Гривня як національна валюта

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

“Гривня як національна  валюта”

 

ПЛАН

Вступ

1. Історичні етапи становлення  гривні

2. Становлення  сучасної гривні – результат  грошової реформи в Україні

3. Підсумки впровадження  гривні для економіки

Список використаної літератури

Вступ

Українські гривні – не тільки грошові знаки. На них, у них –  наша історія і наш загнаний колись у підпілля, але збережений патріотизм.

Найменування грошової одиниці  виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають в своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, поступила Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня.

1. Історичні етапи становлення гривні

Однією з ознак державності  є власна грошова одиниця.

Для України національна грошова  одиниця – віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвердження нації. Надто довгим, тернистим і складним виявився шлях України до суверенної гривні.

Занепад іноземних грошей знаменував фінал першого етапу формування старовинної грошової системи Київської  Русі: Поки дирхеми ще остаточно  не вийшли з обігу, постало питання  карбування власної грошової одиниці. Перші давньоруські монети з’явилися наприкінці Х – на початку XI століть. Зразком слугували візантійські монети – золоті соліди Василя II та Константина VII.

Варто зазначити, що Київська Русь мала досить суттєве значення у налагодженні торговельних зв’язків між Візантією та Західною Європою, виступаючи надійним посередником і водночас учасником ринкових процесів. Торгівля чітко регламентувалася угодами між давньоруськими князями та візантійськими імператорами, мала позитивне сальдо, тому й приносила чималі доходи у князівську скарбницю.

Потреба у власних грошах ставала  дедалі очевиднішою. І їх почали карбувати при дворі Володимира Святославовича. Перші грошові знаки нарекли златниками, трохи згодом з’явилися срібляники (кілька типів). На жаль, ні златники, ні срібляники не виправдали покладених на них надій через низьку якість металу, з якого карбували монети, та через недосконалість виробничої бази. До того ж населення, що користувалося при розрахунках дзвінкою монетою, з невідомих причин було не в захваті від неї. Тому златники та срібляники карбували протягом приблизно 25–30 років.

Однак випуск їх був знаменним. Вони символізували суверенність давньоруської держави. Слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оздоблювали монети оригінальними декларативними написами на зразок "Володимир на столі (себто на престолі), а се его серебро (або злато)" – тобто гроші.

Отже, власне монетне господарство Київської Русі, так і не ставши на ноги, почало занепадати. Літописні  свідчення донесли до нас назви грошей: куна, ногата, резана, вевериця, – аж поки всі ті назви не акумулювалися в єдиному грошово-розрахунковому понятті – гривня. З кінця ХІ століття вона забезпечується зливками срібла, або так званими монетними гривнями. Гроші були не лише розрахунковою одиницею, а й засобом накопичення.

Є припущення, що назва "гривня" походить віл прикраси (гривни), яку  виготовляли із заліза, бронзи, срібла, рідше із золота і яка мала форму  обруча. Зазвичай його носили на шиї (на "загривку"). Гривна вважалася предметом розкоші, і тому дозволити собі її мати могли люди високого достатку, причому обох статей: прикрасу полюбляли як чоловіки, так і жінки. От чому гривна була відмінною ознакою князівської дружини, свідчила про приналежність до вищої знаті.

З плином часу слово "гривня" втратило первинне значення і набуло іншого смислу, що відповідав певній вазі – вмісту цінного металу (срібла). Завдяки цьому вона й отримала назву – вагова. Вагова гривня важила 96 золотників (1 зол. – 4,266 г) і відповідала приблизно 1 фунту. Стандартом для гривні слугувала фіксована вага дирхеми: певна кількість однакових монет важила 49,25 г. Це спричинило появу рахунку монет на штуки (тобто число).

Завважимо, що наші пращури були непоганими математиками і впевнено орієнтувалися у зміні назв і тогочасних валютних курсів. Ось що пише у нумізматичному словнику про гривню його автор-укладач В.В.Зварич: "Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (рахункова) стали на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їхня вага була однаковою. Та згодом, унаслідок нестабільної ваги імпортованих монет, а також еволюції гривні як одиниці ваги, гривня срібла стала дорівнювати декільком гривням кун. У XII столітті гривня срібла (майже 204 г) за цінністю дорівнювала вже чотирьом гривням куп (1 гривня кун – майже 51 г). Гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). У XI столітті гривня кун дорівнювала 20 ногатам (грошова одиниця, разом із гривнею та резаною становила кунно-грошову систему Стародавньої Русі, вага її – майже 2,5 г), 25 кунам, 50 резанам (одна з грошових монет Київської Русі). Коли назву "куна" отримав дирхем, що був еквівалентом шкурки куниці, то еквівалент частини (відрізка) гривні кун назвали резаною. Гривня кун протягом століття зменшилася вдвічі".

Мабуть, наші пращури таки були оригіналами, інакше як же пояснити їхнє прагнення  надати гривні незвичайної форми, а  саме – шестикутної, та ще й вагою  майже 140–160 г. Ці гривні, що виготовлялися у Києві з XI до 40-х років XIII століття, були в обігу переважно на південно-західних землях. Учені висловлюють припущення, що, можливо, ці гривні виготовлялися не лише у Києві. Такі собі грошенята відтягали будь-яку кишеню. Та це не турбувало ні продавців, ні покупців, гривню з успіхом використовували не тільки як платіжний засіб, а ще й накопичували про всяк випадок. Можна дійти висновку, що прадавні слов’яни вірили у свою грошову одиницю і довіряли їй. Поряд із київськими гривнями в обігу були новгородські (за місцем їх знаходження) у вигляді срібних брусків (от коли прислужилися срібні арабські дирхеми, що їх завбачно заощаджували). Кожен такий гріш "тягнув" на 200-204 г.

Була ще чернігівська гривня, що пропорціями  нагадувала київську, щоправда, була важчою за неї.

Безперечно, що такі зливки-важковики  вирізнялися не лише солідною вагою, а й були недоступні для бідних людей через високу цінність. Дозволити собі таку розкіш могли найбагатші люди в державі, у чиїх руках акумулювалися значні цінності. Розраховувалися зливками за дуже дорогі товари.

Те, що могли собі дозволити князь  і його оточення, було недоступним  для пересічного люду. В торговельних відносинах знову активізувалися товарообмінні операції. Щоб підсилити останні, на ринок було викинуто, говорячи сучасною мовою, товаро-гроші: намистини, шиферні прясла та черепашки-каурі (відомо кілька таких скарбів, що їх закопували на території Київської Русі). Такими замінниками грошей без перешкод розраховувалися під час купівлі-продажу.

І гривні-зливки, і грошові сурогати були характерними ознаками "безмо-нетного  періоду", що припадає на XII, XIII та частково XIV століття.

Так тривало доти, аж доки монети знову  не з’явилися в обігу. Монетний ренесанс розпочався у другій половині XIV століття. Цьому процесові сприяв розвиток зовнішніх і внутрішніх ринкових відносин, стабільність яких мала забезпечуватися власною грошового одиницею. Монети, самостійне карбування яких почалося у другій половині XIV століття, були не лише видозмінені, а й отримали інші назви: гроші, квартики, динарії, напівгрошовики тощо.

Про гривню ж не згадували до 1918 року, коли Україна намагалася втілити омріяну віками ідею створення національної валюти. Та спроба виявилася невдалою. На перешкоді стала тогочасна складна політична й економічна ситуація, у якій опинилася Україна. Дуже короткий термін відвела доля для друкування української грошової одиниці. За гетьмана Скоропадського (1915–1919 роки) було випущено в обіг знаки та білети державної скарбниці, державні кредитні білети тощо. Ці гроші вважалися офіційними скарбничими знаками.

Були в обігу й неофіційні гроші. Історія зберегла чимало прикладів  грошової вакханалії. Хто тільки не випускав власної розрахункової  одиниці: тимчасові уряди Сулькевича, Соломона Крима, білогвардійські формування Денікіна, Врангеля Поряд із загальнодержавними емісіями впродовж 1917-1919 років в Україні через нестачу грошової маси і розмінних купюр було в обігу 4,5 тисячі найменувань паперових грошових знаків, випущених місцевими владами.

Історична назва "гривня" повернулася  в Україну у вересні 1996 року –  року здійснення грошової реформи га уведення в обіг національної грошової одиниці.

Молода Українська держава узялася  розробляти власні банкноти ще за п’ять  місяців до розпаду СРСР. Разом із урядовцями першими, хто серцем і душею, своїм талантом прилучився до ідеї, були провідні київські художники: народний художник України О.Данченко, заслужені діячі мистецтв України В.Юрчишин, С. Якутович і В.Лопата. Останній зі славетної мистецької когорти – Василь Лопата, зрештою, став автором і творцем зорового образу української валюти. Із замовленням століття Василь Лопата впорався бездоганно.

"Художньо оформлені Василем  Лопатою гривні мають своє  історичне життя. Вони досконалі  артистично, з глибоким ствердженням національної суті й означенням вершинних діянь і покликів української історії та культури, розвитком історизму та української духовності. У них – життя України від глибинних закорінень до сьогоденних буревіянь". Так сказав про творця нової гривні Олександр Федорук, дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства.

Василь Лопата написав чудову книгу, у якій розповів про творчі муки й дерзання, сумніви й радість  відкриттів під час роботи над  створенням ескізів гривні. Він так і назвав її – "Надії та розчарування, або Метаморфози гривні".

"Хто має бути зображений  на купюрах? – пише в книзі  Василь Лопата. – Безперечно, поет, мислитель і національний пророк  Тарас Шевченко. А ще гетьман  Богдан Хмельницький. А потім? За яким принципом добирати героїв, покликаних стати символами української нації на її грошах? В історії української державності були великі перерви, під час цих перерв провідниками народу ставали якраз духовні лідери, котрі не завжди займали державницькі посади, але змістом своєї діяльності сягнули таких висот, які, інколи перевершували навіть роль державних діячів. Ось чому для України і її валюти якраз підходять ті особи, що їх досить вдало було відібрано в результаті тривалих дискусій на початку 90-х років. Тут і монархи доби середньовіччя, і гетьмани, і президенти, і великі майстри слова. Цей добір можна вважати найбільш оптимальним у наших конкретних умовах.

І не дивно, що було віддано багато часу, сил, енергії для добору персоналій, зображених на наших гривнях, бо це найважливіший елемент на грошах будь-якої країни.

 

 

2. Становлення  сучасної гривні – 

результат грошової реформи в Україні

 

Відповідно  до Указу Президента України грошова  реформа в Україні проводилась  з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні: 1 гривня за 100.000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій же пропорції усіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100.000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. А саме співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому вона проходила організовано, з оптимальними зручностями для населення і без значних соціальних конфліктів.

Деякі складнощі  з обміном карбованців на гривні, які мали місце в перші дні реформи у зв’язку з недостатністю на рахунках окремих банків і підприємств зв’язку коштів для викупу гривні, були оперативно вирішені шляхом надання їм авансових підкріплень гривнєвою готівкою.

За балансовими даними емісія карбованцевої готівки напередодні грошової реформи, тобто за станом на 2 вересня 1996 року, становила 338,1 трлн. крб., із них 19,1 трлн. крб. залишалося в касах банків, а 319,0 трлн. крб. знаходилося поза банками, тобто в обігу.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х послідуючих днів, банківскою системою було вилучено карбованців в резервні фонди Національного банку України в погашення емісії на загальну суму 327,9 трлн.крб. (97% емітованої до реформи готівки),   в   тому числі з обігу ¾ 309,5 трлн.крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн.крб. (96,3%).

Станом на 19 вересня залишились невилученими 10,2 трлн.крб., в тому числі  з обігу 9,5 трлн.крб. та з кас комрційних банків 0,7 трлн.крб.

Аналіз ситуації на готівковому  грошовому ринку в період реформи  свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31-38,6 трлн.крб., або 9-12% карбованцевої маси, що знаходилася в обігу напередодні реформи.

Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обігу карбованців припинено і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета ¾ копійка.

Установами  Ощадного банку України та інших  комерційнх банків, які залучають  кошти населення, були перераховані в установленому порядку усі вклади населення за станом на 2 вересня 1996 року з відовідними записами в особових рахунках вкладників. Перерахування вкладів здійснювалось без будь-яких обмежень у співвідношенні 100000 крб. за 1 гривню.

За період проведення реформи (з 2 по 16 вересня  цього року) національний банк України здійснив випуск в готівковий обіг 3132,5 млн.гривень. Випуск гривні в обіг здійснювався шляхом обміну на карбованці, видачі коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарских продуктів та з вкладів населення, підкріплення відділень зв¢язку, а також інших видач.

У відповідності  з рішенням Державної комісії  з проведення в Україні грошової реформи після закінчення реформи  в період з 17 вересня по 15 жовтня ц.р. обмін карбованців на гривні продовжувався через каси комерційних банків за рішеннями місцевих держадміністрацій. За цей період було додатково обміняно 0,9 трлн.крб. Крім того, із кас банків вилучено 0,5 трлн.крб. Починаючи з 17 жовтня карбованцеві рахунки в касах комерційних банків були закриті, а всі залишки карбованцевих банкнот на суму 0,2 трлн.крб. вивезено в резервні фонди НБУ.