Методика комплексної оцінки інтенсифікацї та ефективності виробництва

Ефективність використання живої праці визначається за допомогою показників темпів зростання продуктивності праці як вирішальної умови подальшого розвитку виробництва та підвищення добробуту народу. Показником рівня продуктивності суспільної праці в цілому по країні є виробництво національного доходу на одного середньооблікового працівника сфери матеріального виробництва, а по галузях економіки — виробництво чистої, товарної (валової) продукції (робіт) на одного середньооблікового працівника. Для комплексної оцінки ефективності використання праці на макрорівні застосовують такі показники: темпи зростання продуктивності суспільної праці; частка приросту національного доходу за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці; економія живої праці — відносне вивільнення середньорічної чисельності працівників виробничої сфери; співвідношення темпів приросту продуктивності суспільної праці та приросту середньої оплати праці одного працівника сфери матеріального виробництва. Для більш глибокого обгрунтування підвищення ефективності праці показники її продуктивності необхідно порівнювати із зростанням фондоозброєності та електроозброєності. При цьому мають передбачатися випереджаючі темпи підвищення продуктивності праці порівняно з темпами зростання фондо- та електроозброєності, і передусім за рахунок підвищення технічного рівня основних фондів і впровадження досконалішої нової техніки та сучасних технологій.

Узагальнюючим показником рівня використання основних виробничих фондів є фондовіддача. Її визначають як відношення обсягу виробленої (товарної, валової, чистої) продукції (або в натуральному виразі) чи створеного національного доходу за певний період (рік) до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів. Ефективність використання оборотних фондів і нормованих обігових коштів характеризується кількістю обертів у днях, їх витратами на 1 грн. валового національного продукту. Ефективність використання капітальних вкладень обчислюють як відношення приросту національного доходу при заданій його матеріальній структурі в порівнянних цінах до обсягу капітальних вкладень, що зумовили цей приріст. Термін окупності капітальних вкладень в економіці розраховують як відношення капітальних вкладень до обсягу приросту валового національного продукту. Ефективність використання матеріальних ресурсів на макрорівні характеризують такі показники: матеріальні витрати (без амортизації) на 1 грн. валового національного продукту; витрати найважливіших видів матеріальних ресурсів у натуральному виразі на 1 млн. грн. валового національного продукту та національного доходу; відношення темпів приросту матеріальних витрат (без амортизації) до темпів приросту валового національного продукту та національного доходу. Під час обгрунтування планів підвищення ефективності виробництва поряд з розглянутою системою взаємопов'язаних показників мають широко застосовуватися специфічні техніко-економічні показники, які відображають удосконалення технології виробництва, широкий розвиток комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, упровадження нового устаткування, заміну коштовної дефіцитної сировини й матеріалів. Ефективність зовнішньоекономічних зв'язків визначає обсяг виробництва продукції на експорт та ефективність зовнішньої торгівлі.

2. Класифікація методів і прийомів аналізу.

Важливе місце в системі комплексного економічного аналізу займає оцінка господарської діяльності, що є узагальнювальний висновок про результати діяльності на основі якісного і кількісного аналізу господарських процесів, відбиваних системою показників. Оцінка діяльності об'єкту проводиться на першому етапі комплексного економічного аналізу, коли визначаються основні напрями аналітичної роботи (попередня оцінка); і на завершальному етапі, коли підводяться підсумки аналізу (остаточна оцінка). Остаточна оцінка є важливим інформаційним джерелом для обґрунтування і ухвалення оптимального управлінського рішення в конкретній ситуації.

Метою фінансового аналізу є отримання невеликої кількості ключових (найбільш інформативних) параметрів, які дають об’єктивну та точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків та збитків, змін в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами та кредиторами. При цьому аналітика та менеджера можуть цікавити як поточний стан підприємства так і його проекція на найближчу або більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану. Але не лише часові межі визначають альтернативність цілей фінансового аналізу. Вони залежать також від цілей суб’єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації. Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма №1);

- звіту про фінансові  результати (форма №2);

- звіту про рух грошових  коштів (форма №3);

- звіту про власний  капітал (форма №4);

- дані статистичної звітності  та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою. Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємопов’язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу і пасиву і свідчить про те, як певний час розподілено активи і пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залучено капіталу. З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

• оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;
• оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх використання;
• прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Вихідною базою фінансового аналізу виступають дані бухгалтерського обліку та звітності, аналітичний перегляд якого повинен відтворити всі аспекти господарської діяльності та здійснених операцій у формі руху капіталу.

Фінансовий аналіз – це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Стандартизація бухгалтерського обліку – це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки та відображення у фінансових звітах окремих об’єктів бухгалтерського обліку.

Головний принцип вивчення фінансових звітів – це дедуктивний метод, тобто від загального до часткового. Даний метод потрібно використовувати багаторазово. В ході даного аналізу відтворюється історична та логічна послідовність господарських фактів та подій, спрямованість та сила їх впливу на результати діяльності.

Фінансова звітність повинна надати достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО передбачає наявність у ній даних про: підприємство, дату звітності та звітний період, валюту звітності та одиницю її виміру, відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди, облікову політику підприємства та її зміни, аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів, консолідацію фінансових звітів, припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності, обмеження щодо володіння активами, участь у спільних підприємствах, виявленні помилки та пов’язані з ними коригування, переоцінку статей фінансових звітів, іншу інформацію.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 1).

Таблиця 1 - Призначення основних компонентів фінансової звітності

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення. Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1. горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. При горизонтальному аналізі порівнюються фінансові показники підприємства за балансом (форма №1), звітом про фінансові результати (форма №2), звітом про рух грошових коштів (форма №3); звітом про власний капітал (форма №4) з показниками попереднього періоду;
2. вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Найчастіше використовують для структурного аналізу активів та пасиву за балансом (форма №1), структурного аналізу грошових потоків за звітом про рух грошових коштів (форма №3);
3. трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану. При трендовому аналізі порівнюються фінансові показники підприємства за балансом (форма №1), звітом про фінансові результати (форма №2), звітом про рух грошових коштів (форма №3); звітом про власний капітал (форма №4) за ряд попередніх періодів (3 – 5 років);
4. аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників. Фінансові коефіцієнти є вихідною базою для наступного факторного аналізу фінансового стану підприємства. Вихідні дані для розрахунків беруться з балансу (форма №1) та звіту про фінансові результати (форма №2);
5. порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками. Дані підприємства (з форм №1, №2, №3, №4) порівнюються з даними підприємств конкурентів та  середньогалузевими та середніми показниками за статистичними збірниками;
6. факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єднують у загальний результативний показник. Для виявлення впливу факторів використовуються як дані фінансової звітності підприємства (з форм №1, №2, №3, №4) так і дані синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку підприємства (Головна книга, журнали-ордери).

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема. Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

• експертних оцінок і сценаріїв. Сутність його полягає у збиранні думок спеціалістів щодо поставленої проблеми, подальше опрацювання їх і використання в аналітичній роботі. Для оцінювання думок експертів про ступінь важливості впливу факторів найчастіше використовують анкетне ранжироване опитування;
• психологічні;
• морфологічний. Даний метод базується на використанні морфологічних матриць, з допомогою яких забезпечується системний пошук взаємозв’язків між всіма її елементами в межах проблеми, що вивчається;
• порівняльні. Кожен показник і кожна цифра, отримувані в аналітичному дослідженні, мають значення лише в порівнянні із відомими показниками і цифрами. При застосуванні цього прийому аналізований показник порівнюють з базовим;
• побудови системи показників. Цей метод використовується для здійснення умови зіставлення. Перерахунок показників полягає у корегуванні показника. Коригуються і перераховуються показники при аналізі виконання плану, динаміки за ряд років, двох підприємств, закордонного досвіду, при аналізі впливу цінового механізму, інфляції;
• побудови системи аналітичних таблиць. Таблиці широко застосовуються для унаочнення методики аналітичних розрахунків, отриманих результатів аналізу, групування показників і виявлення резервів. За допомогою таблиць краще сприймається аналітична інформація при вивченні явищ і процесів за допомогою згрупування показників і цифр, розташованих в певному порядку. Таблиця є раціональнішою, компактнішою, яскравішою формою відображення аналітичного процесу, ніж текстовий варіант викладення аналітичного матеріалу.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

• ланцюгових підстановок. Ґрунтується на отриманні ряду коректованих значень узагальнюючого показника шляхом послідовної заміни базисних значень факторів-співмножників фактичними;
• арифметичних різниць. Застосовують цей метод для розрахунку впливу факторів на відхилення результативного показника тільки в мультиплікативних та змішаних моделях. При його використанні спочатку знаходять абсолютні відхилення по кожному фактору. Потім величину впливу факторів обчислюють множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базову величину факторів;
• балансовий. Застосовується у випадках, коли необхідно дослідити співвідношення двох груп взаємопов’язаних  економічних показників, підсумки яких рівні між собою. Найбільше він використовується у фінансовому аналізі;
• виокремлення ізольованого впливу факторів. Дає можливість на основі знань економічної теорії упорядкувати аналіз, сприяє комплексному розгляду факторів впливу, вказує на значимість кожного з них, є основою математичного моделювання взаємозалежності різних показників і факторів;
• відсоткових чисел. Величина, отримана в результаті співставлення двох однорідних показників, один з яких приймається за одиницю, називається коефіцієнтом. Особливою формою відносних величин є відсотки, при яких базисна величина приймається не за 1, а за 100;
• диференційний. Використовують формулу повного диференціала для розрахунку окремих факторів на зміну узагальнюючого показника;
• інтегральний. Використання даного способу дозволяє отримати більш точні результати розрахунку впливу факторів в порівнянні з способами ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць і уникнути неоднозначної оцінки впливу факторів тому, що в даному випадку результати не залежать від місцезнаходження факторів в моделі, а додатковий приріст результативного показника, який утворився від взаємодії факторів, розкладається між ними порівну;
• логарифмічний. На відміну від інтегрального метода при логарифмуванні використовуються не абсолютні прирости показників, а індекси їх приросту.
• простих і складних відсотків. Концепція впливу факторів в часі відіграє основоположну роль в практиці фінансових розрахунків;
• дисконтування. Використовується для вираження майбутнього доходу в поточній вартості.