Економічне вчення Д.Рікардо

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

1. Теорія вартості………………………………………………………………5
2. Гроші………………………………………………………………………….8
3. Теорія розподілу…………………………………………………………….9

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………15

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА………………………………………………..16

ВСТУП

Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник  класичної політичної економії. Він  народився в сім’ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає  батькові в біржових операціях. Згодом займається біржовими операціями самостійно і нагромаджує значний капітал.

 Рікардо  не мав систематичної освіти, але сам вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Певний час він викладав математику, двічі його обирали шерифом,  а з 1819 по 1823 р. він був навіть  членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських  комісіях, часто виступає з промовами  з економічних питань. Його перші  економічні праці було присвячено  проблемам грошового обігу. 1817 р.  було опубліковано його головну  працю «Основи політичної економії  та оподаткування».

 У  цій праці, як і в інших,  Рікардо виступає як ідеолог  промислової буржуазії. Він не  тільки розробляє економічну  програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь  у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.

 Як  і Сміт, Рікардо бачить капіталістичні  відносини природними і вічними.  Він розвиває ідею свого попередника  про особистий інтерес як головну  рушійну силу суспільного розвитку  за умов повної свободи дії.  Але для нього не всі егоїстичні  інтереси є рівноцінними. На чільне  місце він ставить інтереси  промислової буржуазії, рішуче  виступаючи проти великих землевласників  — лендлордів.

 Основне  завдання політичної економії  Рікардо вбачає у відкритті  законів розподілу. Якщо Сміт  досліджує природу зростання  багатства (тобто економічного  зростання), то Рікардо фактором  зростання вважає розподіл. У  передмові до першого видання  своєї праці він пише: «Визначити  закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту й заробітну плату), — головне завдання політичної економії». У передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання повніше, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

Говорячи  про Д. Рікардо, варто також відзначити, що за чотири роки до своєї смерті він  повністю залишив бізнес. Це рішення  ним було прийняте не стільки для  того, щоб, використовуючи своє досить пристойне фінансове становище, продовжити подальші наукові пошуки у галузі економічної теорії, скільки  із бажання на державному рівні втілювати  в життя власні економічні ідеї. Саме з такою метою у 1819 р. Д. Рікардо, зробивши необхідні "грошові витрати", домігся обрання у члени Палати громад англійського парламенту від  однієї з виборчих дільниць Ірландії. Не приєднавшись офіційно до жодної парламентської фракції, Д. Рікардо дотримувався незалежної позиції з усіх проблем.

У парламентських промовах він рішуче виступав за скасування "хлібних законів", підтримував  вимоги про лібералізацію економіки, вільну торгівлю і друк, недопущення  обмеження права зборів тощо.

Ще однією важливою віхою в біографії Д. Рікардо, як свідчать дослідники життєвого  шляху цього вченого, є заснування в 1821 р. першого в Англії клубу  політичної економії.

ТЕОРІЯ  ВАРТОСТІ

Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й  мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом  мінової цінності, хоча вона абсолютно  необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел —  рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують  товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не обмежується кількістю  праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства  і смаків споживача. Проте їхня кількість  у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної більшості  товарів визначається тільки працею.

 Оскільки  мінова цінність — категорія  відносна, яка визначається через  певну кількість іншого товару, Рікардо запроваджує поняття  ще й абсолютної цінності, субстанцію  якої становить праця. Проте  сам він зосереджує головну  увагу на дослідженні тільки  мінової цінності.

 Рікардо  підтримує Сміта в його поясненні  цінності працею і критикує  за її визначення працею, що  купується. Не сприймає Рікардо  й тлумачення А. Смітом цінності  як суми доходів. У Рікардо  цінність є первинною величиною,  що визначається працею і розподіляється  на доходи.

 На  цінність товарів, підкреслював  Рікардо, впливає не лише праця,  безпосередньо витрачена на їх  виробництво, а й капітал, тобто  праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть  участь у виробництві.

 Рікардо,  як і Сміт, ототожнює капітал  із засобами виробництва. Але  якщо Сміт цю категорію зв’язує  із капіталістичним способом  виробництва, існуванням найманої  праці, то Рікардо трактує її  позаісторично. У нього все,  що бере участь у виробництві,  навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього  — нагромаджена праця. А звідси  й висновок про правомірність  прибутку на капітал. Решта  цінності йде на оплату праці.

 У  Рікардо теорія цінності переплітається  з теорією розподілу. Він вважає, що зміни в заробітній платі  не спричиняють відповідних змін  цінності товару. «Цінність товару, — писав він, — або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю»*32. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо не погоджується із твердженням Сміта, що зростання ціни праці призводить до зростання цін товарів.

 Рікардо,  як і Сміт, натрапив на значні  труднощі, коли вирішував проблему  цінності на капіталістичній  основі. Він бачив, що прибуток  на капітал визначається розмірами  капіталу, що норма прибутку має  тенденцію до вирівнювання. А  це було б неможливо, якби  товари обмінювались лише відповідно  до витрат живої праці. Тоді  галузі, де основний капітал є  незначним або швидко обертається,  мали б переваги перед галузями, що в них основний капітал  займає більшу частку або обертається  повільніше.

 Перша  група галузей продавала б  товари дорожче, тому що в  них були б більші витрати  праці і згідно з трудовою  теорією цінності створювалась  би більша цінність. Але тоді  відбувалося б переливання капіталів  у ці галузі, а решта галузей  не могла б розвиватись.

 Щоб  подолати цю суперечність, Рікардо  модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає  на ціни. Розглядаючи різні зміни  стану та співвідношення основного  й оборотного капіталу, Рікардо  робить висновок, що зростання  номінальної заробітної плати  збільшує цінність благ, виготовлених  за допомогою капіталу з коротким  строком служби, або з допомогою  малої кількості техніки, відносно  благ, виготовлених за допомогою  «довговічного» капіталу або  великої кількості техніки. Саме  в такий спосіб урівнюється  норма прибутку незалежно від  статей витрат.

 Проте  дію цієї причини зміни цінності  товарів Рікардо визнає порівняно  слабкою, такою що її необов’язково  враховувати. Значно важливішим  є збільшення або зменшення  кількості праці. Цей підхід  Рікардо до визначення цінності зазнав гострої критики з боку економістів, які підкреслювали працевитратний характер концепції.

 Рікардо  також розрізняє «природну» й  «ринкову» ціну. Під природною  він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Ринкові  ціни зазнають випадкових і  тимчасових коливань. Короткочасний  вплив на відхилення ринкових  цін від природних справляють  попит і пропозиція. Проте за  умов вільної конкуренції та  переливання капіталів ринкові  ціни не можуть надовго відхилятись  від природних. У довготривалому  аспекті зміна цін пояснюється  зміною витрат виробництва.

ГРОШІ

Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обґрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно  актуальним у зв’язку з припиненням  Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот  на золото, що зумовило їхнє знецінення.

Відомо, що система монометалізму, або, як ще говорять, система золотого стандарту, який визначає закріплення за золотом  монопольної ролі грошей, встановилася в Англії наприкінці XVIII ст., а в 1816 р. була законодавчо закріплена. Тому теоретичні позиції Д. Рікардо з  теорії грошей ґрунтувалися на положеннях, характерних для форми золотомонетного  стандарту, відповідно до якого зумовленій законом кількості золота, що викарбувана  на монеті для обігу, відповідав вільний  і гарантований розмін паперових  грошей. Залишаючись при цьому прихильником трудової теорії вартості, автор "Засад" писав, що "ні золото, ні якийсь інший товар не можуть бути завжди досконалою мірою вартості усіх речей".

Крім  того, Д. Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, пов’язуючи зміну їх вартості як товарів з  їх (грошей) кількістю в обігу. Тут  маса товарів просто зіштовхується  з масою грошей, і таким чином  встановлюються товарні ціни. Якщо золотих грошей в обіг потрапило  більше, то ціни вищі, якщо ж менше  — нижчі.

Теорію  грошей Рікардо будує на основі своєї  теорії цінності. Гроші він розглядає  як товар, що має цінність. Основою  грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого  іншого товару, визначається витратами  праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від  суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і  нерозумним і розробляє проект системи  паперового грошового обігу.

Паперові  гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої  цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість «регулювалась  згідно з цінністю металу, який служить  грошовою одиницею».

ТЕОРІЯ РОЗПОДІЛУ

Основною  проблемою політичної економії Рікардо  називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти. Ці категорії  він розглядає з погляду їхньої величини і співвідношень.

Заробітна плата у Рікардо це — дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. «Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості». Отже, природна ціна праці визначається в Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім’ї. Природна ціна не є незмінною: «Вона, — писав Рікардо, — змінюється в різні часи в тій самій країні і суттєво різниться в різних країнах». Хоч Рікардо й розумів, що сутність поняття «засоби існування» визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте в нього теж бачимо тенденцію зводити природну ціну праці до ціни мінімуму засобів існування.

Ринковою  ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо ставить  її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. За умов швидкого зростання населення  попит на робочі руки відстає від  пропозиції і заробітна плата  знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде бракувати робочих рук — заробітна  плата зростатиме. Отже, під впливом  руху народонаселення ринкова заробітна  плата має тенденцію до зближення з природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком  суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням населення і збільшенням  потреби в продуктах сільського господарства зростатиме цінність останніх. Грошова заробітна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі  товари. Отже, реальна заробітна  плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись  із Мальтусом, зазначає, що робітники  не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті. Їхня заробітна плата має регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів на захист бідних.

Прибуток. Прибуток у Рікардо — це перевищення цінності над заробітну плату. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо, — це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою.