Електронні розрахунки у банках

ВСТУП

Дана тема була обрана у  зв’язку з тим, що сьогодні неможливо уявити функціонування банківських установ без використання сучасних інформаційних технологій та, зокрема глобальних комп'ютерних мереж, у тому числі й Internet. Це пояснюється тим, що он-лайнові банківські послуги дозволяють сьогодні проводити фінансові операції (торгівля акціями, отримання кредитів, страхування і т.п.) без посередників, що призводить до зниження комісійних і прискорення обігу фінансових активів. Тому доцільним є питання дослідження розвитку електронних банківських послуг в Україні.

Дане питання розглядалось раніше наукових працях вітчизняних  науковців, зокрема: Остапишин Т. П.,Тедеев А.А. ,Брегеда О.А,Желіховський В.М. ,Кирилюк Д.В.,Лютий І.О. ,Шейко О.П. ,Захарченко О.М.,Кравець В.Г.,Пономар В.С. ,Страхарчук А.Я. ,Сенченко Н. та ін.

Об'єктом дослідження  курсової роботи є сучасний стан та розвиток інтернет-банкінгу в Україні.

 Предметом дослідження  виступає система електронних послуг та інтернет-банкінгу в Україні.

Метою роботи є аналіз розвитку електронного банківського обслуговування і його стан на сучасному етапі розвитку.

Головні задачі роботи було сформовано виходячи з мети дослідження:

1. Охарактеризувати законодавчу  та нормативно-правову базу щодо  регулювання електронних банківських  послуг;

2. Визначити економічний  зміст електронних банківських  послуг;

3. Визначити положення  банків у сфері інтернет-банкінгу;

4. Виявити проблемні сторони  інтернет-банкінгу;

5. Визначити шляхи удосконалення  електронних банківських послуг.

У процесі дослідження  використовуються методи аналізу і  синтезу, порівняння, абстрагування, а  також системний підхід.

Наукова новизна та практична цінність результатів дослідження полягає в розробці методичних рекомендацій щодо удосконалення електронних банківських послуг комерційних банків на ринку банківських послуг, спрямованих на покращання якості обслуговування клієнтів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ЕЛЕКТРОННИХ  БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

 

1. Характеристика нормативної бази щодо регулювання електронних банківських послуг

 

В нашій державі початок  правового регулювання діяльності у сфері високих технологій було закладено у 1998 р. з прийняттям Верховною  Радою України Закону України  “Про Національну програму інформатизації”. Тоді ж була схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон України “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки.

Наступним кроком став Указ Президента України № 928 від 31 липня 2000 р. “Про заходи по розвитку національної складової глобальної інформаційної  мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї мережі в Україні”. Постановою Національного банку  України від 10 червня 1999 р. № 280 затверджено  Правила організації захисту  електронних банківських документів, що оперують поняттям “електронні  банківські документи”, не розкриваючи  його.

22 травня 2003 року Верховною  Радою України прийнято Закон  України “Про електронні документи  та електронний документообіг”[2], який визначає поняття електронного документа та електронного документообігу, закріплює світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права та обов'язки суб'єктів електронного документообігу, їх відповідальність і т. ін. У Законі дотриманий функціонально-еквівалентний підхід до розуміння електронного документа, запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ “Про електронну комерцію”[6]. Функціонально-еквівалентний підхід ґрунтується на дослідженні цілей та функцій традиційних вимог до складання документів на папері для того, щоб визначити, як дані цілі та функції можуть бути досягнуті або виконані за допомогою методів, що використовуються за електронної передачі даних.

В Законі України „Про електронний цифровий підпис”[7], який прийнято Верховною Радою України у травні 2003 року, електронний підпис визначається як „дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних”. Поруч там же знаходимо інше поняття: електронний цифровий підпис, або ж цифровий підпис. Це - „... вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача”[3].

Закон України „Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 року №1280-IV визначає телекомунікації (електрозв'язок) як передавання, випромінювання та/або приймання  знаків, сигналів, письмового тексту, зображень  та звуків або повідомлень будь-якого  роду по радіо, провідних, оптичних або  інших електромагнітних системах. Відповідно до положень зазначеного Закону телекомунікаційна  мережа є комплексом технічних засобів  телекомунікацій та споруд, призначених  для маршрутизації, комутації, передавання  та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, провідних, оптичних чи інших  електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. [4].

Закон України ”Про банки  і банківську діяльність” від 07.12.2000р. №2121-ІІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом N 1617-VI від 24.07.09). Цей Закон  визначає структуру банківської  системи, економічні, організаційні  і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення  належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих  умов для розвитку економіки України  та підтримки вітчизняного товаровиробника [1].

Інструкція про порядок  відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній  валютах, затверджена постановою Національного  банку України від 12.11.2003 №492. Регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Національного  банку України від 21.01.2004 №22 дає  визначення таким поняттям як:

• дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта;
• дистанційне розпорядження - розпорядження банку виконати певну операцію, яке передається клієнтом за погодженим каналом доступу, без відвідання клієнтом банку;
• електронний розрахунковий документ документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами; [5]

Механізм здійснення операцій із банківськими платіжними картками регулюється певною законодавчою і нормативною базою. Основними документами, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток у вітчизняній економіці, є: "Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи" (затверджено постановою Правління НБУ № 353 від 30.12.1996 р.), "Положення про систему захисту електронної інформації до системи масових електронних платежів населення за товари та послуги в Україні" (затверджено постановою Правління НБУ № 353 від 30.12.1996 р.).

Таким чином, незважаючи на те, що Інтернет є світовою інформаційною  системою, електронна комерція з погляду  права не набула настільки “світового”  характеру і традиційно продовжує  залишатися в рамках національної юрисдикції. Однак, можливий більш складний “національний” склад учасників процесу загострює  проблему вибору права.

Закріплення основ електронної  комерції у законодавстві України, подальший розвиток правового регулювання  електронної комерції з окремих  її категорій у спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного  законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними, укладання  угод у електронній формі, - це питання, що потребують невідкладного вирішення. Створивши режим найбільшого  правового сприяння для розвитку електронної комерції в Україні, ми тим самим створимо необхідний фундамент, на якому будуватиметься добробут нашого суспільства в ХХІ  столітті.

 

2. Еволюція електронного банківського обслуговування та класифікація електронних банківських послуг

 

Узагальнивши досвід розвитку електронних банківських послугах за кордоном, приводимо те, що в електронних банківських послугах можна виділити три основні ступені розвитку:

- По-перше, система «Клієнт-банк»,  що включає підсистеми «Клієнт-Банк»  (для юридичних осіб), а також  «Домашній банкінг» (для фізичних  осіб);

-По-друге, мобільний банкінг  (WAP-банкінг);

- По-третє, Інтернет-банкінг[13].

Впровадження системи  «Клієнт-банк» є однією з перших вдалих спроб вітчизняних банків покращити сервіс та удосконалити власну роботу за допомогою автоматизованих систем. Спеціалісти стверджують, що таку систему вперше було використано в Україні у 1992 році. Беручи до уваги складні економічні умови того часу, а головне, практично відсутність розвинутого ринку комп'ютерної техніки, система "Клієнт-банк" стала своєрідним "проривом" у банківській справі. Система "Клієнт-Банк" дозволяє користувачу керувати рахунками в банку та отримувати всю поточну інформацію про рух коштів, не виходячи з офісу. Система орієнтована на роботу з одним користувачем і припускає інсталяцію у клієнтів, що регулярно взаємодіють з банком. Використовуючи систему клієнт має можливість[8]:

• підготувати, відкоригувати й роздрукувати платіжні документи в національній валюті;
• відправити платіжні документи в банк для обробки операціоністами;
• здійснювати облік стану введених і відправлених у банк документів;
• після завершення операційного дня банку одержувати з банку за запитом виписки з особових рахунків;
• оперативно контролювати поточний стан рахунку з урахуванням зовнішніх надходжень на нього;
• наприкінці дня робити архівну копію оброблених документів і переглядати документи з архіву на необхідну дату;
• обмінюватися з банком нерегламентованими повідомленнями і завантажувати файли, передані банком, передавати файли і переглядати передані.
• отримувати відомості про курси валют Національного банку України.

Забезпечення багаторівневого  захисту інформації від несанкціонованого  доступу здіснюється за допомогою:

Наявності у клієнта Ключової дискети, інформація на якій для кожного  клієнта є унікальною. Читання  Ключової дискети доступне тільки програмою "Клієнт-Банк"

Можливості надання кожному  клієнту індивідуального імені  користувача і пароля, які він  може змінити в будь-який час у  банку. Пароль відомий тільки клієнту, що виключає підробку підпису.

Шифрування інформації, що передана в банк, за спеціальними алгоритмами.

Документування системою операцій по введенню, накладенню підпису  та обміну інформацією з банком. Програмно здійснюється контроль і  виконується блокування роботи при  виявленні несанкціонованого виконання  операцій.

Система, розрахована на експлуатацію працівниками організації  клієнта і не вимагає в них  наявності спеціальних знань  з комп'ютерних технологій. Програмне  забезпечення підтримує ведення  та оновлення:

• довідників банків - учасників системи електронних платежів НБУ;
• довідника кодів платежів та видів сплат до бюджету.

Система також дозволяє:

• вести довідник контрагентів підприємства;
• вести довідник призначень платежу;
• зв'язати систему "Клієнт-Банк" із програмним забезпеченням бухгалтерії;
• перевіряти можливість існування по МФО поточного рахунку.

Недоліки системи:

По-перше, розробка багатофункціональної системи коштує немало,що робить це неефективним для невеликих банків з незаможною клієнтурою, По-друге, ця система непридатна для доступу  з інших, аніж офіс, місць, якщо користувач не має при собі ноутбука та мобільного телефона.

Але все ж таки це є  надзвичайно зручна послуга для  клієнтів, що активно займаються бізнесом і не потребують від банку додаткових послуг. Вартість користування такою системою коштує приблизно 100-200 грн. на місяць у Києві та 25-100 грн. у регіонах.

Телефонний банкінг (телебанкінг) поки що залишається найбільш популярною формою віддаленого банкінгу на Заході і поступово впроваджується банками в Україні[8]. Для впровадження телебанкінгу фінансова установа (банк) створює інформаційно-довідкову систему, яка складається з комп'ютера (з відповідним програмним та технічним забезпеченням), підключеного до АТС банка. На сервері банку зберігається інформація про стан поточних рахунків клієнтів. Коли до такої системи звертається клієнт (за допомогою кнопкового телефону), то він фактично пересилає цифровий код. Техніка розшифровує код і перетворює його у запит до бази даних банку, отримує на неї відповідь і трансформує його у голосову форму, пересилає по телефонній лінії.