Комерційні банки: функції і роль в економіці

• довіритель майна (засновник);
• довірительний власник (траст);
• бенефіціар — особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа.  

Банки, виконуючи функції  трасту, можуть:

• обслуговувати облігаційні послуги;
• здійснювати тимчасове управління справами компаній на випадок їх реорганізації чи ліквідації;
• надавати послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);
• здійснювати розпорядження активами;
• інвестувати кошти клієнта у визначені ним види активів;
• управляти коштами благодійних фондів;
• зберігати цінності.

За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між банком та клієнтом[1, С. 126-128].

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Особливості становлення і розвитку комерційних банків  в Україні.

 

Створення національної дворівневої банківської системи  незалежної України почалося після прийняття у березні 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Цим законом визначено, що перший рівень банківської системи представляє Національний банк (НБУ), а другий — комерційні банки різних форм власності. За НБУ закріплено статус центрального банку держави, що поряд з іншими функціями передбачає реєстрацію і ліцензування діяльності комерційних банків.

З часу оголошення незалежності України реєстрація новостворених  комерційних банків почала здійснюватися  Національним банком держави, хоча певна  кількість таких банків в Україні  народилася за рішенням колишнього Державного банку СРСР.

На початок 2000 р. кількість  банків за реєстром становила 203, хоча ліцензію на здійснення банківських  операцій мають трохи більше за 80% зареєстрованих банків. Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а законодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До початку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація. Однак комерційні банки України можна згрупувати за критеріями, наведеними нижче:

• за формою власності: із 195 комерційних банків України(станом на 1 січня 2001 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-комерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки – колективну форму власності;
• за приналежністю статутного фонду та способу його формування банки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайовий і кооперативних банків. В Україні кількість пайових банків становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку(тобто його власних коштів) визначається акціонерами – учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2001 року загальна сума балансового капіталу банківської системи України становила 6,5 млрд.грн(17% пасивів банківської системи).

За розміром активів  українські комерційні банки поділяються  на найбільші (активи понад 1 млрд. грн.), великі (активи понад 100 млн. грн.), середні (активи понад 10 млн. грн.), малі (активи налічувалось 7, або 4,3% від загальної кількості діючих банків, великих — 38 (23,2%), середніх — 108 (65,8%) і малих — 11 (6,7%>). Тобто переважна більшість комерційних банків в Україні — це середні банки.

Балансовий капітал  усіх комерційних банків на 1 січня 2000 р. становив 5,8 млрд. грн., що дорівнює 29,2% сумарних банківських зобов'язань. Переважна частина балансового капіталу сформована за рахунок статутного капіталу (52%), резервний фонд покриває 4,3%, прибуток минулих років — 4,3%, прибуток поточного року — 8,4%о та інший капітал — 13,0%. Хоча статутний капітал українських комерційних банків весь час збільшується і покриває більше половини загального балансового капіталу, існують ще значні невикористані можливості щодо його збільшення, а також велика потреба в цьому. Цей висновок підтверджується наявністю в системі комерційних банків значних сум нерозподіленого                                 прибутку (близько 2 млрд. грн.) і невеликою питомою вагою статутного капіталу в загальних зобов'язаннях і капіталі (11,8%). Хоча переважна більшість комерційних банків в Україні — це середні банки (66%), на них припадає лише 28,5% банківського капіталу, тоді як на найбільші і великі банки, яких 27% від кількості діючих, — 71%. На сім найбільших банків (4,3%) припадає 35,8% капіталу всіх комерційних банків. Це свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Система комерційних  банків України виконує значну роботу щодо залучення вільних грошових коштів та їх спрямування на розвиток національної економіки. Обсяг пасивних операцій банків із року в рік зростає і на початок 2000 р. залишок зобов'язань комерційних банків становив 20 млрд. грн. Але цей показник є далеко недостатній. Він становить лише 5% від ВВП, тоді як у країнах із перехідною економікою Центральної та Східної Європи — в середньому 40%, у країнах ОЕСР — понад 80%. В Україні існують потенційні можливості для значного збільшення банківських депозитів. За орієнтовними розрахунками українським 564юридичним і фізичним особам належить грошей майже на суму 200 млрд. грн., які перебувають поза вітчизняними банками (готівка на руках у гривні й у валюті, кошти за кордоном тощо), що в десять разів більше, ніж поточні зобов'язання усіх комерційних банків України.

Значне зміцнення ресурсної бази, яке відбулося за майже десятирічний період, дало можливість комерційним банкам суттєво розвинути свої активні операції. У структурі активів комерційних банків провідна роль належить кредитним операціям. Станом на 1 січня 2000 р. кредитний портфель досяг майже 11 млрд. грн., або 42,6% сумарних активів комерційних банків.

Основна маса кредитів надається  підприємствам промисловості і торгівлі (відповідно 39,14% і 31,6%). Банки кредитують переважно поточну діяльність підприємств. Короткострокові кредити на початок 2000 р. становили 77,6%, а довгострокові — 22,4%. Однак слід відзначити позитивні зрушення в структурі банківських кредитів, які полягають у збільшенні в останні три роки майже в три рази питомої ваги кредитів на інвестиційну діяльність господарників у загальному обсязі банківських кредитів.

Основними суб'єктами кредитування поступово стали господарства колективної форми власності, заборгованість за кредитами яких на початок 2000 р. становила 74% від загального обсягу кредитних вкладів комерційних банків. Потім ідуть господарства приватної форми власності (12,3%) і державні підприємства (11,4%). На кредитування міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав припадає 2,3%.

Зауважимо, що з 2000 р. приріст кредитів в іноземній валюті почав переважати збільшення обсягу кредитів у національній валюті, і вже в січні 2002 р. кредити в іноземній валюті становили 51,5%. Ця тенденція не тільки свідчить про все ще слабкі позиції гривні на внутрішньому ринку, а й провокує зміцнення позиції долара в Україні в майбутньому.

Відбувається поступовий розвиток банківського кредитування населення, проте воно ще займає незначне місце  в кредитних операціях комерційних банків. Хоча за п'ять останніх років кредити фізичним особам зросли більше ніж у 8 разів, їх питома вага у січні 2000 р. становила лише 6,7% від загальних кредитів комерційних банків. При кредитуванні населення, як і юридичних осіб, банки віддають перевагу кредитам на поточні потреби (73,6%), а кредитування інвестиційної діяльності не є для них пріоритетним і становить лише 23,6% усіх кредитних вкладень банків.

Як позитивне явище  слід відзначити помітні зміни в  асортименті кредитних послуг банків. У кредитному портфелі комерційних банків з'явилися такі кредити ринкового типу, як овердрафт, за операціями РЕПО, за врахованими векселями, за факторинговими операціями, за експортно-імпортними операціями. Причому овердрафт застосовується і до фізичних осіб. У січні 2000 р. заборгованість по ньому з боку фізичних осіб становила 2,7% від загальної суми кредитів цієї категорії позичальників.

Якість кредитного портфеля комерційних банків не можна вважати  достатньою. Прострочені позички  на початок 2000 р. досягали 15% від загальної суми кредитної заборгованості, пролонговані — 7%, сумнівні — 3%. Якщо взяти до уваги, що у колишньому Держбанку СРСР наявність прострочених кредитів на рівні 4—5% від загальних позичок вважалася негативним явищем у банківській кредитній діяльності, то можна зробити відповідну оцінку кредитному портфелю українських банків. З урахуванням усіх видів проблемних кредитів (прострочені, пролонговані і сумнівні) кожна четверта гривня, передана в позику комерційними банками, може не повернутись кредитору. Така ситуація з кредитуванням пов'язана з наявністю великих ризиків щодо повернення кредитів та інфляційних очікувань, відсутністю належного організаційно-правового механізму захисту інтересів банків-кредиторів[6, C.105-107]. 

Успіх банківського бізнесу  визначається його фінансовими результатами, які залежать від співвідношення доходів і витрат. За майже десятирічний період прибутки комерційних банків були різнорівневими. У період «дешевих грошей» вони були помірними, в період гіперінфляції — надмірними, в останні 2 роки — виявили тенденцію до зменшення, а для деяких банків комерційна діяльність стала збитковою.

Гострими  проблемами розвитку комерційних банків України є недостатність у багатьох із них капіталу і неякісна структура активів. Це призводить до того, що майже третина всіх банків є проблемною, з яких кожний третій переведений НБУ на режим фінансового оздоровлення. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації. За три  роки (2000—2003) було ліквідовано 69 банків .

Для оздоровлення банківської системи необхідно  вжити рішучих заходів, особливо стосовно проблемних банків. Їх необхідно якомога швидше реорганізувати шляхом об'єднання, ліквідації. Серед проблемних переважна кількість малих банків, їх активи невеликі. На 1 січня 2000 р. вони становили лише 3,7% від загальної суми активів банківської системи, але негативні наслідки функціонування — значні, оскільки мультиплікуються відповідно щільності економічних зв'язків з іншими суб'єктами господарювання[6, 187-188].

 

 

                    

 

 

 

                                             

                                                      ВИСНОВКИ

 

Отже, виходячи з вище поставлених завдань можна зробити  такі висновки:

1. Банківська система України майже за десять років пройшла певний шлях розвитку. Досягнуті значні здобутки, але є й проблеми і невикористані резерви. Головною проблемою є втрата певною групою банків платоспроможності. Багатьом банкам притаманна фінансова слабкість.
2. У системі  грошово-кредитних відносин ключове місце займають банки. В умовах ринкової економіки банки поділяються на центральні і комерційні (ділові).
3. Комерційні банки класифікуються за різними ознаками і критеріями. Вони виконують різноманітні операції, які поділяються на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредитування, розрахунки, залучення вкладів тощо. До других – різноманітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні)
4. Традиційні операції бувають активними й пасивними. Пасивні операції комерційних банків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.              Серед активних операцій провідними є кредитні та інвестиційні. Кредитування банківських клієнтів здійснюється  відповідно до певних принципів і умов. Інвестиційні операції слугують для створення вторинних банківських резервів, диверсифікації активів та отримання доходу.
5. В Україні комерційні банки активно почали створюватися після проголошення незалежності (з 1992р.). Реєстрацію новостворених комерційних банків здійснює Національний банк України.
6. Банки надають своїм клієнтам широке коло послуг, які групуються відповідно до певних критеріїв. Найбільш поширеними є гарантійні, консультативні й трастові послуги.
7. Для успішної діяльності банків велике значення має їх стабільність. Вона означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями  і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкретному середовищі. Забезпечити стабільність можна зо допомогою дотримання системи економічних параметрів, що встановлені центральним банком, і підтримання оптимального рівня прибутковості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Алєксєєв І.А., Колісник М.К., Гроші та кредит-К.: Знання, 2009.-
2. Банківський менеджмент: Навч. посіб./ О. Кириченко, І Гіленко, А.Ятченко.-К.: Основи, 1999.-
3. Бицька Н.О. Банківський капітал в економіці України// Вісник Національного Банку України.-2006.-№1.-
4. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент.-К.:Ельга, 2000.-
5. Гроші та кредит/ За ред. М.І.Савлука.-К.: КНЕУ,2006.-
6. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навч. Посіб./ За ред.Б.Л. Луціва.-Т.: карт-бланш., 2004.-
7. Дзюблюк О.В. Організація грошово кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки.-К.: Поліграфкнига, 2000.-
8. Енциклопедія банківської справи України/ Ред. кол.:В.С. стельмах-мах.(голова) та ін.-К.:Молодь; Ін Юре,2001.-
9. Коваленко В.В., Прадун В.П. Оцінка впливу у монетарну політику Центрального банку на розвиток банківського капіталу// Актуальні проблеми економіки.-2006.-№6(60).-
10. Кредитування і контроль. - Вовк В.Я., Хвиленко О.В.- К.: Знання,2008.-
11. Матвієнко П. Капіталізація як діловий інструмент підвищення надійності банківської системи України// Економіка України.- 2008.- №1.-с.42-52.
12. Матвієнко П., Рейтингова оцінка діяльності банків України// Економіка України.-2008.-№2.-с.37-46.
13. Мочерний С., Тришал Л. Методологія дослідження сутносності банку// Банківська справа.-1999.-№5.-с.9
14. Операції комерційних банків/ Р.Коцовська., В.Ричаківська.-2-ге видання.,-вид. і доповнене-Л.: ЛБІ НБУ, 2001.-с.14
15. Система банківського менеджменту: Навч.посіб./ А.Т.Головко,В.І.Грушко, М.П. Денисенко та ін.; За ред. О.С.Любуня та В.І. Грушко,-К.: Фірма «Інка»,2004

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

                                                         Додаток 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2