Сутність поняття “соціально-трудові відносини” як системи в сучасних умовах господарювання

Китайська модель поєднує  жорстке регулювання трудових відносин і відносно високу соціальну захищеність робітників у державному секторі і повну відсутність правового регулювання в приватному секторі. Ця модель може діяти в умовах стадії розвитку індустріалізації, постійного тиску на ринок праці населення за умови наявності такої кон’юнктури даного ринку як трудонадлишкової.

 

2.4 Міжнародна організація праці і її вплив на розвиток соціально-трудових відносин

Міжнародна організація  праці (МОП) є спеціалізованою установою Ліги Націй, а після Другої світової війни в 1946 році – Організації Об'єднаних націй (ООН). Ця міжнародна організація була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. На сьогоднішній день залишається авторитетним міжнародним органом, головна мета якого – сприяння соціально-економічному прогресу, підвищенню добробуту й поліпшенню умов праці людей, захисту їх прав.

До речі, МОП є єдиною організацією ООН, в рамках якої представники працівників (профспілки) разом з представниками підприємців та урядів на рівних правах беруть участь у прийнятті рішень шляхом переговорів з найважливіших соціально-економічних питань. Тобто переговори проходять на основі трипартизму, шляхом узгодження питань між трьома сторонами-партнерами: урядами, профспілками, що представляють інтереси працюючого населення і організаціями, що  представляють підприємців.

Основними методами організації щодо регулювання соціально-трудових відносин .які практикує МОП, є:

— прийняття міжнародних трудових норм, тобто конвенції і рекомендації і контроль за їх виконанням;

— надання допомоги країнам у рішенні соціально-трудових проблем;

— проведення досліджень, аналізу і публікування по соціально-трудовим проблемам.

Для реалізації поставлених цілей МОП розробляє міжнародні програми, спрямовані на покращення умов праці і життя робітників, підвищення можливостей зайнятості і підтримки основних прав людини, удосконалення загальної і професійної освіти і соціально-трудових відносин.

 У 21 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці. МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я. Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво.

Вищим органом МОП  є Міжнародна конференція праці (МКП), що проводиться щорічно в  Женеві. Саме МКП визначає основні напрями в роботі МОП, затверджує міжнародні трудові норми – конвенції й рекомендації, затверджує програму й бюджет організації, вирішує інші питання діяльності МОП, один раз у три роки обирає виконавчий орган МОП – Адміністративну раду, що керує роботою МОП у перервах між конференціями та здійснює втілення в життя рішень конференції.

Постійним секретаріатом МОП, її адміністративним і виконавчим органом є Міжнародне бюро праці (МБП). Практична робота Бюро полягає в підготовці питань для розгляду на Міжнародній конференції, проведенні спеціальних соціальних обстежень, у наданні допомоги урядам на їхнє прохання у розробці проектів національних законодавчих актів з соціально-трудових питань.

МОП працює згідно з статутом, в якому визначені її завдання, порядок прийняття й виходу з організації, склад, права й завдання її органів і керівників, умови співробітництва з ООН, питання визначення членських внесків країн-учасниць, формування, виконання бюджету й контролю за його виконанням, порядок розробки міжнародних трудових норм та інші питання її діяльності.

До основних завдань МОП відносяться:

— розробка політики й програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем;

— розробка й прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій, здійснення контролю за їхнім виконанням;

— допомога країнам-учасницям у вирішенні проблем зайнятості, скорочення безробіття й регулювання міграцій;

— захист прав людини (права  на працю, на об'єднання, колективні переговори, захист від примусової праці, дискримінації  тощо);

— боротьба з бідністю, за поліпшення життєвого рівня трудящих, розвиток соціального забезпечення;

— сприяння професійній  підготовці й перепідготовці працюючих  і безробітних;

— розробка й здійснення програм щодо поліпшення умов праці й виробничого середовища, техніки безпеки й гігієни праці, охорони й відновлення навколишнього середовища;

— розробка й здійснення заходів щодо захисту найбільш уразливих груп трудящих (жінок, молоді, людей похилого віку, трудящих-мігрантів);

— покращення  умов праці  та виробничого середовища.

Нормотворча робота є  головною у діяльності МОП та здійснюється задля досягнення її основних цілей і завдань. МОП розробляє міжнародні програми щодо покращання умов праці та життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості та підтримки основних прав людини, вдосконалення загальної і професійної освіти.

Міжнародне технічне співробітництво здійснюється, починаючи з 30-х pp. XX ст., у вигляді надання експертами МОП допомоги країнам у вирішенні різноманітних соціально-трудових проблем. Експерти дедалі більше відіграють важливу роль у складання національних планів розвитку, розробляючи рекомендації  та проводячи консультації. Сферою їхньої діяльності є такі конкретні питання, як:

— повна зайнятість;

—розвиток людських ресурсів;

— вдосконаленні трудового законодавства;

— впровадження сучасних методів управління..

Технічна допомога також включає в себе:

—постачання необхідного обладнання;

— надання стипендій для підготовки національних кадрів на місцях та під час відряджень їх до інших країн;

— організацію різноманітних семінарів.

Масштаби технічної  допомоги визначаються можливостями її фінансування, які є незначними, однак поступово зростають.

 

 

2.5 Сучасний стан та проблеми соціально-трудових відносин в Україні

Сьогодні ситуація у сфері соціально-трудових відносин в Україні є нестабільною, що зумовлено зниженням попиту на працю, істотним погіршенням параметрів її розвитку у разі світової економічної кризи. Суттєвим недоліком соціально-трудових відносин, який перешкоджає розвитку трудового потенціалу, є невдосконаленість та недотримання законодавче прийнятих трудових прав, гарантій.

Серед напрямів удосконалення  соціально-трудових відносин досить важливими  є:

— розвиток виробничої демократії, що полягає у ширшому залученні працівників до прямої участі в управлінні виробництвом, залученні працівників до різних форм колективної організації праці з елементами самоуправління;

— забезпечення вбудованості соціально-трудових відносин в загальну структуру державної соціальної політики та економічної системи взагалі [1].

У ситуації, що склалася в Україні, державні методи регулювання  соціально-трудових відносин повинні бути наступними:

— врегулювання оплати праці працівників бюджетної сфери;

— зменшення суми нарахувань на заробітну плату;

— коригування оплати праці працівників за однаковими професіями в різних галузях промисловості;

— зменшення рівня безробіття шляхом проведення  політики працевлаштування, організації нових робочих місць, громадських робіт.

Українська законодавча  база охоплює сферу регулювання соціально-трудових відносин за наступними напрямками:

— умови праці (оплата праці, відпочинок, охорона праці, соціальні гарантії);

— соціальна політика (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, медичне страхування, виплати соціальної допомоги уразливим верствам населення);

— зайнятість (реєстрація безробітних, професійне перенавчання, пошук вільних робочих місць, допомога в організації нових робочих місць);

—міграційна політика (регламентація переміщення робочої сили і переселення населення з несприятливих регіонів на основі “програм переселення”);

— демографічна політика (регулювання процесів відтворення населення, на основі програм допомоги вагітним, виплати допомога на дітей, зниження смертності за рахунок організації якісного медичного обслуговування).

Українська модель регулювання  соціально-трудових відносин своєрідна, але в ній присутні елементи відповідних систем деяких європейських країн, насамперед Німеччини, Франції тощо. Як вже відмічалось, для ефективного розвитку української моделі побудови соціально-трудових відносин доцільно використовувати досвід високорозвинених країн.