Економічні категорії, закони, принципи. Рівні використання економічних законів,їх класифікація

1. Економічні категорії, закони, принципи. Рівні використання економічних  законів,їх класифікація.                                                                                                                          Економічна теорія, пізнаючи об'єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи. Економічні категорії - абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін. Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.Принципи пов'язані з економічними законами, але на відміну від них обєктивно у природі не існують. Вони спеціально створюються у процесі систематизації економічних знань і виступають у вигляді певних постулатів, які можна розглядати як форму реалізації, використання економічних законів. Принципи мають менш стійкий і менш обов'язковий характер, ніж закони.Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів (рис. 1.10), яка включає всезагальні, загальні і специфічні закони. Всезагальні закони вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах. Рис. 1.10. Система економічних законів

Специфічні економічні закони, з одного боку, розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в процесі її розвитку, з другого, - окремі її сфери.Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи (рис. 1.11).             Форми пізнавання та використання економічних законів. Існують дві основні форми пізнання та використання економічних законів: емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності, та наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності.

  Рис. 1.11. Загальні властивості та відмінності економічних законів і законів природи

Рис. 1.12. Рівні використання економічних законів

2.Економічна теорія добробуту. Функції корисності Бентама і Неша.                        Економічна теорія добробуту є галуззю економічної теорії, в якій розглядаються необхідні умови максимізації суспільного добробуту, умови та проблеми досягнення оптимальних станів та правила, дотримання яких при прийняті урядовцями рішень, дозволяють рухати суспільство в напрямку покращення суспільного добробуту.Теорія добробуту є галузь економічної теорії, яка має справу з нормативними питаннями. її метою є не розгляд того, як функціонує економіка, а на скільки добре вона функціонує.Теорія добробуту розглядає такі основні два питання:1) питання ефективності розподілу ресурсів: чи економіка "витискає" можливий максимум з своїх обмежених ресурсів, чи вони використовуються нераціонально?2) питання справедливості: на скільки справедливий розподіл товарів і послуг між різними членами суспільства?Під розподілом ресурсів ми розуміємо перелік або повний опис того, хто чим займається (що виробляє), і хто що одержує.

Можливий розподіл ресурсів залежить від існуючих в економіці технологій та придатних ресурсів.Цінність кінцевого результату будь-якого розподілу ресурсів залежить від споживчих уподобань, які визначають, як люди оцінюють те, що одержують.                      Функції корисності           W = W(U_V U₂, ..., U_n).При конкретизації цієї функції постають два завдання. По- перше, необхідно вирішити, як із показників індивідуального добробуту отримати показник суспільного добробуту. По-друге, потрібно встановити ступінь диференціації добробуту членів суспільства на суспільний добробут.Припустимо, що показники індивідуального добробуту адитивні. Тоді функцію суспільного добробуту можна подати у вигляді суми індивідуальних корисностей:W = X U_i, або W = X B_iU_i,                     i =1 i =1 де a_t — коефіцієнти, які характеризують значимість для суспільства задоволення потреб одного індивіда.n         Функція W = X U_i дістала назву функції корисності Бентама i =1 ⁱ          Бентам вважав, що мета суспільства полягає у створенні найбільшого щастя для якомога більшої кількості людей.

Рис. 12.10. Функція суспільної корисності Бентама       Для ілюстрації функції Бентама знову скористаємося  графічним аналізом, припускаючи, що суспільство складається з двох членів. В такому разі функція Бентама буде представлена у вигляді карти кривих байдужості, яка складається із сукупності прямих байдужості. Точки прямих байдужості показують, за яких поєднань значень U₁ та U₂ досягається загальний рівень суспільного добробуту.Відповідно до функції Бентама, перерозподіл добробуту між індивідами не змінює рівня суспільного добробуту. Рух вздовж будь-якої з кривих WW перерозподіляє добробут між індивідами, залишаючи незмінним суспільний добробут.Якщо змінити спосіб побудови показника суспільного добробуту, припускаючи, що то зміниться роль розподільчих відносин (диференціація доходів за певного рівня суспільного добробуту). Ця функція дістала назву функції Неша. Графічним зображенням функції Неша буде карта байдужості, подана "випуклими" до початку координат кривими байдужості.На рис. 12.11 точки, що лежать на прямій ОС, відповідають досконалій економічній рівності обох індивідів. Рухаючись вздовж кривих байдужості вправо від цих точок, споживач А

Рис. 12.11. Функція суспільної корисності Неша 

стає багатшим, а споживач В — біднішим і навпаки. Однак у цьому разі при перерозподілі добробуту між багатими і бідними суспільний добробут не змінюється лише тоді, коли збільшення добробуту багатого на певну величину супроводжується зниженням добробуту бідного на меншу величину і, навпаки, коли збільшення добробуту бідного на певну величину супроводжується зниженням добробуту багатого на меншу величину.Таким чином, якщо функція суспільного добробуту має вигляд W = nU, то приріст суспільного добробуту багатого робить менший внесок у підвищення суспільного добробуту, ніж аналогічний приріст бідного. Звідси випливає, що зниження економічної диференціації в суспільстві призводить до підвищення суспільного добробуту, поданого функцією Неша.

3. Торговельна політика. Теорія абсолютних і порівняних переваг.                                        Основні типи торговельної політикиРегулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:§ зміна обсягу експорту й імпорту;§ зміна структури зовнішньої торгівлі;§ забезпечення країни необхідними ресурсами;§ зміна співвідношення експортних та імпортних цін.Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:§ система односторонніх заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в дносторонньому порядку без узгодження з торговим партнером;§ укладення двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;§ укладення багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, Генеральна угода про торгівлю послугами, що входять у систему угод COT, угода в сфері торгівлі країн - членів ЄС) [23, с. 198; 55, с. 254; 88, с. 337]. Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні. . Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є можливість застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму.Під свободою торгівлі розуміється державна політика мінімального державного утручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції, а під протекціонізмом - політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.Ці два типи торгової політики характеризують міру втручання держави в міжнародну торгівлю.Отже, центральне питання торговельної політики - що обрати для забезпечення економічного зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?Класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно — свободу торгівлі. Критикуючи протекціонізм, прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що грунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дає змогу повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам, дає позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більше взаємозалежними, знижується небезпека ворожби.Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива і в цілому знаходить підтвердження в торговельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн з ринковою економіки;, ідср:і:ують найбільшим виграй) від торгівлі. Після Другої світової війни щ країни послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взас:.:.:сгс с^м:иу і іюсягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західному світі концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження, шо лише вільна торгівля оитимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розгляді проблеми вибору торговельної політики застерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.Річ у тому, що висновки класичної теорії міжнародної торгівлі правильні'лише за певних умов: вільна конкуренція та рівність торговельних партнерів. Але в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріше за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення бізнесу транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої і досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні дії не підпадають під національні законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку ні витрат виробництва, ні рівноваги ринку. Вони визначаються політикою адаптування до специфіки певного національного ринку і внутрішньою стратегією максимізації прибутку (трансфертні ціни). Це - з одного боку. З іншого — партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі*; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема на ціни".Деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, які мають лише віддалене відношення до ринкового механізму [58, с. 71]. Ця обставина, природно, ставить слаборозвинуті країни, так само як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від сильніших країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість спромогтися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і тією чи іншою мірою вдасться до заходів регулювання торгівлі.Якщо в умовах політики лібералізації основним регулятором зовнішньої торгівлі є ринок, то при протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізації аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послаблює зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.Для протекціонізму характерні такі форми:§ селектививний протекціонізм, спрямований проти окремих країн чи окремих товарів;§ галузевий протекціонізм, що захищає певні галузі;§ колективний протекціонізм, що проводиться економічними інтеграційними об'єднаннями країн у відношенні країн, що до них не входять;§ прихований протекціонізм, який здійснюється методами внутрішньої економічної політики.                                                Теорія абсолютних переваг А. СмітаА. Сміт вважав, що торгівля між двома країнами ґрунтується на абсолютних перевагах.Коли виробництво однієї країни є більш ефективним, ніж іншої, у виробництві конкретного товару (тобто має абсолютні переваги) і менш ефективним у виробництві іншого товару (має абсолютні недоліки), тоді обидві країни можуть вигравати від спеціалізації на виробництві товару на основі абсолютних переваг та обмінювати частину обсягу виробництва на інший товар, при виробництві якого країна має абсолютні недоліки.За рахунок цього відбувається найефективніше використання ресурсів, а виробництво обох товарів буде зростати. Таке збільшення виробництва обох товарів визначатиме виграш від спеціалізації виробництва, який буде поділений між двома країнами через торгівлю.Наприклад, кліматичні умови України сприяють ефективному вирощуванню пшениці, але вирощування бананів є неефективним (потребує використання парників). З іншого боку, вирощування бананів ефективне в Нікарагуа, а вирощування пшениці — не ефективне.Таким чином, Україна має абсолютні преваги порівняно з Нікарагуа у вирощуванні пшениці і має абсолютні недоліки у вирощуванні бананів. Протилежне твердження справедливе для Нікарагуа.

<="" p="">Рис. 1. Баланс в  умовах торгівлі.                                                                             Вільна торгівля буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі.В політиці вільної торгівлі та невтручання держави можливі лише окремі винятки, зокрема це галузі, які мають значення для безпеки країни або будуть потребувати захисту з боку держави.У зв'язку з цим здається парадоксальним, що сьогодні більшість країн вживають багато обмежень щодо вільної міжнародної торгівлі. Торговельні обмеження незмінне розглядаються як засіб підвищення добробуту.Насправді торговельні обмеження підтримують ті галузі, які зазнають конкуренції від імпортерів, таким чином торговельні обмеження надають переваги обмеженому колу галузей за рахунок більшості (тих, які змушені платити більшу ціну за товари, що виробляються в країні).Для кількісного прикладу, що пояснює механізм дії абсолютних переваг, використаємо торгівлю, що існує між двома країнами, США та Англією, та дві галузі — виробництво тканин (промисловість) та пшениці (сільське господарство). Розглянемо кількісний приклад абсолютних переваг, який створить основу для представлення більш складної теорії порівняльних переваг (табл. 1.).Таблиця 1. Абсолютні переваги

У табл. 1 наведено дані про витрати  праці на виробництво одного бушеля пшениці в США та Англії. Так, за 1 год в СИТА може бути вироблено 6 бушелів пшениці, а в Англії — лише 1 бушель, проте в Англії за 1 год може бути вироблено 5 ярдів тканини, а у США — лише 4 ярди.Таким чином, США є більш ефективними, або мають абсолютні переваги над Англією у виробництві пшениці, в той час як Англія є більш ефективною (має абсолютні переваги) порівняно зі США у виробництві тканин.Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо Розвиваючи теорію абсолютної переваги, Д. Рікардо довів, що міжнародна торгівля взаємовигідна для двох країн навіть у тому випадку, коли жодна з них не має абсолютну перевагу по жодному товару.Д. Рікардо вивів закон порівняльних переваг виходячи з наступних передумов:трудова теорія вартості;вільна торгівля;постійні витрати виробництва;зроблена мобільність праці усередині країни і повна немобільність у відносинах між країнами;відсутність технічного прогресу;відсутність транспортних витрат.                   Зміст закону порівняльних переваг можна звести до наступного твердженню: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може служити винятково різниця у відносних витратах виробництва товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.Теорія порівняльних переваг (comparative advantage theory) – якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, що вони можуть робити з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідної для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій.Теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни, що теж саме, що й витрат (ціни) заміщення.Вона являє собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їхнє виробництво.Поняття витрат заміщення практично еквівалентно за змістом альтернативній ціні з тією тільки різницею, що в даному випадку порівнюються величини, зворотні витратам праці, - кількість одиниць товарів, зроблених за одиницю часу.

4. Функції політичної економії та методи дослідження економічних процесів і явищ. Політична економія, як і будь-яка інша наука, має справу з фактами реальної дійсності. Вони служать тим первинним матеріалом, що підлягає науковому дослідженню. Вони також є об’єктивним критерієм, що підтверджує або спростовує результати наукових висновків.Проте дані самі по собі нічого не пояснюють. Завдання наукового дослідження полягає не в тому, щоб реєструвати і колекціонувати цифри, події, а в тому, щоб за видимістю явищ розкрити їх сутність, зрозуміти внутрішній зв’язок між ними, пізнати закони їх виникнення і розвитку. Лише на цій основі можуть бути зроблені правильні практичні висновки, і людина матиме можливість не тільки спостерігати життя, але й перетворювати його у своїх інтересах. У сфері суспільного життя, як і в природі, сутність і явище не збігаються                         . Методи економічних досліджень      Проникнення в сутність досліджуваних явищ можливо ли-ше на базі застосування правильного методу дослідження. Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії — це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку.Загальним засобом пізнання економічної дійсності є діалектичний метод (Гегель і Фейєрбах). Даний метод припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв’язку, і не в статиці, а в динаміці. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності. Як у природі, так і в суспільстві досліджуваний об’єкт має сукупність ознак, властивостей, рис. Щоб правильно зрозуміти даний предмет, необхідно насамперед розкласти його на найпростіші складові елементи, піддати кожний з них детальному вивченню, виявити роль і значення в системі єдиного цілого. Розкладання досліджуваного на окремі елементи і вивчення кожного з цих елементів як необхідної частини цілого називається аналізом. Проте процес дослідження не обмежується тільки ним. Після того як усвідомлена природа кожного з елементів, з’ясовані їх роль і значення в межах даного цілого, потрібно знову поєднати ці елементи в єдине ціле відповідно до їх ролі і призначення. Об’єднання проаналізованих елементів в єдине, внутрішньо пов’язане ціле називається синтезом. Аналіз і синтез становлять нерозривні сторони єдиного процесу пізнання об’єктивної дійсності. Вони доповнюють один одного і лише поєднані можуть призвести до плідних результатів.Щоб правильно зрозуміти закони, що управляють розвитком відповідної системи відносин, необхідно насамперед провести науковий аналіз цієї системи, детально вивчити кожну з її сторін, з’ясувати роль і значення в загальній системі. На цій основі може бути вірно вирішене й інше завдання — синтез в єдине ціле, встановлення внутрішніх зв’язків між усіма сторонами даної системи, виявлення загальної закономірності розвитку всього цілого і кожної з його складових.Фізик або хімік експериментальним шляхом може ізолювати досліджувану сторону явища від усіх інших, вивчати її в чистому вигляді. У політичній економії такий спосіб неможливий. При з’ясува нні виробничих відносин аналіз і синтез можуть бути здійснені тільки в голові дослідника, за допомогою уявного дослідження предмета. Тут першорядного значення як інструмента пізнання дійсності набуває застосування наукових абстракцій. Термін «абстракція» дослівно означає «відволікання». В побуті під цим поняттям нерідко розуміють щось відірване від дійсності та існуюче тільки уявно, а під конкретним явищем — те, що існує реально. Подібне уявлення має мало спільного з науковим розумінням абстрактного і конкретного.Будь-яке абстрактне — сторона конкретного. Звідси зрозуміло, що абстрактне бідніше за конкретне, оскільки воно виражає лише одну сторону дійсності, а не всю сукупність її рис та ознак. Проте процес абстрагування не є відривом від реальності. Наукові абстракції — це не породження нашої уяви, а відбиток у свідомості реально існуючих відносин і зв’язків. У цьому й полягає матеріалістичний характер наукових абстракцій. Якщо ж у процесі абстрагування ми взагалі відірвемося від сторін дійсності, то одержимо ненаукові абстракції, що призводять до схоластики та ускладнюють дійсний процес пізнання навколишнього середовища.Наукова абстракція дає можливість глибше зрозуміти дійсність, виокремити в досліджуваному явищі найголовніше, істотніше, позбутися другорядних обставин, що ускладнюють розуміння досліджуваного явища. Сукупність абстрактних визначень предмета наводить його конкретну характеристику. Перехід від одного абстрактного визначення до іншого тим самим дає можливість одержати дедалі повніше конкретне знання предмета.Наукові абстракції, що виражають ті або інші сторони економічних відносин, як уже зазначалося, називаються економічними категоріями. Так, при капіталізмі існують економічні категорії: товар, вартість, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, процент, рента і т. д.Кожна з цих категорій виражає якусь одну зі сторін вироб-ничих відносин. Узяті в єдності, економічні категорії характеризують систему економічних відносин в цілому. Кожній системі економічних відносин відповідає своя система економічних категорій. Отже, поступальний перехід від абстрактного до конкретного не можна розуміти як простий підсумок економічних категорій, їх перерахування в будь-якій послідовності. Діалектичний метод виходить з того, що різноманітні сторони економічних відносин, що виражаються в економічних категоріях, не є самостійними, незалежними одна від одної. Вони перебувають у внутрішньому зв’язку. Тому у разі характеристики економічних категорій та їх субординування потрібно керуватися внутрішніми зв’язками, що об’єднує їх в єдине конкретне ціле.Що ж являє собою цей внутрішній зв’язок, що лежить в основі системи економічних категорій?По-перше, діалектичний матеріалізм виходить з того, що в природі і суспільстві всі явища і відносини не є назавжди заданими, вічно і незмінно існуючими; вони перебувають у процесі розвитку і зміни. Щодо політичної економії, це означає, що економічні категорії не повинні розглядатися як застиглі, нерухомі, вічні, а як такі, що змінюються і розвиваються. Необхідно чітко з’ясувати, як, чому та через які причини виникають дані категорії, у чому виявляється їх розвиток. По-друге, діалектичний матеріалізм виходить з того, що в природі і суспільстві розвиток йде від простого до складного, від нижчого до вищого. Стосовно політичної економії це означає, що у всій сукупності економічних відносин необхідно виокремити насамперед найпростіші відносини, що виникли раніше за інші і послужили вихідною основою для появи наступних, складніших відносин. Таке найпростіше відношення К. Маркс свого часу назвав «економічною клітинкою». Тобто будь-яка система економічних відносин має свою особливу клітинку, з якої вона бере початок для свого розвитку. При капіталізмі, наприклад, найпростішим відношенням, за виразом К. Маркса, є товар. З вивчення природи товару він і починає дослідження всієї системи капіталістичних виробничих відносин.По-третє, діалектичний матеріалізм виходить з того, що рушійною силою розвитку є єдність і боротьба протилежностей, внутрішні суперечності даного явища. Перехід від простого до складного — це перехід до нової якості. І в той же час складне відношення, притаманне якісно новим відносинам, містить і ті риси, що мали місце в попередньому простому відношенні. Логічне теоретичне дослідження економічних відносин є методом сходження від абстрактного до конкретного, який відображає дійсний історичний процес розвитку суспільства. З чого починається історія даної системи відносин, з цього ж починається її теоретичний аналіз. Проте логіко-теоретичний відбиток не є точною копією історичного процесу. Тим часом одна з головних проблем економічної теорії полягає в тому, щоб пізнати сутність, зміст економічних відносин, форми їх прояву. Як уже зазначалося, подібна мета досягається шляхом застосування методу наукового абстрагування. Проте звідси не випливає, що при аналізі виробничих відносин експеримент не відіграє ніякої ролі. Експериментування дає можливість перевірити на практиці слушність теоретичних положень, отриманих методом наукової абстракції, та ефективність заходів, що намічаються.По-четверте, завершальним елементом діалектичного методу дослідження в політичній економії є поєднання наукової теорії і суспільної практики. Остання виступає критерієм практичної дієвості економічної теорії. Функції політекономії              Політична економія виконує такі основні функції: Насамперед це — пізнавальна. Сутність її полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів, категорій, форми їх прояву і механізм дії. Друга — методологічна функція, що застосовується при розробці методів, засобів, наукового інструментарію, необхідних для дослідження всіх економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає методологічною основою для останніх. Практична — третя функція — безпосередньо загальне обґрунтування необхідності і віднайдення шляхів раціонального господарювання, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства. У загальнішому аспекті про дану функцію можна сказати, що це забезпечення економічної політики, управління виробництвом на мікро- і макрорівнях, тобто на різних «поверхах» економіки. Четверта, прогностична функція спроможна надати соціально-економічний прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу. Ідеологічна функція — п’ята, оскільки висновки економічної науки завжди стосуються інтересів різних груп, класів, верств населення, а це зазвичай використовується в політичній боротьбі. Деідеологізація політичної економії, яку можна сьогодні спостерігати в деяких авторів підручників і навчальних посібників, — це міф. Економічна теорія не може бути незалежною від ідеології. Якщо така теорія не відображає реальні стосунки людей і не виражає інтереси певних прошарків населення, вона мертва. У пам’яті історії залишилися лише ті теорії, що виражали чиїсь інтереси. З цього погляду вбачається плідною спроба формування соціальної політекономії*2, що відображає інтереси всіх прошарків суспільства. Варто підкреслити і те, що політекономія покликана формувати відповідний тип економічного мислення і водночас досліджувати сучасне економічне функціонування господарюючих суб’єктів.                                                                                                             5. Держава як суб’єкт ринкової економіки. Зовнішні ефекти.