Фінансова система США в посткризових умовах

* – Середнє арифметичне

** – Кінцевий термін обліку зміни податкових ставок – 30.04.2012

 

З табл. 2.2 можна  зробити висновок, що ставка податку  на особисті доходи мала тенденцію  до зниження як у «нових», так у  «старих» членах ЄС, хоча дещо зросла у 2012. Середня арифметична ставка цього  податку у 2012 р. прогнозується на рівні 38,1 %. Найвищі показники податку на особисті доходи характерні для Швеції – 56,6 %, Данії – 55,4 %,Бельгії – 53,7 %, Нідерландів – 52 %. Найнижчі ставки діють у Словаччині – 19,0 %, Румунії – 16 %, Чехії і Литві – 15 %, Болгарії – 10 %. Однак, у структурі податку на особисті доходи біля 2/3 в середньому припадає на соціальні внески, і тільки в Данії, Ірландії та Великобританії більшу частину податку на особисті доходи складають власне податкові платежі.

Ставки податку на прибуток корпорацій у 2012 р. злегка підвищилися, закінчивши сильний низхідний тренд. Найвищі ставки цього податку діяли у Франції – 36,1 %, Мальті – 35,0 %, Бельгії – 34,0 %. Найнижчі ставки податку на прибуток корпорацій мали Болгарія і Кіпр – 10 %, Ірландія – 12,5 %. Загалом, найнижчий податок на прибуток корпорацій притаманний для країн з низьким у рамках об'єднання податковим навантаженням.

Для країн Європейського  Союзу очевидним трендом є  підвищення ПДВ у XXI ст., а особливо в останні роки. Середня ставка ПДВ у 2012 р. порівняно з 2000 р. зросла на 2,8 %, причому у «старих» членах – на 2,9 %. Знизила ставку цього податку тільки Словаччина. У 2008 р. відбулося підвищення ставок ПДВ у Португалії. У 2009 р. це саме зробили вже 6 країн, у 2010 р. – 8 країн (серед яких Греція на 4 % і Румунія на 5 %), у 2012 – 4 країни.

Зростання ставок ПДВ зумовлене, насамперед, намаганням країн зменшити дефіцит державного бюджету. В умовах кризи споживання є більш стабільною і гнучкою величиною, ніж прибутки корпорації чи доходи громадян [18].

З метою зниження впливу фінансових спекуляцій на економіку  об’єднання  Єврокомісія схвалила проект рішення Ради ЄС стосовно початку процедури посиленого співробітництва між десятьма країнами ЄС у сфері впровадження податку на фінансові трансакції. На думку Жозе Мануеля Баррозу, новий податок повинен стати загальноєвропейським, кошти від якого спрямовуватимуть на фінансування бюджету ЄC.

Високе податкове навантаження в ЄС зумовлює відплив капіталу з країн об’єднання. Вигідним стає перенесення виробництва зі «старих» до нових «членів», з країн ЄС до держав Азії, Латинської Америки, США. 

Важливою закономірністю функціонування ЄС є посилення напруги  між північчю і півднем Європи. Це відбувається тому, що переважаюча в Європі економічна стратегія продовжує викликати девальвацію в південних країнах через надмірну строгість, направлену на жорстку девальвацію зарплат і цін. Дефляційна спіраль, зокрема в Греції і Іспанії, змушує виробництво знижуватися так швидко, що подальше скорочення видатків і підвищення податків не знижує бюджетний дефіцит. У той же час Північна Європа протягом останніх 12 місяців отримала профіцит поточного рахунку в розмірі 511 мільярдів доларів. Це більше, ніж коли-небудь був китайський профіцит, і це насторожує, тому що він віднімає чистий попит з решти країн європейської і світової економіки.

У цілому, політичний і економічний успіх таких важливих для Європи структурних реформ вимагає належного дозування і термінів введення, направлених на лікування бюджету і пожвавленого попиту на півночі. Північні країни стверджують, що дозвіл на зростання заробітної плати і підвищення внутрішнього попиту приведе до зниження їх конкурентоспроможності і сальдо торгівельного балансу. Але така думка оминає саму суть: країни з позитивним сальдо мають брати участь у глобальному і регіональному балансі не менше, ніж країни з дефіцитом, оскільки світова економіка не може експортувати у космічний простір. Цей аргумент постійно наводився, коли китайський профіцит був визнаний надмірним. Але він практично ігнорується, коли мова заходить про Північну Європу.

Якщо консервативні  політики і економісти на півночі  Європи продовжать наполягати на неправильній загальній макроекономічній політиці у Європі, вони можуть викликати смерть єврозони, а разом з нею - і кінець європейського проекту світу і інтеграції, яким ми його знали протягом десятиліть. Тобто суперечка не йде про необхідність структурних реформ і підвищення конкурентоспроможності на півдні, мова йде про те, щоб дати цим реформам шанс на успіх [5].

Ще однією негативною тенденцією в Європі виступає зростання сепаратизму на тлі економічної кризи. Питання незалежності ставляться в Шотландії, Фландрії, Країні Басків та Каталонії. Так, в останній у державний бюджет віддають більше, ніж отримують звідти; різниця дорівнювала €17 млрд. станом на 2011 р. Каталонські службовці відсилають зібрані податки в Мадрид і чекають, поки кошти повернуться до них-таки у вигляді зарплати – з істотною затримкою. Намагаючись уладнати ситуацію, місцевий уряд, який нині контролюють націоналістичні партії, пропонує нову фіскальну систему, за якої він сам збирав би податки в Каталонії і передавав би до центру тільки певний відсоток.

Дефіцит бюджету  відповідно до описаної вище схеми  вдалось би звести до нуля, навіть не скорочуючи витрат. Розрив між відданим і отриманим зменшився б від €17 млрд до €8,5 млрд. Становище стало б чеснішим, вважають каталонці. «Нав’язаний нам фонд солідарності, який сягає понад 7% ВВП регіону, ви не знайдете ніде у Європі, – коментує ситуацію політолог Альберт Ройо. – В Німеччині фіскальний дефіцит земель не може перевищувати 4,5% їхнього ВВП. А іспанський уряд, стягуючи податки й розподіляючи їх між регіонами, вирішує все в односторонньому порядку». [4].

Що стосується перспектив функціонування ЄС на 2013 рік, то багато залежить від результатів виборів в Німеччині й Італії. Південні країни небезпечно балансуватимуть між одужанням і крахом. У Франції  можуть початися заворушення, якщо президент Франсуа Олланд буде змушений відступитися від своїх соціалістичних обіцянок. А якщо обвалиться євро, то у 2013 році континент накриє гірша криза, ніж будь-яка бачена нинішнім поколінням [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ ЯПОНІЇ ТА КИТАЮ  В

ПОСТКРИЗОВИХ  УМОВАХ

 

Японія в  посткризовий період пережила аварію на АЕС у Фукусімі, відмову від  атомної енергетики та ніяк не може подолати існуючу протягом останніх років дефляцію. Тому новий прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе заявив про необхідність послабити курс ієни до 90 проти долара, а також звинуватив інші країни, зокрема США і ЄС, в діях, які призводять до зміцнення інших національних валют проти долара і євро.

 «Центральні банки по всьому світу друкують гроші, підтримуючи їх економіки і збільшення експорту. Америка – яскравий приклад», – сказав Абе, посилаючись на політику Федеральної резервної системи США щодо збільшення доларової ліквідності на ринку за рахунок великих обсягів купівлі казначейських облігацій та інших активів.

Для японських  компаній ситуація різниться дуже сильно, якщо долар буде знаходитися біля 80 ієн, як зараз, і біля 90 ієн. Якщо долар  перевищить 85 ієн, то компанії, які не платять податки досі, так як вони не мають прибутку, зможуть платити податки.

Одним зі способів зниження вартості валюти є низькі відсоткові ставки і політика, супроводжувана кількісним пом’якшенням. Іншим прикладом  є валютна інтервенція, під час  якої Центральний банк продає свою національну валюту і купує іншу. Так, наприклад, ЦБ Південної Кореї в листопаді здійснив операції з купівлі-продажу валюти на $1 млрд, щоб впоратися з різким зростанням своєї валюти.

Але валютні  інтервенції історично мають  обмежений вплив. Замість цього Банк Японії може вдатися до агресивних кроків, включаючи «необмежене пом’якшення» для перемоги над дефляцією, що дозволить втримати ієну на необхідних рівнях. Сіндзо Абе неодноразово говорив, що мета щодо інфляції на рівні 2 % повинна бути схвалена ЦБ, і пригрозив змінити закон про статус Банку Японії, якщо той не погодиться з вимогами уряду.

Економіст Едвін  Труман попереджає, що надмірні кроки  у відповідь можуть бути дестабілізуючим  фактором. «Якщо ви дозволите валюті бути занадто недооціненою, то це означає, що ви збираєтеся почати торговельну війну», – сказав Труман [16].

Також міністерство фінансів планує підвищити податок на доходи для найбагатших громадян з 40 % до 45 %. Це дозволить залучити до бюджету близько 2,3 трлн. ієн [17].

Проте експерти застерігають, що коли уряд у Токіо намагатиметься пожвавити економіку за допомогою ще більших боргів, то це призведе лише до розкручування боргової спіралі. Наступить момент, коли приватні інвестори почнуть оминати японські держоблігації. Критичної межі, за оцінками Марка Вагнера, Японія досягне ще в цьому десятилітті.

Те, що використання виключно валютних механізмів не призводить до бажаних результатів, можна побачити на прикладі Сполучених Штатів. Там  економічне одужання відбувається повільними темпами, а безробіття зберігається на високому рівні, не опускаючись нижче позначки восьми відсотків. Тому краще координувати антикризові заходи в усьому світі[14].

Економіка Китаю  демонструє високі темпи зростання  та високий рівень продовольчої інфляції. Китай показав світові, що таке справжнє економічне чудо: за 40 років країна стала промисловим гігантом. Однак, потенціал його розвитку вичерпується. Через спад в США і Європі експортна машина Китаю збоїть, інвестиції падають, а внутрішні дисбаланси ростуть.

Китайські високопосадовці, в свою чергу, попереджують про ризики проведення торговельних війн, у разі прийняття зазначеного закону. Втім, більшість спостерігачів вважає, що республіканці не допустять можливості набрати законопроекту необхідної підтримки у Палаті представників.

Офіційна позиція  Китаю базується на тому, що основні  причини дисбалансу в китайсько-американській  торгівлі не пов'язані з курсом юаня, а обумовлені відмінностями у структурі торгівлі та інвестицій, заощаджень та споживання. Банк Китаю вкотре підтвердив, що Китай не піддаватиметься зовнішньому тиску в питаннях проведення валютної політики, яка керуватиметься, передусім, національними інтересами, зокрема необхідністю стимулювання експорту та посилення конкурентоспроможності китайської економіки економіки.

Слід заначити, що у США і Китаю досить багато спільного. Наприклад, обидві економіки – це химерна суміш соціалізму і капіталізму. Уряд США соціалізував деякі сфери, наприклад, іпотеку, а уряд Китаю, навпаки, перевів окремі сфери життя на ринкові рейки.

Проте, в Китаї, як і в США, інтереси еліт протилежні інтересам народу. Ця тендітна система заснована на зростанні нерівності. Найбагатшим дістаються всі плоди економічного зростання, а бідні стають все біднішими.

Ідея про  те, що китайська економіка відокремиться  від економіки Європи і США, виявилася  неспроможною. Ця ідея заснована на химерному припущенні: країну врятує внутрішній попит; домогосподарства, які не споживали, і чия роль в економіці була обмежена, раптом почнуть більше витрачати.

Однак це неможливо. Китайці не можуть більше витрачати, їм потрібно заощаджувати. Влада не надає громадянам соціального захисту, пенсій, страховки, а банки пропонують невигідні ставки. Китайцям, щоб захистити свою старість, доводиться спекулювати на ринку нерухомості.

Економіка повністю залежить від припливу інвестицій, а банки, які активно вкладали в розвиток, робили це на позикові кошти. Ризики їх дефолту зростають у геометричній прогресії.

Економіка Китаю - це корумпований капіталізм, від якого  виграє тільки національна еліта. Те ж саме і в США.

Центральний уряд не контролює місцева влада. На місцеві  уряди тисне подвійний мандат: зростання будь-якою ціною і збереження соціальної стабільності. Еліти експлуатують Китай, але зовсім не хочуть в ньому жити - вони поступово залишають країну.

При цьому Китай  знаходиться на межі природної катастрофи через ряд амбітних інфраструктурних проектів і неймовірне забруднення навколишнього середовища в промислово розвинених районах на сході країни.

Ці три чинники  поставили світову економіку  на межу руйнування. Колапс станеться  скоро: всі почнеться в 2013 році, а  до 2016 року досягне апогею [9].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Під час написання реферату були зроблені наступні висновки:

1. Сполучені Штати Америки досить швидко відновили економічне зростання завдяки м’якій монетарній політиці та іншим антикризовим заходам, які здійснювалися для стимулювання економіки. Сьогодні країна стоїть на межі «фіскального обриву», який може привести до тривалої рецесії.

2. Найбільший вклад у відносну стабілізацію ситуації в ЄС вніс Європейський центральний банк за допомогою програми негайних монетарних трансакцій. Для країн об’єднання характерним є високий рівень зовнішнього боргу та проведення заходів суворої економії (austerity measures).

3. Уряд японії  усіма можливими засобами намагається  подалати дефляцію та знизити  курс ієни по відношення до  доллара США, щоб стимулювати  економічне зростання. Економіка Китаю демонструє високі темпи зростання та високий рівень продовольчої інфляції. Однак, потенціал його розвитку вичерпується.

4. Загальними тенденціяи розвитку провідних країн світу є такі: центральні банки здійснюють надмірну емісію грошей, відбуваються «валютні війни», зростає економічний націоналізм, державний борг багатьох держав досяг гранично допустимої межі, проходить підвищення оподаткування заможних верств населення та зростання ставок непрямих податків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Бабич С. Н. Основные итоги налогового реформирования 
в первом десятилетии XXI века в США [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusus.ru/?act=read&id=187

2. Бініон М.  Економіка передусім. Світ у 2013 буде заручником кризи євро [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/World/68772 

3. Богдан Т. Боргова піраміда та її наслідки / Т. Богдан // «Дзеркало тижня. Україна», №5, 8 лютого 2013 р.