Методи управління оборотними активами підприємства

РОЗДІЛ І

Теоретичні основи управління активами підприємства

 

 

1.1. Сутність, склад  і структура оборотних активів

 

 

 

Матеріальною основою  будь-якого виробництва є засоби виробництва, що складаються з засобів  праці та предметів праці. Ті та інші беруть участь у створенні продукту. Але, з огляду на різницю в характері  функціонування в процесі виробництва  й у способі перенесення вартості на продукт, що створюється, засоби праці  набувають економічної форми  необоротних активів, а предмети праці - оборотних активів.

  У цей же час в умовах існування товарно-грошових відносин матеріальні засоби підприємств виступають не лише в натуральній, але й у вартісній формі.

  Отже, предмети праці в грошовій оцінці складають виробничі оборотні фонди. До них на будівельних організаціях і на промислових підприємствах відносяться: сировина, матеріали, паливо, запасні частини, пальне, інші матеріальні цінності.

  До складу виробничих оборотних фондів відносяться також незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Основне призначення (функція) виробничих фондів полягає в забезпеченні планомірного та ритмічного процесу  виробництва на підприємствах і  об'єднаннях.

  Окрім виробничих оборотних фондів, кожне підприємство (організація) має частину активів, що знаходиться у сфері обертання. Це готова продукція, грошові кошти на рахунках у банку й у касі підприємства, кошти в розрахунках та ін. Ця частина активів, оцінена в грошах, називається фондами обертання. Основне призначення (функція) фондів обертання полягає в забезпеченні грошовими коштами планомірного процесу обертання на підприємствах.

Але, попри деякі розбіжності  в призначенні оборотних фондів і фондів обертання, між ними існує  тісний взаємозв'язок. Вони обслуговують єдиний процес відтворення та забезпечують його безперервність.

  У цей же час оборотні фонди та фонди обертання є складовими частинами оборотних активів, що відображають розміщення їх за сферами відтворення в процесі руху. Водночас як ті, так і інші є самостійними економічними категоріями.

  Економічною категорією, що об'єктивно існує, - є оборотні активи. Для розкриття їх економічної сутності необхідно провести розмежування між їх функціональними формами, які оборотні активи постійно приймають та скидають, проходячи крізь сфери виробництва та обертання, зв'язувати рух (зміну) цих функціональних форм з рухом їх речових носіїв, а також розглядати оборотні активи, як категорію, в русі.

  Оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців із дати складання балансу.

Оборотні активи - це такі активи у формі предметів праці, які можуть бути перетворені у  грошові кошти протягом одного календарного року або одного виробничого циклу. Постійна їх наявність забезпечує безперервний процес виробництва. Характерною особливістю  оборотних активів є їх повне  використання в кожному виробничому  циклі та повне перенесення своєї  вартості на готову продукцію.

У дійсності, якщо процес виробництва  на кожному підприємстві (організації) є безперервним, то оборотні активи, що обслуговують його, в кожний даний  момент знаходяться одночасно як у сфері виробництва - у вигляді  виробничих запасів, незавершеного  виробництва, так і в сфері  обертання - у вигляді готових  виробів та грошових коштів. Крім цього, зі сфери виробництва вони переходять до сфери обертання, і навпаки, тобто  постійно знаходяться в русі, проходячи  три стадії кругообігу - грошову, товарну  та виробничу.

  В умовах товарно-грошових відносин рух, кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їх вартістю, що не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу відтворення та змінює лише форми свого руху.

 

В економічній літературі існують інші точки зору на сутність оборотних активів. Окремі економісти їх трактують як «грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обертання», інші вважають, що оборотні активи - це частина капіталу підприємства, що вкладена в його поточні  активи, або оборотні активи - це кошти, що авансовані для створення оборотних  виробничих активів та активів обертання. 

Отже, оборотні активи —  це кошти, авансовані в оборотні виробничі  фонди і фонди обігу для  забезпечення безперервності процесу  виробництва, реалізації продукції  та отримання прибутку.

В організації оборотних  активів слід розрізняти їх склад  і структуру.

Під складом оборотних  активів розуміють сукупність їх елементів (статей) оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура ж оборотних  активів - це співвідношення між окремими їх елементами в їх загальному обсязі.

  У різних галузях народного господарства склад і структура оборотних активів різні та залежать від типу галузі, складу витрат, виду продукції, що випускається, особливостей матеріально-технічного постачання тощо. У виробничий сфері, а також у торгівлі найпитомішу вагу в оборотних активах займають запаси.

Запаси - це активи, які перебувають  у процесі виробництва з метою  подальшого продажу отриманого продукту виробництва; утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської  діяльності; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг.

У господарській діяльності запаси поділяються на:

1. сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва тощо;

2. незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою деталей, вузлів, виробів і незакінчених технологічних процесів;

3. готову продукцію, що виготовлена на підприємстві та призначена для продажу;

4. товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

5. малоцінні та швидкозношувані предмети;

6. молодняк і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вона оцінюються за цим положенням (стандартом).

Розглядаючи зміни структури  оборотних активів за їх елементами слід зазначити, що частка виробничих запасів, готової продукції та грошових коштів знижується, а частка дебіторської заборгованості зростає. Це свідчить про  зниження рівня матеріальної бази та рівня економіки в цілому. В  цих умовах необхідно відродити, передусім, виробництво, у відповідних  обсягах та співвідношеннях формувати  оборотні активи, враховуючи, що як їх недостача, так і надлишок негативно  впливає на виробничо-фінансову  діяльність підприємств і народного  господарства в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Класифікація і принципи організації оборотних активів

 

 

 

 

Кожна організація, що здійснює господарську діяльність, повинна мати оборотні кошти (оборотний капітал), що забезпечують безперебійний процес виробництва і реалізації продукції. Оборотні кошти суб'єктів господарювання беручи участь у кругообігу засобів  ринкової економіки, становлять органічно  єдиний комплекс. Оборотні кошти —  це кошти, авансовані в оборотні виробничі  фонди і фонди обертання. Поняття  оборотних коштів визначається їх економічною  сутністю, необхідністю забезпечення відтворювального процесу, що включає  як процес виробництва, так і процес обігу.

Оборотні кошти організації, беручи участь у процесі виробництва  і реалізації продукції, роблять  безупинний кругообіг. При цьому  вони переходять зі сфери обігу у  сферу виробництва і назад, приймаючи  послідовно форму фондів обертання  й оборотних виробничих фондів. Таким  чином, проходячи послідовно три  фази, оборотні кошти змінюють свою натурально-речовинну форму.

У першій фазі (Г-Т) оборотні кошти, що мають спочатку форму грошей, перетворюються у виробничі запаси, тобто переходять зі сфери обертання  у сферу виробництва. У другій фазі (Т...В...Т1) оборотні кошти беруть участь безпосередньо у процесі  виробництва і набувають форми  незавершеного виробництва, напівфабрикатів  і готових виробів. Третя фаза кругообігу оборотних коштів (Т1-Д1) відбувається знову у сфері обертання. У результаті реалізації готової  продукції оборотні кошти перебирають  знову форму грошей.

Різниця між грошовим виторгом, що надійшов, і на початку витраченими  коштами (Д1-Д) визначає розмір грошових нагромаджень підприємств. Таким чином, роблячи повний кругообіг (Д-Т...В...Т1-Д1), оборотні кошти функціонують на всіх стадіях паралельно в часі, що забезпечує безперервність процесу виробництва  і обертання. Кругообіг оборотних  коштів являє собою органічну  єдність трьох його фаз.

На відміну від основних засобів, що неодноразово беруть участь у процесі виробництва, оборотні кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі і цілковито  переносять свою вартість на знову  виготовлений продукт.

Класифікація оборотних  коштів. Оборотні кошти організації  за джерелами їх формування поділяються  на: власні і позикові (притягнуті). Власні засоби організацій з розвитком  підприємницької діяльності й акціонування відіграють визначальну роль, тому що забезпечують фінансову стійкість  і оперативну самостійність суб'єкта господарювання. Власні оборотні кошти  приватизованих підприємств перебувають  у їх цілковитому розпорядженні. Підприємства мають право їх продавати, передавати іншим суб'єктам господарювання, громадянам, здавати в оренду тощо.

Позикові засоби, залучені головним чином у вигляді банківських  кредитів, покривають додаткову потребу  організації в коштах. При цьому  головним критерієм умов кредитування банком служить надійність фінансового  стану організації й оцінка її фінансової стійкості.

Розміщення оборотних  коштів у відтворювальному процесі  поділяє їх на оборотні виробничі  фонди і фонди обертання. Оборотні виробничі фонди функціонують у  процесі виробництва, а фонди  обертання — у процесі обігу, тобто реалізації готової продукції  і придбання товарно-матеріальних цінностей. Оптимальне співвідношення цих фондів залежить від найбільшої частки оборотних виробничих фондів, що беруть участь у створенні вартості. Обсяг фондів обертання повинен  бути достатнім, і не більшим за той, що потрібен для забезпечення чіткого  і ритмічного процесу обігу.

Виходячи з принципів  організації і регулювання оборотні кошти поділяються на: нормовані  і ненормовані. Нормовані оборотні кошти кореспондуються з власними оборотними коштами, тому що дають можливість розрахувати економічно обґрунтовані нормативи з відповідних видів  оборотних коштів. Ненормовані оборотні кошти є елементом фондів обертання. Управління цією групою оборотних коштів спрямоване на запобігання необґрунтованого їх збільшення, що служить важливим фактором прискорення оборотності  оборотних коштів у сфері обертання.

Управління оборотними коштами  тісно пов'язане з їх складом  і розміщенням. У різних суб'єктів  господарювання склад і структура  оборотних коштів неоднакові, тому що залежать від форми власності, специфіки організації виробничого  процесу, взаємин з постачальниками  і покупцями, структури витрат на виробництво, фінансового стану  й інших факторів. Стан, склад  і структура виробничих запасів, незавершеного виробництва і  готової продукції є важливим індикатором комерційної діяльності підприємства. Визначення структури  і виявлення тенденцій зміни  елементів оборотних коштів дають  можливість прогнозувати параметри  розвитку підприємництва.

Найважливішим елементом  управління оборотними коштами є  науково обґрунтоване їх нормування. За допомогою нормування оборотних  коштів визначається загальна потреба  суб'єктів господарювання у власних  оборотних коштах. Правильне обчислення цієї потреби має велике економічне значення, тому що встановлюється постійно необхідна мінімальна сума коштів, що забезпечує стійкий фінансовий стан підприємства.

Основні принципи нормування оборотних коштів коректуються залежно  від змін умов господарювання, розвитку акціонування, а, отже, самофінансування і самооплатності. Нормування оборотних  коштів здійснюється в кожній організації  відповідно до кошторисів витрат на виробництво  і невиробничі потреби, бізнес-плану, що відбиває всі сторони комерційної  діяльності. Тим самим забезпечується взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, обов'язкових для успішної підприємницької діяльності.

У процесі нормування оборотних  коштів розробляються норми і  нормативи. Норма оборотних коштів — це відносна величина, що відповідає мінімальному, економічно обґрунтованому обсягу запасів товарно-матеріальних цінностей. Норми оборотних коштів залежать від норм витрати матеріалів у виробництві, норм зносостійкості запасних частин та інструментів, тривалості виробничого циклу, умов постачання і збуту, часу додання деяким матеріалам певних властивостей, необхідних для  виробничого споживання, та ще від  низки інших факторів.

Норми оборотних коштів за відносно незмінних економічних  умов — довгострокової дії. Потреба  їх уточнення обумовлена істотними  змінами технології й організації  виробництва, номенклатури виробів, змісту бізнес-плану, зміною цін, тарифів і  інших показників.

Норматив оборотних коштів — це необхідна мінімальна сума коштів, що забезпечує підприємницьку діяльність підприємства. Нормативи  оборотних коштів визначаються з  урахуванням потреби в коштах, як для основної діяльності, так  і для капітального ремонту (здійснюваного  власними силами) житлово-комунального господарства, підсобних та інших  господарств, що не відносяться на самостійний  баланс.

Якщо норми оборотних  коштів можуть бути встановлені на відносно тривалий період, то нормативи  розраховуються на кожен конкретний період (рік, квартал). Нормативи оборотних  коштів визначаються як добуток суми одноденної витрати чи випуску і  норми по відповідних видах оборотних  коштів.

Одноденна витрата чи випуск на підприємствах з рівномірно наростаючим  упродовж року обсягом виробництва  обчислюється за даними кошторису витрат IV кв. наступного року. Це зумовлюється тим, що обчислений норматив оборотних  коштів діє на кінець планованого  періоду (року, кварталу) і повинен  забезпечити потреби виробництва  на початок наступного періоду. Лише в умовах сезонного характеру  виробництва одноденна витрата  обчислюється за кошторисом витрат кварталу з мінімальним обсягом виробництва, позаяк понад мінімальні потреби покриваються за рахунок позикових коштів.