Фінанси державних підприємств

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

2. Інформаційна база фінансової  діяльності державних підприємств

2.1 Сучасне фінансове становище державних підприємств в Україні 
 
Для державних підприємств відрахування частки прибутку до держбюджету зменшено з 50% до 10%. Кабінет Міністрів затвердив розроблену Міністерством фінансів постанову про Порядок відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу).

Ним, відповідно до Закону України “ Про державний бюджет України на 2008 рік ” передбачається, що для державних підприємств відрахування частки прибутку до державного бюджету знижується з 50 до 10%. 
Для господарських товариств, у статному фонді яких є державна частка, норматив відрахування частини прибутку до держбюджету встановлюється на рівні базових нормативів для виплати дивідендів згідно з їх галузевою належністю.

Норматив відрахувань частини прибутку у розмірі 50%, який діяв протягом 2007-2008 років, створював нерівні умови розвитку цих підприємств по відношенню до підприємств інших форм власності та негативно впливав на темпи їх модернізації, призводив до зниження їх прибутковості і до відповідного зменшення надходжень частини прибутку до державного бюджету [14, с.166].

Зниження нормативу забезпечила створення умов для інноваційного оновлення виробництва, модернізації, технологічного переозброєння та впровадження енергозберігаючих технологій, оскільки збільшилася сума чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємств державного сектору економіки.

Такий підхід забезпечив збільшення капіталізації державної частки та в подальшому забезпечить збільшення відповідних надходжень до державного бюджету. Ухвалена Урядом постанова також запроваджує дієвий механізм взаємозаліку щодо сплати частини прибутку та дивідендів до державного бюджету.

Уряд відкинув всі преференції, які існували для певних структур чи осіб. Для цього було відмінено 259 постанов. Всі мають діяти в однакових умовах. І якщо на початок року приблизно сорок відсотків національної економіки працювало бартером, то на кінець - лише шістнадцять відсотків. Всі заходи були спрямовані на одне: через економіку зростання і через запровадження прозорого жорсткого контролю над державними фінансами і фінансами державних підприємств установити прозору систему надходження коштів в грошовому вимірі до державного бюджету. Весь держбюджет переведено до Державного казначейства. Ці гроші направлені на соціальні програми. Така логіка сповідувалась на початку року. Держава менше була присутня на ринку. Але більше державного контролю, більше прозорості забезпечується там, де йдеться про державні фінанси, про державне майно і соціальні зобов'язання.

 2.2 Контроль за фінансовою діяльністю на державному підприємстві 
 
В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів. 

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота [19, с.452]

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

3. Шляхи вдосконалення фінансового  стану державних підприємств 

3.1 Вдосконалення інвестиційної політики державних підприємств 

Інвестиційна діяльність підприємства є досить тривалим процесом і тому повинна здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Формування напрямів цієї діяльності з урахуванням перспективи є процесом розробки інвестиційної стратегії.

Слід зазначити, що процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємства, тобто розробки її інвестиційної стратегії, отримує свою подальшу конкретизацію в процесі тактичного управління цією діяльністю шляхом формування інвестиційного портфеля компанії. На відміну від інвестиційної стратегії, формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським процесом, здійснюваним в рамках стратегічних рішень і поточних фінансових можливостей підприємства. У свою чергу, процес тактичного управління інвестиційною діяльністю отримує своє найбільш детальне завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм і проектів. Таким чином, розробка інвестиційної стратегії є тільки першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства [2].

Як видно розробка інвестиційної стратегії підприємства, хоча в основному і орієнтована на довгострокові цілі, включає також окремі середньострокові і короткострокові елементи, які згодом ведуть до вироблення конкретних управлінських рішень при формуванні інвестиційного портфеля і реалізації інвестиційних програм і проектів. Так, наприклад, в процесі розробки інвестиційної стратегії компанії може бути передбачене збільшення частки реальних інвестицій у виробничій сфері протягом 5 років до 40%, зокрема в середньостроковому періоді - до 30%, і в короткостроковому (поточному) періоді -до 20%   [5, с. 47].

Формування інвестиційного портфеля, орієнтуючись на напрями інвестиційної стратегії і реалізовуючи стратегічні завдання середньострокового періоду, визначає склад основних інвестиційних проектів в рамках окремих інвестиційних програм. Одночасно опрацьовуються терміни і об'єми реалізації окремих інвестиційних програм і проектів, включаючи і завдання їх реалізації в короткостроковому (поточному) періоді. 
Формування інвестиційної стратегії підприємства є досить складним творчим процесом, що вимагає високої кваліфікації виконавців. Перш за все, формування стратегії базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності (інвестиційного клімату) і кон'юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в розрізі окремих його сегментів, що є досить трудомістким процесом. Складність цього процесу полягає і в тому, що при формуванні інвестиційної стратегії йде обширний пошук і оцінка альтернативних варіантів інвестиційних рішень, найповніше відповідних іміджу компанії і завданням її розвитку. Певна складність формування інвестиційної стратегії полягає також в тому, що вона не є незмінною, а вимагає періодичного коректування з урахуванням змінних зовнішніх умов і нових можливостей зростання підприємства.

Початковою передумовою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку підприємства. По відношенню до неї інвестиційна стратегія носить підлеглий характер і повинна узгоджуватися з нею по цілях і етапах реалізації. Інвестиційна стратегія при цьому розглядається як один їх головних чинників забезпечення ефективного розвитку компанії відповідно до вибраної нею загальної економічної стратегії. Процес формування інвестиційної стратегії підприємства проходить ряд етапів [11, с. 16].

Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії підприємства є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов.

Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є передбаченість розвитку економіки в цілому і інвестиційного ринку зокрема. В умовах нинішнього нестабільного (а по окремих напрямах - непередбачуваного) розвитку економіки країни цей період не може бути дуже тривалим і в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід зазначити, що інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період 10-15 років).

Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії компанії є її галузева приналежність. Результати обстеження окремих компаній показують, що найбільший період (понад 10 років) характерний для розробки інвестиційної стратегії так званими інституційними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними компаніями і тому подібне); менший період (5-10 років) характерний для компаній і фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва засобів виробництва і в добувних галузях промисловості; ще коротший період (3-5 років) характерний для компаній і фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва споживчих товарів, роздрібної торгівлі і послуг населенню. Очевидно, і в наших умовах таку галузеву диференціацію середнього періоду формування інвестиційної стратегії слід вважати доцільною.

І нарешті, однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії є розмір підприємства. Інвестиційна діяльність крупних компаній зазвичай прогнозується на триваліший період [1].

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинне виходити перш за все з системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забезпечення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості інвестицій і суми доходу від інвестиційної діяльності; зміни пропорцій у формах реального і фінансового інвестування; зміни технологічної і відтворювальної структури капітальних вкладень; зміни галузевої і регіональної спрямованості інвестиційних програм і тому подібне.

Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності здійснюється по двох напрямах. Одне з них охоплює розробку стратегічних напрямів інвестиційній діяльності, інше - розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів. Цей етап є найбільш відповідальним і складним.

Як показує практика, ні акціонування, ні інші зміни юридичної або організаційної форм підприємств, ні навіть рідкісна можливість залучення інвестицій не рятують українські підприємства від того, що їх фінансове положення продовжує погіршуватися. Грошові кошти зникають ніби в "чорну дірку" [2]. 

Ця ситуація спостерігається вже декілька років на багатьох підприємствах, незалежно від галузі, форми власності і розмірів. Навіть отримання статусу іноземного підприємства не завжди рятує від збитків, неплатежів і недоліку засобів для фінансування оборотних коштів. 
Побачити за фінансовими результатами все підприємство - завдання непросте і під силу тільки професійному аналітикові-фінансистові. На практиці це трапляється украй рідко. Тому на підприємствах бачать в основному тільки симптоми. І рішення знаходять поверхневі, хоча ситуація при цьому заходить в безвихідь.

Так, катастрофічний брак грошей на придбання сировини і матеріалів приводить виробництво на грань зупинки. Підприємства вимушені в такій ситуації переходити на роботу з давальницькою сировиною. Розплачуватися ж за сировину доводиться готовою продукцією, віддаючи її за невигідною для себе ціною. При цьому давалець сировини не оплачує всі витрати, які несе підприємство по його переробці. Круг замикається, а залежність стає міцнішою. З цією проблемою зіткнулися вже багато підприємств. В результаті бюджет не отримує очікувані податки, а банки - відсотки за видані кредити.

Ця ситуація не випадкова, вона - результат системи управління підприємствами, що склалася, в Україні. Для неї характерні, по-перше, спроби вирішити окремі проблеми підприємства без виходу на логічний ланцюжок їх взаємозв'язків, тобто поточне "латання дірок"; по-друге, відсутність орієнтації у підприємства на кінцевий результат, у тому числі і на отримання прибутку [11, с. 17].

Вихід з важкого фінансового положення, в якому опинилися українські підприємства, можливий. Для цього необхідно побудувати систему управління фінансами підприємства. Заважає цьому пануючий на більшості вітчизняних підприємств технократичний підхід до управління. 
Є технологія роботи з фінансово-економічною і іншою інформацією, яка дозволяє підприємству збудувати правильні взаємини із зовнішнім світом. Займатися цим може або директор по економіці, або фінансовий директор, або професіонал-менеджер. Його потрібно вбудувати в систему управління, щоб він став частиною організаційної структури підприємства. 
Щоб ефективно управляти фінансами, на першому етапі необхідно вирішити наступні завдання. Перш за все, налагодити систематичну роботу по аналізу і діагностиці проблем підприємства, зокрема його взаємин з постачальниками і клієнтами за певною технологією, і щодня проводити робочі наради по його результатах.

Слід розробити систему фінансових і економічних цільових показників для управління підприємством в цілому і його окремих служб, і використовувати її на практиці. Скласти фінансовий план підприємства для управління доходами і витратами, а також фінансовими потоками (у трьох сферах діяльності: основної, інвестиційної і фінансової). 
Необхідно також визначити конкурентоздатну структуру витрат вироблюваної продукції і всього підприємства, на підставі чого ухвалити рішення про підтримку цільової структури витрат, а також порядок її зміни [1].

Вирішення ж проблем підприємств знаходиться на самих підприємствах, для чого і потрібний детальний аналіз і діагностика фактичного положення справ. Перш за все зрозуміти недоліки існуючої системи управління економікою і фінансами підприємства, використовуючи дані фінансової і економічної звітності і інші дані підприємства. 
Вивчаючи структуру доходів і витрат (прямі і непрямі) в динаміці, спробуйте відповісти ще на два питання: чому підприємство несе великі матеріальні витрати і на чому і де підприємство заробляє. Прослідкувавши ці логічні ланцюжки до кінця можна зрозуміти, що потрібно змінити. 
Фінанси підприємства - лише вершина айсберга. Прихована частина айсберга - ситуація (у тому числі і організаційна) на підприємстві в цілому. Діагноз допоможе дати уявлення про проблеми організації підприємства і як воно сприймає зовнішній світ. Аналіз і діагноз - це єдиний спосіб зрозуміти проблеми і специфіку підприємства в конкретній ситуації. 
Така робота дозволить фахівцям побачити відомі ним речі під новим кутом, допоможе правильно розставити акценти і звернути увагу на внутрішні механізми підприємства, виявити організаційні проблеми і відкрити нові перспективи.