Безготівкові розрахунки

 

 

ВСТУП

 
З розвитком ринкових відносин відбувається постійна адаптація суб’єктів господарювання до нових правил гри на ринку. Економіка України вже довгий час потребує значних глобальних змін у всіх її сферах. Вдосконалення механізму безготівкових розрахунків не є виключенням і залишається завжди актуальним питанням. Підтвердженням цього є розвиток фінансового ринку України, який характеризується появою нових інноваційних продуктів для здійснення платежів.

Розвиток новітніх технологій не залишив осторонь і банківську систему, яка є головним творцем безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки широко використовується, вони є дійсно зручними та ефективними. Використання безготівкових розрахунків призводить до економії витрат на їх здійснення, прискорення здійснення розрахункових операцій та руху грошових коштів. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках, і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

Метою дослідження є висвітлення основних тенденцій та перспектив розвитку безготівкових розрахунків в Україні. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

– дослідити сучасний стан грошового обороту країни, зокрема в безготівковій формі;

– виявити основні переваги безготівкових розрахунків над готівковими;

– обґрунтувати необхідність та ефективність використання безготівкових розрахунків в частині користування платіжними картками

 

2. СУТНІСТЬ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Одною з найбільш важливих сфер  діяльності є організація безготівкових розрахунків у господарському обліку.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках [1]. Дане твердження говорить про те,що потрібно забезпечувати відповідні умови для контролю постачальника й покупця, а саме: дотримання ними господарських угод і банківського  контролю за правилами розрахунку згідно з чинним  законодавством України та відповідними інструкціями.

Тож давайте перейдемо до самого визначення безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками [2].

Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

- розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні  цінності, надані послуги і виконані  роботи;

- розрахунки за нетоварними  операціями - сплата податків та  перерахування інших платежів  до бюджету, одержання і повернення  банківських позик, страхових сум  тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

- внутрішньодержавні (внутрішньо  міські, що здійснюються в межах  одного населеного пункту, і міжміські - за межами даного пункту);

- міждержавні розрахунки (між господарськими  суб'єктами, які знаходяться на  територіях різних держав)[3].

Для  того щоб створити ефективну систему безготівкових розрахунків  необхідно вірно визначити її принципи,тобто основні положення згідно з якими безготівкові розрахунки пришвидшують народногосподарський оборот.

Виділяють такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

- грошові кошти всіх господарських  суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню  на поточних та інших рахунках  в установах банків;

- безготівкові розрахунки між  підприємствами, фізичними особами  здійснюються через банки шляхом  перерахування коштів із поточних  рахунків платників на поточні  рахунки одержувачів коштів;

- розрахунки з постачальниками  за товарно-матеріальні цінності  і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або  надання послуг. На практиці застосовується  також попередня оплата;

- банки списують кошти з рахунків  підприємств тільки за розпорядженнями  їх власників, крім випадків, у  яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного  суду та виконавчими приписами  нотаріусів;

- доручення підприємств на перерахування  коштів приймаються банками до  виконання тільки в межах наявних  коштів на їх рахунках або  за рахунок платіжного кредиту  банку;

- зарахування коштів на рахунок  одержувача відбувається після  списання відповідних грошових  сум із рахунків платника;

- банк на договірній основі  здійснює розрахунково-касове обслуговування  своїх клієнтів і виконує їх  розпорядження щодо перерахування  коштів із рахунків;

- підприємства самостійно обирають  форми розрахунків та вказують  їх при укладенні між собою  договорів;

- взаємні претензії за розрахунками  між платником та одержувачем  коштів розглядаються сторонами  в претензійно-позовному порядку  без участі банку [4].

Якщо не дотримуватись перелічених нами принципів,то це може призвести до платіжної кризи.

Систематизувавши основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у національній економіці України, можна виділити наступні:

- оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків їх організацій; вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які давали б найбільший ефект; проблема оптимізації в широкому розумінні зачіпає всі складові системи безготівкових розрахунків;

- інтенсифікація і прискорення  розрахунків; чим швидше обертаються  гроші і здійснюються платежі, тим більше можливостей для  одержання вищих доходів і  прибутків; неплатежі – це справжній  “тромб” кризової економіки; зекономлені  в результаті прискорення розрахунків  кошти можуть додатково спрямовуватися  у сферу виробництва;

- підвищення самостійності господарських  суб’єктів за умови досконалої  організації і здійснення безготівкових  розрахунків у господарському  обороті; грошова відповідальність  підприємств за недоодержання  коштів після відправлення товарів  чи надання послуг вимагає, щоб  ці ж підприємства мало право  вільно діяти в сфері безготівкового  обігу;

- постійний пошук нових  механізмів організації безготівкових  розрахунків, які б дозволяли  на економічній основі подолати  кризові явища і процеси в  грошовій сфері[5]

В Україні правова база організації безготівкових розрахунків визна-чається рядом законів, які регламентують банківську діяльність («Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»). Що ж стосується детальної організації самих розрахунків, то вони визначаються затвердженою Національним банком України інструкцією від 29.03.2001 р. «Про безготів-кові розрахунки в Україні в національній валюті».

Сфера використання готівкових грошей у народному господарстві обмежена порівняно з безготівко-вими розрахунками, і в основному їх використовує населення. тому безготівкові розрахунки мають ряд переваг над готівковими грошима:

– по-перше, зменшуються затрати праці і відсотки, пов’язані з використанням готівкових грошей (карбування, друкування, перевезення, зберігання, сортування);

– по-друге, сприяє безперервному кругообігу коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим обо-ротом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи фор-му готівкових грошових знаків на депозит у банку, та навпаки. тому безготівковий платіжний оборот невід’ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий оборот країни;

– по-третє, максимально пришвидшується оплата придбаних товарів чи послуг і погашення боргів, що в сукупності по країні поліпшує ділові стосунки між усіма суб’єктами господарювання [4, с. 45].

Безготівкові розрахунки (cashless payments) – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки прово-дяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді [3].

Стаття 1088 Цивільного кодексу України зазначає, що безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкриті відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлене видом безготівкових розрахунків [8, ст. 1088].

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях, або в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці [2].

Відплив депозитних коштів з банківської системи обумовив прискорене збільшення готівкових ко-штів в обігу. так обсяг готівки поза банками за січень – вересень 2014 року збільшився на 21,5% – до 289,0 млрд. грн. У результаті питома вага готівки в грошовій масі за цей період збільшилася з 26,2 % до 29,1%.

Зростання грошової маси відбулося значною мірою за рахунок збільшення коштів в іноземній валюті (на 26,9% – до 314,2 млрд. грн.), що насамперед пов’язано з їх курсовою переоцінкою. Обсяг грошової маси у національній валюті за цей період збільшився на 2,8% – до 680,1 млрд. грн. [5].

Для попередження негативних ситуацій у фінансовій сфері, а також з метою протидії відмиванню доходів, отриманих незаконним шляхом, зменшення витрат на підтримання обсягів готівки в обігу, під-вищення банківської ліквідності, покращення контролю за податковими надходженнями, зниження ри-зиків розбійних нападів у регуляторній практиці розвинених зарубіжних країн та економік, що розви-ваються, останнім часом активно набувають поширення заходи зі встановлення обмежень на готівкові розрахунки в межах країни, у тому числі і для фізичних осіб [1, с. 32].

З цього приводу з 1 вересня 2013 року для удосконалення організації готівкового обігу, набрали чин-ності норми, запроваджені постановою правління Національного банку України від 06.06.2013 р. № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою». Згідно з постановою установлена гранична сума розрахунків готівкою: підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 гривень; фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послу-ги) у розмірі 150 000 гривень; фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 гривень [6]. При цьому переказ може бути ініційований за допомогою, наприклад, платіжної картки. такі розрахунки також можна здійснювати шляхом внесення готівки для подальшого зарахування коштів на поточні рахунки юридичних осіб, фізичних осіб-підпри-ємців – отримувачів коштів.

Запровадження обмежень на розрахунки готівкових операцій має поліпшити ліквідність банківської системи, підвищить частку безготівкових розрахунків, оскільки покупці повинні будуть використовува-ти свої карткові рахунки або здійснювати розрахунки з поточних рахунків.

Разом з тим останні заходи обмеження готівкового обігу у розвинених країнах застосовуються в умо-вах наявних широких можливостей забезпечення безготівкових торгово-платіжних розрахунків за допо-могою спеціальних платіжних засобів, тобто здебільшого доповнюють їх.

Світовий досвід також свідчить на користь безготівкових розрахунків: у більшості європейських кра-їн діє аналогічне обмеження від 1 до 10 тисяч євро, наприклад, у Бельгії – 5 тис. євро, у греції – 1.5 тис. євро, у Франції та Італії – 1 тис. євро.

таким чином, вирішення проблеми великих обсягів готівкових розрахунків, які в сучасних умовах перешкоджають економічному розвитку країни, та підвищення ефективності монетарної політики регу-лятора вимагає розвитку безготівкових роздрібних платежів та спеціальних платіжних засобів для на-селення [1, с. 33].

У 2013 році тривала позитивна динаміка до збільшення безготівкових платежів. Станом на 01.01.2014р. їхня кількість збільшилась на 67,9 %, до 584 млн. операцій, а їхня частка – до 43,6 %. також упродовж 2013 року спостерігалося збільшення обсягів і кількості безготівкових платежів із використанням пла-тіжних карток, а також зростання кількості платіжних карток та розгалуження інфраструктури їхнього обслуговування. Станом на 01.01.2014р. кількість банків – членів карткових платіжних систем становила 143 банку (80% від загальної кількості), що обслуговували майже 50 млн. клієнтів банків [7].

Протягом останніх десяти років роль головного інструменту безготівкових розрахунків взяли на себе платіжні картки. А за останні п’ять років частка безготівкових платежів з використанням платіжних карт збільшилась у 4 рази, завдяки розвитку електронного банкінгу, ринку платіжних карток, збільшенню кількості платіжних терміналів. На сьогодні на 10 осіб випущено 15 платіжних карт.