Аналіз формування і розподілу валового і чистого прибутку

З ухваленням Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон  України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподатковуваного прибутку. Установлена методика визначення оподатковуваного прибутку безпосередньо не пов’язана з формуванням фактичного прибутку підприємств як показника фінансового результату їхньої діяльності [2].

Однак послаблення контролю за формуванням цього прибутку з  боку податкових органів не зменшує  його значення для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства – суб’єкта господарської діяльності. Управлінню цими процесами належить важливе місце у фінансовому менеджменті [30].

 

1.2. Прибуток від реалізації продукції та його формування

 

Отримання прибутку від  реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складником виручки від реалізації. Однак, на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) – за датою фактичного виконання (надання)таких [21].

Проте незалежно від  визначення моменту реалізації в  законодавчих актах формування на підприємстві реального прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту  реалізації за датою відвантаження  товарів і встановлення податкових зобов’язань підприємств згідно з цією датою часто призводить до потреби використати оборотні кошти підприємств на сплату податків, а тому – до погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотно впливає на обсяг  реалізації продукції, а також і  на прибуток від реалізації розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, як правило, се нема державного регулювання рентабельності продукції. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації окремих видів продукції.

Отже, можна зробити  висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Розгляньмо вплив собівартості продукції (робіт, послуг) на формування прибутку.

Собівартість є узагальнювальним, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, виду економічної діяльності господарства [39].

Беручи загалом, можна  дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати на виробництво  продукції утворюють виробничу  собівартість.

Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак  при цьому необхідно взяти  до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством.

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється  державою через призначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

•  відрахування на соціальні  заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);

• у разі застосування податкових норм і методів нарахування амортизації;

• інші витрати (податки  на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належне  управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їх корисного використання.

У Законі «Про оподаткування  прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. і пізніших доповненнях до нього  не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподатковуваного прибутку базується на обчисленні валового доходу і валових витрат. Однак не варто з цього робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства [33].

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього треба знати: повний перелік витрат, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності здобули  більшу самостійність у прийнятті рішень з формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 р. (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 16 «Витрати»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

– прямі матеріальні витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), установлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), але враховуються для визначення прибутку, поділяються на:

– адміністративні витрати,

– витрати на збут;

– інші операційні витрати.

Управління формуванням  прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб’єктів господарювання вкрай потрібне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості  залежно від сфери діяльності суб’єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг.

У виробничій сфері є  особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг є особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три  методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку потрібні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість  продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2.  Собівартість одиниці  продукції.

3.  Ціна одиниці  продукції (ціна виробника) [26].

Цей метод розрахунку застосовується за порівняно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, особливо коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості з’ясувати вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на одну гривню продукції. Це укрупнений метод, який може застосовуватись підприємством у цілому для розрахунку прибутку від реалізації всієї продукції. Метод передбачає використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

За цього методу розрахунку також  бракує можливості визначити вплив  окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Він  відрізняється від уже розглянутих  методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді (порівнянна – це продукція, що вироблялася в попередньому періоді; непорівнянна – це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді).

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

• визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

•  порівнянна продукція  планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

• виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

• розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується [18].

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток – це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. Для його визначення здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна цін виробника, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного обчислення базового прибутку залежить безпомилковість усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції  може бути обчислений методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Коли таких немає, прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Слід зауважити, що в  тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами зроблено щодо загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому визначається обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

де П_р.п – прибуток від реалізації продукції;

П_з.п.п – прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

П_в.п – прибуток від випуску продукції;

П_з.к.п – прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як звичайно, буває дуже складно передбачити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець планованого періоду.

Тому прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року).