ТНК: аргументи «за»і «проти»

ТНК продемонстрували свою здатність порушувати ізоляцію національних економік, залучаючи їх до єдиного процесу зі світовою економічною спільнотою. Водночас не йдеться про рух до повної інтеграції світової економіки під керівництвом ТНК. Насправді діяльність ТНК зумовлює інтеграцію, інтернаціоналізацію лише в рамках і кордонах, визначених отриманням компанією максимального прибутку.

ТНК показують більшу стабільність відносно національних підприємств.

Однією з найбільш позитивних рис ТНК є впровадження ними інновацій: ТНК витрачають вдвічі більше на впровадження нових технологій у виробництво ніж національні підприємства⁷.

Завдяки транснаціональній  діяльності збільшується трудова міграція.

Крім позитивних сторін функціонування ТНК в системі світового господарства і міжнародних економічних відносин, спостерігається і їх негативний вплив на економіку країн, у яких вони функціонують. Він виявляється, по-перше, в тому, що іноземні фірми захоплюють найбільш   розвинуті   й   перспективні   сегменти   промислового виробництва і науково-дослідних структур приймаючої країни. ТНК, що навіть у періоди потрясінь мають значні фінансові ресурси, активно використовують слабку кон'юнктуру для захоплення інших фірм, мають можливість нав'язувати компаніям приймаючої країни неперспективні напрями в системі розподілу праці в рамках ТНК, несуть із собою небезпеку перетворення приймаючої країни на місце скидання застарілих і екологічно небезпечних технологій.

По-друге, ТНК у своїй  стратегічній політиці зорієнтовані, як правило, на поглинання місцевих компаній і таким чином спричиняють посилення нестійкості інвестиційного процесу. Великі інвестиційні проекти, пов'язані з реальними капіталовкладеннями, характеризуються стійкістю - вони не можуть бути розпочаті без тривалої підготовки і раптово завершені без значних втрат. Політика захоплень, навпаки, передбачає фінансову рухливість, яка негативно позначається на стабілізації економічного розвитку приймаючих країн.

По-третє, стійке становище  ТНК дає їм змогу вживати більш  рішучих заходів у разі криз - закривати підприємства, скорочувати виробництва, що призводить до безробіття та інших негативних явищ. Цим пояснюються деінвестиції (масове вилучення капіталу з країни).

По-четверте, ТНК створили специфічну форму переказу капіталів за допомогою трансфертних цін (у тому числі спеціально занижених або завищених), що встановлюються самими ТНК при постачанні товарів і наданні послуг своїм дочірнім компаніям і філіям в рамках корпорацій (тобто операції між філіями однієї і тієї ж ТНК здійснюються за цінами, які встановлюються   самою корпорацією).   Тому трансфертні ціни на продукцію ТНК є однією із найбільших проблем для приймаючих країн.

По-п'яте, чимала кількість  ТНК досить великі й мають монопольну владу. Деякі з них за обсягом обороту перевершують окремі країни, а керівники таких фірм нерідко ведуть справи безпосередньо з главами держав. Приймаючі країни мають усвідомити можливі ускладнення взаємовідносин інвестора з місцевим політичним оточенням. Національні підприємства просто не в змозі конкурувати з ТНК.

По-шосте, міжнародні корпорації можуть здійснювати тиск на уряд приймаючої країни і втягнути її у конфронтацію. Вони можуть також підкупити місцевих політиків і фінансувати змову проти уряду. ТНК, діючи в багатьох країнах, мають змогу впливати на всі сфери суспільного життя, а найбільші й наймогутніші - ухилятися від економічного і політичного контролю з боку приймаючих країн. В історії відомі випадки, коли іноземні інвестори домагалися підтримки своїх дій від політичного керівництва незалежно від їхніх наслідків для місцевого населення і добробуту країни загалом⁸. Нерідко через тиск з боку уряду приймаючої країни, ТНК залишають її і переміщаються в іншу - з більш лояльним урядом.

Стратегічна єдність  інтересів ТНК і держав виявляється в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати суто політичні. Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є система лобіювання, спрямована на обстоювання інтересів ТНК. Сучасна лобістська мережа ТНК охоплює відділи корпорацій та їх об'єднань, неформальні контактні організації, фонди, бюро та ін. Вони ставлять за мету вплив на прийняття відповідних законодавчих актів, діяльність  партій,  результати   виборів  і  рішення  судових органів. Цьому сприяє:

1)    наявність  широкої мережі філій, дочірніх  компаній, представництв, зв'язків,  яких не має жодне дипломатичне відомство;

2)    присутність  ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, яка діє на міждержавному рівні;

3)    поширення  контролю ТНК на засоби масової  інформації, зв'язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої громадської думки;

4)    створення  в залежних країнах слухняної  сили в особі представників  місцевих політичних, суспільних кіл.

Отже, ТНК мають величезні  можливості для участі в політичних процесах. Це стосується не лише країн  базування, а й приймаючих країн.

Проблематика діяльності ТНК не вичерпується суто економічною  логікою. Вона має надзвичайно велике значення в контексті проблем охорони навколишнього середовища, інтересів низки країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою (до них належить і Україна), які постали перед необхідністю вжиття радикальних заходів для забезпечення власної екологічної безпеки.

Одна з найтяжчих  катастроф, яка спричинила загибель багатьох людей, - аварія на хімічному  підприємстві великої міжнародної корпорації Union Carbide,   розташованому   в Бхопалі (Індія). У 1984 році, в ніч з 2 на 3 грудня, понад 40 тонн отруйного метилового газу ізоцианіду потрапило у навколишнє  середовище.  Тисячі людей  загинули  одразу, загальна кількість жертв, з урахуванням тих, що померли від хвороб пізніше, перевищила 10000. Корпорація відшкодувала індійському урядові 470 млн. доларів, однак достатньо, ефективної допомоги постраждалим не було надано⁹.   

Отже, процеси глобалізації, що охопили світове господарство наприкінці XX ст., неоднозначно впливають на економіку як країн базування ТНК, так і приймаючих країн.

Україна, як приймаюча  ТНК країна, не посіла належного місця в їх діяльності. Незважаючи на певні природні переваги, вона має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД.

У вигляді прямих капіталовкладень в Україну було ввезено понад 2 млрд. дол., що становить майже 2/3 загального обсягу отриманих нею прямих іноземних інвестицій, і створено приблизно 9000 робочих місць. Найбільшу питому вагу мають інвестиції, середній обсяг яких - від 10 до 100 млн. дол. Лідером - країною, що діє в Україні найбільш активно, - є США, на другому місці - компанії країн Європейського Союзу¹⁰. Найбільше коштів зарубіжні ТНК інвестують у харчову промисловість України, відтак у сільське господарство і в телекомунікації. Іншими значними напрямами іноземного інвестування є машинобудування, роздрібна торгівля, підприємства громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості. Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну - пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України, наявність дешевої робочої сили.

Причинами неінвестування в українську економіку є:  нестабільне й надмірне регулювання; нечітка правова система; мінливість економічного середовища; корупція; великий податковий тягар; проблеми щодо встановлення чітких прав власності; низький рівень доходів громадян; труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами; мінливість політичного середовища; відсутність матеріальної інфраструктури; проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

ТНК контролюють до 40% промислового виробництва у світі, половину міжнародної торгівлі. Обсяг зробленої продукції на підприємствах ТНК щорічно перевищує 6 трлн. дол. На них працюють 73 млн. співробітників, тобто кожний десятий зайнятий у світі (не враховуючи сільське господарство).

Річний обсяг продажів багатьох ТНК перевищує показник ВВП приймаючих їх країн, що розвиваються. Наприклад, валовий обсяг продажів «Дженерал Моторз» перевищує ВВП практично всіх країн, що розвиваються. Сумарний валовий доход п'яти найбільших ТНК перевищує показник ВВП багатьох промислової розвитих країн, включаючи такі, як Швейцарія, Австралія, Іспанія, Швеція і Бельгія¹¹.

Існує безліч аргументів «за» і «проти» створення і  діяльності ТНК на світовому ринку  виробництва, але ні один із них не є вирішальним для формування чіткої формули відношення до їх діяльності. Таким чином необхідно шукати способи подолання негативних проявів транснаціональної діяльності, адже існування ТНК у майбутньому є об’єктивно неминучим, що обумовлено процесами глобалізації, збільшення темпів виробництва, розвитком технічного процесу.

Сьогодні найінтенсивніша  конкуренція на глобальноінтегрованому ринку існує не тільки між велетенськими  олігополістичними ТНК, а й між  державами та урядами, які конкурують один з одним за інвесторів, пропонуючи найдешевшу робочу силу, найліберальніші стандарти екології, найнижчі податки і найрозвиненішу інфраструктуру.

Багато країн проголошують курс на створення ефективного ринкового  середовища для операцій компаній незалежно від їх національної приналежності. Однак інтереси ТНК і приймаючих країн не завжди збігаються. Уряди хочуть бути певними, що вони створили умови, у яких їх національні економіки здобувають максимальні вигоди від діяльності ТНК і, відповідно, зазнають мінімальних втрат.

Поряд з національними  механізмами впливу на діяльність ТНК дедалі важливішого значення в останні десятиріччя набув міжнародний механізм регулювання інвестиційних потоків та міжнародного виробництва.

Глобалізація та транснаціоналізація  світової економіки об'єктивно послаблює можливості окремих країн регулювати операції ТНК за допомогою національних інструментів. Ці процеси викликають потребу в координації політики багатьох країн, уніфікації стандартів оподаткування, розробці загальних принципів інвестиційного клімату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Конвенція «Про транснаціональні корпорації» від 6 березня 1998 року №997/193
2. Закон України «Про ратифікацію конвенції про транснаціональні корпорації» від 12 липня 1999 року №921-XIV
3. Сушко Л.М. Транснаціональні корпорації. Навчальний посібник. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2007. – 140с.
4. Руденко Л.В. Транснаціональні корпорації: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. диск. – К.: КНЕУ, 2004. – 227с.
5. Рогач О.І. Транснаціональні корпорації та економічне зростання: Навч.посібник. – К.: Київський університет, 1997. – 289с.
6. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304с.
7. Транснаціональні корпорації в світовій економіці: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. – 176с.
8. Україна  в процесах міжнародної інтеграції / ред.Сіденка В.Р. – Х.:Форт, 2003. – 108с.

¹ Сушко Л.М. Транснаціональні корпорації. Навчальний посібник. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2007. с. 10-11

² Див. 1

³ Див. 1, 2

⁴ Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. с. 52

⁵ Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. с. 53

⁶ Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. с. 54

⁷ Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. с.252

⁸ Транснаціональні корпорації в світовій економіці: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. с.156

⁹ Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. с. 257

¹⁰ Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. с. 279

¹¹  Сушко Л.М. Транснаціональні корпорації. Навчальний посібник. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2007. с. 13