Економічна характеристика країн Шумерської цивілізії

ПЛАН:

1.Загальна характеристика країн Шумерської цивілізії

2. Господарство Вавилонської держави

3. Економічний розвиток  Ассирії 

4. Нововавилонське царство

1. Загальна характеристика країн Шумерської цивілізії

У кінці IV тис. до н. е. у межиріччі Тигру та Євфрату виникла ранньоцивілізаційна система, яку греки називали Месопотамією, або Дворіччям. Цивілізація сформувалася на півдні Месопотамії і отримала назву Шумерської. Основу її населення становили шумерські племена, які заселили ці землі в середині IV тис. до н. е.

Шумерська цивілізація була конгломератом держав-номів, що виникли на основі племен-вождівств. їх адміністративними центрами були міста (Ур, Ерида, Ларс, Лагаш, У рук, Кіш тощо), засновані навколо храму. Сформувався адміністративний апарат із верховного жерця, жерців і дружинників. Господарство кожного нома - це державно-храмовий комплекс, що складався з двох секторів: державно-храмового (корпоративного) і державно-общинного. Соціально-економічне життя характеризувала корпоративна влада-власність на землю. Земля належала верховному власнику - державі. Державно-адміністративний апарат організовував колективні роботи і редистрибуцію матеріальних благ.

Землі храмів ділили на три частини. Одна використовувалася на потреби храму. На ній працювали економічно залежні робітники, які не мали власного домогосподарства та засобів виробництва, експлуатувалися храмовими органами влади, отримували "натуральне забезпечення" (22-58 кг зерна на рік). Переважали "рабині та їх діти". Частину землі наділами розміром 1/3-4 га надавали робітникам "на прогодування". Земельні ділянки (приблизно 4-6 га) за певну частину врожаю отримували також члени громади. Серед них відбувалася майнова диференціація. Зерно храму вважалося багатством всієї громади, його використовували в голодні роки.

Державно-громадський сектор охоплював половину землі. Члени громади володіли засобами виробництва, платили храму ренту податок, виконували громадські роботи: будували храми, палаци, міські стіни тощо. Наприклад, у м. Лагаші (XXIV ст. до н. е.) з 36 тис. населення у храмовому господарстві працювали 10-15 тис. Документи того часу свідчать, що громади продавали землю, у тому числі правителям.

Землеробство було плужним, розводили корів, дрібних домашніх тварин. Ремісники випікали хліб, варили пиво, були ковалі та мідники. Культивували фінікову пальму, садові дерева. Рабство формувалося як економічний уклад. Рабами були військовополонені, боржники. Щоб захистити поля від весняних паводків у зв'язку з таненням снігів у горах Вірменського нагір'я, будували іригаційні споруди (канали, плотини, водосховища). Це була найдавніша іригаційна цивілізація.

Розвивалися внутрішній обмін і зовнішня торгівля. Месопотамія була пов'язана дорогами, річками, каналами, караванними шляхами з різними країнами. Із Півночі привозили мідь, дорогоцінні метали, камінь, дерево, будівельні матеріали, із Півдня - худобу, сукно, шкіру, з Індії - золото, слонову кістку, прянощі. Вивозили продукти землеробства, ремісничі вироби, зокрема килими, тканини, холодну зброю, глиняний посуд.

На базі спільних господарських інтересів, будівництва й експлуатації місцевих іригаційних систем відбувалося об'єднання міст на чолі з сильнішим. Однак таке було винятком, нормою залишався полісний устрій країни, зумовлений наявністю в країні низки важливих водних шляхів (Євфрат у межах півдня Месопотамії поділявся на кілька русел). Це давало змогу міським общинам споруджувати магістральні канали і в такий спосіб забезпечувати економічну та політичну самостійність. Очолював місто-державу ежі, влада якого переходила від батька до сина.

У Південній Месопотамії поширилися ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструменти, з глини. Велику кількість в'язкої алювіальної (наносної) глини використовували в гончарній справі. Перший на планеті гончарний круг зробили в Месопотамії в першій половині V тис. до н. е. Тут почали виробляти глиняну цеглу, що стала основним будівельним матеріалом.

.Населення  об'єднувалось в іригаційно-землеробські  общини (міські та сільські) і  спільно володіло не тільки  землею, а й водою для її  зрошування. Держава підтримувала  в належному стані всю іригаційну  мережу, а община — окремі її  ділянки. Общинна організація дуже міцна, але в ній не було ні майнової, ні соціальної рівності. Жрецтво й чиновництво становили її верхівку. Незначна частина збіднілих общинників виходили з неї і влаштовувалися за службовий наділ чи пайок.

Шумеро-аккадське суспільство (XXII—XXI ст. до н. е.) зазнало рабства, щоправда в патріархальній формі. Крім полонених, були боргова кабала, само-продаж і продаж членів сім'ї, спадкове рабство, обернення в рабство за вироком суду. Розрізняли рабів приватних і державних, їх використовували на іригаційних роботах, у ремеслах, що вважилося ганебним заняттям. Раба сприймали не як знаряддя праці, а як члена общини. Ціна за нього коливалася від 14 до 20 шекелів срібла (шекель — 8 г). Праця рабів не мала суттєвого виробничого значення. Головний виробник матеріальних благ і робоча сила у будівництві — одержавлені сусідські общини. У цьому полягала особливість економіки Сходу й основна причина консерватизму цивілізацій.

2. Господарство Вавилонської держави

Утворення Вавилонської держави (II тис. до н. е.) на території Месопотамії на основі нововведень Шумеро-Аккадського царства було наступним кроком у розвитку цивілізацій. В економіці відбулися значні зміни. Вавилоняни почали застосовувати в землеробстві шадуф, за допомогою якого подавали воду на ті земельні ділянки, куди не доходили паводкові води. Освоєння високих полів сприяло поширенню садівництва. Функціонуванням іригаційної системи займалася держава. Спеціальні чиновники відповідали за регулярне і достатнє поливання земельних ділянок, котрі орендували приватні особи в держави, за вчасний та якісний ремонт каналів і дамб. Раціональне ведення іригаційного землеробства зумовило успішну діяльність тваринництва. Заможні господарі тримали великі стада худоби, яку здавали в оренду безтягловим селянам.

У країні розвивалося ремісниче виробництво, але найбільших успіхів місцеве населення досягло в торгівлі, чому сприяли вигідне положення Вавилона на прадавніх караванних шляхах і поширення ремесел, що потребували сировини, якої бракувало на півдні. Загалом торгівлю здійснювали під контролем держави. Колишніх вільних купців держава перетворила на торгових агентів — тамкарів. Вона також управляла ринковими цінами.

Проте господарство країни залишалося надто натуральним. Хоча торговим еквівалентом вважали срібло, однак не меншу роль у торгових операціях відігравали зерно, рослинна олія, фініки та вовна, котрі обмінювали на залізну руду, рабів тощо. Найману працю оплачували переважно натурою. В умовах нерозвинутого грошового обігу невеликі господарства залежали від кредиту, що зумовило інтенсивний розвиток лихварства. Кредиторами були здебільшого храми, а також окремі приватні особи. Позику надавали під заставу майна, майбутнього врожаю, оскільки, за законами, заборонялося перетворювати боржників на рабів довічно.

У Вавилоні співіснували державна, общинна та приватна форми власності на землю, з переважанням першої. Землю з державного фонду роздавали в службове користування за виконання певних повинностей на користь держави (воїнам, чиновникам, персоналові царсько-храмового господарства та ін.). Наприклад, верховний жрець отримував 36 га землі, жрець 18, чиновник — 15, невеликий землевласник — майже 2 га. Приватного землеволодіння у чистому вигляді не було, воно зберігало традиції общинної власності.

Розвиток торгівлі й лихварства негативно впливав на вавилонську общину зсередини. Посилювалася диференціація суспільства; верхівка общини замість захисту рядових общинників від свавілля чиновників сама утискувала їх.

У цей період формувалися орендні відносини. Закон регулював цю сферу суспільних зв'язків; дозволяв орендувати поле терміном на 1—2 роки, цілину — на З, садок — 5 років, регламентував орендну плату за користування. У разі половинщини землевласник мав допомогти орендареві робочою худобою та посівним матеріалом.

Найважливішим здобутком держави стали Закони Хаммурапі (цар Вавилонії у 1792—1750 рр. до н. е). їх історико-економічне значення полягало в тому, що:

1) уперше у світовій цивілізації  законодавчо констатовано в країні  приватну власність і гарантію її охорони з боку держави. Із 282 статей законів про охорону власності царя, храмів, общини йшлося у статтях 6—41. За цими ж документами під захистом перебувало майно, отримане від царя за службу, в тому числі й військову, тобто були закладені правові основи володіння, користування і розпорядження;

2) не менш важливим було законодавче (цивілізаційне) закріплення відносин  між головним керівником країни  і служивими людьми. За законом  регулювалися й економічні відносини. Наприклад, статті 42—71 і 78—126, в яких ішлося про "операції з нерухомістю й охорону її від неправомірних посягань сторонніх", упорядковували і систему оренди: за оренду поля платили 1 /3 врожаю, за оренду саду — 2/3;

3) значна частина цих статей  стала основою формування цивілізаційних  ринкових "правил гри" у суспільстві та економіці. Приміром, через 1000 років їх розвинув афінський архонт Солон: "Батько мав научити сина будь-якому ремеслу". Подібні статті відіграли позитивну роль у становленні першого етапу світової промисловості — ремісничого виробництва;

4) чітко визначаючи головні соціальні  групи Вавилонії (мушкети — повноправні  вавилоняни; авілуми — обмежені  в правах жителі; раби — представники  найнижчого стану), Закони Хаммурапі  з метою соціальної стабільності  в суспільстві захищали бідних від лихварів, кредиторів та ін. Скажімо, боргове рабство обмежувалося лише трьома роками роботи на кредитора. Масштаби лихварства "впорядковували" так, що межа грошової позики не перевищувала 20 %, а натуральної — 35 від первинної суми;

5) Хаммурапі вперше поставив у межі закону найважливіше джерело поповнення державної скарбниці — податки, визначив основні напрями діяльності держави у розвитку товарно-грошових відносин.

3. Економічний розвиток Ассирії

У північних гористих територіях Месопотамії державність сформувалася на тисячоліття пізніше, ніж у Вавилонії. Як і на південних землях, ассирійці займалися іригаційним землеробством, яке тут відігравало набагато меншу роль. Значного розвитку набуло садівництво, виноградарство і тваринництво на південних схилах гір. Займаючись скотарством, населення забезпечувало сировиною виробництво шкіри. її широко використовували в побуті, військовому оснащенні та як матеріал для письма.

У країні, багатій на промислову сировину, розвивалися також ремесла, особливо виробництво зброї та військового спорядження, металургія, будівництво.

Найбільше уваги ассирійці приділяли посередницькій торгівлі, тісно пов'язаній із військовими пограбуваннями. Купецтво Ашшура спільно з купцями приєвфратських територій та Сирії в XX—XVIII ст. до н. е. заснувало в Малій Азії найдавніше у світі міжнародне торгове об'єднання Каніш, учасники якого займалися не лише посередницькою торгівлею, а й прибутковим лихварством. Ассирійські купці створили тоді власні торгові квартали в Марі, Угариті, Єгипті. Розвиток торгівлі потребував надійних шляхів, тому тут уперше в світі проклали дороги, вимощені камінням і цеглою, іноді навіть залиті асфальтом. Через канали й річки споруджували дерев'яні та кам'яні мости.

Слід зазначити, що для Стародавнього світу характерний значно ліпший розвиток зовнішньої торгівлі, ніж внутрішньої. Головна причина такого становища полягала в недостатньо високому рівні розвитку продуктивних сил у кожній країні. Торгова факторія міста Каніш — перше приватне об'єднання, котре конкурувало з пануючою тривалий час дворовою торгівлею, тобто державною. Поширення у П тис. до н. е. у Вавилонії першої вагової одиниці срібла (металеві гроші) — сикла (8 г) — сприяло тому, що перша пайова компанія була дуже конкурентоспроможною. Завдяки їй почали створювати ринок цінних паперів, з'явилися інші подібні організації.

Компанія здійснювала облік векселів між купцями; діяла система бухгалтерського обліку з метою справедливого розрахунку за векселями; усередині організації практикували взаємне кредитування; для компанії з більшими масштабами торгівлі такі операції допомагали торговим агентам здійснювати торгові операції; будучи за сутністю пайовою організацією, доходи від продажу товарів поділяли за паями (пай — катум, аккад — "рука"); векселі обліковували касири; замовлення на різні товари приймали на суму, не більшу тієї, що була на рахунку в торговців; у разі продовження терміну кредиту документи запечатували у глиняні конверти тощо.

Крім того, компанія мала свою юридичну та митну служби, сплачувала дворові податки. Є документи, котрі свідчать про заходи боротьби з контрабандними товарами та ін. Усі купці та співробітники організації були освіченими (об'єднання нараховувало майже 50 ашурців). Компанія сприяла розвитку школи писемності на території Каніша.

Становлення і розвиток таких організацій в Євразії відбулися лише у XVI ст., коли почались Великі географічні відкриття. На значущість для розвитку фірми "людського капіталу" звернуть увагу тільки у XX ст. Отже, значна частина цивілізаційних аспектів розвитку сучасних інституцій, хоч і не у досконалій формі, виявлялась у Стародавньому світі. Беззаперечним є значний загальнокультурний внесок шумерів, вавилонян і ассирійців у світову цивілізацію. Насамперед до нього належать: ієрогліфічне письмо у вигляді клинопису, що допомогло пізніше створити алфавітну систему; календарний рахунок, побудований на астрологічних спостереженнях і елементарній математиці; десятинна система рахунку; перші географічні карти; культура архівної та бібліотечної справ; розвиток міфології й образотворчого мистецтва; винайдення колеса.