціональне навантаження, яке вони несуть не відповідає потребам ринку та спотворене головне призначення інфраструктурних інститутів.  Так, непослідовність державної політики щодо фінансової підтримки інноваційних проектів та надання пільг господарюючим суб'єктам при їх реалізації у межах технопарків, вільних економічних зонах та територій пріоритетного розвитку призвело до їх часткової дискредитації як надійних інструментів із залучення інвестицій.

Пунктом 1 статті 325 глави 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності»  Господарського Кодексу зазначається наступне: «інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадженням нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя».  Основним у даному визначенні є те, що інвестиції являються головним ресурсом фінансування створення та впровадження інновацій. Отже, переорієнтація державної політики з фінансової підтримки окремих галузей та підприємств на створення привабливих умов і середовища для інвестування саме у об'єкти інтелектуальної власності та інновації являється одним з провідних завдань державних органів управління у інвестиційно-інноваційній сфері. Інституційне оформлення даних умов передбачає подальший розвиток таких інвестиційних інститутів як венчурні фонди.

За даними ДКЦПФР станом на 1 жовтня 2009 року в Україні діяло 968 інститутів спільного  інвестування, що досягли нормативів, із них 730 (75,4 %) – венчурні фонди .Загальний обсяг активів венчурних фондів в Україні на початок 2009 року складав 58,7 млрд. гривень. Основними споживачами інвестицій венчурних фондів були компанії зі сфер промисловості, споживчих товарів та змішаної галузі .  Динаміка зміни кількості венчурних ІСІ протягом останніх років свідчить про бурхливий розвиток даного інфраструктурного інституту – кількість пайових та корпоративних венчурних ІСІ складала 22 у 2003 році, тоді як 0 за 9 місяців 2009 року цей показник складав 730. Однак, відсутність чітко визначеного на законодавчому рівні поняття венчурного фонду як ризикового та такого, що вкладає кошти у започаткування високотехнологічних виробництв спотворює саму ідею венчурного інвестування.

Загальновідомо, що венчурні фонди в Україні використовуються не для фінансування інновацій, а для оптимізації оподаткування, тоді як у світі  венчурні інвестиції залишаються одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, які працюють у високотехнологічних галузях та потребують зовнішніх інвестицій. В Україні тенденції протилежні — існуючі венчурні фонди надають однозначну перевагу низько- та середньоризиковим короткотривалим операціям з фінансовими активами та нерухомістю й поки слабо орієнтовані на "хай-тек" технології .  Якщо дослідити структуру портфелів цінних паперів венчурних ІСІ станом на 31.12.2009 р., можна констатувати, що лише 28,76 % таких портфелів носить визначений характер - з них на традиційні для класичного венчурного капіталу галузі (телекомунікаційну, медицину, розвиток технологій, енергетичну) припадає не більше  0,37 % у структурі портфеля цінних паперів венчурних ІСІ.

Також в Україні практично відсутні стартові вкладення і вкладення в інновації, а переважають інвестиції в розвиток компаній. Внесення змін до ЗУ « Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» дозволило фізичним особам бути учасниками венчурного фонду за умови придбання цінних паперів такого фонду не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат, тоді як існують  обмеження  щодо  здійснення  інвестиційної діяльність на ринках  ризикового капіталу для  пенсійних фондів та страхових компаній. Отже, так звані венчурні ІСІ не виконують своєї основної функції, а саме: фінансування перспективних молодих підприємств, що мають потенціали зростання на ринку. Це свідчить про те, що український венчурний бізнес таким є лише формально, а насправді відсутні його важливіші характеристики – ризикованість та класична орієнтація на інноваційні проекти.

Державна політика у сфері інвестицій зводиться до трьох складових – формування правового поля, здійснення прямих державних інвестицій та створення інвестиційного іміджу країни на світовій арені або сприятливого інвестиційного клімату. Отже, важливим напрямом розбудови інвестиційної інфраструктури являється пошук шляхів законодавчого забезпечення інноваційного розвитку через механізм венчурного фінансування. 

Діяльність венчурних фондів регулюється ЗУ «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)» (далі – закон про ІСІ). Віднесення венчурних фондів до інститутів спільного інвестування є умовним, законодавчі норми про венчурні фонди в законі про ІСІ надаються як виключення із загальних норм функціонування. Так як діяльність даних інститутів не відповідає загальновизнаній світовій практиці венчурного інвестування та з метою забезпечення розвитку інвестиційної інфраструктури Державним агентством з інвестицій та розвитку[3] (далі – Держінвестицій) було розроблено низку законопроектів – «Про венчурні фонди інноваційного розвитку», «Про венчурні компанії», «Про внесення змін до статті 8 ЗУ «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)» тощо. У законопроектах ураховані рекомендації Європейської асоціації прямих приватних інвестицій і венчурного капіталу (EVCA), директив ЄС щодо колективного та венчурного інвестування.

Вжито заходів щодо співпраці України та Європейського Союзу в напрямку розвитку  інвестиційної інфраструктури для фінансування інновацій. У рамках проекту ЄС «Розробка фінансових схем та інфраструктури для підтримки інновацій в Україні» ведеться робота щодо покращення фінансового середовища для сектору інновацій та досліджень в Україні. У рамках даного проекту передбачається створення в Україні пілотного інноваційного фонду та двох пілотних фондів гарантування позик для інноваційних проектів та установ у визначених регіонах – м. Києві, Харківщині та Рівненщині. Головна ідея проекту полягає в тому, що покращення фінансового клімату для досліджень та інновацій має стимулювати орієнтовані на ринок дослідження, дозволяючи створити мережу між академічними інституціями, індустріями, сервіс-провайдерами і державними органами влади, підвищуючи таким чином привабливість України для іноземних та місцевих інвесторів. Реалізація Проекту сприятиме впровадженню в Україні світової практики, яка передбачає спрямування венчурного капіталу у розвиток перспективних інноваційних підприємств.

Для забезпечення прямих інвестицій необхідні відповідні інститути державної інвестиційної інфраструктури. Важливий крок у цьому напрямку вже зроблено -  створено  Державну  інвестиційну компанію. Це знайшло своє відображення в постанові Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 № 471 «Про утворення державного підприємства «Державна інвестиційна компанія». Постановою передбачається утворити державне підприємство «Державна інвестиційна компанія» (далі – ДІК) з віднесенням його до сфери управління  Держінвестицій . Діяльність ДІК спрямовуватиметься на фінансування реалізації пріоритетних інвестиційних проектів загальнодержавного та міжрегіонального значення, фінансування заходів, спрямованих на розвиток регіонів тощо. При цьому підприємницький статус ДІК дозволятиме здійснювати фінансування таких проектів на взаємно вигідних умовах, отримуючи прибуток від успішно реалізованих проектів. Створення ДІК дасть змогу активізувати інвестиційні ресурси, які спрямовуватимуться на модернізацію вітчизняної промисловості, налагодження виробництва імпортозаміщуючої та експортоорієнтованої продукції, а також підвищення конкурентоспроможності української продукції. З метою забезпечення ефективного функціонування ДІК її статутний фонд формується шляхом передачі до нього частини ліквідного майна Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі – ДІФКУ), у тому числі пакета акцій, що належить ДІФКУ в акціонерному товаристві «Український банк реконструкції та розвитку».