Виробничий процес і принципи його раціональної організації

1. Виробничий процес і принципи його раціональної організації.

На сучасному виробничому підприємстві проходить складний процес перетворення предметів праці у готову продукцію, тобто має місце виробничий процес. Він являє собою вплив живої праці, а саме – цілеспрямовану діяльність людини на предмети праці за допомогою визначених предметів праці. Таким чином, виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних процесів праці та натуральних процесів, направлених на створення певних предметів, послуг або робіт.

Під виробничим процесом розуміють сукупність здійснюваних за допомогою засобів праці трудових дій робітників, внаслідок яких предмети праці (матеріали, сировина) перетворюються у готову продукцію. Виробничий процес проходить у просторі і протягом часу. До елементів виробничого процесу належать:

– жива праця людей, як найефективніша частина процесу виробництва. Саме робітники, працівники є головними творцями матеріальних багатств;

– предмети праці – матеріали, заготовки, напівфабрикати, тобто все те, на що спрямована праця людей;

– засоби праці – верстати, машини, устаткування, тобто все те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці.

Виробничий процес на промисловому підприємстві складається з багаточисельних поодиноких процесів, які мають різні форми та різноманітний характер. Всі ці процеси можна поділити на основні та допоміжні.

Основні процеси направлені безпосередньо на виготовлення виробів або відновлення певних властивостей та параметрів виробів (ремонтні види робіт). При їх виконанні змінюються внутрішні властивості, зовнішній вигляд, взаємне розташування деталей, вузлів тощо. До таких процесів відносяться: розкрій матеріалу при пошитті одягу та взуття, безпосередній пошив, розбір виробу для його ремонту, відновлення або виготовлення окремих деталей шляхом різання, штампування, термічної обробки тощо.

Основні процеси, в свою чергу, діляться на трудові та природні. В трудовому процесі працівник активно діє на предмет праці. У природних процесах предмети праці змінюють свої фізичні або хімічні властивості не під впливом процесу праці, а під впливом сил природи, до них можна віднести, наприклад, природне висихання.

Допоміжними процесами називаються такі процеси, які направлені на обслуговування та забезпечення безперебійного перебігу основних процесів. До них відносять: ремонт обладнання та догляд за ним, виготовлення та ремонт технологічної оснастки, транспортування та зберігання матеріальних цінностей, контроль якості виконаних робіт тощо. І основні, і допоміжні процеси можна розділити на операції. Операцією називається частина процесу, яка виконується одним робітником або групою робітників над одним або декількома виробами безперервно, на одному робочому місці та на одному устаткуванні.

Виділяють декілька ознак класифікації виробничого процесу, зокрема:

1) за роллю в процесі  виробництва:

– основні – в результаті яких утворюється продукція, яка визначає виробничий профіль підприємства;

– допоміжні – це процеси виготовлення продукції, яка споживається самим підприємством і сприяє випуску основної продукції (ремонт устаткування, виробництво інструменту тощо);

– обслуговуючі, в результаті яких нова продукція не утворюється, а вони забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів (контроль якості продукції, транспортування, складування продукції);

2) за стадіями:

– заготівельні – виробництво заготовок різними методами;

– оброблювальні, тобто змінювання форми, стану поверхні виробів механічним, хімічним та іншими способами;

– складальні, тобто змінювання взаємного розміщення деталей, вузлів тощо, а також випробування та пакування продукції;

3) за видами застосування  засобів праці:

– ручні, тобто виконуються без застосування машин і механізмів;

– машинно-ручні, тобто виконуються із застосуванням машин при безпосередній участі робітника;

– автоматичні, коли робітник здійснює лише функцію нагляду за виробничим процесом;

– апаратурні – які здійснюються в спеціальних агрегатах під наглядом робітника;

4) за характером впливу  на предмети праці виробничі  процеси можуть бути спрямовані:

– на змінювання форми і стану поверхні заготовок (тканина – форма деталей виробу, шкіра – деталі верху);

– змінювання фізичних і хімічних властивостей предметів;

– складання механізмів і їх демонтаж. Всі ці процеси безпосередньо пов’язані з впливом на предмети праці і разом з процесами, що природно відбуваються (сушіння тощо) утворюють технологічний процес;

– самостійно виділяються процеси контролю якості продукції,

– транспортування і складування;

5) за рівнем організації виробничі процеси поділяються на:

– звичайні (прості), тобто ті, що послідовно здійснюються над одним предметом праці;

– складні, що являють собою сукупність узгоджених звичайних процесів.

Основними факторами, які визначають характер виробничого процесу, є такі: призначення готової продукції, вид фізичного стану та форма вихідного матеріалу, обсяг та кооперація виробництва, конструкція засобів праці, які використовуються у виробництві (устаткування, інструменти, пристрої), види енергії, яка використовується, та характер її використання.

Побудова виробничого процесу повинна задовольняти потребі неухильного зростання продуктивності праці. Основою такої організації на будь-якому виробничому підприємстві є раціональне поєднання у просторі і у часі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція. Операція – закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над одним і тим же предметом праці без переналагодження устаткування.

Із усіх операцій виділяють технологічні операції, сукупність яких утворює технологічний процес. Технологічна операція – це основа для нормування праці на підприємстві, організації обліку, матеріального стимулювання тощо.

Для правильної організації виробничого процесу в просторі необхідно знати принципи його побудови. Застосування цих принципів повинно сприяти раціональному поєднанню в просторі і протягом часу всіх здійснюваних виробничих процесів і їх складових частин; досягненню найбільш можливого результату при найменших витратах ресурсів і часу. Організація виробничих процесів повинна відповідати таким основним принципам: спеціалізації, концентрації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматизації, профілактики.

Принцип спеціалізації полягає в обмеженні номенклатури виробів, близьких за призначенням і конструкцією, в обмеженні номенклатури технологічних процесів виготовлення продукції, у випуску однорідної продукції. Обмеження номенклатури продукції повинно мати місце на робочих місцях, дільницях, у цехах. Спеціалізація забезпечує високу ефективність виробництва. Підвищення рівня однорідності виробництва на робочих місцях, дільницях, у цехах сприяє покращенню використання основних фондів, зниженню собівартості та підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, спрощує організацію виробництва та створює умови для підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва. Рівень внутрішньозаводської спеціалізації можна підвищити шляхом проведення конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Під уніфікацією розуміють приведення продукції, способів та методів її виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури та складу. Уніфікація дозволяє знизити номенклатуру деталей та вузлів, доцільно обмежити технологічні методи ведення виробництва, типів та марок обладнання, технологічних маршрутів виготовлення деталей. Все це сприяє збільшенню обсягів випуску однорідної продукції на робочих місцях, зниженню трудомісткості, поглибленню спеціалізації та підвищенню ефективності виробництва. На рівні виробничих об’єднань рівень спеціалізації можна підвищити шляхом перерозподілу номенклатури продукції між окремими виробничими підрозділами, створення великих спеціалізованих виробництв, цехів, дільниць.

Принцип концентрації виражає збільшення об’єму продукції у межах виробничих одиниць. При цьому більш поширене використання має концентрація операції шляхом використання багатосторонньої, багатошпиндельної обробки та системи комбінованих інструментів. Це значно підвищує продуктивність праці.

          Під принципом пропорційності ми розуміємо рівномірну відносну пропускну здатність всіх виробничих підрозділів підприємства. Рівномірна пропускна здатність досягається тоді, коли продуктивність обладнання на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудомісткості обробки виробів на цих операціях При порушенні принципу пропорційності виникають “вузькі місця” і диспропорції у виробничих потужностях спряжених підрозділів, простої устаткування на цих дільницях і перевантаження його на інших.

        Принцип паралельності передбачає одночасне, паралельне виконання окремих операцій виробничого процесу з виготовлення певних видів продукції. Цей принцип має велике значення при виробництві складних виробів, що складаються з великої кількості деталей, вузлів, агрегатів. Послідовне виготовлення цих деталей призвело б до значного збільшення тривалості виробничого циклу. Паралельність досягається за рахунок розчленування виробів на складові частини, суміщення часу виконання різних операцій над виробами одного найменування, але різних порядкових номерів, а також одночасним виготовленням різних виробів. Паралельність виконання робіт на окремому робочому місці досягається багатоінструментною обробкою заготовок, суміщення часу виконання основних і допоміжних операцій.

         Принцип прямоточності забезпечує найкоротший шлях проходження виробом всіх стадій і операцій виробничого процесу від запуску сировини до випуску готової продукції. При цьому рух предметів праці по окремих виробничих підрозділах здійснюється за ходом технологічного процесу без зворотних та петльових рухів. Дотримання цього принципу досягається розміщенням цехів, дільниць та робочих місць за ходом технологічного процесу. Відповідно допоміжні цехи і склади необхідно розміщувати ближче до основних цехів, які вони обслуговують.

          Принцип безперервності вимагає, щоб у процесі виготовлення продукції перерви між технологічними операціями були зведені до мінімуму або зовсім ліквідовані. Цей принцип дозволяє ліквідувати або зменшити перерви в обробці конкретного виробу, його негайну передачу на наступні операції, які йдуть після завершення попередніх. Скороченню або ліквідації перерв сприяє рівність або кратність тривалості операцій і кількість закріплених за робочими місцями операцій. Чим більше закріплення за робочими місцями операцій при некратності їх тривалості, тим триваліші перерви у виробничому процесі і навпаки. Принцип безперервності повністю реалізується лише в технологічно безперервних виробництвах – у хімічній, металургійній, харчовій промисловості. У дискретних виробництвах, наприклад у машинобудуванні, повністю виключити перерви при виготовленні продукції неможливо. В цьому випадку ставиться задача мінімізації часу пролежування деталей, величини незавершеного виробництва. Проблема мінімізації часу пролежування вирішується різними шляхами, а саме – впровадженням безперервно-потокових та автоматичних ліній.

       Принцип ритмічності означає, що робота всіх підрозділів та випуск готової продукції повинні підкорятись визначеному ритму, тобто повторюваності. Принцип ритмічності передбачає за рівні відрізки часу випуск однакової кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. За рівний проміжок часу у виробничому процесі повинні рівномірно повторюватись роботи, які забезпечують ритмічний випуск якісної готової продукції. Ритмічність випуску продукції характеризується коефіцієнтом ритмічності.

        Принцип автоматизації передбачає максимально можливе та економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні виробничого процесу.

Принцип профілактики передбачає організацію постійного обслуговування техніки, машин, устаткування з метою запобігання аварій, поломок, браку тощо.

          Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов’язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці в конкретних умовах.

При проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх врахувати, але вибрати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності.

 

2. Фази та різновиди виробничих процесів.

Розрізняють основні, допоміжні й обслуговувальні виробничі процеси (рис. 4.1).

Основні виробничі процеси — це та частина процесів, у ході яких відбувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей, внутрішньої структури предметів праці і перетворення їх на готову продукцію. Наприклад, на підприємстві сільгоспмашинобудування — це процеси виготовлення деталей і складання з них підвузлів, вузлів і виробу в цілому.

До допоміжних виробничих процесів належать такі процеси, результати яких використовуються або безпосередньо в основних процесах, або для забезпечення їх ефективного здійснення. Прикладами таких процесів є виготовлення інструментів, пристроїв, засобів механізації й автоматизації власного виробництва, запасних частин для ремонту устаткування, виробництво на підприємстві всіх видів енергії.

Обслуговувальні виробничі процеси — це процеси праці з надання послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виробничих процесів. Наприклад, транспортування матеріальних цінностей, складські операції всіх видів, технічний контроль якості продукції та ін.

Основні, допоміжні й обслуговувальні виробничі процеси мають різні тенденції розвитку й удосконалення. Так, багато допоміжних виробничих процесів можуть бути передані спеціалізованим заводам, що в більшості випадків забезпечує більш ефективне їх виконання. З підвищенням рівня механізації й автоматизації основних і допоміжних процесів обслуговувальні процеси поступово стають невід'ємною частиною основного виробництва, відіграють організуючу роль в автоматизованих і, особливо, в гнучких автоматизованих виробництвах.