Инвистиционая политика Украины

ОДЕУ 
 
 

Кафедра:  Фінанси

На  тему: « Інвестиційна політика України» 
 
 
 
 
 

Виповнила:

Студ. 32 гр. ФЕФ

Шкурупська Вікторія

Перевірила:

Викл.  Карєєва М.С. 
 

Одеса-2011

Зміст:

  

     Вступ

1. Інвестиції, їх суть, види та значення.
2. Інвестиції і перспективи їх використання.
3. Пріоритетні галузі для іноземного інвестування в Україні
4. Надходження прямих іноземних інвестицій в економіку України
5. Особливості, котрі утримують надходження інвестицій у країну

     Висновок

     Список використаної літератури 
 

 

Вступ

     На  сьогодні актуальною є тема накопичення  та інвестування. Для збереження і  примноження заощаджень потрібно відмовитись  від старих засобів накопичення  та перейти до засобів, притаманних  ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування.

     У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній  теорії, ні у практиці. В останні  роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн  Східної Європи та СНД, що пояснюється  зміною системи господарювання і  переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського  слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення». 
Розглянемо сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

     Такими  цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції  та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові  права, що випливають із авторського  права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для  організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права  користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також  інші майнові права; інші цінності.

     Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою  його збільшення. При цьому приріст  капіталу повинен бути достатнім, щоб  компенсувати інвестору відмову  від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

     Інвестиції  – це економічна категорія розширеного  відтворення, яка є основним інструментом формування мікро та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту. Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. 

 

1. Інвестиції, їх суть, види та значення.

Інвестиції (від латинського investio - одягаю) – довгострокові вклади капіталу в галузі економіки всередині країни та за кордоном. Розрізняють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції (financial investments) являються контрактами, оформленими на папері, такими, як звичайні акції та облігації. Реальні інвестиції це вклади капіталу у промисловість, сільське господарство, будівництво та інше, тобто інвестиції в який-небудь вид матеріальних активів, таких, як земля, обладнання, заводи тощо. У примітивних економіка основна частина інвестицій представлена реальними, в той час коли у сучасній розвиненій економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Ці дві форми інвестицій повинні взаємодоповнювати одна одну, а не конкурувати.  Разом з тим, існують ще й валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це загальне збільшення запасу капіталу. Їх порівнюють із затратами (витратами) на заміщення зношених машин, устаткування, споруд та інше. Вони спрямовані на приріст виробничих фондів.  За об’єктом вкладу капіталу інвестиції поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні інвестиції – вклади в галузі власної економіки, тобто в межах своєї країни. Зовнішні інвестиції вклади в галузі іншої економіки, тобто за кордон. Для повноцінного економічного розвитку будь-якої країни необхідні як внутрішні, так і зовнішні інвестиції. Інвестиційний процес або інвестування – процес утворення і поновлення капіталу. Сучасна економіка незалежної України відчуває гострий брак саме інвестиційного капіталовкладення, що пояснюється “широкими” потребами у значних фінансових і матеріальних ресурсах для успішного здійснення реформи з метою подати сучасну економічну кризу в Україні. Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках:

• з точки зору подолання кризових явищ

 

• з позиції  досягнення вітчизняною промисловістю  технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Перший  аспект передбачає інвестування життєво  важливих галузей і виробництва  нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної  перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США.2 Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

2.Інвестиції  і перспективи  їх використання.

Відкритість економіки – це об’єктивна перспектива. Сьогодні не внутрішнє економічне життя  тієї чи іншої країни, а її гармонійний  взаємозв’язок з світовим регулятором  визначає піднесення або спад власної  економіки. Зрозуміло, що іноземні інвестиції, зокрема для України, є ключовими  факторами її розвитку, а інвестування за кордон сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство.

Слід  зазначити, що цілі інвесторів, які  з’являються на ринку України, приходять  у суперечність з внутрішньою  економічною програмою розвитку. Так у структурі народного  господарства їх, насамперед, цікавлять  сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Інтерес іноземних  інвесторів викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, інакше кажучи, увагу іноземців привертає саме можливість дешевого доступу до українського ринку сировини, науково-технологічної  бази і кваліфікованої робочої сили. Україна розглядає залучення  іноземних інвестицій у комплексі  структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями іноземних інвестицій є:

• структурна реформа економіки;

 

• технологічне  оновлення виробництва;

 

• виробництво товарів широкого споживання;

 

• подолання залежності країни від імпорту.

Якщо  держава прагне дістати через  прямі іноземні інвестиції доступ до сучасних технологій, то західні фірми  реалізують технології, які на світових ринках вже не є конкурентними. Невибагливість українських споживачів надає неприбутковим  на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні  світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні операції, а  не на розвиток вітчизняного виробництва  товарів в Україні. Без цілеспрямованого збільшення обсягів прямих іноземних  інвестицій сподіватися на подолання  залежності своєї економіки від  імпорту Україна не може.

Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв’язку з їх недостатніми обсягами, вони становлять 8,1% ВВП, що є  значно нижчим від рівня 19 –25% ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним  для стабілізації економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний  ризик в Україні зумовлює недовіру західних підприємців. Ті ж з іноземних  інвесторів, хто прийшли на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми своїх українських партнерів.

Сучасна Україна формує належну базу для  залучення капіталів з-за кордону. Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні  є недосконалість відповідного законодавства. На сьогоднішній день не запропоновано  жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Водночас одним із головних факторів, що стримують формування сприятливого економічного середовища для залучення прямих іноземних  інвестицій, повільність процесів приватизації. Важливо спростити систему реєстрації підприємств, скоротити перелік  ліцензованих видів діяльності, оскільки це саме ті бар’єри, що заважають появі  нового сектора економіки. Залученню  прямих іноземних інвестицій перешкоджають  нерозвиненість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією. Залученню  прямих іноземних інвестицій сприяє процес формування інституціонального середовища. Україна, з одного боку, поступово включається до дій  міжнародних економічних структур, а з іншого – досить інтенсивно розвиває внутрішні ринкові організаційні  структури та інститути. Сформовані та діють нові інститути що регулюють  або забезпечують зовнішньо економічну діяльність: Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Митний комітет, Державний експортно-імпортний банк, відповідні служби в інших відомствах. Велику роботу щодо залучення прямих іноземних інвестицій виконують  в Україні державна інвестиційно-кредитна компанія (Держінвест) і Торгово-промислова палата.

Нині  Україна є інвестиційно непривабливою. Такий висновок підтверджується результатами різних експертних оцінок. Проте станом на сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд. доларів США іноземних інвестицій, або майже в 10 разів більше в порівнянні з 1994 роком.8

Найбільші обсяги інвестування здійснені резидентами  – доларами із США, Німеччини, Голландії, Великобританії, Кіпру, Росії.

 Загалом  основними нашими інвесторами  є найчастіше середні і невеликі  зарубіжні компанії (АТ&Т, Pepsi, McDonalds Telecom, Daewoo та інші) при рецесивності великих всесвітньо відомих транснаціональних компаній (ТНК) і корпорацій (Coca- cola). Крім цих двох груп інвесторів, існують і ті, хто поспішає розбагатіти, скориставшись нерозвиненістю інфраструктури українського інвестиційного ринку, а також корумпованістю державних чиновників. Ще один тип інвесторів – це ті, хто хоче прилаштувати капітали кримінального походження.

У загальному обсязі іноземних інвестицій в Україні  переважають майнові внески. Для  інвестування характерне слабке використання механізмів фінансового ринку. Формування галузевої структури іноземних  інвестицій пов’язане з особливостями  інвестиційного клімату України. Заінтересованість  інвесторів викликають проекти, розраховані  на короткострокову перспективу, з  віддачею найближчим часом (харчова  промисловість, внутрішня торгівля), а також на стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості. Розподіл засобів іноземного інвестування в Україну досить нерівномірний  і зумовлений інвестиційною привабливістю  певних галузей народного господарства України.

Безсумнівно, майбутнє за тими, хто візьме участь у процесі виробництва, в акціонуванні та приватизації українських промислових  підприємств. Сучасний напрям “купи-продай” ще трохи діятиме, та він ніколи вже не буде пріоритетним не з точки зору прибутку, не за своєю привабливістю як швидкого способу заробітку. Перспективними у найближчий час вважають такі напрямки: виробництво та реалізація продуктів харчування, випуск продукції с/г для послідовної обробки, впорядкування торгівлі сировиною(руди, каоліни і т.д.), торгівля металопрокатом, будівництво супермаркетів, оздоровчих комплексів та доріг, розробка і видобування корисних копалин. Непогані перспективи і у великих постачальників автомобілів в Україні. Разом з тим, держава надасть певну допомогу і створить сприятливі умови для повноцінного розвитку економіки. Іноземні інвестиції не є вакциною від усіх хвороб нашої економіки. Використання іноземного капіталу – неоднозначний за своїми наслідками процес для країни – реципієнта. Що проявляється через складну взаємодію комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро-, мезо-, та мікро рівні. Та в певних обсягах вони необхідні.

     3. Пріоритетні галузі для іноземного інвестування в Україні

     Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.