Економічні постулати Джона Кейнса

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………2

Інтелектуальна біографія  Дж. М. Кейнса……………………………………………….3

Розробка Дж. М. Кейнсом  нової методології економічного аналізу………………….8

"Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"……………………………………...12

Критика Дж. М. Кейнсом постулатів неокласики……………………………………..14

Теорія ефективного попиту та макроекономічна модель управління попитом…….. 14

Поширення кейнсіанства в різних країнах……………………………………………...25

Висновок…………………………………………………………………………………..26

Список літератури………………………………………………………………………...27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В історії економічної думки ім’я Джона Мейнарда Кейнса знаходиться у ряду вчених, зробивших найбільший вплив на розвиток сучасного їм суспільства. Кейнс став відомим ще під час життя, але суперечки з приводу його поглядів не стихають навіть сьогодні.

 Чому саме Дж. М. Кейнс справив такий величезний вплив на світову економічну науку, зважаючи на те, що споріднені йому ідеї висловлювались і до нього в 20—30-х pp. XX ст.? Більше того, частину цих ідей використав і сам Кейнс. Справа в тому, що це був лише економічний матеріал, а Дж.М. Кейнс сформував нову систему поглядів, заснувавши потужний напрям економічної теорії. Але справа не тільки в тому, що Дж.М. Кейнс жив у переламний період початку XX ст. Здібності та інтереси цього видатного вченого, практика, політика виявилися найспівзвучнішими новим потребам перебудови економічної науки в складних, суперечливих умовах початку XX ст. 
Англійський вчений Джон Кейнс — один з найвидатніших економістів XX ст. рівня А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля і А. Маршалла. Постать Джона Кейнса надзвичайно цікава саме тому я взяла цю тему на детальний розгляд.  Його роль в історії економічної науки визначальна , і ми повинні дізнатися чому, що стало причиною світового визнання Джона Кейса.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтелектуальна  біографія Дж. М. Кейнса

Народився Джон Мейнард Кейнс [слайд 2] 5 червня 1883 р. в Кембриджі в родині професора логіки та економіки Джона Невілла Кейнса. Вчився молодий Джон Мейнард  Кейнс у найаристократичнішій школі – Ітоні [слайд 3], був членом дискусійного клубу при Ітонському коледжі, який об’єднував його інтелектуальну й соціальну еліту. Звідси вів прямий шлях до аристократичного коледжу Кембріджського університету - Королівського, де Кейнс також став членом елітарної (до того ж таємної) групи інтелектуалів "Кембріджські апостоли". Вже під час навчання виявив непересічні здібності до наук і, передусім, до математики та прикладної економіки. Студентом Дж. М. Кейнс слухав лекції А. Маршалла, був одним з найталановитіших його учнів. У 1905 р. А. Маршалл писав у листі до батька майбутнього вченого Дж. Кейнса: "Ваш син виконує відмінну роботу з економікс. Я казав йому, що був би дуже задоволений, якби він обрав кар´єру професійного економіста. Але, безумовно, я не повинен тиснути на нього". Цікавий факт: людина, чиї твори лягли в основу одного з двох напрямів економічної думки, вчений, який успішно виграв суперечку зі світовими авторитетами, пiд час вступу на держслужбу в Англії отримав дуже низьку оцінку з економіки [слайд 4]. Ще навчаючись в університеті, Кейнс два роки пропрацював у департаменті Міністерства фінансів у справах Індії. З 1908 по 1915 р. повертається за запрошенням А. Маршалла до Кембриджського університету, де на постійній основі читає лекції з економічної теорії та математики. У 1909 р. виходить перша праця вченого "Індексний метод", за яку він отримав премію А. Сміта. Одночасно Дж.М. Кейнс набуває і суспільного визнання. З 1911 до 1945 р. обіймає посаду редактора (спочатку разом з Ф.Й. Еджуортом) "Economic Journal" — найавторитетнішого наукового економічного видання, офіційного друкованого органу Королівського економічного товариства. З 1913 р. — секретар Королівського економічного товариства. У 1913—1914 р. Дж.М. Кейнс [слайд 5] стає членом Королівської комісії з фінансів та грошового обігу Індії. Ранні наукові праці Дж.М. Кейнса були присвячені дослідженню проблеми грошей. В 1913 р. виходить його перша книга "Грошовий обіг і фінанси Індії", яка принесла авторові широку популярність. В цій роботі Дж.М. Кейнс аналізує проведену в Індії грошову реформу, згідно з якою індійську валюту в міжнародних розрахунках було переведено на фунт стерлінгів, що забезпечило включення Індії у "стерлінгову зону". У 1915—1919 pp. Дж.М. Кейнс [слайд 6] працює економічним радником у британському казначействі, займаючись проблемами міжнародних фінансів. У 1919 р. у статусі представника цього міністерства він взяв участь у Паризькій конференції, на якій був підписаний Версальський мирний договір. Дж.М. Кейнс виступив з різкою критикою цього договору, вважаючи непомірними репараційні вимоги до Німеччини та помилковою економічну блокаду Радянської Росії. Не отримавши розуміння, він на знак протесту склав з себе повноваження учасника конференції та залишив її. Дж. М. Кейнс рано здобув репутацію людини, яка йде проти течії. Власне ставлення до договору він згодом виклав у статтях "Економічні наслідки Версальського мирного договору" та "Перегляд мирного договору" (1919). Запорукою стабільності післявоєнного економічного відродження Європи в цих працях Дж.М. Кейнс називав, зокрема, надання Америкою позики Німеччині, виплату нею помірних репарацій та зняття блокади з Росії країнами Антанти, оскільки, як він зазначав, "ми блокуємо не стільки Росію, скільки самих себе". Публікації Кейнса справили на урядові та політичні кола Великої Британії ефект, схожий на вибух бомби, за що його було усунуто з державної служби майже на двадцять років, до початку Другої світової війни. У праці "Економічні наслідки Версальського мирного договору" Кейнс чи не вперше висловив власні важливі міркування з приводу економічного значення споживання та заощадження, а також їх впливу на дохід. З 1920 р. Дж.М. Кейнс, залишивши державну службу, повертається до викладацької та наукової роботи у Кембриджському університеті, де його високо цінували за ерудицію та ділові якості. Він продовжує розробку теорії грошей та проблем грошового обігу, особливо ідеї заміни золотого стандарту регульованою валютою. Цим питанням були присвячені такі праці [слайд 7]  як "Трактат про грошову реформу" (1923), "Кінець laissez faire" (1926), в яких учений приходить до висновку про необхідність регулювання економіки поки що у межах грошової системи. В одній з газетних статей 1924 р. Дж.М. Кейнс визнає, що його нові погляди виявляются єретичними з погляду старої неокласики. Гострій критиці застарілу ідею невтручання держави в економічні процеси Кейнс піддав у двох статтях-памфлетах "Економічна політика містера Черчилля" (1925) та "Кінець laissez faire" (1926). У 1925 p. Дж.М. Кейнс одружився з Лідією Лопуховою [слайд 8] — відомою балериною [слайд 9] , солісткою імператорського балету. У тому ж 1925 р. з нагоди відзначення 200-ї річниці Академії наук Дж.М. Кейнс приїздив до Радянського Союзу, де ознайомився з досвідом впровадження нової економічної політики. Маловідомими фактами залишились ще два його приватних візити в Росію — у 1928 та 1936 pp. Свої враження від першої поїздки він виклав у праці "Побіжний погляд на Росію" (1925), зокрема, досить скептично оцінював досвід впровадження командно-адміністративної системи. Він поступово приходить до глибокого переконання в тому, що автоматичне ринкове саморегулювання капіталізму належить історії, на зміну йому має прийти державне регулювання ринкової економіки. Наступним етапом формування нових поглядів Кейнса на економічні процеси стає фундаментальна двотомна праця "Трактат про гроші" (1930), яка вийшла вже після того, як почалася світова економічна криза. Учений продовжив у ній аналіз питань щодо валютного курсу та золотого стандарту, порушених у попередніх роботах. Детально розроблені в цій праці такі важливі питання грошової теорії, як проблема золотого стандарту, роль банківської сфери, політика центрального банку, механізм міжнародних розрахунків тощо. Дж.М. Кейнс приходить до нових теоретичних висновків: про відсутність автоматичного механізму врівноваження заощаджень та інвестицій; про те, що перевищення заощаджень над інвестиціями призводить до зниження ділової активності; що умовою макроекономічної рівноваги є їх рівність. Погляди вченого мали значний резонанс в академічних колах. Вони розкололи наукову економічну громадськість на прихильників і непримиренних противників. Неординарна позиція Кейнса щодо співвідношення ринку та державного втручання викликала в стані опонентів різке неприйняття. На початку 30-х pp. це вилилось у знаменну бурхливу дискусію Дж.М. Кейнса з прихильниками класичного лібералізму, зокрема, з Ф. фон Хайєком. Ідейне та теоретичне протистояння двох титанів економічної науки мало символічне завершення: наприкінці 30-х pp. перемогли ідеї Кейнса, визначивши на чотири наступних десятиріччя нові пріоритети позитивної та нормативної теорії. Вступ британської та світової економіки у 1929 р. у фазу циклічного спаду, а також фінансовий крах 1931 р. потребували радикальних змін в урядовому економічному курсі та нестандартних підходів в економічній політиці. Тому з початком світової економічної кризи Дж.М. Кейнс знов включається в активну суспільно-політичну діяльність. У 1929 р. він отримує нове призначення — член Королівської комісії з фінансів та промисловості. З 1930 р. стає головою Економічної консультативної ради при уряді з проблеми безробіття. У 1934 р. Кейнс приїздив до Сполучених Штатів Америки, зустрічався у Білому домі з американським президентом Франкліном Делано Рузвельтом, виступивши перед ним з ґрунтовною доповіддю. Економічний антикризовий курс тогочасної американської адміністрації, втілені у ньому принципи економічної політики держави в умовах виходу з циклічного спаду були дуже близькі до теоретичних поглядів Дж.М. Кейнса. Зокрема, як доводять документальні свідчення, попри всю схожість їх підходів, обидві видатні особистості свого часу прийшли до усвідомлення необхідності зміни методів капіталістичного господарювання цілком незалежно: Кейнс — від економічної теорії, Рузвельт — від економічної практики.

Незважаючи на складність та суперечливість економічних наслідків "Нового курсу", він на практиці переконливо довів життєву необхідність та дієвість державного регулювання  ринкової економіки XX ст. Поєднання  наукової роботи з практичною діяльністю дало змогу Дж.М. Кейнсу поглибити  і конкретизувати власні уявлення про  неможливість спонтанного саморегулювання  економіки, про необхідність посилення  регулювальної ролі держави за рахунок  державних субсидій підприємцям. Слідом за низкою статей і памфлетів на цю тему в 1936 р. виходить головна праця  Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Значною мірою  вона відобразила висновки Кейнса, що випливали зі світової практики державного регулювання цього періоду. У лютому 1937 р. слідом за основною працею була опублікована стаття "Загальна теорія зайнятості" у журналі "The Quarterly Journal of Economics". Це був власний  відгук автора на низку статей видатних економістів — Дж. Вінера, В. Леонтьева, Д.Х. Робертсона, Ф.В. Тауссіга, що містили  найперші критичні спроби аналізу його книги 1936 р. Широкомасштабне порушення  економічної рівноваги в ринковій економіці 30-х pp. XX ст. стало каталізатором  виникнення і поширення глибоких сумнівів у науковій достовірності  класичної доктрини в нових економічних  умовах. Як і Дж.М. Кейнса, багатьох вчених це спонукало до критичного перегляду  постулатів класично-неокласичної ортодоксії, до розробки інших підходів у галузі нерівноважного аналізу та макроекономічної теорії. Тому в економічній думці  ряду країн одночасно і незалежно  одне від одного виникали схожі за спрямованістю ідеї та дослідження, альтернативні традиційній неокласичній теорії. Не останню роль у тому, що врешті-решт саме з ім´ям Дж.М. Кейнса світова економічна теорія пов´язує створення нової галузі макроекономічного аналізу та обґрунтування теорії державного регулювання ринкової економіки, відіграла не тільки глибина і масштабність його наукової праці, а й непересічна особистість ученого. Як зазначають біографи Дж.М. Кейнса, йому були притаманні гострий та ясний розум, сила переконання, здатність вибудовувати власні аргументи у незаперечній логічній послідовності, дар красномовства [слайд 10].

Сам Дж.М. Кейнс з високою  вимогливістю підходив до визначення того, яким повинен бути справжній  економіст [слайд 11]. З різнобічної характеристики Дж.М. Кейнса стає природним та зрозумілим його внесок у переоцінку цінностей всієї світової економічної думки, яку він здійснив у праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". У кінці 30-х — на початку 40-х pp. Кейнс мав величезний міжнародний авторитет та вплив. У 1940 р. він став радником міністерства фінансів. У 1942 р. — одним з директорів Англійського банку, займався питаннями воєнних фінансів, соціального забезпечення та зайнятості. Активна практична діяльність Дж.М. Кейнса виявилась і в галузі міжнародних економічних відносин. У 1944 p., очоливши англійську делегацію на міжнародній конференції в Бреттон Вудсі [слайд 12], він брав безпосередню участь у розробці моделі післявоєнних валютних відносин, створенні таких провідних міжнародних організацій, як Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Джон Мейнард Кейнс  був людиною блискучого інтелектуального обдарування, непересічною особистістю  свого часу, а за низкою позицій  далеко його випереджав, що одностайно визнавалось сучасниками. За видатні  математичні здібності не раз  отримував нагороди найбільш престижних конкурсів Великої Британії. Мав  талант біржового гравця, що принесло йому та очолюваним ним закладам значні статки, наприклад, Кембриджському королівському  коледжу, скарбником якого він був. Знався на реальному бізнесі, очолюючи велику страхову компанію. Протягом життя  органічно поєднував наукову  діяльність з перебуванням на урядових посадах та громадською діяльністю. Захоплювався літературою, філософією, мистецтвом. Багато зусиль Дж.М. Кейнс присвятив благодійній діяльності в галузі культури і мистецтва. Він був членом піклувальної ради Національної галереї, головою Ради з підтримки музики та мистецтва [слайд 13], здійснював фінансову опіку балету, сам був організатором балетної трупи, побудував і у 1936 р. відкрив художній театр в Кембриджі, очолював такі видання, як "Нейшн" та "Нью-Стейтсмен". Ця багатогранність особистості Кейнса знайшла містке відображення в авторитетному висловлюванні його біографа Р. Скідельскі [слайд 14]. У 1942 р. за визначні заслуги у науковій, державній та суспільній діяльності Дж.М. Кейнсу було присвоєно титул пера, він став членом Палати лордів. Помер Дж.М. Кейнс [слайд 15] 21 квітня 1946 p., трохи не доживши до 63-річного віку. До останніх днів учений виявляв великий інтерес до економічної теорії та економічної політики і, передусім, до проблем фінансів, зайнятості, міжнародних економічних відносин тощо. Видатний економіст XX ст. похований [слайд 16] у Вестмінстері.

Розробка Дж. М. Кейнсом нової методології економічного аналізу

Новаторство економічної теорії Кейнса [слайд 17] обумовлено, передусім, новітністю його методології дослідження. Особливості методології кейнсіанства викладені нижче. 
По-перше, це визначання нового предмета дослідження — макроекономіки, вивчення її як цілісної економічної системи, що підпорядкована власним законам функціонування і розвитку. 
Не заперечуючи мікроекономічний аналіз А. Маршалла, коли в центрі уваги знаходилась поведінка індивіда, економічного суб´єкта, споживача або підприємця, Дж.М. Кейнс вже на початку книги "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" зазначив його обмеженість. Предметом дослідження ученого вперше стала макроекономічна система в цілому, з властивими їй функціональними залежностями та економічними закономірностями, а не механічна сума мікроодиниць, згідно з поглядами неокласиків. 
Більш того, Дж.М. Кейнс зміг теоретично довести, що закони функціонування макросистеми не тотожні законам мікроекономічного рівня. Тому цілком раціональні та правильні на індивідуальний погляд дії економічних суб´єктів можуть в цілому викликати загальні руйнівні макроекономічні наслідки. Так, максимізація використання ресурсів та орієнтація на максимальний прибуток на рівні кожного одиничного господарства в масштабі економіки неминуче тягне за собою загрозу загального надвиробництва. Чи інший приклад, — прагнення до заощаджень індивідів та окремих фірм може мати наслідком на макроекономічному рівні зниження поточного споживання та інвестицій, а тим самим обумовити порушення рівноваги між попитом і пропозицією. 
Поряд з цим Кейнс відійшов від традиційного для неокласики уявлення про національну економіку як про сукупність окремих ринків: товарів, грошей та капіталів, праці та інших виробничих ресурсів. Він аналізує макроекономічні процеси та функціональні залежності переважно в межах єдиного національного ринку. 
По-друге, відповідно до нового предмета дослідження Дж.М. Кейнс розробив основи нового методу дослідження — макроекономінного, який передбачав вивчення законів макросистеми як органічної цілісності. На противагу неокласикам, Кейнс виходив з того, що умови процвітання окремих фірм не ідентичні умовам процвітання економіки в цілому. А тому макроекономічний метод дослідження був орієнтований на пріоритетний аналіз макроекономічних залежностей та процесів, факторів економічної стабільності та циклічності. Таким чином, учений започаткував макроекономічну теорію, що стала самостійним напрямом економічної теорії. 
По-третє, методологічним нововведенням є також розробка Дж.М. Кейн-сом і введення в науковий вжиток нового категоріального апарату макроекономічного аналізу, який базувався на сукупних (агрегованих) величинах. 
До основних категорій кейнсіанської теорії належать національний дохід, ефективний та недостатній попит, споживання, заощадження та інвестиції в масштабі економіки, рівень загальної зайнятості, повна зайнятість, вимушене безробіття, перевага ліквідності, мультиплікатор тощо. Вони і в сучасних умовах є базовими не тільки для кейнсіанського напряму, але й для всієї макроекономічної теорії. Для теорії Дж.М. Кейнса також характерна зміна акцентів у використанні традиційних економічних категорій та їх переосмислення на основі нових теоретичних підходів. 
По-четверте, кейнсіанська "Загальна теорія" ґрунтується на розроблених власне Кейнсом на противагу неокласичній ортодоксії принципово нових методологічних засадах макроекономічного аналізу ринку. 
Зокрема, методології кейнсіанського аналізу властивий кардинальний відхід від традиційної класично-неокласичної доктрини загальної ринкової рівноваги — закону Сея, фокусування, на противагу ортодоксальній неокласичній теорії, основної уваги на вивченні факторів макроекономічної нерівно-ваги та економічної невизначеності. 
Методологічною основою аналізу природи і причин ринкової циклічності стало переміщення акценту з довготривалих інтервалів часу на дослідження переважно короткострокових ринкових коливань. На цій основі центральною проблемою дослідження ринку в кейнсіанській теорії став не рівень пропозиції (неокласика), а стан та рівень сукупного ринкового попиту, його структура та фактори динаміки. 
По-п´яте, Дж.М. Кейнс зробив значний внесок у подальший розвиток економічних методів теоретичного дослідження. Його теорії властиве відновлення каузального методу пізнання економічних законів, привнесення його в площину макроекономічного аналізу. Якщо неокласики використовували головним чином функціональний аналіз, зосереджуючись на дослідженні зв´язків взаємодії, взаємовпливу факторів, то Кейнсу притаманне повернення до використання причинно-наслідкового методу аналізу. Він фіксує визначальні, активні фактори (схильність до споживання, гранична ефективність капіталу, норма процента) і їх вплив на змінні, залежні величини (зайнятість, національний дохід). Це означало піднесення причинно-наслідкового методу на якісно новий рівень макроекономічного аналізу. 
Особливістю кейнсіанської методології є врахування психологічної мотивацїі економічної діяльності. Дж.М. Кейнс здійснив новаторську для теорії свого часу розробку психологічних основ економічної поведінки ринкових суб´єктів, що обумовлює реалізацію основних макрекономічних процесів. Він увів в економічну теорію такі нові категорії, як основний психологічний закон, психологічна схильність до споживання, заощадження та інвестицій, психологічні основи надання переваги ліквідності та ін. 
Дж.М. Кейнс також поширив на нову галузь макроекономічної теорії застосування сучасних на той час кількісних, математичних методів дослідження, зокрема, методу граничного аналізу. Його новаторське використання збагатило аналітичний інструментарій макроекономічної теорії такими новими категоріями, як гранична схильність до споживання та заощадження, граничний дохід, гранична ефективність капіталу, граничні інвестиції тощо. Тим самим учений сприяв універсалізації методології маржиналізму, її поступовій трансформації з виключної складової неокласичної мікроекономічної теорії у загальнотеоретичний інструмент економічного аналізу. 
Слід зазначити, що Дж.М. Кейнс широко застосовував також і метод прогнозування як результат екстраполяції на майбутнє економічних процесів, що ним досліджувались, елементи економіко математичного моделювання, метод врахування раціональних очікувань, тобто ті методи дослідження, які в подальшому розвинулися і увійшли в методологічний арсенал сучасної світової економічної теорії.

Нарешті, по-шосте, важливою особливістю  кейнсіанської методології, що обумовила  нову загальну спрямованість всієї  кейнсіанської доктрини, є реалізація в ній передусім практичної, прагматичної функції економічної теорії, тобто  безпосереднє підпорядкування теоретичного аналізу виробленню ефективної економічної  політики. Кейнсом було здійснено  теоретичне обґрунтування необхідності регулювальних функцій держави  для досягнення макроекономічної рівноваги  та повної зайнятості. Але домінування  прагматизму не заперечує реалізації Кейнсом пізнавальної функції, особливо в галузі дослідження макроекономічних закономірностей ринкової економіки, про що свідчить започаткування ним  нового наукового напряму — кейнсіанства.

 

 

"Загальна теорія  зайнятості, процента і грошей"

Праця Дж.М. Кейнса вийшла у світ 1936 р. Саме вона принесла автору всесвітню  славу та визнання. Завдяки їй Кейнс  назавжди увійшов в історію світової економічної теорії як лідер визначального  теоретичного напряму, що знаменував наукову  революцію в економічній теорії. Висловлені у книзі економічні ідеї змінили траєкторію розвитку світової економічної науки XX ст. та внесли докорінні  зміни у розуміння суті та спрямованості  економічної політики. До теперішнього часу в стані прихильників кейнсіанства не припиняють ся дискусії з приводу того, як слід інтерпретувати загальний зміст та теоретичну спрямованість цієї праці. Не можна не погодитись з думкою про те, що дослідники, стомлені пошуками істинного формулювання "Загальної теорії", сприймають її не стільки як завершену теоретичну конструкцію чи керівництво з теорії економічної політики, скільки як свідчення інтелектуальних пошуків її автора". 
За своєю структурою праця Дж.М. Кейнса складається з шести книг (частин). 
Книга перша ("Вступ") охоплює перші три глави. Глава 1 "Загальна теорія" містить визначення власної теоретичної позиції автора. Глава 2 "Постулати класичної економічної теорії" — розгорнуту критику ринкової доктрини класики та неокласики. Глава 3 "Принцип ефективного попиту" містить його формулювання у загальному вигляді. 
Книга друга ("Визначення та поняття") включає глави 4—7. Загальне викладення принципу ефективного попиту конкретизується його поділом на складові — споживчий та інвестиційний попит. Дається визначення доходу, споживання та заощаджень, а також подальший аналіз змісту та зв´язку категорій заощаджень та інвестицій. 
Книга третя ("Схильність до споживання") охоплює глави 8—10, у яких розглядаються основні фактори динаміки споживчого попиту. У главах 8—9 дається розгорнутий аналіз об´єктивних та суб´єктивних факторів, що визначають схильність до споживання та заощадження. Глава 10 Гранична схильність до споживання та мультиплікатор" розкриває основну функціональну залежність між цими категоріями. 
Книга четверта ("Спонукання до інвестицій") включає розгорнутий аналіз (глави 11 —18) чинників інвестиційного попиту та його динаміки. Розглядаються гранична ефективність капіталу (глава 11), загальна кейнсіанська теорія норми процента та її відмінності від "класичної" теорії (глави 13—14). При цьому Дж.М. Кейнс наводить розгорнуту критику економічних поглядів Д. Рікардо та А. Маршалла, що стали традиційними в теорії норми процента. 
Поглиблюючи теоретичну розробку інвестиційного попиту, Дж.М. Кейнс розкриває психологічні та ділові мотиви надання переваги ліквідності (глава 15), аналізує природу капіталу (глава 16), основні властивості процента і грошей (глава 17). Завершується книга новим формулюванням загальної теорії зайнятості (глава 18), яке узагальнює отримані результати попереднього дослідження. 
Книга п´ята ("Грошова заробітна плата та ціни") складається з глав 19— 21, у яких загальне поле теоретичного аналізу розширюється теорією заробітної плати, функцією зайнятості та теорією цін. Паралельно наводиться критика неокласичної теорії безробіття А. Пігу. 
Книга шоста ("Короткі замітки у зв´язку із загальною теорією") — завершальна, узагальнююча. Глава 22 присвячена розгляду проблем економічного циклу. Глави 23—24 містять важливі теоретичні узагальнення з історії економічної теорії та заключні зауваження в галузі соціальної філософії, до яких може привести загальна теорія. Зокрема Дж.М. Кейнс піддає кардинальному перегляду традиційні критичні оцінки поглядів та політики меркантилістів, розкриває їх позитивну роль у сприянні історичному економічному розвитку. Також Дж.М. Кейнс переосмислює внесок економістів-попередників у теорію ринків та реалізації. Критиці класичної ортодоксії він протиставляє високу схвальну оцінку неортодоксальної теорії недоспоживання (недореалізації) Т.Р. Мальтуса. Останнього Кейнс вважав своїм найвизначнішим попередником в історії економічної науки.

Критика Дж. М. Кейнсом постулатів неокласики

Кейнсіанство як теоретичне вчення виникло як реакція на неспроможність неокласичної теорії дати відповіді  на питання про причини циклічної  кризи та шляхи стабілізації економіки. 
Обґрунтування власних теоретичних підходів Кейнс розпочав з радикальної критики ліберальної ринкової доктрини класики та неокласики. Вже на початку вступу до свого головного твору Дж.М. Кейнс пояснює кардинальну відмінність власної теоретичної позиції. 
До речі, до "класиків" Дж.М. Кейнс, як він сам визнавав, "порушуючи загальноприйнятий етикет" зарахував і традиційних представників класичної школи (Д. Рікардо та його попередників), і представників неокласики (А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу та ін.). Підставою для такого об´єднання була їх загальна ідейна спорідненість на ґрунті визнання незаперечності й непорушності в теорії та економічній політиці принципів "laissez faire" та закону Сея. 
Новий теоретичний підхід Дж.М. Кейнса містив суттєві ідейні та теоретичні розходження з панівною в тогочасній економічній науці неокласичною теорією.

Теорія ефективного  попиту та макроекономічна модель управління попитом

Відправним пунктом теоретичного аналізу Дж.М. Кейнса є сукупний попит. Він обумовлює очікувану виручку  від реалізації продукції, виробленої за певного рівня зайнятості. В  центрі уваги Кейнсового аналізу  знаходились рівноважні стани економіки  в короткострокових інтервалах часу. Основною сполучною ланкою між різними  станами теперішнього і майбутнього  виступали економічні очікування.

Дж.М. Кейнс вводить у  науковий вжиток поняття ефективного  попиту, розкриваючи його значення як провідного елемента своєї загальної  теорії. 
Дж.М. Кейнс вважав, що рівень сукупного попиту та його співвідношення з пропозицією визначають стан макроекономічної системи. Причини циклічного спаду економіки він пояснював недостатністю сукупного попиту, тобто його нижчим рівнем порівняно із сукупною пропозицією. Подолання нерівноваги та надвиробництва Кейнс пов´язував з досягненням ефективного попиту. 
Ефективний попит, за Дж.М. Кейнсом, — це такий рівень сукупного попиту, який забезпечує макроекономічну рівновагу за відповідного рівня зайнятості. Суть і величину ефективного попиту Кейнс визначав через встановлення функціональної залежності між сукупною пропозицією, сукупним попитом та зайнятістю. "Позначимо сукупну ціну пропозиції продукції при зайнятості N людей через Z; взаємозалежність між Z та N, яку можна записати у формі Z = <р (N), назвемо функцією сукупної пропозиції. Виручку, очікувану підприємцями при зайнятості N людей, позначимо через D; взаємозалежність між D та N, яку можна записати у формі D = f (N), назвемо функцією сукупного попиту", — писав Кейнс. 
Далі Дж.М. Кейнс виходив з того, що якщо для даної величини N очікувана виручка більша, ніж сукупна ціна пропозиції, тобто якщо D > Z, то підприємці будуть прагнути збільшувати зайнятість, щоб вона перевищила величину N, доти, поки не буде досягнута рівність Z = D. Таким чином, за Кейнсом, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Саме у цій точці очікуваний підприємцями прибуток буде найбільшим. Рівень сукупного попиту (D) у тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з кривою сукупної пропозиції (D = Z), Кейнс назвав ефективним попитом. Теорію ефективного попиту Дж.М. Кейнс поставив у центр своєї теоретичної системи як основну умову, що визначає рівні національного доходу та зайнятості. 
За Кейнсом, саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів і зміна рівня цін, як вважали "класики", визначає стан економіки. На відміну від представників неокласики Дж.М. Кейнс поставив зайнятість та безробіття в безпосередню залежність не від змін заробітної плати, а від динаміки ефективного попиту. У випадку недостатності сукупного попиту (Z > D) існує неповне використання виробничих потужностей, внаслідок чого виникає циклічний спад і циклічне безробіття.