Національна безпека України

1. Поняття та  структура національної безпеки  України

Проблеми національної безпеки  належать до найважливіших, найскладніших  багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя. Теорія національної безпеки — це метанаука, яка поєднує прикладні аспекти соціальних, військових, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості та соціальних спільнот різних рівнів. Тому під час вивчення національної безпеки використовують чимало категорій, зокрема такі: безпека, національна безпека, національні інтереси, об'єкти національної безпеки, суб'єкти національної безпеки, чинники забезпечення безпеки, загрози, небезпека, система забезпечення національної безпеки, принципи національної безпеки, функції національної безпеки тощо.

Безпека — це стан, коли кому, чому-небудь ніщо й ніхто не загрожує; водночас це й діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення  загрози, здатної втратити їх, знищити  матеріальні та духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку. Наявність безпеки є необхідною умовою та одним із основних мотивів  життєздатності людини, суспільства, держави  і світового співтовариства.

Поняття національної безпеки  відображає провідну роль нації —  політичної, державно-громадської спільноти  — як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна  державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує  відігравати роль важливого суб'єкта міжнародних відносин.

У сучасному взаємопов'язаному, взаємозалежному світі однією з  найбільших цінностей стала самостійна державність. XX століття стало тріумфом національних держав. Якщо перед Першою світовою війною у світі було 62 незалежні  держави, 1946 р. — 74, то до кінця XX ст. їхня кількість збільшилася більше, ніж  утричі, до 193 держав. Національна безпека  відображає стан захищеності національних інтересів самостійних держав. Ігнорування  національних держав, їх суверенітету та інтересів — це хибний шлях, що призводить до конфліктів.

У XX ст. поняття національної безпеки було вперше введене до політичного  лексикону в посланні Президента Т. Рузвельта Конгресу США 1904 p., де він  обґрунтовував приєднання зони Панамського  каналу інтересами національної безпеки. Основні ідеї сучасного розуміння  національної безпеки було викладено  у "Законі про національну безпеку", прийнятому у США 1947 р. Для забезпечення національної безпеки СІНА передбачалося  вирішення трьох головних завдань:

— зміцнення координації  між зовнішньою, внутрішньою і  військовою політикою;

— підвищення потенціалу і  можливостей розвідки;

— раціоналізація "оборонного співробітництва" зі збройними силами.

Національну безпеку надалі розглядали переважно у військово-політичному  аспекті як проблему оборони держави. Для розвитку сучасного людства є властивим зростання національної свідомості. У цьому явищі відображено не лише елементи здорової реакції на експансію у світі глобалізму, а й підтвердження того, що національний чинник залишається джерелом історичного прогресу.

Нація — це не минуща цінність, а модерна форма самоорганізації  суспільства, завдяки якій універсальні права людини різноманітних етнічних, культурних меншин та економічних спільнот набувають конкретного змістового наповнення. Об'єднуючи етнічну своєрідність та економічну універсальність суспільного  життя, нація не дозволяє першій перетворитися  на архаїчну спільноту фундаменталістського або расово-нацистського типу, а  другій — на нівелюючий будь-яку культурну самобутність комунізм або космополітичний націоналізм.

У державах сучасного світу  національна безпека стала невід'ємним  атрибутом, своєрідним категоричним імперативом  їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття  національної безпеки залишається  терміном із багатьма значеннями. В  американській політичній науці  національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей  або системи, і відсутність загрози  стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум  очікуваного економічного добробуту, а не лише фізичне виживання індивідів  усередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і  політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної  ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої та військової політики тощо.

Водночас національна  безпека є системою оптимізації  взаємовідносин між усвідомленими  загрозами та ресурсами, що має суспільство  для протидії цим загрозам. Загрози  для суспільства є завжди, а  рівень захищеності від них ніколи не буває максимальним. Тому національна  безпека є динамічним засобом  досягнення і підтримки балансу  між реальними та потенційними загрозами, з одного боку, та здатністю суб'єкта протидіяти їм, з іншого. Національна  безпека функціонує через систему  різноманітних відносин між особою та суспільством, між громадянином і державою, між суспільством і  державою, між різними державами. Тому національна безпека — це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи  державних, правових і суспільних гарантій прав та свобод людини та громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства й суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Основними об'єктами національної безпеки є:

— людина і громадянин —  їхні конституційні права та свободи;

— суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

— держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;

— нація та інші національні  спільноти, її самобутність та чинники  саморозвитку;

— соціальні спільноти, їх функціональні ролі та чинники розвитку;

— природа, природне середовище — його безпосередній стан.

Суб'єктами національної безпеки  є держава, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів  України, Рада національної безпеки  і оборони України, суди загальної  юрисдикції, прокуратура України, громадяни, громадські організації та об'єднання. Основним суб'єктом забезпечення національної безпеки є держава. Суб'єкти національної безпеки є суб'єктами політичної, економічної, соціальної, інтелектуальної  та інших видів діяльності, на основі яких виникає стан захищеності інтересів  громадянина, суспільства, держави. Національна  безпека України за суспільними  сферами функціонування поділяється  на такі основні види: політичну, економічну, державну, соціальну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, гуманітарну та військову  безпеки. Вони характеризуються своєрідністю, але перебувають у тісних взаємозв'язку і взаємозалежності. Вказані елементи є однаково важливими для формування комплексної системи безпеки, але, залежно від історичних обставин, різноманітних чинників кожна складова може набувати особливого значення.

Політична безпека — це стан захищеності політичних інтересів  особи, соціальних груп, держав від  внутрішніх та зовнішніх загроз, а  також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності. У багатьох випадках вона ототожнюється з державною  безпекою, проте її зміст значно ширший. Політична безпека, як центральний  елемент національної безпеки, означає  безпеку всього політичного життя, захищеність прав і свобод громадян, політичних партій, громадсько-політичних об'єднань, рухів, цілісності та незалежності держави від політичної сваволі  й екстремізму в середині держави, політичного тиску та агресивних спрямувань на міжнародній арені.

Найбільш прийнятною формою політичної організації, що забезпечує політичну безпеку, є представницька демократія, через яку реалізуються різноманітні групові інтереси. Видатний англійський філософ Томас Гоббс  наголосив, що саме представницька форма  демократії здатна привести різні інтереси в суспільстві до спільного знаменника цивілізованими формами і методами.

Під державною безпекою розуміють  захищеність державних інституцій, необхідних для виконання функцій  з управління загальносуспільними  справами. До них належать державний  суверенітет, територіальна цілісність, державний кордон, конституційний лад, державна влада, економічний, науково-технічний  і оборонний потенціали.

Економічна безпека —  це стан захищеності національної економіки, який забезпечує здійснення економічного суверенітету, економічне зростання  в умовах системи міжнародних  взаємозв'язків й дає змогу:

1) гарантувати економічний  розвиток держави на підставі  досягнень науково-технічного прогресу;

2) зберігати або швидко  оновлювати виробництво в умовах  припинення зовнішніх доставлень або надзвичайних ситуацій внутрішнього характеру;

3) забезпечувати стійке  фінансування своєї кредитно-грошової  системи та задоволення потреб  суспільства за несприятливих  внутрішніх і зовнішніх умов.

Суть економічної безпеки  полягає у здатності держави  створити необхідні матеріальні  передумови для всебічного розвитку суспільства, виступати самостійним  суб'єктом мікрогосподарських зв'язків. Економічна безпека передбачає захист економічного життя від незаконних і підривних фінансово-економічних дій певних громадян, організацій та інших держав. Вона пов'язана з захистом економічних прав і свобод, майна громадян, громадських організацій та держави з забезпеченням економічної рівноправності, свободи торгівлі, економічної діяльності в межах чинного законодавства. Найважливішим чинником економічної безпеки є відповідність системи економічних та виробничих відносин не лише потребам виробництва, а й економічного розвитку країни.

Соціальна безпека відображає стан захищеності соціальних інтересів  особи, соціальних груп та суспільства  загалом. Від соціальної безпеки  залежать забезпечення нормальних умов життя суспільства, недопущення  деградації певних соціальних груп, саме виживання української нації. Вона є таким станом правових норм та інститутів безпеки, що забезпечують захист прав і свобод людини, духовних і  матеріальних цінностей суспільства.

Інформаційна безпека  суспільства і держави характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери  управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних  впливів. Інформаційна безпека особистості  відображає рівень і якість її інформування щодо реального стану справ у  всіх сферах життєдіяльності, захищеність  її психіки та свідомості від небезпечних  інформаційних впливів — маніпулювання, дезінформування тощо. Це такий стан правових норм та відповідних інститутів, що забезпечує постійну наявність достовірної інформації для прийняття обґрунтованих управлінських та політичних рішень і захист інформаційних ресурсів держави.

Екологічна безпека —  це стан правових норм і відповідних  інститутів, що гарантує захист навколишнього  середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для  забезпечення повноцінної життєдіяльності  людини.

Науково-технічна безпека  — це стан захищеності наукового  потенціалу держави, наявних у країні конкурентоспроможних технологій, а  також недопущення та усунення наслідків  технологічної недосконалості та господарської  діяльності.

У сучасних умовах поняття  національної безпеки розширюється за рахунок залучення до нього  все нових сфер суспільного життя. Так, до стратегії національної безпеки  США у XXI ст. внесено гуманітарний аспект — систему освіти, що стало  офіційним підтвердженням політики, яку проводили США — стимулювання наукової сфери, створення найкращих  умов для розвитку інтелектуального потенціалу держави. Світовий досвід свідчить: життєвий рівень населення, соціально-економічна ситуація в країні визначаються ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей.

Тому національна безпека  неможлива без інтелектуальної  безпеки як складової гуманітарної безпеки. Гуманітарна безпека України  охоплює духовне життя суспільства. Це стан захищеності гуманітарного  потенціалу нації: її фізичного та психічного здоров'я, соціального добробуту, моральності, духовності, інтелектуального ресурсу, психологічної єдності, гуманітарної активності. Інтелектуальна безпека  передбачає створення необхідних передумов  для розвитку і функціонування інтелектуального потенціалу — системи освіти та науки, інтелектуальної власності, комп'ютерного забезпечення, системи  зв'язку, бази даних на друкованих та електронних носіях. Основою національної безпеки є захист національних інтересів. Визначальну роль інтересів у визначенні поведінки і дій людини, нації, соціальної групи, держави відзначало чимало мислителів і політичних діячів — від філософів Стародавньої Греції до сучасних теоретиків політичної науки. Лорд Пальмерстон висловив відомий афоризм: "В Англії немає вічних друзів чи ворогів, в Англії є вічні інтереси".

2. Система  забезпечення національної безпеки  України

Для реалізації державної політики національної безпеки, захисту національних інтересів в усіх сферах суспільного  і державного життя створюється  система забезпечення національної безпеки України. Реалізація сучасної концепції національної безпеки  значною мірою залежить від комплексного використання економічних, політичних, науково-технічних, соціальних, духовних і військових чинників. Система забезпечення національної безпеки — це організована державою сукупність суб'єктів: державних  органів (законодавчої, виконавчої та судової влад), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у  межах законодавства України.