Загальне положення про інтелектуальну власність

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНе ПОЛОЖЕННЯ ПРО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

 

1. Поняття права інтелектуальної власності,  його правове забезпечення
2. Об’єкти  і суб’єкти права інтелектуальної власності
3. Правовий режим прав інтелектуальної  власності

Вступ

Сьогодні у сучасних правових системах явище “інтелектуальна власність” охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, тому відносини щодо правового регулювання інтелектуальної (творчої) діяльності є предметом регулювання різних галузей права, а саме: цивільного права, адміністративного, митного, податкового, господарського, міжнародного та ін.

Проблема правового  регулювання охорони права інтелектуальної  власності стала актуальною наприкінці ХХ і на початку ХХІ століття, і загострилася з появою нових  цифрових технологій, з можливістю швидкого тиражування, відтворення і використання інтелектуальної власності, зміни її носія і засобів поширення (кабельний розподіл, супутникове мовлення тощо), зі зміною акцентів із промислової власності на авторське й особливо суміжне право, з появою програмних засобів забезпечення прав, появою нових об’єктів інтелектуальної власності.

В Україні лише встановлюється система охорони об’єктів інтелектуальної  власності, а система захисту  інтелектуальної власності є  ще далекою від досконалості, проте, роль інтелектуальної власності в сучасних умовах не варто недооцінювати, адже в недалекому майбутньому виробництво стане лише засобом реалізації досягнень інтелектуальної діяльності.

Діюче українське законодавство  про інтелектуальну власність містить  багато неузгоджень і прогалин, що само по собі неприпустимо, тому існує потреба приведення такого законодавства до узгодженості як з національними нормативно-правовими актами, так і до відповідності змісту міжнародно-правових актів. 

1. Поняття  права інтелектуальної власності,  його правове забезпечення

 

Проте, остаточне визнання і закріплення, інтелектуальна власність  одержала в Конституції України  від 28 червня 1996 року, де в статті 41 закріплено право людини володіти, користуватися  і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. В подальшому було прийнято окремі законодавчі акти і Цивільний кодекс України, який по-новому врегулював правовий режим об’єктів інтелектуальної власності. Так, в  Україні  діють більше кілька десятків  спеціальних законів щодо інтелектуальної власності: Цивільний кодекс України,   Закон України «Про авторське право і суміжні права»,  Закон України   "Про кінематографію",  "Про телебачення і радіомовлення", “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, "Про    видавничу   справу", “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, "Про розповсюдження примірників  аудіовізуальних  творів  та  фонограм"   та  інші  закони  України.

До основ законодавства  про промислову власність відносяться  Закони України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, “Про захист економічної конкуренції”, інші.

Україна протягом останніх років значно  активізувала  процес свого   входження  до  світових  структур,  що  регулюють  процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і  вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Проте, її участь у  глобальній системі охорони інтелектуальної власності   все ще є недостатньою, так як далеко не всі результати інтелектуальної діяльності знайшли належну правову охорону в нашому законодавстві. Це, зокрема, стосується комерційної таємниці, топографій інтегральних мікросхем, наукових відкриттів і раціоналізаторських пропозицій.

У сучасних правових системах явище “інтелектуальна власність” охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, що є предметом регулювання різних галузей права, – цивільного, кримінального, адміністративного. Дослідження інтелектуальної власності в рамках тієї чи іншої галузевої науки характеризується специфічним набором досліджуваних властивостей цього правового явища, що обумовлено предметом і завданнями відповідної науки.

Початком зародження основ міжнародно-правової охорони  ІВ вважається 1873 р. коли в Австро-Угорській  імперії відбулась перша міжнародна виставка винаходів. У цьому ж  році відбувся Віденський конгрес з  проблем патентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патентування. Наступним кроком у цьому напрямку була Дипломатична конференція, яка була скликана у 1880 р. в Парижі. На ній було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу однієї з найдавніших і найважливіших міжнародних угод – Паризької конвенції з охорони промислової власності, яка була схвалена і прийнята у 1883 р.

Ще одним важливим етапом у створенні світової системи  охорони ІВ стало підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону  літературних і художніх творів. Згаданими конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою “Міжнародне бюро”. У 1893 р. ці органи були об’єднані і під різними назвами проіснували до 1970 р., коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Міжнародна охорона  авторського і суміжних прав сприяє розвитку літератури, мистецтва, науки  та поширенню і забезпеченню використання літературних, музичних, художніх, фонографічних  творів, комп’ютерних програм, виконань, тощо. Проте, створення в Україні сучасної визнаної міжнародною спільнотою системи інтелектуальної власності неможливе без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права. Україна активно працюює над узгодженням законодавства із нормами міжнародного права. Міжнародний обмін науково-технічною і, особливо, патентною інформацією, а також технологіями - сприяє розвитку науково-технічного потенціалу України.

Міжнародна система  охорони промислової власності  спрямована на формування єдиних в  усьому світі підходів до забезпечення правової охорони об’єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, тощо).

Після проголошення незалежності у серпні 1991 р. Україна заявила  про подовження на її території дії  Паризької конвенції про охорону промислової власності, Договору про патентну кооперацію (РСТ), Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Всесвітньої конвенції про авторське право тощо.

Міжнародне співробітництво  у сфері охорони інтелектуальної  власності має великий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі, підприємництва, інвестиційні та інноваційні процеси в Україні.

 

 

2.  Об’єкти і суб’єкти  права інтелектуальної власності

 

Чинним законодавством вживається два підходи до розуміння  терміну об’єкт права інтелектуальної власності як: об’єкт інтелектуальної власності і  як результат творчої діяльності людини. Так, Якубівський І. стверджує, що мова йде про дещо відмінні правові категорії, так як в основу визначення співвідношення між вказаними вище поняттями слід покласти положення ст. 418 ЦК України, в якій передбачено, що право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності.

Схожа позиція закладена  і в ст. 199 ЦК України. Тобто, об’єкт права інтелектуальної власності – це загальне поняття, яке вміщує результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальної власності, визначені законом.

Так, зі змісту ст. 199 та ст. 418 ЦК України випливає, що не всі  об’єкти права інтелектуальної власності є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Піддаючи критиці такий підхід законодавця, О.А. Підопригора зазначала, що поки що ні Цивільний Кодекс, ні інші закони не знають об’єкта, що є не результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Коло об’єктів права  інтелектуальної власності, які  не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності, не вичерпується лише засобами індивідуалізації учасників  цивільного обороту, товарів і послуг. До таких можна також віднести фонограми (відеограми) і програми (передачі) організацій мовлення. Сергеєв А.П. , вважає, що на відміну від виконавців, діяльності яких притаманний творчий характер, виробники фонограм та організації кабельного й ефірного мовлення здійснюють технічну діяльність, в результаті якої ніякого нового витвору не створюється.

При визначенні сутності об’єкта права інтелектуальної  власності варто, насамперед, виходити з нематеріальної природи цього  виду об’єктів цивільних прав. Отже, важливою ознакою об’єктів права інтелектуальної власності є їх нематеріальний характер. За цією ознакою об’єкти права інтелектуальної власності відрізняються від об’єктів права власності – речей, які ст. 179 ЦК України визначені як предмети матеріального світу. Ця обставина повинна слугувати вагомим аргументом проти проприєтарної теорії (з англ. property – власність), прихильники якої поширюють на об’єкти права інтелектуальної власності правовий режим звичайного права власності. У цьому аспекті заслуговує схвалення позиція, виражена у ЦК, який розмежовує право власності як речове право і право інтелектуальної власності.

Цивільний кодекс України  визначає такий перелік об’єктів інтелектуальної власності: літературні  та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки  (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

За загальним правилом суб'єктом права інтелектуальної  власності є людина або  організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин.

Суб’єктом права інтелектуальної  власності визнається  фізична  чи юридична особа, яка це право уже  має, тобто вона набуває права  суб’єкта лише після визнання заявленої пропозиції об’єктом права інтелектуальної власності в установленому законом порядку. Поки заявлена пропозиція чи створений твір науки, літератури і мистецтва не будуть визнані об’єктами права інтелектуальної власності, суб’єкта цієї власності немає.

 

 

3. Правовий  режим прав інтелектуальної власності

 

Особливість права інтелектуальної  власності полягає в тому, що суб’єкти права інтелектуальної власності  володіють комплексом майнових і  особистих немайнових прав.

Особисті немайнові  права - це закріплені законодавчо і забезпечені державою можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Як записано у ст. 269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і до смерті людини. Вони позбавлені економічного змісту і тісно пов'язані з фізичною особою. Ніхто не може позбавити фізичну особу цих прав, проте можливі обмеження особистих немайнових прав у випадках, передбачених вітчизняним законодавством.

Особисті немайнові  права фізичної особи зафіксовані  у Конституції України, у Цивільному кодексі України, інших законодавчих актах. Проте, перелік цих прав не є вичерпним і він може доповнюватись  у Цивільному кодексі чи інших  законах.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності це різновид особистих немайнових прав і ними є комплекс прав немайнового характеру, який належить виключно творцям об’єктів інтелектуальної власності.

За загальним правилом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати лише безпосередньо творцю. Вони не залежать від майнових прав та є невідчужуваними від особистості автора, охороняються безстроково та не можуть передаватись іншим особам, за винятками, встановленими законом. Водночас у інших осіб (спадкоємців, інших правонаступників) виникає право захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст. 29 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Майнові права інтелектуальної  власності мають певний строк  дії, що визначається Цивільним кодексом України та спеціальними законами.

Майнові права інтелектуальної  власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

В ст. ст. 429, 430 Цивільного кодексу України визначені загальні засади застосування законодавства  щодо об’єктів права інтелектуальної  власності, створених за трудовим договором  або за замовленням. У таких випадках, як зазначено законом, майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю.

 

Цивільно-правова  характеристика об’єктів авторського  права і суміжних прав

 

Серед усіх об’єктів права  інтелектуальної власності особливе місце займають об’єкти авторського права та суміжного права. Правове регулювання даної групи об’єктів здійснюється на підставі норм Конституції України,  Цивільного кодексу України, міжнародно-правових актів та Закону України “Про авторське право та суміжні права”, а також іншими нормативно-правовими актами.

Основними об'єктами авторського  права є твори - літературні та художні твори.

Загалом, законодавство  оперує терміном “літературні твори”, який походить від латинського слова  «літера», тобто, твори, виражені літерою, письмово, записані. Літературні твори, хоч і не завжди ґрунтуються на достовірних фактах, але вони покликані на відображення дійсності, свідомості людини, яка створює об’єкт авторського права. Таким чином автор не лише намагається створити новий цікавий оригінальний твір, виразити його в об’єктивній формі, але ще й в результаті творчої праці вкладає в цей твір свій світогляд, своє власне бачення світу, індивідуальні думки, ідеї, враження тощо. Тому, дуже важливо, щоб такий твір мав правову охорону, для захисту як майнових так і немайнових прав автора на свій твір.