Негативні явища економічних криз

За визначенням Макконала і Брю, безробіття - це неспроможність держави забезпечити всіх бажаючих робочими місцями.

Є такі види безробіття:

1. технологічне - спричинене витісненням працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки;
2. фрикційне - пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професіональними, віковими та регіональними переміщеннями. Виникає внаслідок зміни роботи чи переїзду на інше місце проживання. Цей вид безробіття триває до 2-х тижнів;
3. структурне - зумовлене структурними змінами в економіці, що спричиняють невідповідність між галузями економіки і професійною підготовкою найманих працівників. Виникає внаслідок розвитку технологій. Структурне безробіття більш довготривале і потребує перекваліфікації безробітного;
4. циклічне - спричинене спадом економічної кон'юнктури всередині країни - економічними циклами і насамперед кризами;
5. конверсійне - зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції;
6. регіональне - пов'язане з недостатнім розвитком промисловості в окремих регіонах, наявністю в них надлишку робочої сили тощо;
7. інституційне - цей вид безробіття пов'язаний із недосконалою організацією роботи самого ринку праці, тобто відсутність інформації за регіональними ринками праці не дає можливості ефективно розподіляти трудові ресурси по регіонах;
8. добровільне - в кожній країні існує прошарок людей, які не бажають працювати через ряд психологічних причин.

Теорії безробіття:

1. Технологічна концепція безробіття виникла в середині 50-х років XX ст. Згідно з нею, причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.
2. Кейнсіанська теорія безробіття причиною безробіття називає недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, якщо держава стимулюватиме попит та інвестиції.
3. Монетаристська концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.
4. Марксистська теорія безробіття посилається на закономірності капіталістичного способу виробництва, насамперед закони конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення.

Серед основних причин, які породжують безробіття, можна виділити наступні:

• пошук першого місця роботи;
• пошук більш вигідного і привабливого місця роботи;
• сезонний характер роботи;
• переїзд з одного місця проживання до іншого;
• порушення трудової дисципліни;
• розвиток науково-технічного прогресу, який призводить до зміни технологій;
• структурні зміни в економіці, виникнення нових галузей;
• циклічний розвиток економіки, який обумовлює зниження сукупного попиту на товари та послуги на стадії кризи та депресії, а отже і зниження попиту на робочу силу;
• втручання профспілок та економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати.

Природний рівень безробіття - це сума фрикційного та структурного безробіття, при чому циклічне безробіття дорівнює 0. Природний рівень безробіття - це той рівень, при якому виробляється потенційний ВВП.

Американський економіст  Артур Оукен довів існування залежності між рівнем безробіття і відставанням фактичного ВВП від потенційного. Згідно з законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то суспільство втрачає 2,5 % ВВП. Інакше кажучи, кожен відсоток циклічного безробіття призводить до втрати суспільством 2,5 % ВВП. В загальному вигляді закон Оукена може бути представлений формулою:

 

,

 

де Y – фактичний обсяг національного виробництва;

Y^* – потенційний ВВП;

b – число Оукена, яке становить 2,5, або коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття;

u – фактичний рівень  безробіття, який представлено в  долях;

u^* – природний рівень безробіття, виражений в долях.

Рівень безробіття вимірюється шляхом співставлення кількості безробітних з наявною робочою силою і позначається буквою u:

 

u =

,

а оскільки

 

Робоча сила = кількість зайнятих + кількість безробітних,

 

то

u =

.

 

Рівень безробіття вважається важливим, але не безпомилковим показником. Розрахунок рівня безробіття ускладнюється  тим, що критерії віднесення окремих  осіб до категорії зайнятих чи безробітних  є певною мірою умовними. Завищенню  рівня безробіття сприяє зайнятість населення у тіньовій економіці. Водночас рівень безробіття може бути заниженим, оскільки цей показник не враховує частково зайнятих (тих, хто  працює неповний робочий день, тиждень, знаходиться у неоплачуваних  відпустках тощо), а також працівників, які втратили надію знайти роботу і тому не шукають її.

Сучасні методи боротьби з безробіттям:

• законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;
• створення нових робочих місць в державному секторі;
• стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;
• заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;
• соціальне страхування та соціальний захист безробітних;
• працевлаштування незайнятого населення.

 

8.3 Інфляція: причини, види та основні напрямки  антиінфляційної політики

 

Ще одним надзвичайно  складним, багатофакторним проявом  макроекономічної нестабільності є  інфляція.

Інфляція (від лат. Inflation – надування) – знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, яке проявляється в тривалому, стійкому зростанні середнього рівня цін.

Інфляція може набувати різноманітних  форм (рис.).

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення-з іншого.

Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).

Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається  як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше нарік.

Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

Україна в 1993 році скотилася у прірву гіперінфляції, вибратися з якої було надзвичайно важко. А в новій Югославії (Сербії і Чорногорії) рівень інфляції досяг фантастичної межі кілька мільйонів відсотків на рік.

 

Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.

Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.

Спричинити її може в основному  збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також  зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад" узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє  утворення надлишку грошей порівняно  з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу  створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати  на зростання попиту.

Інфляція пропозиції (витрат) - це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Причинами збільшення витрат можуть бути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, оліго-полістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави і т. ін. Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємці готові запропонувати за наявного рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, у свою чергу, підвищує рівень цін.

Стагфляція - це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Рівень (темп) інфляції обчислюють за формулою

де / - індекс зростання цін за рік; Р°₍ і Р - ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років; О* - обсяг виробництва певного продукту в поточному році.

Причини інфляції:

• Дефіцит державного бюджету, що означає перевищення видатків державного бюджету над його доходами. Використання для ліквідації цього дефіциту випуску додаткової маси грошей („друкарського верстату”) призводить ще більшої диспропорційності між грошовою та товарною масами, а отже і до зростання інфляції.
• Фінансування інвестицій в галузі народного господарства, якщо вони здійснюються знову ж за рахунок „друкарського верстату”.
• Як різновид попередньої причини – фінансування мілітаризації економіки, тобто збільшення маси грошей в обігу задля розвитку воєнної промисловості.
• Зміни структури ринку в сучасних умовах. Олігополістичний та монополістичний характер економіки призводить до стійкого інфляційного процесу.
• Посилення міжнародних економічних відносин, „відкритість” економік збільшує небезпеку „імпортованої” інфляції, особливо за рахунок зростання цін на такі природні ресурси, як нафта, газ тощо.

Інфляційні очікування споживачів і виробників, які в свою чергу  призводять до стійкого підвищення попиту або до зростання цін на ресурси, є досить характерною і потужною причиною інфляційних процесів в  сучасному світі.

Наслідки інфляційних  процесів:

• загальне нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення і особливо осіб з фіксованими номінальними доходами (бюджетними, пенсіонери, студенти), а відповідно і рівня життя;
• знецінення грошових заощаджень населення;
• прискорення матеріалізації грошей. В умовах галопуючої та гіперінфляції гроші стають „гарячими”, люди намагаються позбавитися грошей якомога швидше, вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей та нерухомість;
• зниження мотивації до праці;
• зростання невизначеності та ризику здійснення бізнесу;
• підрив грошової, фінансово-податкової та кредитної системи;
• стимулювання розвитку спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;
• дезорганізація господарських зв’язків, відродження натурального бартерного обміну;
• затримка інвестиційного процесу, процесу нагромадження і відтворення;
• посилення соціального розмежування в суспільстві, диференціація населення, перерозподіл національного багатства;
• послаблення позицій держави, підрив управлінського механізму економіки;
• соціально-політичне напруження в суспільстві.

Рівень інфляції характеризує зміну цін на товари та послуги  і вимірюється за допомогою індексу  цін. Окрім рівня інфляції існує  ще показник темпів інфляції, який показує зміну рівня цін за певний проміжок часу.

 

Темпи інфляції =

,

 

де І₁ – індекс цін поточного періоду;

І₀ – індекс цін базового періоду.

Уникнути інфляції на сучасному  етапі економічного розвитку просто неможливо, бо неможливо викоренити причини інфляції. Тому перед країнами стоїть завдання сприяти зниженню інтенсивності  інфляційних процесів, недопускання високих темпів інфляції, її переростання в гіперінфляцію. Для цього уряд проводить антиінфляційну політику. Основними заходами держави є: