Колективна форма організації праці: сутність і ефективність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КНТЕУ

 

Кафедра управління персоналом і регіональної економіки

 

 

 

 

 

КПІЗ

з економіки праці та соціально-трудових відносин

на тему:

“ Колективна форма організації праці: сутність і ефективність ”

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

ст. гр. ЕПП-22

Корабель І.М.

 

Перевірила:

к.е.н., викл .Євталова А.І.

 

 

 

 

 

2013

 

План

Вступ

1. Детермінанти потреби в організації праці: теоретична перспектива

2. Ефективність колективної форми організації праці

3. Досвід колективної форми організації праці: міжнародний та вітчизняний виміри

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Використання  робочої сили на підприємстві значною  мірою залежить від організації  праці, яка має забезпечувати  раціональне поєднання всіх складових  виробництва для досягнення найефективнішого використання землі, засобів виробництва, трудових ресурсів з урахуванням  новітніх досягнень науки, кращого  досвіду, прогресивних технологій, раціональних методів застосування нових технічних  засобів. Організація праці здійснюється відповідно до об'єктивних економічних  законів. Вона є економічною категорією, що виражає певну взаємодію елементів  системи виробництва, зумовленої єдністю  мети, часу, місця.

Метою даної роботи є дослідження колективної форми організації праці, яка за мету має дві взаємопов’язані частини: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.

Актуальність  теми полягає в тому, що організація  праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти  вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного  виробництва.

 

1. Детермінанти потреби в організації праці: теоретична перспектива

Перед тим, як розглядати дане питання, слід надати дефініцію  даному терміну “організація праці”. Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва [1].

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації  праці.

Організація праці  охоплює такі основні напрями[1; 2]:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;
• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;
• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;
• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто -- планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;
• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;
• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;
• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;
• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
• мотивація й оплата праці.

Організація праці  на підприємствах, в окремих галузях  виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня  науково-технічного прогресу, системи  організації виробництва; психологічних  факторів Особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які  вирішуються в різних ланках системи  управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від  зміни цих чинників.

Найдоцільніше і  найповніше описати дане питання можна поєднуючи організацію праці з еволюцією теорій менеджменту, управління виробництвом та персоналом.

Дієві і раціональні  вітчизняні розробки організації та управління працею, на відміну від зарубіжної теорії і практики, почалися лише в останні роки XX століття, тому що за радянських часів вважалось, що на рівні підприємств необхідно забезпечувати лише ефективну організацію виконання директив партії і уряду. Вочевидь, саме тому до останнього часу домінувала думка й про те, що побудова системи організації і нормування праці не є доцільною, оскільки існували певні директиви і були встановлені планові норми виробітку.

Першою суттєвою концепцією в управлінні та організації праці була концепція наукової організації управління, за якою було запропоновано розробляти раціональні методи виконання виробничих операцій, стандартизувати виробничі інструменти і матеріали, нормувати та стимулювати працю виробничих робітників [5]. Це все – надбання тейлоризму, і подальший розвиток цієї теорії полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін.

Розглядаючи це питання в ретроспективі, слід надати значення таким послідовним теоріям: теорія прийняття управлінських рішень ( у тому числі за допомогою кількісних методів управління; теорія операційного менеджменту); just-in-time концепція та подальший контроль за якістю продукції (total quality management); теорії зростання продуктивності праці за рахунок автоматизації виробництва; теорія оновлення бізнес проекту за М.Хаммером [3; 4].

Таким чином, в  залежності від застосування на підприємстві певних концепцій управління виробництвом, організація праці слідувала певним настановам і вказівкам управлінських рішень, які виходили з певних теоретичних переконань. 

2. Ефективність колективної форми організації праці

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва  здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від  таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу; системи організації виробництва; психологічних особливостей людей; екологічного стану середовища; а  також від низки чинників, зумовлених характером завдань, які вирішуються  в різних ланках виробничої системи.

Існують форми організації  праці за способом встановлення планових завдань і обліком виконаної  роботи, а саме [5; 6]:

• індивідуальна – передбачає персоніфікований підхід до розподілу виробничих завдань, обліку виконаної роботи, нарахування заробітної плати на підприємстві;
• колективна – характеризує колективний підхід до організації виробничого процесу.

Оскільки саме колективна форма організації праці  є об’єктом дослідження даної  роботи, слід розглянути ширше саме її. Трудовий колектив являє собою об’єднання всіх працівників, які здійснюють спільну трудову діяльність на підприємстві. Під організацією праці трудових колективів слід розуміти організацію праці колективів цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп працівників, в основі якої лежать поділ і кооперація праці. Серед колективних форм організації праці провідне місце належить виробничій бригаді, де досягається найбільш тісна кооперація працівників, яка притаманна внутрішньодільничній кооперації.

Колективні форми організації праці поділяють за різними ознаками. Залежно від способу поділу та кооперації праці при колективній формі організації праці розрізняють такі виробничі підрозділи:

• з повним поділом праці – передбачає зайнятість відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників на одному робочому місці;
• з частковою взаємозамінністю – передбачає суміщення виконуваних робіт;
• з повною взаємозамінністю – передбачає можливість використання праці на будь-якому робочому місці підрозділу, а також обмін робочими місцями відповідно до розробленої схеми.

Залежно від способу  управління при колективній формі  організації праці виокремлюють такі підрозділи:

• з повним самоуправлінням — за умови визначення підрозділу виробничого завдання, а вирішення решти питань щодо організації виробництва і праці здійснює колектив підрозділу;
• з частковим самоуправлінням – частина функцій управління централізована, а інша – делегована колективу підрозділу;
• без самоуправління – централізація всіх функцій управління підрозділом.

Ефективність колективної організації праці полягає в можливостях для зміни праці, на основі суміщення професій і функцій підвищує її змістовність, сприяє підвищенню кваліфікації, збільшує зацікавленість у праці і в колективних її результатах. Тому колектив – не лише низова форма кооперації (і поділу) праці, первинний трудовий осередок підприємства, а й первинний соціальний осередок, у якому формується особливий соціально-психологічний клімат, вирішуються питання виробничого, соціального і виховного характеру.

З огляду на характерні особливості організації колективних  трудових процесів і завдання, можна виокремити загальні та специфічні принципи проектування організації праці в колективах.

Загальні принципи передбачають: безперервність трудових процесів; суміщення окремих трудових дій і прийомів; раціональне завантаження робітників і техніки, яка ними використовується; підвищення змістовності праці і  творчих можливостей її здійснення; відповідність розрядів і професій роботі, яка ними виконується.

До специфічних  принципів проектування колективних  трудових процесів належать такі: забезпечення часових і просторових взаємозв’язків, пропорційності і злагодженості в роботі протягом усього виробничого циклу; запобігання можливим порушенням виробничого процесу; синхронізація роботи взаємопов’язаних виробничих ланцюгів; створення зацікавленості в поліпшенні результатів колективної праці і підвищення колективної відповідальності; забезпечення умов для надання взаємної допомоги; взаємоконтроль.

Проектуючи організацію  праці в колективах, поряд із загальними і специфічними її принципами, необхідно враховувати також:

• відповідності процесів праці психофізіологічним потребам людей і діючим нормам;
• організаційну формалізацію трудових процесів у відповідних нормативах, картах та інструкціях;
• забезпечення навчання робітників новим прийомам і методам праці;
• спорідненість із системою організації та управління виробництвом.

Для успішної роботи виробничої колективу важливо, щоб її очолював авторитетний висококваліфікований робітник. Він зобов’язаний поряд з функціями управління колективом виконувати виробничі завдання бригади як звичайний член колективу.

Для наявного відображення ефективності колективної форми  організації найдоцільніше розглянути досвід зарубіжних країн, про що ітиме  мова в наступному питанні.

 

3. Досвід колективної форми організації праці: міжнародний та вітчизняний виміри

Характерною особливістю  сучасного виробництва закордоном можна вважати перехід до різноманітних  колективних (групових) форм організації  праці, включаючи спільне виконання окремих завдань (контроль якості, обслуговування робочих місць, навчання). Серед різних форм колективної діяльності, спрямованої на підвищення ефективності виробництва та вдосконалення трудових відносин можна назвати “гуртки якості”, які, по суті, є неформальною організацією управління виробництвом, що співіснує паралельно з традиційною ієрархічною системою. За оцінкою західних спеціалістів, на кожний долар витрат на розвиток “гуртків якості” підприємства одержують 4-8 доларів прибутку. Тому невипадково 90% найбільших фірм США використовують “гуртки якості” з метою підвищення ефективності виробництва. В Японії функціонує понад один мільйон “гуртків якості”, які об'єднують майже 11 мільйонів працівників [5; 8].

Нині підприємствами широко застосовуються модернізовані  форми матеріального стимулювання: володіння акціями, участь у прибутках, використання різноманітних премій, інших форм стимулювання. Тепер у багатьох країнах значна увага приділяється різним формам колективної мотивації поведінки працівників, робляться спроби створити “синтетичну модель” організації праці, що надаватиме максимальних можливостей для зростання її ефективності.

На даний момент можна виділити успішні приклади впровадження колективної форми організації праці в таких країнах, як Японія, США, Канада, Тайвань, Сінгапур. Звичайно всі ці країни перейняли успішний досвід Японії. Тому доцільно є розглянути колективну форму організації праці в Японії.