Контрольная работа по «Экономике организации»

25. Нормування окремих складових оборотних коштів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, запасів готової продукції).

 

Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй забезпечують неперервність виробництва та реалізації продукції.

Процес визначення економічно обґрунтованої величини оборотних  коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу (у відсотках від обсягу виконаних робіт, у гривнях тощо).

Норматив  оборотних коштів — це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нормативи — щорічно (за певних умов — щоквартально).

Норматив оборотних  коштів залежить від обсягу виробництва  та реалізації продукції, витрат на виробництво  та реалізацію продукції; вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебування їх у сфері виробництва та у сфері обігу, умов матеріально-технічного забезпечення (віддаленість від постачальників, споживачів, рівномірність поставок матеріальних ресурсів та збуту готової продукції).

Норматив  власних оборотних коштів у виробничих запасах підприємства визначається множенням середньодобового (середньоденного) споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях.

 

 

де Н_в.з. — норматив власних виробничих запасів, грн.;

М_д — середньодобове споживання матеріалів, грн.;

З_дн — норматив запасу в днях.

Середньоденне споживання матеріалів визначається за формулою

 

де М_заг — загальна річна потреба в даному виді ресурсів у натуральних одиницях виміру.

Точність  розрахунку нормативу залежить від  правильного визначення запасів  матеріальних ресурсів.

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяють  на поточні, підготовчі (технологічні), резервні (страхові), транспортні.

Транспортний  запас створюється на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. На практиці його величина визначається на основі фактичних даних за попередній рік:

 

 

де З_тр — транспортний запас, грн.;

Т_тр — термін транспортування (не більше двох днів).

Поточний  запас є найбільшим за розміром, створюється він для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами в період між двома черговими поставками.

 

 

де 3_поточ — поточний запас;

Т_пост — інтервал поставки в днях.

Середній  поточний запас визначається за формулою

 

 

Підготовчий (технологічний) запас створюється на період, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання (надання сировині якостей, за яких можливе її використання).

 

де 3_підгот - підготовчий запас;

Т_підгот - термін підготовки.

Резервний (страховий запас) формується на випадок можливих перебоїв у постачанні (інших непередбачених обставин). Величина резервного запасу визначається:

а) на основі середнього відхилення фактичного інтервалу поставки від планового (передбаченого договором);

б) на основі підрахунку днів, необхідних для оформлення замовлення та доставку матеріалів від постачальника до споживача.

 

де 3_ст — страховий (резервний) запас;

Т_ст — дні резервного запасу (період зриву поставок).

Сукупний  виробничий запас дорівнює сумі всіх видів запасів.

Знаючи нормативну величину виробничих запасів у натуральних вимірниках, можна подати їх у вартісному виразі й обчислити загальний норматив оборотних коштів на виробничі запаси.

Розрахунок  нормативів оборотних коштів у запасних частинах та інструменту, у швидкозношуваних та малоцінних предметах відрізняється від викладеної методики нормування оборотних коштів у виробничих запасах. Зокрема, норматив запасних частин та інструменту для ремонту може бути визначений множенням фактичних витрат певного виду запасних частин або інструменту в базовому році на індекс виробничої програми і проектований індекс зниження частки витрат ресурсів:

 

 

де Н_з.ч.і - норматив запасних частин інструменту, грн.;

М_ф — фактичні витрати певного виду запасних частин (інструменту), грн.;

І_в.п — індекс виробничої програми у розрахунковому (плановому) році;

i_в.р — індекс зниження частки витрат певного ресурсу.

Норматив оборотних коштів у  незавершеному виробництві. Нормування незавершеного виробництва здійснюють у тих галузях і виробництвах, де тривалість виробничого циклу перевищує два місяці.

Обсяг незавершеного  виробництва залежить від середньоденного випуску продукції, обчисленого за фактичною виробничою собівартістю, тривалості технологічного циклу та коефіцієнта наростання витрат. Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується за формулою

 

де Н_н.в — норматив незавершеного виробництва, грн.;

С_в — виробнича собівартість продукції, випущеної за період (місяць, квартал, рік);

t_и — тривалість виробничого циклу, днів,

Д_п — дні відповідного періоду.

Коефіцієнт  наростання витрат дорівнює:

 

де В_п — первісні витрати (одноразово зроблені на початку виробництва);

В_р — решта витрат, що були здійснені до закінчення виробництва продукції.

Первісні  витрати та решта витрат, що були здійснені при виготовленні продукції, становлять виробничу собівартість (С_в).

Норматив  оборотних коштів у залишках готової  продукції визначається добутком середньоденного випуску продукції (за виробничою собівартістю) на норму запасу готової продукції на складі в днях.

 

 

де Н_г.п — норматив залишків готової продукції, грн.;

П_д — середньоденний випуск продукції, грн.;

З_дн — норма запасу готової продукції на складі, днів.

Сукупний норматив власних оборотних  коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період дорівнює сумі нормативів, розрахованих для окремих їх елементів:

 

 

Н_сук - сукупний норматив власних оборотних коштів, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

70. Класифікація цін в Україні.

 

До найважливіших економічних  важелів підвищення ефективності виробництва  відносять ціну, котра надає безпосередній  вплив на виробництво, розподіл, обмін  і споживання.

Ціна – це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб’єктів та інші суб’єктивні моменти.

В умовах товарного виробництва  ціна виступає зв’язковою ланкою між  виробником і споживачем, механізмом забезпечення рівноваги поміж попитом  і пропозицією, а таким чином, ціни і вартості.

З допомогою цін порівнюють витрати і результати господарської  діяльності підприємства, економічно обґрунтовують найбільш вигідні  варіанти капіталовкладень, стимулюють виробництво і споживання, а також  якість продукції.

 

тіві

результатів

При визначенні величини цін необхідно представляти загальний  зміст системи цін, істотним елементом  якої є взаємодія різних видів  цін. Розглянемо основні види цін  на продукцію підприємств, що поділяються  по ряду ознак.

У залежності від сфери обороту, виділяють внутрішні ціни підприємства і відпускні оптові ціни, по яких підприємства реалізують продукцію споживачам.

Внутрішні ціни використовуються для обороту засобів усередині підприємств, є основним інструментом внутрішньогосподарських відносин. Вони повинні відповідати наступним вимогам:

• забезпечувати ув'язування і порівнянність економічних показників, підрозділів і підприємства в цілому;
• сприяти збігу інтересів колективів і підрозділів підприємств;
• забезпечувати стимулююче вплив на якість роботи виробничих підрозділів;
• нейтралізувати розходження в об'єктивних умовах виробництва.

 

Внутрішні ціни підприємства поділяються на наступні види:

Внутрішньогосподарські  ціни, по яких здійснюють внутрішні постачання цеху, ділянки, виробництва усередині одного підприємства.

Внутрішньофірмові, по яких самостійні підприємства (юридичні особи) здійснюють постачання усередині об'єднання.

Трансферні — внутрішньофірмові ціни, що обслуговують оборот між підрозділами, що знаходяться в різних регіонах.

Внутрішньогосподарська  ціна — це сума перемінних витрат і прибутку підрозділу.

Внутрішньофірмова ціна включає перемінні витрати і доход, що йде на покриття постійних витрат підрозділу і фірми.

Трансферна  ціна включає внутрішньофірмову ціну з урахуванням факторів регіонального характеру.

Відпускна (оптова) ціна виступає верхньою межею внутрішньої  ціни, визначається виходячи з впливу як внутрішніх факторів, так і зовнішніх, що характеризують кон'юнктуру ринку.

Таким чином, по-перше, внутрішньофірмове ціноутворення є істотним чинником, що впливає на ціну підприємства; по-друге, внутрішньофірмова ціна, відрізняючи від ціни підприємства, — більш об'єктивна, оскільки не є результатом взаємодії інтересів виробника і кінцевого споживача, тобто не піддана суб'єктивній оцінці.

 

Поряд із внутрішніми  цінами підприємства й оптовими цінами, у залежності від характеру обороту  виділяються закупівельні ціни, по яким реалізується сільськогосподарська продукція (колгоспами, радгоспами, фермерськими господарствами, населенням) державним і комерційним організаціям.

За роздрібними цінами товари реалізуються в роздрібну торгову мережу. За цими цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню, у меншій мірі — підприємствам, організаціям, підприємцям. Роздрібна ціна звичайно вище оптової на величину торгової надбавки, за рахунок якої компенсуються витрати звертання в роздрібній торгівлі і створюється прибуток організацій і установ роздрібної торгівлі.

 

За ступенем і способом регулювання розрізняють:

Регульовані ціни. Їхня величина регулюється державними органами. Однак регулювання носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на попит та пропозицію (податки, обмеження рентабельності і т.д.).

Фіксовані, тверді ціни. Встановлюються органами ціноутворення чи іншими державними установами. Вони призначаються по обмеженому колу товарів.

Договірні ціни. Це ціни, величина яких визначена передуючою акту купівлі-продажу угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцем і покупцем. При цьому може обмовлятися допустимість зміни закріплених контрактом цін у наслідок, наприклад, інфляції, форс-мажорних обставин, прийняття нових законів.

Вільні ціни. Звільнені від цінового втручання держави, формуються під впливом кон'юнктури ринку, законів попиту та пропозиції.

Поряд з розглянутими вище основними видами цін у практиці господарювання застосовується ряд  інших видів цін, виділюваних  по найрізноманітніших ознаках.

 

За ступенем обґрунтованості розрізняють ціни: