Національна безпека України

Законодавчо-правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Закони України "Про національну безпеку України", "Про інформаційну безпеку України", "Про Раду національної безпеки  і оборони України", "Про  службу безпеки України" тощо, а  також інші нормативно-правові акти державних органів влади й  управління; міжнародні договори й  угоди, укладені чи визнані Україною.

Діяльність із формування системи  забезпечення національної безпеки  України була невід'ємною складовою  і чинником державотворчих процесів з початку виникнення незалежної України. Вже в Декларації про  державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) питання безпеки розглядалися в розділах "Зовнішня і внутрішня  безпека", "Міжнародні відносини", "Екологічна безпека". Питання  внутрішньої та зовнішньої безпеки  аналізуються через призму права  України на власні збройні сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки. З проблемами безпеки пов'язаний намір України  стати у майбутньому нейтральною  державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних  принципів: не приймати, не виробляти  і не набувати ядерної зброї. Україна  задекларувала прагнення активно  сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, брати  активну участь у роботі міжнародних  організацій в обсязі, необхідному  для ефективного забезпечення національних інтересів.

Після проголошення незалежності України  було розроблено і прийнято Верховною  Радою України та підписано Президентом  України кілька документів у сфері  зовнішньої та військової політики, які  закладали засади системи національної безпеки, що фактично стали частиною відповідної концепції. До них належить Концепція оборони та будівництва  Збройних сил України (11 жовтня 1991 p.), Закони "Про оборону України" (5 жовтня 2000 р.), "Про Збройні сили України" (5 жовтня 2000 p.), "Основні напрями зовнішньої політики України" (2 липня 1993 p.), "Військову доктрину України" (19 жовтня 1993 р.) тощо.

В Основних напрямах зовнішньої політики України (1993 р.) гарантування національної безпеки України було названо  першою пріоритетною функцією зовнішньої політики держави, розкрито співвідношення національної та міжнародної безпеки, національної безпеки і проблеми ядерного роззброєння, чинні та потенційні загрози національної безпеки, вказано  на роль Збройних сил України як гаранта національної безпеки.

Концепція національної безпеки України  відповідає Конституції України  та визначає основні засади державної  політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні  безпеки особи, суспільства та держави  від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Основні положення Концепції національної безпеки України було підготовлено з урахуванням конституційних засад  національної безпеки. В Конституції  України ті чи інші аспекти національної безпеки розглядаються в семи розділах та 17 статтях. За Конституцією України, безпека людини, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність  визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Безпосередньо конституційні  норми стосуються таких видів  безпеки як національна безпека, державна, особиста, економічна, громадська, інформаційна, екологічна. Загальна система забезпечення національної безпеки України — це єдиний державно-правовий механізм, у якому кожний суб'єкт безпеки виконує функції захисту національних інтересів у межах повноважень, які визначаються законодавством України. Діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю, відповідно до законодавства України.

Основні функції системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності такі:

— створення й підтримка в  готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що охоплює: створення  та постійне вдосконалення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних  органів забезпечення національної безпеки, розподіл їхніх функцій; кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення складових частин (структурних  елементів) системи; підготовку сил  та засобів до їх застосування, згідно з призначенням;

— управління діяльністю системи  забезпечення національної безпеки, що охоплює вироблення стратегії та планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки; організацію  і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами; оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів для забезпечення національної безпеки та їх наслідків;

— здійснення планової й оперативної  діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що охоплює: визначення національних інтересів та їх пріоритетів; прогнозування, виявлення й оцінку можливих загроз, причин їх виникнення та наслідків  їх вияву; запобігання й усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів, ліквідацію наслідків конфліктів або  впливу дестабілізуючих чинників;

— участь у міжнародних системах безпеки, що охоплює: входження в  існуючі та утворення нових глобальних, міжнародних і регіональних систем безпеки; утворення та участь у роботі багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих політичних, економічних, військових та інших органів; розроблення відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним  загрозам; демократичний цивільний  контроль за військовою сферою, а також  іншими структурами в системі  забезпечення національної безпеки; дотримання балансу інтересів особи, суспільства  та держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень  органів державної влади; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної  безпеки. Державна політика національної безпеки визначається, виходячи з  пріоритетності національних інтересів  і здійснюється реалізацією стратегій, концепцій, доктрин у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України зумовлений необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національних інтересів. Досягнення завдань  національної безпеки у політичній сфері здійснюється за такими напрямами:

— створення дієвих механізмів захисту  прав людини в країні та у світі;

— запобігання й усунення спроб  втручання у внутрішні справи України;

— входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;

— уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди  та соціальної стабільності;

— побудова надійної системи захисту  конституційних засад, запобігання  і боротьба з порушеннями законності та правопорядку;

— забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення  протистояння різних церков, зокрема  щодо розподілу сфер впливу на території  України;

— створення повноцінного, ефективного  місцевого і регіонального самоврядування.

Сукупність вказаних напрямів державної  політики має забезпечити політичну  стабільність, утвердження і розвиток України як правової, демократичної, соціальної держави. Структура політичних засобів забезпечення національної безпеки є доволі складною. До них  належать:

— народна дипломатія;

— особисті контакти лідерів і  політичні консультації;

— укладання угод і договорів;

— опрацювання міжнародно-правових норм, концепцій і конкретних програм  боротьби за мир і роззброєння.

У структурі сучасної концепції  безпеки у політичній сфері виділяють  дві основні риси:

— мету, до якої треба прагнути;

— реальний стан справ у світі, який характеризується використанням  військової сили.

Політичні засоби реалізації національної безпеки наділені специфічними рисами: можливість їх ефективного використання для вирішення проблем; гнучкість  та широка сфера їх застосування; підвищення ролі політичних засобів у міжнародних  відносинах. Державна політика національної безпеки в економічній сфері  охоплює ті напрями діяльності, які  попереджають або усувають можливості економічної дестабілізації, економічної  кризи, гарантують її економічне зростання  та економічну незалежність України. До них передусім належать:

— забезпечення умов для сталого  економічного розвитку, зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

— прискорення прогресивних структурних  та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

— удосконалення антимонопольної  політики; створення ефективного  механізму державного регулювання  природних монополій;

— забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої та зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів  вкладників, фінансового ринку;

— забезпечення продовольчої безпеки;

— посилення участі України у  міжнародному поділі праці;

— недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних  ресурсів, їх перетікання в тіньову  економіку;

— контроль за експортно-імпортною  діяльністю, спрямованою на підтримку  важливих для України пріоритетів  Та захист вітчизняного виробника;

— боротьба з протиправною економічною  діяльністю, протидія неконтрольованому  відпливові національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних  та інших ресурсів.

Важливими завданнями політики національної безпеки у соціальній сфері є  створення однакових умов для  реалізації потенціалу особистості, сприяння формуванню середнього класу. Це здійснюється на основі:

— виявлення й усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;

— вжиття попередніх заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

— створення ефективної системи  соціального захисту людини, охорони  та відновлення її фізичного і  духовного здоров'я;

— стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього й  культурного потенціалу країни;

— захисту прав споживачів;

— суттєвого посилення соціальної складової економічної політики, реального підвищення життєвого  рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної платні та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

— збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

— ліквідації бездоглядності, безпритульності  серед дітей і підлітків.

Аналіз тенденцій розвитку соціальних процесів в Україні свідчить, що нинішня соціально-економічна практика потребує ґрунтовного реформування. Можна виділити кілька небезпечних  чинників у соціальній сфері, які  загрожують національним інтересам:

— відсутність стимулів до ефективної праці;

— недосконала система оплати праці (низька диференціація заробітної платні, відсутність системи погодинної оплати праці);

— втрата соціально-професійного статусу  численними соціальними групами.

Національна безпека України безпосередньо  залежить від стану інформаційної  безпеки. Оскільки інформація в сучасному  світі стала вирішальним чинником прогресу, багатства, політичної сили держав. Державна політика національної безпеки України в інформаційній  сфері передбачає вжиття комплексних  заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України до світового інформаційного простору; виявлення й усунення причин інформаційної  дискримінації України; попередження та усунення негативних наслідків інформаційної  експансії з боку інших держав; розроблення і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення й використання суспільно  значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній  сфері; активне залучення засобів  масової інформації до боротьби з  корупцією, зловживанням службовим  становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України.  — К.: Преса України, 1997.

2. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. — К., 2000.

3. Брегеда А. Ю. Основи політології: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000.

4. Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології: Навч. посібник. — К., 1999.