Економічні постулати Джона Кейнса

                              Поширення кейнсіанства в різних країнах 
Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.  
Вивчаючи неокейнсіанство, слід мати на увазі, що в ньому домінують дві тенденції: американська, пов’язана з іменами ряду економістів США, та європейська, репрезентована передовсім дослідженнями французьких учених. Отже, необхідно послідовно розглянути концепції цих учених-неокейнсіанців. 
У США ідеї Дж. М. Кейнса розвивали ще з 30-х рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е. Хансен (1887—1975) та С. Харріс (1897—1974). Ґрунтовне вивчення їхніх концепцій (насамперед інвестиційної теорії циклу) допоможе усвідомити загальні риси (особливості) американського неокейнсіанства. Так, по-перше, його характерною рисою є те, що в поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає в «коливаннях динаміки інвестицій». Капіталовкладення набувають характеру своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. По-друге, американські неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора Кейнса концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок між національним доходом та інвестиціями. По-третє, велике значення в неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні (незалежні від руху споживання або національного доходу) та похідні інвестиції (пов’язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу). Саме останній тип інвестицій бере участь у моделі «мультиплікатор-акселератор». По-четверте, американські послідовники Кейнса змінили метод перманентного регулювання й спрямування приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами (видатками) залежно від економічної кон’юнктури (незважаючи на можливий дефіцит державного бюджету). Він є основною складовою концепції «вбудованих» стабілізаторів і неокейнсіанських антициклічних програм, які теж слід докладно розглянути. 
Далі необхідно перейти до вивчення неокейнсіанства у Франції. Його особливістю є те, що деякі французькі економісти вважали необов’язковим положення Дж. М. Кейнса щодо регулювання позичкового процента як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони запропонували використання індикативного методу планування економіки як визначального засобу забезпечення незгасання інвестиційного процесу.

Висновок

Можна зробити висновок, що ідеї Кейнса не тільки швидко поширювалися, але й активно застосовувалися на практиці. Вони допомогли багатьом розвинутим країнам створити у другій половині ХХ ст. нові механізми регулювання ринкової економіки, які б допомогли попередити кризи, подібні до депресії 30-х років.

До початку Великої американскої депресії вчені всіляко підкреслювали здатність економічної системи пристосовуватися до змін умов і всіляко амортизувати усього роду потрясіння. Майже одностайно вважалося, що періоди потрясінь носять тимчасовій характер, при чому відновлення економіки відбувається автоматично.

 Кейнс, у свою чергу, заперечував не тільки ефективне функціонування,  але й саме існування стабілізуючих механізмів, які б забеспечували плавний розвиток економіки. Він наполягав на серйозному розширенні ролі уряду у процесі стабілізації економіки і запобіганні у майбутньому потрясінь, подібних до кризи   30-х років. Кейнс і його послідовники – наукова школа кейнсіанців – прийшли до висновку, що на теперішньому етапі розвитку економіки держава повинна відігравати набагато більшу роль. Ця роль полягає у заохоченні розвитку економіки та попиту, з використанням грошових інструментів.

Кейнс стверджував, що держава може упоратися з економічними кризами. Кейнс радив активне вкладення державних коштів в економіку для стимулювання її розвитку через підвищення «ефективного попиту», при чому без росту державної вланості.

 Найважливішим важелем управління, Кейнс вважав гроші, тому що вони, за його словами, «є з’єднуючою ланкою між теперішнім і майбутнім».

Не всі положення Кейнса витримали перевірку часом, проте  в цілому його підходи до деяких  проблем зберегли своє значення до теперішнього часу.

На мою думку, Джон Кейнс  був одним із найвидатніших економістів  не тільки свого часу, але й усієї  історії економічної думки.

Список літератури

1. Брегель Э. Я. Критика буржуазных учений об экономической системе современного капитализма. — М., 1972. — Гл. 4.

2. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли / пер. с англ. — М., 1968. — С. 493—506.

3. Навчальний посібник / Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В., Леоненко П. М., Нестеренко А. П. - К.: Знання, 2004.- 1300 c.

4. История экономических учений: учебное пособие / Под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой. — М.: ИНФРА-М, 2004.

5. А. Г. Савченко, О. В. Пасічник. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. Макроекономіка // 2007. С. 94-103

6. Мазурок П.П.Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навч.посібник.-К.: Знання, 2004.-477 с.

7. Сергій Шевченко - Джон Мейнард Кейнс: рятівник капіталізму (http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/2003/24/29.html)

8. http://www.adeptis.ru/vinci/e_part1_2.html

9. Time: 100 найважливіших особистостей XX ст. — Джон Мейнард Кейнс

10. http://uk.wikiquote.org/wiki/