Методи управління оборотними активами підприємства

Нормування оборотних  коштів повинне забезпечити оптимальну величину всіх складових елементів  нормованих оборотних коштів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Методи управління оборотними коштами

 

 

 

 

В умовах невизначеності та ризику функціонування суб’єктів підприємницької  діяльності важливим є забезпечення підприємства оборотними коштами. Безперервність процесу виробничої та комерційної  діяльності потребує постійного інвестування коштів у елементи оборотних активів  для здійснення розширеного відтворення. Відсутність чи надлишок коштів призводить до розбалансування руху матеріальних і фінансових ресурсів, недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень на підприємствах.

Від ефективності використання оборотних коштів залежить ліквідність  підприємства, його фінансова стійкість, платоспроможність та рентабельність.

І навпаки, неефективність використання цих коштів на підприємствах внаслідок  нераціонального використання виробничих засобів; часткова реалізація готової  продукції; незбалансованість дебіторської заборгованості з кредиторською; невизначеність частки дебіторської заборгованості в  оборотних активах (значна частка дебіторської заборгованості в оборотних активах  призводить до ризику неповернення грошових коштів від дебіторів); незбалансованість  грошових коштів на рахунках в банку  чи в касі підприємства (велика сума грошових коштів може знецінитись під  час інфляції, а незначна сума коштів свідчить про низьку ліквідність  та платоспроможність підприємства) в кінцевому рахунку можуть призвести  до зменшення прибутку.

Згідно з Господарським  кодексом України підприємства мають  право самостійно планувати і  здійснювати свою діяльність, тобто  можуть самостійно вибирати методи управління своїм оборотним капіталом та здійснювати контроль за його раціональним розміщенням і використанням.

У практиці зарубіжних та вітчизняних  підприємств застосовують такі методи управління оборотним капіталом:

 

− метод коефіцієнтів;

− нормування;

− метод АВС;

− оптимізація [1].

Коефіцієнтний метод дає  змогу розрахувати показники, які  характеризують стан оборотного капіталу (частка запасів, грошових коштів чи дебіторської заборгованості у загальній сумі оборотного капіталу, частка сумнівної  дебіторської заборгованості), стан джерел формування оборотного капіталу(наявність  власного капіталу, наявність зовнішніх  джерел фінансування оборотного капіталу) та ефективність його використання. Ефективність використання оборотних коштів оцінюється на основі фінансової звітності за допомогою системи показників, до яких належать:

− коефіцієнт обертання  оборотних коштів – визначається як відношення обсягу реалізації продукції  до середньорічної суми оборотних активів;

− тривалість обертання  оборотних коштів (дні) – відношення тривалості планового періоду (360 днів) до коефіцієнта обертання;

− коефіцієнт завантаження оборотних коштів – показник, обернений  до коефіцієнта обертання;

− рентабельність оборотних  коштів (%) – визначається як відношення прибутку від звичайної діяльності до оборотних активів.

В теорії і практиці управління оборотним капіталом велика увага  приділяється методам нормування. Це єдиний метод, що регулюється на загальнодержавному рівні. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного  банку України від 19 квітня 2007 №279 “Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств та організацій та джерела їх покриття” типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей, згідно з яким розроблення норм і нормативів оборотних коштів проводиться за окремими видами сировини, матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей і витрат за кожним елементом оборотних коштів та загалом по підприємству [2]. Перелік елементів оборотних коштів визначається залежно від специфіки виробництва і реалізації продукції. На кожному конкретному підприємстві склад і структура оборотних активів є різними і залежать від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції, що виготовляється, матеріально-технічного постачання тощо. 

Методи нормування можуть бути використані лише для управління тією частиною оборотного капіталу підприємства, яка нормується, тобто для оборотних  виробничих фондів,готової продукції  на складі, а також відвантаженої  продукції, на яку розрахункові документи  не здані в банк. Питома вага нормованих оборотних активів у промисловості  становить 80%.

Нормування оборотного капіталу промислових підприємств означає  визначення потреби в оборотних  коштах і залежить від різних факторів: умов постачання товарно-матеріальних цінностей, організації процесу  виробництва, умов реалізації готової  продукції.

Метод АВС – метод, згідно з яким всю номенклатуру запасів, використовуваних на виробництві, залежно від їх цінності поділяють на 3 категорії:

− група А – запаси, які є найціннішими з погляду  їх вартості, але в натуральному вираженні використовуються в малих  кількостях (у зарубіжній практиці ці види сировини (матеріалів) займають 50% у загальній структурі витрат на виробництво продукції);

− група В – запаси із середньою вартістю і середньою  кількістю їх використання у виробничому  процесі (частка цієї групи сировини перевищує 25% закупівель);

− група С містить різноманітний  асортимент запасів, які одночасно  є незначними з погляду їх вартості у грошовому вираженні.

У процесі управління товарно-матеріальними  запасами найбільша увага приділяється сировині групи А, меншою мірою –  групам В і С. 

Оскільки в структурі  собівартості продукції найбільшу  питому вагу становлять витрати на сировину та матеріали, то вітчизняним  підприємствам доцільно проводити  АВС-аналіз цього елемента витрат. Крім того, використовуючи метод АВС, промислові підприємства мають можливість шукати резерви зниження собівартості у  розрізі окремих центрів затрат, інвестиційних проектів чи видів  продукції.

З метою оптимізації запасів  на практиці поряд із цим методом  використовують метод XYZ, який поділяє  сировину (матеріали) на 3 класи залежно  від рівномірності їх споживання у виробництві.

Оптимізація оборотного капіталу – це вибір з усіх можливих варіантів  прогнозованого обсягу оборотного капіталу найкращого, який сприятиме досягненню максимального ефекту.

 Оптимізація структури  оборотного капіталу ґрунтується  на оптимізації розміру кожного  окремого елементу, а саме: запасів,  боргів дебітора та грошових  коштів, що є на рахунках підприємства  і передбачає:

– аналіз і планування співвідношення власних і позичених оборотних  активів;

– планування потреби в  кредитах і позиках;

– аналіз і планування потреби  в окремих частинах оборотного капіталу, що забезпечують матеріальні витрати й оплату праці [3].

Перераховані методи оптимізації  оборотного капіталу мають ідеалістичний  характер, вони не пристосовані до застосування в умовах інфляції, їх застосування ускладнюється у зв’язку з  нерозвиненістю ринку цінних паперів  в Україні і, отже, вони практично  не використовуються в управлінні промисловим  підприємством, хоча цінність цих моделей  очевидна і практичне їх впровадження у стратегію управління оборотними активами – це недалеке майбутнє.

Наслідком впровадження ефективної політики управління оборотними активами мають стати:

- забезпечення безперебійної  роботи підприємства;

- зниження обсягів вільних  поточних активів, і, як наслідок, зниження витрат на їх фінансування;

- прискорення обороту  оборотних активів;

- максимізація прибутку  підприємства при збереженні  ліквідності.

Управління оборотними активами в першу чергу має передбачати  визначення оптимальної величини, розробку варіантів фінансування та забезпечення ефективності їх використання. Оптимальна величина оборотних активів повинна  з однієї сторони забезпечувати  безперебійне ефективне функціонування підприємства, з іншої - мінімізувати наявність недіючих поточних активів.