Суспільне виробництво. Фактори суспільного виробництва

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Чернігівський Державний  Технологічний Університет

Кафедра соціальної  економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з основ економічної теорії

на тему:

 

“Суспільне виробництво. Фактори суспільного виробництва .”

 

 

 

 

 

                                                                            Підготувала :

                    Студентка 124(119) групи                                                                                                   

                                                                                   Качановська Х.С.

                                                                                                        Перевірила викладач :

                                                                               Товстоліс  А.І.

 

 

 

Чернігів 2013

План

 

     Вступ

1. Виробництво як процес суспільної праці

2.Основні фактории суспільного виробництва

3. Види факторів

      Висновок

      Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Виробництво є складною системою трудової діяльності людини. У будь-якому суспільстві воно щоденно має розв'язувати такі фундаментальні і взаємопов'язані питання: 1) які продукти виробляти і в якій кількості? 2) як виробляти продукти? 3) для кого виробляти продукти? 4) в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?

Ці фундаментальні проблеми притаманні будь-якій економіці, проте, різні суспільства використовують різні підходи до їх вирішення.

Суспільне виробництво  є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного  руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

Основою життя людського  суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні  блага. А споживати можна лише, те, що створене людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти  засоби до життя.

Процес виробництва  матеріальних і духовних благ являє  собою трудову діяльність людей.

Ефективність виробництва  сьогодні є однією з головних характеристик  господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер. І ця ефективність залежить від того, як вдало будуть поєднані між собою і використані фактори  виробництва.

Предметом даної  роботи є економічні відносини з  приводу суспільного виробництва.

Об’єктом даної  роботи є суспільне виробництво.

Для отримання необхідних результатів на емпіричному та теоретичному рівнях були застосовані такі методи дослідження, як абстрагування, аналіз та синтез, гіпотеза та припущення, історично-порівняльний метод.

Метою даної роботи є дослідження сутності і структури суспільного виробництва, його факторів.

 

1. Виробництво як процес суспільної праці

Суспільне виробництво  – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин  і сил природи з метою створення  матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку .

У спрощеному вигляді  суспільне виробництво являє  собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто  називають, праці, засобів виробництва  і землі. У ринковій економіці  сформувався ще один фактор – підприємницький  талант .

Історично першим виникло  натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення  власних потреб виробництва, для  споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапіталістичних  формаціях господарство переважно  було натуральним (господарство первісних  общин і патріархальних сімей, латифундій у рабовласницьких державах і  середньовічних феодальних маєтків). У  цих господарствах існував замкнутий  кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так  і в споживанні. Рівень споживання суб'єктів, що господарювали (власників), залежав виключно від рівня виробництва.

Натуральна форма  виробництва існувала в умовах нерозвинутого  суспільного поділу праці і відповідала  тому рівню розвитку продуктивних сил  і типу виробничих відносин, що зумовлюють украй обмежену мету виробництва  та підпорядковують його задоволенню  потреб, незначних за обсягом і  одноманітних, примітивних за характером.

Натуральне виробництво  було малоефективним, консервативним і забезпечувало дуже повільний  розвиток продуктивних сил. Виробничі  відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому виступали  як відносини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці.

2.Основні фактории суспільного виробництва

Виробничий процес незалежно  від соціально-економічної системи  є споживання виробничих, економічних  ресурсів, які ще називають факторами (чинниками) виробництва. Економічна сутність виробництва саме і полягає в ефективному використанні факторів для створення з їх допомогою різноманітних економічних благ.

Фактори — це рушійна сила виробництва, основна умова його здійснення, складова виробничого потенціалу, параметри, що визначають його результативність.

Теорія факторів виробництва  виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорії існують  різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Ф. Кене вважав найважливішим  фактором виробництва землю і  характеризував її як "матір усього багатства", а труд називав "батьком  багатства". Ж.-Б. Сей факторами  виробництва вважав працю, капітал  і землю.

У XX ст. Дж. Кларк до факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності  людей, які дають їм змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.

Марксистська політекономія  розрізняє фактори виробництва  і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця; а засоби виробництва — це джерела споживної  вартості. Робочу силу при цьому  вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні  споживної вартості. Речові фактори  виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу — суб'єктивним фактором.

Для факторів виробництва  характерною рисою є їх визначеність. Слід зазначити, що ресурси виробництва  — ширше поняття, ніж його фактори (чинники). Ресурси — природні, трудові, соціальні — можуть бути залучені до виробничого процесу. Фактори  виробництва — це економічна категорія, що означає реально залучені у  виробництво ресурси. Якщо ресурси  не використано у виробничому  процесі або у процесі їх використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами.

Вся сутність виробничого  процесу зводиться до використання різноманітних ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економічних благ, необхідних для життєдіяльності  суспільства. Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або  об'єктів, які впливають на його можливості та результативність. Таких факторів, що використовують у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожної одиниці продукту існує свій набір факторів.

Природний ресурс відтворює вплив природних факторів на виробничі процеси, використання у виробничому процесі корисних копалин, земельних і водних ресурсів, повітряного басейну, флори і фауни. Ставши факторами виробництва, природні ресурси втілюють можливості людини залучити у виробничий процес певні види й обсяги природного багатства, на основі якого виготовити всі різновиди матеріально-речових продуктів.

Трудовий ресурс представлений у виробничому процесі особистим фактором, у ресурсі "праця" втілено всі види і форми трудової діяльності людини — носія робочої сили. Людина — працівник, основна функція якого — використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в підвищенні продуктивної праці людини. Обидва типи факторів виробництва (засоби виробництва, робоча сила) мають єдине економічне призначення — вони є складовими продуктивних сил суспільства.

Існує тісний зв'язок між  людиною і процесом виробництва. Процес виробництва — це продукт  розвитку самої людини, її здібностей. Виробництво без орієнтації на людину втрачає будь-який сенс. Засоби виробництва  та економічні блага споживання слід розглядати тільки як інструменти реалізації людини, відтворення умов її існування.

Людина впливає на економічний  процес і сама постійно змінюється. При цьому розвиваються не тільки її здібності до пращ, а й розширюється спектр суспільних зв'язків і відносин. Змінюються місце і роль людини як у процесі праці, так і в  суспільному виробництві в цілому.

В епоху науково-технічних  відкриттів розвиток економічного життя  сягає якісно нового етапу. Зміни, що відбуваються у змісті праці та структурі  робочої сили, — закономірний процес суспільного розвитку. Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити якісний склад робітничих кадрів у відповідність до потреб виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною  мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.

За сучасних умов особливого значення набувають такі чинники  виробництва, як наука та інформація. Наука як особливий чинник виробництва  — це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових  знань про природне середовище, суспільство  та мислення. Особливостями науки як чинника виробництва є:

— наука перетворюється на найважливіший елемент продуктивних сил;

— лежить в основі досягнень  оптимального рівня ефективності виробничих процесів;

— впливає на процес підготовки кваліфікованих працівників;

— визначає рівень технології та організації виробничих процесів;

— перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільного виробництва.

Науково-технічна революція  якісно змінює фактори виробництва. Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені у виробництво  і безпосередньо використовуються у ньому. Особливого значення набуває  процес збагачення їх інформатикою, електронною  та комп'ютерною технікою.

Дедалі більшого значення в сучасному виробництві набувають  екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу  не є лише економіко-технологічною  формою їх функціонування. Існує також  значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади  тощо. Під впливом науково-технічної  революції відбуваються якісні зміни  й у праці: з'являється її наукова  організація, змінюється кваліфікаційний  рівень працюючих, зростає інтелектуальний  зміст трудових процесів, збільшується значення підприємницьких здібностей робітників. Діючи активно, люди незалежно  від їх розуму і волі вступають  у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні  форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини  з привласнення засобів і розподілу  результатів виробництва.Система  соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного  виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не лише з продуктивними силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, на якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, сімейні та інші суспільні інститути.

Право як важливий елемент  надбудови регулює розвиток суспільного  виробництва через певні інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, земельне, екологічне, міжнародне право), організовує й впорядковує виробничий процес. Право виконує функцію  стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє реалізації їхніх  економічних інтересів.

Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори  виробництва, обмежені у кількісному  й якісному відношеннях. їх недостатньо  для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати  рідкісні ресурси ефективно, що можливо  лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного  виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів відповідно до вимог дії  закону рідкості.