Суспільне виробництво. Фактори суспільного виробництва

Пізнання й використання вимог цього закону потребує подолання  суперечності між задоволенням потреб суспільства та обмеженістю ресурсів, розробки шляхів, орієнтованих на розвиток та ефективніше використання факторів виробництва. Основними складовими елементами ефективності використання факторів у виробничому процесі  с продуктивність праці, якість продукції, її матеріало- і фондомісткість, норма  рентабельності. У загальному вигляді  проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити  таким чином:

Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни у знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивні  сили суспільства. Особливого значення набуває проблема освоєння досягнень  науково-технічного прогресу з метою  забезпечення економічного і соціального  зростання добробуту людей. Це основний фактор динамічного зростання суспільного продукту (валового, кінцевого, чистого). Співвідношення між темпами зростання суспільного продукту і зміною технічної побудови виробництва залежить від того, який тип екологічного зростання має місце в економічній структурі суспільства — екстенсивний чи інтенсивний. Якщо перший з них пов'язаний з кількісними збільшеннями використання факторів виробництва при незмінній технічній основі, то другий характеризується збільшенням продукції на основі якісного вдосконалення факторів виробництва. Відставання процесу виробництва від рівня науково-технічного прогресу призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує у цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної побудови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості та фондомісткості виробничих процесів.

3. Види факторів

Види факторів виробництва  зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і  регіонах. Види факторів виробництва  дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі  до підприємницької діяльності), яка  реалізується у поєднанні з засобами праці.

Суспільне виробництво  передбачає використання трудових та матеріальних ресурсів, або, як їх ще називають, особистих і речових факторів виробництва.

Особистий фактор виробництва  становлять трудові колективи, люди, зайняті суспільнокорисною працею в галузях матеріального і  нематеріального виробництва. Це працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто всі категорії  трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат: матеріальний продукт або послуга.НТП підвищує роль людини в суспільному виробництві  та ставить нові вимоги до кожного  працівника: до кваліфікації відповідальності працівників за функціонування 
потужної та складної техніки. Суспільство повинне виділяти значні кошти 
на підготовку висококваліфікованих трудових ресурсів;

творчий підхід до праці. Творча праця має бути вільною. Так само, як примітивні засоби праці  обумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТП об'єктивно вимагає  розкріпачення працівника, надання  йому необхідних прав і свобод;

матеріальне забезпечення трудового процесу та задоволення  потреб 
працівника. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише за 
наявності необхідних житлових та інших побутових умов. Історичний досвід незаперечно доводить, що без розв'язання соціальних проблем жодне 
суспільство не зможе досягти істотних результатів і в сфері розвитку 
суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем 
неминуче призводить до призупинення та стагнації економічного розвитку.

Про це переконливо  свідчить стан економіки в нашій  країні на сучасному етапі.

Для більшості людей  на сьогодні їхня праця є засобом  до життя. Вона вимагає добросовісного ставлення до справи і, як правило, напруження фізичних та інтелектуальних сил. Проте  все ж таки досягнуте при цьому  матеріальне і моральне задоволення  надихає людину на активну творчу діяльність. І справжня радість праці  – в її результатах, у ній самій  – джерело добробуту кожного  робітника і примноження суспільного  багатства .

Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети і засоби праці. Це речові елементи виробництва, за допомогою  яких люди створюють матеріальні  та духовні блага.

Особистий і речовий  фактори набувають найсуттєвішої  якості – суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а  як сукупні фактор.

Ресурси виробництва (економічні ресурси) – це потенційні чинники виробничого процесу, його можливості, джерела (ресурс – фран. ressourse – допоміжний засіб, джерело, фактор – лат. factor – діючий, виробляючий). Ресурс може й не перетворитися на фактор виробництва, якщо буде постійно знаходитися у запасі. Сучасна  економічна наука до виробничих ресурсів (факторів) відносить: працю,капітал, природні ресурси, підприємницьку діяльність. Завдяки їм здійснюється процес виробництва.

Праця – людська  діяльність, процес використання робочої  сили людини, завдяки якій вона створює  життєві блага. У даному випадку  праця ототожнюється з робочою  силою, розглядається не як процес (потік), а як запас, ресурс. Тобто якщо говорити про кількість праці, то мається  на увазі кількість працівників, які працюють у даний час.

Капітал – ресурс виробництва у формі засобів  праці. Вартість засобів праці дає  уявлення про величину даного виробничого  фактора. Капітал також називають  інвестиційними ресурсами (інвестиції – вкладення капіталу у виробництво).

Природні ресурси  – сукупність предметів праці (сировина, матеріали) і деяких засобів праці (земля, паливо, енергія). Природні ресурси  так чи інакше своїм джерелом мають  землю (природу) – це вугілля і  руда, газ і нафта, льон, деревина, зерно, вирощене на землі, грунти і клімат тощо.

Підприємницька  діяльність – особливий вид праці  з управління і організації виробництва, який є особливим виробничим ресурсом. Підприємництво – талант лише невеликої  частини учасників виробництва, які здійснюють виключно цю діяльність.

Усі виробничі ресурси  або фактори мають одну загальну властивість: вони рідкісні (обмежені). Тому повсюди діє закон рідкісності  ресурсів виробництва.

Серед виробничих ресурсів виділяють відтворювані і невідтворювані. До відтворюваних відносять працю (робочу силу), капітал (засоби праці) і  підприємництво, а основна маса природних  ресурсів – невідтворювані (корисні  копалини, ґрунти, паливо, води тощо). Тому актуальною є проблема економії рідкісних (обмежених) виробничих ресурсів. Виділяють  два фактори виробництва: матеріально-речовий  і особистий.

До матеріально-речового відносять усі засоби виробництва (предмети і засоби праці), до особистого – робочу силу, носія праці, тобто самих працівників

Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаними навичками, здоров'ям, створює людський капітал. Чим кваліфікованішою є праця людини, тим вищим є її капітал, а відповідно, і дохід на цей капітал – оплата праці. Інвестиції в людський капітал (освіту, наукові знання, підвищення кваліфікації), широта здібностей у даний час є найбільш ефективними і швидко окупними для людини, підприємства, держави і суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Основою життя людського  суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні  блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей. 
Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

За час свого  існування людство використовує лише три форми суспільного виробництва  – натуральну, товарну і безпосередньо  суспільну.

Виробничі відносини  – це відносини людей у процесі  виробництва. Панівні виробничі  відносини визначають суспільно-економічний  тип людини (рабовласник і раб, феодал і селянин, капіталіст і найманий робітник, колективний власник у  системі соціальне організованого ринкового господарства). Форма власності  на засоби виробництва визначає місце  людини у системі суспільного  виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті, інтереси та мотивацію її діяльності. Поєднання  людини із засобами виробництва для  здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або економічних  методів.

Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкретно-історичну  соціально-економічну форму. Тому і  людина як головний фактор продуктивних сил в той самий час є  суб'єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують  у процесі спільної трудової діяльності людей.

Суспільне виробництво  передбачає використання трудових та матеріальних ресурсів, або, як їх ще називають, особистих і речових факторів виробництва.

Особистий фактор виробництва  становлять трудові колективи, люди, зайняті суспільнокорисною працею в галузях матеріального і  нематеріального виробництва. Це працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто всі категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат: матеріальний продукт або послуга Трудові ресурси виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний робітник є носієм робочої сили, яка створює життєві блага, вдосконалює техніку виробництва. Робоча сила – це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. У цивілізованому суспільстві робоча сила є особливою власністю робітника, тобто лише він може розпоряджатися і використовувати свою робочу силу відповідно до своїх потреб та інтересів.Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети і засоби праці. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні та духовні блага.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну  одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури :

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія: Підручник. – К.: «Знання – Прес», 2004. – 615 с.
2. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посбник / За ред. О.Я. Базілінської. Вид-ня 2-ге, перероб. Та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
3. Балабанова Л.В. Маркетинговий менеджмент: Навч. посіб., К.: Знання, 2004. – 354 с.
4. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 652 с.
5. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. – Київ: Либідь,  
   1995 – 220 с.
6. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 3-те вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 350 с. Вініченко І.І., Дацій Н.В., Корецька С.О. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 272 с.
7. Веріан Гел Р. Мікроекономіка: проміжний рівень. Сучасний підхід /Пер. з англійської Сергія Слухая. – К.: Лібра, 2006. – 632 с.