Правове регулювання рекламної діяльності в Україні

Кожного дня ми маємо справу із зовнішньою рекламою, розміщення якої у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об’єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Розміщення зовнішньої реклами на пам’ятках та в межах зон охорони пам’яток національного або місцевого значення, в межах об’єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Цей перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклам, є вичерпним.

Не рідше ми маємо справу із внутрішньою рекламою, розміщення якої погоджується з власником місця її розташування або уповноваженою ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти.

Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу.

У наш час великого розмаху набула реклама на транспорті, розміщення якої погоджується лише з власниками об’єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Забороняється розміщення на транспортних засобах:

• реклами, яка повторює чи імітує кольорографічні схеми спеціальних та оперативних транспортних засобів;

• реклами із нанесенням світлоповертаючих матеріалів;

• реклами, яка супроводжується звуковими чи світловими сигналами.

Забороняється розміщувати рекламу на скляних (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за винятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд з салону транспортного засобу.

Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщання пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, в портах та аеропортах, за винятком розповсюдження соціальної реклами.

Існує таке поняття як недобросовісна реклама, яка заборонена законодавством.

Відповідальність за недобросовісну рекламу несе винна особа.

Рішення щодо визнання реклами недобросовісною приймають органи державної влади такі, як:

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів – щодо захисту прав споживачів;

• Антимонопольний комітет України – щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;

• Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

Також існує таке поняття як прихована реклама – це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій.

Прихована реклама забороняється.

Законом „Про рекламу” заборонено рекламу:

1. лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, не дозволених до застосування в Україні спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Згідно зі ст. 9 Закону, лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до Міністерства охорони здоров’я України або уповноваженого ним органу;

2. лікарських засобів, які відпускаються (розповсюджуються) та вживаються лише за приписом (рецептом) лікаря, медичної техніки і методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, застосування яких потребує спеціальних знань і підготовки;

3. допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті лікувальних сеансів, інших заходів з використанням гіпнозу та інших методів безконтактного, психічного або біоенергетичного впливу, діагностики або лікування, які не ґрунтуються на безпосередньому контакті лікаря з пацієнтом. На завершення хотілося б зауважити, що рекламна діяльність – це ініціативна, самостійна, систематична на власний ризик діяльність, яка спрямована на виготовлення реклами та здійснення посередницьких функцій шляхом надання послуг, пов’язаних з просуванням товару на ринок та його передачею в належному вигляді від безпосереднього виробника такого товару його споживачеві, за допомогою рекламних засобів, з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та/або юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Дуже часто, говорячи про рекламу ми маємо на увазі рекламну діяльність, і навпаки.

На мою, думку доцільним буде закріпити таке визначення рекламної діяльності у Законі „Про рекламу”, що дасть можливість чітко розмежувати ці два поняття.

Крім того, в рекламному законодавстві Російської Федерації визначено поняття контрреклами – спростування неналежної реклами, розповсюджуваної з метою ліквідації викликаних нею наслідків. Закріпивши це поняття в Законі України „Про рекламу”, можна було б спростувати неналежну рекламу, яка досить часто має місце при здійсненні рекламної діяльності.

Таким чином, можна зробити висновок, що законодавство про рекламну діяльність потребує вдосконалення. На думку автора, слід перейняти досвід розвинутих зарубіжних країн, в яких рекламна діяльність врегульована на досить високому рівні. Але перед цим треба створити умови, за яких такий механізм буде працювати.