Організація та удосконалення планування діяльності комерційного підприємства

Планування в організації може бути певного типу в залежності від ознак по яким відбувається класифікація. Ознаками, що визначають тип планування можна назвати слідуючі [2, С. 65]:

• ступінь невизначеності у плануванні;
• часова оріентація ідей планування;
• горизонти планування.

1. Ступінь невизначеності у плануванні.

В залежності від обсягу та правдивості інформації, якою володіє фірма визначається ступінь визначеності планування на фірмі. Якщо підприємство володіє детальною  інформацією, події у таких системах мають повну визначеність, а значить вони прогнозовані. Цей тип системи планування називається детермінованим.

Системи планування, які не можуть повністю передбачити результат називаються імовірними.

Варіанти імовірних систем планування [11, С. 45]:

• планування засноване на системі жорстких забов’язань;
• планування засноване на особистій відповідальності;
• планування пристосоване до випадкових обставин.

2. Часова орієнтація  ідей планування.

За своїми ідеями розрізняють такі типи планування:

• реактивне планування (націлене на минулий досвід);
• інактивне (пристосоване тільки до сьогодення);
• преактивне (націлене на майбутнє);
• інтерактивне (оріентоване на взаємодію усьіх найкращих, ідей минулого).

У кожного типу планування є свої негативні та позитивні сторони.

3. Горизонт планування.

В залежності від того, який період часу сягають плани, складені організацією, планування розділяють на три типии [6, С. 87]:

• довгострокове планування – звичайно охоплює довготривалі періоди часу – від 10 до 25 років;
• середньострокове планування – конкретизує орієнтири, визначені довгостроковим планом. Буває розраховано на більш короткий період – до 5 років;
• короткострокове планування – це розробка планів на 1-2 роки (нерідко це річні плани).

За своїм змістом стратегія є специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегії мають ряд особливостей [14, С. 215]:

• процес розробки стратегії не завершується якоюсь негайною дією. Він закінчується встановленням загальних напрямків, рухаючись по яких фірма досягне успіху;
• сформульована стратегія використовується для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії в такому пошуку заключається в тому, щоб допомогти зосередитись на визначених ділянках і можливостях та відкинути все інше яке несумісне зі стратегією;
• під час формування стратегії не можна передбачити всі можливості, які виникнуть в майбутньому. Тому доводиться користуватись неповною і неточною інформацією;
• поява більш точної інформації спроможна піддати сумнівну обґрунтованість первісного стратегічного вибору. Тому успішне використання стратегії неможливе без зворотного зв’язку.

Однією з умов формулювання фірмою своєї стратегії є виникнення раптових змін в навколишньому середовищі. Їх причиною може бути насичення ринку, технологічні зрушення, непередбачений успіх нового товару, поява численних нових конкурентів і т.д.

Маючи перед собою такі труднощі, фірма має вирішити дві надзвичайно критичні проблеми [21, С. 325]:

• вибрати новий напрямок росту із багатьох альтернатив, які важко підлягають оцінці.
• направити зусилля численого колективу в потрібне русло.

Головним плановим рішенням являється вибір цілей для підприємства - місії та конкретних цілей, що забезпечують їх реалізацію. Місія підприємства - це його головна загальна ціль, суть існування підприємства. Після формулювання місії на її основі встановлюються конкретні цілі, через які здійснюється місія підприємства.

Стратегічні цілі компанії описують стратегічний намір фірми зайняти визначене місце в бізнесі. Стратегічним наміром крупної компанії може бути завоювання лідируючих позицій в галузі на національному або світовому рівні. Стратегічним наміром невеликої компанії може бути досягнення домінування на визначеному ринковому сегменті. Стратегічній намір компаній, пов’язаних з високими технологіями та інноваціями, формулюється як прагнення лідирувати в області винаходів та розробки нових товарів, задовольняючих зростаючім запитам клієнтів. До таких компаній відносяться, наприклад, Xerox, Apple Computer, Microsoft, Merck та Sony [5, С. 49].

Наступний етап планування - діагностичний, який включає аналіз навколишнього середовища та внутрішніх можливостей підприємства.

Аналіз навколишнього середовища має на меті виявити потенційні загрози та можливості, з якими підприємство може зустрітись в майбутньому. Звичайно їх виділяють у сім областей [5, С. 54]:

• економічні фактори;
• політичні фактори;
• ринкові фактори;
• фактори технології;
• фактори конкуренції;
• міжнародні фактори;
• соціокультурні фактори.

Результатом такого аналізу може стати перелік майбутніх загроз та можливостей з урахуванням їх значення і ступеня впливу на підприємство.

Наступним етапом планування є аналіз життєвого циклу продукту та аналіз експериментальних кривих. Концепція життєвого циклу продукції виходить з тієї гіпотези, що всі продукти слідують одному і тому ж типовому життєвому циклу.

Після аналізу життєвого циклу продукції керівництво повинно проаналізувати експериментальні криві. Концепція використання експериментальних кривих (кривих досвіду) виходить з того, що витрати на одиницю продукції сильно знижуються зі збільшенням кількості продукції (обсягу виробництва та поставки).

Із концепцій життєвого циклу продукту і експериментальних кривих витікають такі стратегічні вимоги [26, С. 165]:

1. Зрівноваженого поєднання продуктів, які знаходяться в різних фазах життєвого циклу.

2. Розширення своєї ринкової долі, оскільки це дозволить збільшити обсяг виробництва і рухатись вниз по експериментальній кривій.

Обидві ці вимоги враховуються на наступному етапі стратегічного планування при визначенні стратегічних полів бізнесу та формулюванні “портфеля”.

Заключним етапом стратегічного планування являється планування структури підприємства. На основі планування полів бізнесу, виробничої програми і потенціалу фірми встановлюються наступні довгострокові, відносно стабільні елементи [14, С. 240]:

• система управління;
• організаційна структура;
• розміщення підприємства;
• зв’язки підприємства;
• правові форми;
• стиль управління.

Змістовним результатом стратегічного планування є зміни в організації, а саме: створення нових ринків, диверсифікація виробництва, проектування і створення нових потужностей, ліквідація нерентабельних виробництв, злиття і придбання фірм, розробка нових продуктів, реорганізація і перерозподіл повноважень та відповідальності і таке інше.

Таким чином, сформуємо концепцію стратегічного планування діяльності підприємства (рис.1.1).

Рис. 1.1 Концепція стратегічного планування

 

Отже, найбільш впливовими зовнішніми факторами для організації є конкуренти, постачальники, особливості економічних відносин,  закони та провадження державного регулювання, економічна ситуація, яка склалася в Україні. В процесі створення стратегічного плану проводиться оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін. Керівництво фірми повинно з'ясувати, чи володіє фірма внутрішніми силами, щоб скористуватися зовнішніми можливостями, та і чи існують у неї слабкі сторони, що можуть ускладнити проблеми, пов'язані з зовнішніми факторами.

 

1.3. Система показників  діяльності підприємства, шляхи  формування та вдосконалення  його виробничої програми

 

 

Функціонування підприємства в ринкових умовах неможливе без комплексного аналізу факторів зовнішнього середовища, які впливають на його діяльність. До таких факторів, які не є контрольованими підприємством, відносять: технологічні (рівень розвитку НТП); міжнародні (вплив міжнародного ринку товарів); економічні (вплив інфляції, рівень зайнятості, стабільність національної валюти); політичні (законодавство країни ринку, урядові постанови укази президента); соціально-культурні (відношення до підприємства різних груп населення); ринкові (можливість проникнення на ринок, розподіл сегментів, перспектива розвитку ринку та його структури); конкуренти (умови, що домінують на ринку товарів, можливість співіснування, тощо).

Ціна є важливим фактором, який визначає об’єми продажу та виручку від реалізації продукції.

Головними факторами, що впливають на формування ціни є: собівартість продукції, особливості товару, що приваблюють покупця, кон’юнктура ринку.

Існують такі методи встановлення ціни на продукцію: на основі витрат виробництва і реалізації продукції; забезпечення беззбитковості; середні витрати плюс прибуток; встановлення ціни орієнтованої на рівень конкуренції; поточної ціни; з орієнтацією на споживача; параметричні методи ціноутворення.

Залежність прибутку від ціни [23, С. 185]:

 

П = f (Ц) = аЦ2 + вЦ – ВЗМПЛаЦ – ВЗМПЛв – ВПОСТПЛ =

= аЦ2 + (в –ВЗМПЛа)Ц – (ВЗМПЛв + ВПОСТПЛ)  (1)

 

де N – попит на продукцію (обсяг реалізації), шт.;

Ц– ціна на одиницю продукції, грн.;

а, в – параметри лінійного рівняння;

В - витрати складаються з постійних та змінних затрат;

ВЗМПЛ – змінні затрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції в плановому році, грн., див.;

ВПОСТПЛ - постійні затрати підприємства в плановому році, грн.

Необхідною умовою успішної реалізації поточних планів є забезпечення виробництва необхідними ресурсами, в тому числі матеріально-технічними та енергетичними.

Матеріальне забезпечення (МЗ) підприємства — це визначення потреби а ресурсах, їх розподіл за видами робіт і а часі. МЗ виробництва планується її річному, квартальному та місячному розрізах. Одним з шляхів удосконалення матеріального забезпечення підприємства є планування потреби в матеріалах на утворення виробничих запасів. Запаси — будь-які ресурси підприємства, які призначені для використання, але тимчасово не використовуються.

Обсяг виробничого запасу (3) в натуральних показниках, призначений для забезпечення неперервності виробничого процесу на підприємстві протягом певного періоду, визначається за формулою [5, С. 198]:

 

З = Зпот + Зтр + Зт + Зп + Зс,    (2)

 

де Зпот — поточний запас;

Зтр — транспортний запас;

Зт — технологічний запас;

Зп — підготовчий запас;

Зс — страховий запас.

Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб'єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення) руху капіталу та його віддачу. У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу — прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою [11, С. 206]:

 

КП =П/К  (3)

 

де КП — коефіцієнт прибутковості;

П — прибуток;

К — капітал.

Але слід зазначити, що ми відобразили загальну концепцію розрахунку показника. На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого показника ефективності капіталу для розрахунку коефіцієнта прибутковості.

Виручка від реалізації, або обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні є одним із основних факторів, від якого залежить формування чистого прибутку. Із формули видно, що прибутковість загального капіталу залежить від прибутковості (рентабельності) реалізованої продукції [26, С. 256 - 257]:

 

R p = ЧП / ВР    (4)

 

та оберненості загального капіталу

 

К об = ВР / ЗГК    (5)

 

тобто має місце такий  взаємозв'язок:

 

КП згк =Rр  * Коб   (6)

 

План виробництва продукції у вартісному виразі містить наступні показники: реалізована продукція (валовий дохід); товарна продукція; валова продукція.

Реалізованою рахують продукцію, яка оплачена покупцем або збутовою організацією.

Плановий обсяг реалізованої продукції QРПЛ визначається за формулою [18, С. 456]:

 

,                      (7)

 

де QTіПЛ – обсяг товарної продукції і-го виду в оптових цінах підприємства,

∆QПзіПЛ – сальдо залишків готової продукції і-го виду на складі підприємства на початок і кінець планового періоду,

∆QПвіПЛ – сальдо залишків готової продукції і-го виду, відвантаженої, але не оплаченої споживачем на початок і кінець планового періоду;

n – кількість видів товарної продукції.

Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових одиниць товару (прийнятих відділом технічного контролю, укомплектованих, відправлених на склад готової продукції підприємства), призначених для капітального ремонту підрозділів підприємства власними силами, інструментів та оснасток власного виробництва.

Плановий обсяг товарної продукції розраховується за формулою [23, С. 191]:

 

,                            (8)

 

де QВіПЛ – план випуску і-го виду продукції в натуральних показниках,

Ці – оптова ціна одиниці і-го виду продукції;

n – кількість видів товарної продукції;

QП.Р.і – обсяг послуг та робіт промислового характеру, грн. Приймаємо рівним 20...25 % від плану випуску продукції у вартісних показниках (QВіПЛ * Ці);

m – кількість видів робіт промислового характеру.

Валова продукція включає вартість всієї виготовленої продукції і виконаних робіт чи послуг, в тому числі незавершеного будівництва. Вона оцінюється в порівняних цінах. Обсяг валової продукції розраховується за формулою [18, С. 459]:

 

QВАЛ=QТі+(QЗ.К-QЗ.П)+(QІ.К-QІ.П)                               (9)