Особливості конкуренції в підприємницькій діяльності. Конкурентна політика в сфері підприємництва

Враховуючи особливості стану та розвитку невеликих підприємств як передумови розвитку ринкових відносин, систему "конкуренте - спроможність підприємства - конкурентоспроможність товару" слід доповнити ще одним ключовим моментом - конкурентоспроможним маркетингом (рис. 1). Згідно з рис. 1 можна зробити висновок, що конкурентоспроможність невеликих підприємств залежить від того, наскільки оптимальними та ефективними є зв'язки між наведеними елементами.[8]

Рис.1. Взаємозв’язок трьох основних елементів конкурентоспроможності

 

Зокрема розглянемо особливості конкуренції в сфері торгівлі:

• Підприємства торгівлі, особливо роздрібної, орієнтовані на територіально обмежений, локальний ринок, розміри якого залежать від місцезнаходження підприємства, його транспортної доступності для потенційних покупців. Ця особливість обумовлює,з одного боку, певну локальність конкурентної боротьби, обмеженість її учасників. З другого – посилює зацікавленість в перемозі, оскільки можливості переорієнтації на інший регіональний ринок (розширення існуючого) обмежені та капіталообтяжливі.
• Особливості конкуренції в торгівлі пов’язані з місцезнаходженням підприємств торгівлі, або так званою рентною перевагою. Ця перевага дає можливість через особливості місцезнаходження отримати додаткову вигоду у вигляді залучення більшої кількості покупців.
• Особливий характер конкуренції пов'язаний з виконанням торгівлею функцій посередника між виробником та споживачем. Це вимагає від торгових підприємств вивчення, з одного боку, можливостей виробників, якісних  характеристик товарів, що ними виробляються, врахування їх конкурентоздатності, з іншого – запитів споживачів, обсягу і структури платоспроможного попиту. Лише на основі аналізу цих факторів торгове підприємство може вирішити проблему підтримки своєї конкурентоспроможності.
• Результати конкурентної боротьби торгових підприємств визначаються, перш за все, конкурентоспроможністю товарів, що реалізуються. Тому найбільше значення для перемоги в конкурентній боротьбі мають не внутрішні можливості підприємства, а характер його взаємодії з ринком товарних ресурсів: рівень цін та умови закупки товарів, можливості отримання цінових знижок, широта, глибина та оновленість асортименту, якість товарів, що закуповуються та інше. Ці фактори визначають стартові умови «боротьби за покупця», та, відповідно, збільшення обсягів реалізації товарів. [4, c.31]

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Конкурентна політика в сфері підприємництва

 

У світі нині найпоширенішими є дві головні концепції конкурентної політики. Перша ґрунтується на пануванні ринку, і згідно з нею підприємцям законом дозволено займати монопольне становище на ринку, але не допускаються зловживання із застосуванням ринкової влади. Законодавства держав на основі цієї концепції більше уваги приділяють створенню здорового конкурентного середовища та контролю за дотриманням суб'єктами господарювання встановлених правил поведінки на ринку.

Друга концепція конкурентної політики базується на владі над ринком: законодавства держав опираються на визначення частки на ринку підприємницьких структур та структури ринку, вивчення умов виходу на ринок, наявність бар‘єрів та товарів-замінників.

У сучасній економічній науці відомі також різновиди державної політики щодо захисту конкуренції: антитрестівська політика, характерним прикладом якої є політика США; конкурентна політика, якої найсуворіше дотримуються законодавства країн Європейської спільноти; антимонопольна політика, яка представлена законодавчою системою, що функціонує в Японії.

У Законі України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (1992 р.) були закладені основні засади політики, спрямованої на запобігання монопольній діяльності, її обмеження та припинення.

У концентрованому вигляді її можна представити як вузьке та широке розуміння конкурентної політики: у вузькому розумінні конкурентна політика - діяльність держави та її виконавчих структур різних рівнів з контролю за дотриманням суб'єктами ринку законів і нормативних правових актів, усієї сукупності елементів системи конкурентного права; у широкому розумінні конкурентна політика - сукупність економіко-правових чинників, спрямованих на стабільний, динамічний розвиток економіки, зокрема в напрямах реформування існуючих та створення нових конкурентоспроможних підприємницьких структур.

У чинному Господарському кодексі України визначено, що „антимонопольно-конкурентна політика” - це політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед, у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Таким чином, при здійсненні бізнесу підприємцям необхідно дотримуватись Законів України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», які спрямовані на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних засобів ведення конкуренції.[1]

На товарному ринку не можна допускати монопольного становища окремих підприємницьких структур в умовах конкуренції, встановлення ними монопольних цін. Це негативно впливає на процес функціонування інших суб’єктів господарювання, призводить до порушення прав споживачів.

Не допускаються з боку підприємств погоджені дії, угоди, пов’язані зі встановленням монопольних цін; розподілом ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їхньої реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що можуть призвести до їхньої монополізації.

Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, що сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.[2, c.258-260]

 

Висновки

 

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення. Конкуренція – це економічна боротьба, суперництво між відособленими виробниками, між ними і споживачами, та між самими споживачами задля максимального задоволення їх інтересів та одержання максимального прибутку. Вона виступає в якості способу ведення господарської діяльності, засобу реалізації підприємницьких ідей і важливого атрибуту ринкової економіки, що має на меті завоювання ринку та забезпечення одержання сталого прибутку в результаті суперництва.

У сфері підприємницької діяльності конкуренція має певні особливості. Від того, наскільки вдало підприємство бере участь у конкурентній боротьбі, залежить його конкурентоспроможність. Щодо невеликих підприємств, то вона залежить від ступеня оптимальності та ефективності зв’язків між конкурентоспроможністю підприємства, конкурентоспроможністю товару та конкурентоспроможністю маркетингу.

  В умовах розвитку ринкового господарства роль маркетингу для забезпечення конкурентоспроможності підприємства важко переоцінити. Маркетинг координує діяльність усіх підрозділів підприємства та згуртовує працівників фірми навколо генеральної цілі – підвищення конкурентоспроможністі.

Надання Україні статусу країни з ринковою економікою, вступ у СОТ, посилення вектора європейської та євроатлантичної співпраці вимагають створення ефективного конкурентного середовища, ведення раціональної конкурентної політики.

Нині Українській державі для активізації політики формування конкурентного середовища у підприємницькій діяльності необхідно:

1. Розвивати інституційну  структуру конкурентного середовища.

2.Удосконалювати правове  поле функціонування конкурентного  середовища.

3. Реформувати сектор  природних монополій за допомогою  механізму, який ґрунтується на  встановленні цінових обмежувачів  та контролюванні витрат.

4. Оптимізувати поєднання  та використання інструментів  політики лібералізму та протекціонізму  в сучасних українських реаліях.

5. Застосовувати дієві  інструменти щодо змов учасників  ринку з метою підвищення цін.

6. Формувати систему саморегулювання  рекламної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»: Закон України від 18.02.1992 р. № 2132 – ХП // Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№21.- Ст.296.
2. Виноградська А.М. Основи підприємництва: навч. посіб. Друге видання перероб. і допов. / А.М. Виноградська.  – К.: Кондор, 2005. 544с.
3. Іванюта С.М. Підприємництво та бізнес-культура: навч. посіб. / С.М Іванюта, В.Ф. Іванюта. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 288с.
4. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів / А.А. Мазаракі, Н.М. Ушакова, Л.О. Лігоненко / під ред. Н.М. Ушакової. – К.: «Хрещатик», 1999. – 800с.
5. Парсяк В.Н. Планування конкурентоспроможності малого підприємства / В.Н. Парсяк, І.Л. Дибач // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. – Випуск 206: В 4т. – Том 1. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – 302с.
6. Пятницька Г. Нові підходи до формування стратегії підприємства в умовах конкуренції / Г. Пятницька // Економіка. – 2004. - №11. – С.136.
7. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво / В.О. Сизоненко – К.: Вікар, 1999. – 438с.
8. Дибач І.Л. Природа конкуренції та особливості її проявів у сфері малого підприємництва: Зб. наук. пр., Т. №64 : [Электрон. ресурс]. - Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua