Господарські зобов'язання

Господарські зобов'язання

Зміст

Вступ

1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення
2. Види господарських зобов'язань
3. Виконання господарських зобов'язань
4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
5. Припинення господарських зобов'язань

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сьогоднішній час політика української держави спрямовується на те, щоб забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищити ефективність суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами. Цим завданням сприятиме налагодження чіткого правового механізму захисту господарської системи від зловживань та застосування неправомірних механізмів з боку суб'єктів господарювання під час здійснення господарської діяльності, зокрема при виконанні господарських зобов'язань.

У зв'язку із зазначеним актуальним є дослідження питань, які пов'язані із регулюванням та юридичної відповідальності при виконанні господарських зобов'язань.

Мета даної роботи – дати правовий аналіз основним нормам господарського та цивільного законодавства, які забезпечують на даний момент захист господарських відносин, а отже і їх стабільність.

Об'єктом дослідження в цій роботі виступає господарські та збіжні з ними цивільні відносини, стосовно господарських зобов'язань, що характеризується власними ознаками, підставами та видами.

Предметом дослідження виступають суспільні відносини, що пов'язані із порядком застосування господарського та цивільного законодавства при виникненні, змінюваності, припиненні господарських зобов'язань.

Основні завдання, які ставляться в роботі, пов'язані із:

– розкриттям суті господарського зобов'язання в господарському обороті;

– формулюванням підстав виникнення, зміни та припинення господарських зобов'язань;

– визначенням підстав припинення господарських зобов'язань, певних гарантій, а також із визначенням відповідальності за невиконання.

Нормативною базою дослідження в цій роботі є Господарський кодекс України (ГКУ), а також Цивільний кодекс України (ЦКУ).

Методологічною основою в роботі є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу правових явищ.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системно-функціональний,

структурно-функціональний, порівняльно-правовий та інші методи

дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення

     Господарське зобов'язання - це  врегульоване  правом

господарське відношення, в силу якого одна сторона уповноважена вимагати від іншої сторони здійснення господарських функцій - передачі майна, виконання робіт, надання послуг, а друга сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це винагороди.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 Цивільного Кодексу України. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єктами зобов'язання виступають кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник - особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об'єкти зобов'язань - це те, на що спрямовані права і обов'язки суб'єктів. Так кредитор вправі вимагати від боржника вчинення певних дій. Боржник же зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послуги.

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора \ обов'язки боржника.

Поняття господарського договору.

Господарський договір являє собою господарське правовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним чином, як-от: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги ін.

Господарський договір має особливі ознаки:

По-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською метою.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Так існують планові договори, тобто господарські договори, які укладаються на підставі відповідних державних контрактів та замовлень. Господарські договори, які укладаються без державного контракту чи державного замовлення і відповідають господарським намірам, а також юридичне вираженій згоді сторін, називаються регульованими.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів, а саме юридичні особи - підприємства, установи, організації.

Таким чином, господарський договір - це майнова угода господарюю чого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює, припиняє зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. За суб'єктним складом розрізняються дво і багатосторонні договори. Прикладом першого є договір купівля-продажу (ст. 224 ЦК), прикладом другого - договір перевезення (ст. 358 ЦК).

Відповідно до юридичної підстави господарські договори поділяються на три види:

• які  визначені і регулюються як державні контракти.  Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Особливою ознакою даних договорів є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами;

•  які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати даним замовленням, їх особливістю є те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів;

• які укладаються  на поставку продукції, виконання робіт, надання   послуг   на   підставі   господарських   намірів   сторін, юридичне виражених істотними умовами договорів.

За змістом, характером правовідносин, формою укладення, метою та іншими критеріями договори можна поділити наступним чином:

•     планові і регульовані:

•     планові-укладені відповідно до планового завдання;

•     регульовані - укладаються вільно їх суб'єктами.

•     сплатні і безоплатні;                                                                      

•   сплатні - якщо у договорі кожна із сторін має вигоду, і, наприклад договір купівлі-продажу.                                                       

•  безоплатні - якщо у договорі тільки одна сторона має; вигоду з договору, наприклад договір дарування.                              

реальні і консенсуальні:

•     реальні  договори   вважаються   укладеними  з   моменту фактичної передачі речі контрагенту, наприклад договір позики;    

•   консенсуальні договори вважаються укладеними з моменту досягнення  угоди  по  основних  умовах  договору,   наприклад договір купівлі-продажу, найму та інші.

Господарський договір виконує ряд функцій. Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні функції. До загальних належать:

ініціативна (договір виступає як акт ініціативи і узгодженої волі сторін по врегулюванню певних відносин);                                  

програмно-координаційна (договір як програма поведінки щодо здійснення господарських відносин;

інформаційна (договір несе в собі інформацію про правове становище сторін у договорі);

гарантійна - тільки на підставі договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань як неустойка, завдаток, порука тощо;

правозахисна (договір є правовою формою відносин, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань, сторонами шляхом використання майнових санкцій).                       

До специфічних відносяться функції;                                             

•    правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів,     потреби     яких     централізовано     враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Дану функцію виконує державний контракт;

•    правового засобу реалізації державних замовлень, тобто обов'язкові   для   виконавців   юридичні   акти   централізованого планування виробництва;

•  правового   інструмента   децентралізованого   планування господарської    діяльності.     Більш    детально    дана    функція врегульована ст. 20 Закону «Про підприємства в Україні».

Господарський договір повинен укладатися в письмовій формі, що визначається ст. 44 Цивільного кодексу.

Відповідно до вимог Цивільного кодексу сторони самі обирають певну письмову форму. Так договори поставки, купівлі-продажу можуть укладатися у формі одного письмового документа, що підписується сторонами. Це так звана повна письмова форма. Договори можуть укладатись шляхом обміну листами телеграмами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання. При укладанні ряду господарських договорів застосовуються уніфіковані форми договірних документів, це в основному стосується договорів перевезення.

 

2. Види господарських зобов'язань

Різноманітність господарських зобов'язань зумовлює необхідність їх класифікації з практичних міркувань (виявлення характерних рис у процесі наукового дослідження з метою розробки пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання; врахування специфіки в процесі правового регулювання; полегшення вивчення в процесі навчання та ін.).

Основними видами господарських зобов'язань, згідно з ч. 2 ст. 173, є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Ці підносний регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК, а також у ЦК, спеціальних законах ("Про інноваційну діяльність", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про народні художні промисли" та ін.);

негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, які вступають у відносини із суб'єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб;

органи державної влади, наділені господарською компетенцію;

органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є, відповідно, боржник і кредитор.

Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподарські зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом "Про захист прав споживачів", зокрема).

Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.