Особливості фінансування та кредитування проектів

Чинник порівняння	Банківський кредит	Лізинг
Сума	Обмежена лімітом, встановленим банком на одного позичальника	Сума інвестованих кредиторами  коштів не може становити більше 75% вартості майна, що надається в лізинг
Напрям використання коштів	Інвестиції спрямовуються  у будь-яку підприємницьку та інші види діяльності	Інвестиції спрямовуються  на активізацію виробничої діяльності, розвиток і модернізацію виробничих потужностей
Необхідність застави  й інших гарантій	Необхідна застава і (або) гарантія повернення кредиту і відсотків за його використання	Розмір гарантій зменшується на вартість об'єкта лізингу, який виступає гарантією. Застава не обов'язкова
Суб'єкти позики	Банки, позичальник	Банки, позичальник, продавець  об'єкта – посередник, страхові компанії
Необхідність контролю за використанням позики	Необхідний контроль за цільовим використанням коштів	Гарантований контроль за цільовим використанням коштів, оскільки в лізинг передається конкретне майно, визначене угодою
Витрати, пов’язані з отриманням позики	Покриваються за рахунок  отриманих підприємством доходів, на які нараховуються всі передбачені податки і збори	Лізингові платежі відносяться  на собівартість продукції і зменшують  базу оподаткування та стимулюють розвиток виробництва

 

           Фінансування, яке здійснюється за рахунок залучених коштів, пов'язане з емісією і розміщенням акцій, пайових внесків тощо. Такий механізм фінансування передбачає участь інвестора в управлінні інвестиційним проектом у разі придбання контрольного пакета акцій.  
          Акціонерний капітал може створюватися у вигляді грошових вкладень, майна, а також у формі економічного обґрунтування проекту або права використання природних ресурсів, якщо таке право надане державними або муніципальними органами.  
           Переваги цього виду фінансування:  
1.    Значний обсяг фінансових або інших ресурсів акумулюється на початку реалізації проекту, що дає можливість перенести виплату основних сум боргу на пізніші терміни.  
2.    Для фінансування великих проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій, випуск акцій може поєднуватися з іншими залученими або позиковими ресурсами.  
          Залежно від методу бухгалтерського обліку розрізняють позабалансове і балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається у балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Такі зобов'язання, як гарантія своєчасного завершення будівництва, мають, як правило, тимчасовий характер, виділяються окремим рядком на обумовлений період у балансі інвестора.  
           Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми в консолідований баланс інвестора.  
За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють: сумісне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.  
1. Сумісне проектне фінансування – фінансування декількома кредитними установами. Має місце в процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у сферах інфраструктури. Ініціаторами загального фінансування, як правило, є міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що зазвичай кредитують найбільш прибуткову частину проекту.  
       Застосовуються дві форми сумісного проектного фінансування:  
-          паралельне фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними незалежними один від одного кредиторами у межах встановленої для них квоти;  
-          синдиковане фінансування, при якому всі кредитори надають позики в процесі виконання проекту. Така форма фінансування реалізується через консорціумний кредит, який дається двома або більше кредиторами, об'єднаними в консорціум, одному позичальникові. При цьому один або декілька провідних кредиторів організовують роботу консорціуму впродовж певного періоду і представляють його інтереси, виконуючи функції менеджера. Ця управлінська структура координує і контролює надання, використання і погашення позики, веде переговори з позичальником щодо умов кредитної операції, забезпечує мобілізацію необхідних фінансових коштів.  
           На відміну від синдикованого фінансування при паралельному фінансуванні переговори із позичальником проводяться окремо кожним банком-учасником, а після узгодження всіх умов операції укладається спільна кредитна угода.  
            Сумісне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи за рахунок доступу до пільгових кредитів. Однак головні переваги отримують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення боргу позичальником.  
2. Послідовне проектне фінансування здійснюється, якщо крупний банк є тільки ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим банкам. Проте за оцінку інвестиційного проекту, розроблення кредитної угоди і видачу позики банк отримує комісійну винагороду. Основною причиною такого механізму здійснення фінансування є обмежені фінансові можливості крупних банків через значну кількість інвестиційних пропозицій.  
За ступенем ризику кредитора проектне фінансування ділиться на фінансування:  
-          без регресу на позичальника;  
-          із частковим регресом на позичальника;  
-          з повним регресом на позичальника.  
          Під категорією «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.  
Найбільш дорогою для позичальника є схема фінансування без регресу, тобто права на висунення фінансових вимог до позичальника відсутні. За цих умов кредитор бере на себе всі комерційні і політичні ризики, пов'язані з реалізацією проекту, але плата за надання кредиту значно вища, ніж при інших способах фінансування.  
         Для того щоб кредитори визначили ризик вкладання коштів, необхідно створити такі умови:  
1) використання відпрацьованої технології, що дозволяє випускати конкурентоспроможну продукцію;  
2) можливість оцінити ризик будівництва, виведення на проектну потужність і ризики, пов'язані з функціонуванням підприємства;  
3) кінцева продукція повинна мати досить місткий ринок збуту і можливість легкої реалізації, бо в цьому разі можна визначити цінові ризики;  
4) наявність договорів з постачальниками сировини і комплектуючих|, якщо вони необхідні;  
5) домовленість із постачальниками енергоносіїв з узгодженням граничних цін;  
6) політична стабільність під час реалізації проекту.  
Кредиторам часто доводиться надавати певні пільги своїм партнерам, брати участь у статутному капіталі, укладати довгострокові угоди, вводити гнучкий графік погашення позик тощо.  
         Фінансування без регресу на позичальника застосовується досить рідко через складність створення системи комерційних зобов'язань і високих витрат на залучення фахівців, консультаційні послуги та ін. Як правило, так фінансуються проекти, що мають високу рентабельність і що забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції або пов'язані із видобутком і переробкою корисних копалини.  
        Проектне фінансування з частковим регресом на позичальника ґрунтується на оцінці всіх ризиків, пов'язаних з реалізацією проекту. Вони розподіляються між всіма учасниками угоди так, щоб останні могли перейняти на себе всі залежні від них ризики. Наприклад, позичальник переймає на себе всі ризики, пов'язані з експлуатацією підприємства; підрядник несе відповідальність за завершення будівництва підприємства; постачальники устаткування беруть на себе ризики, пов'язані з комплектністю і якістю постачань тощо. Вартість цього типу фінансування невисока, що сприяло його поширенню на практиці. Максимальний розподіл ризиків між всіма учасниками проекту стимулює їх зацікавленість у здійсненні проекту. Сторони переймають на себе конкретні комерційні зобов'язання замість надання гарантій. Різновидом проектного фінансування з частковим регресом на позичальника є фінансове забезпечення проекту, яке не зачіпає балансу решти учасників проекту. В такому разі позичальник може надати кредиторам певні гарантії і частково надати свої активи як забезпечення. Крім того, позичальник може отримати такі додаткові переваги:  
1) можливість мобілізувати кошти, які неможливо залучити з інших джерел фінансування;  
2) можливість отримання додаткових кредитів при чіткому розподілі ризиків за проектом;  
3) можливість пролонгації боргу з боку кредитора;  
4) можливість створення для позичальника гарної ділової репутації і кредитної історії.  
         Кредитні установи виявляють зацікавленість у проектному фінансуванні переважно через реалізацію схем фінансування з частковим правом регресу або без права регресу.  
Проектне фінансування з повним регресом на позичальника є типом фінансування, якому віддається перевага через швидкість і простоту отримання необхідних коштів, а також нижчої вартості їх залучення в порівнянні з іншими типами проектного фінансування.  
         Цей тип фінансування застосовується у разі:  
-          надання коштів для реалізації малоприбуткових проектів, що мають державне значення, об'єктів інфраструктури, проектів, що дають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника;  
-          надання коштів у формі експортного кредиту;  
-          недостатньої надійності виданих за кредитом гарантій, хоч вони і покривають всі ризики за проектом;  
-          виділення коштів для невеликих проектів, чутливих навіть до незначного збільшення витрат.  
         За умови фінансування проекту з повним регресом на позичальника кредитор не бере на себе ніяких ризиків за проектом. Тип фінансування з повним регресом усіх ризиків на позичальника також застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду і за його сприяння. Винятком є форс-мажорні та політичні ризики, які може брати на себе кредитор. Так фінансуються проекти пріоритетного розвитку областей, регіонів, виробничої і соціальної інфраструктур та ін. Неактивна участь банківських установ у проектному фінансуванні за цим принципом пояснюється посиленим втручанням уряду в реалізацію таких проектів безпосередньо через державне замовлення або опосередкованих через надання послуг, регулювання цін, ухвалення нормативних актів тощо.

3. Оцінка інвестиційних проектів та результати передінвестиційних досліджень

 

Порядок роботи фінансово-кредитної  установи над пропозицією інвестиційних  проектів містить два взаємозв’язаних етапи:

1. Якісна оцінка проекту за економічними критеріями, що містять оцінку фінансового стану засновників проекту, оцінку галузі діяльності, в якій реалізується інвестиційний проект, ринкової життєздатності, обґрунтованості попереднього плану проекту, і виконується підготовка остаточного техніко-економічного обґрунтування.
2. Проект оцінюється за фінансовими критеріями, тобто проводиться його якісна оцінка: оцінюються реальність вартості проекту і графіка його фінансування, обґрунтованість прогнозу експлуатаційних витрат і доходів за проектом, економічна ефективність. На базі отриманих критеріїв робиться висновок про прийнятність проекту і ризики, пов'язані з його реалізацією, і ухвалюється фінансове рішення, яке, на відміну від інвестиційного, містить спектр питань щодо організації фінансування. Результати таких рішень є базою для фінансового аналізу інвестиційного проекту й ухвалення інвестиційного рішення.

Оцінка проекту  за економічними критеріями починається з оцінки партнерів. Вивчаються фінансовий стан кожного з партнерів, їх досвід, положення на ринку товарів і послуг, репутація тощо. На стадії попереднього аналізу основними завданнями є визначення зацікавленості партнерів у реалізації проекту і їх здатності виконати комерційні і фінансові зобов'язання.

Під час аналізу надійності партнерів досліджуються загальний фінансовий стан, досвід зовнішньоекономічної діяльності, наявність експорту, обсяг ресурсів. На цій стадії вивчаються також основні звітні документи партнерів, а саме: баланси, рахунки прибутків і збитків, звіти про зміни фінансового стану за ряд років. Аналіз фінансового стану фірми будується на розгляді грошових потоків, що дозволяє точно визначити вид діяльності, що приносить їй найбільший дохід, витрати, а також дасть можливість складати прогнози на найближчу перспективу.

Аналіз фінансових даних  проводиться на базі звітних документів, завірених незалежними аудиторами. Для точного визначення фінансового стану фірми розраховуються такі співвідношення:

• оборотний капітал і короткострокові зобов'язання;
• оборотність дебіторської заборгованості і запаси товарно-матеріальних цінностей;
• доходи і поточні активи;
• оборотний капітал і чистий прибуток;
• оборотний капітал і загальна заборгованість;
• готівка плюс цінні папери, що легко реалізуються, і короткострокова заборгованість;
• вартість реалізації продукції, податки, операційні витрати і середні поточні активи (показує, чи досить поточних активів для покриття можливого збільшення витрат);
• високоліквідні активи і річні витрати готівки;
• чистий прибуток і обсяг продажу;
• кредиторська заборгованість і середній розмір щоденних продажів;
• індекс ліквідності;
• довгострокова заборгованість і акціонерний капітал.

Разом з аналізом різних фінансових показників розглядається цілий ряд аспектів майбутньої діяльності в рамках реалізації проекту: сфера діяльності, потреби, ринки збуту тощо.

На стадії передінвестиційних досліджень складається попередній план проекту, який містить:

• план проектно-дослідницьких робіт;
• попередній план реалізації проекту в цілому, що дає можливість оцінити тривалість, структуру і перелік необхідних виконавців проекту;
• попередній план фінансування проекту;
• попередній кошторис проекту.

Результатом проведених передпроектних досліджень є завдання на розроблення техніко-економічного обґрунтування  проекту.

Загальний аналіз техніко-економічного обґрунтування передбачає оцінку якості підготовки, повноту інформації, правильність фінансових розрахунків, обґрунтованості цін на машини, обладнання, ліцензії, ноу-хау, будівельні послуги, що надаються.

Під час оцінки фінансових критеріїв проекту проводять аналіз реальності вартості проекту і графіка його фінансування, обґрунтованості прогнозу експлуатаційних витрат і доходів за проектом та економічною прийнятністю проекту.

Фінансова оцінка базується  на інформації, отриманій і проаналізованій  під час розгляду всіх інвестиційних аспектів проекту. Фінансова оцінка втілює інтегрований підхід до аналізу проекту і є ключовою для ухвалення інвестором рішення про участь у проекті.

Цінність результатів  оцінки однаково залежить як від повноти  і достовірності початкових даних, так і від коректності методів, використовуваних у процесі аналізу 

Таким чином, фінансова оцінка — це складна процедура, яка визначає результат техніко-економічного обґрунтування  проекту з метою організації  його фінансування. Вона заснована  на обробці й аналізі маси даних, підготовлених в процесі ТЕО, яке підтверджує необхідність виділення в механізмі проектного фінансування інформаційної стадії, на якій відбуваються оцінка і відбір проектів.

 

 

 

4. Сучасний стан  і перспективи розвитку проектного  фінансування 

 

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинених країнах. Зараз проектне фінансування є однією з найбільш поширених форм організації залучення інвестицій у реальний сектор економіки як у промислово розвинених, так і в нових індустріальних країнах, що розвиваються. За схемою проектного фінансування реалізується сьогодні значна кількість проектів загальним обсягом кожного до 100 млн. дол.  
         Проте в Україні існує ряд| чинників, які роблять неможливим використання проектного фінансування, зокрема:  
1) недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування у порівнянні з розвиненими країнами. Внутрішні кредитні ринки не мають достатніх і ліквідних коштів, необхідних для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів, особливо великих з тривалими термінами погашення позик. Фактично відсутній досвід оцінки та прийняття на себе частини або всіх проектних ризиків;  
2) невідповідність між доходами і позиками всередині країни та обслуговуванням зобов’язань у валюті. Ризик неадекватності між валютами, в яких надходить виручка, і валютою, в якій може обслуговуватися заборгованість, ускладнює процес проектного фінансування;  
3) недостатньо розвинені правова культура і законодавча стабільність у сфері узгодження і розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов'язань за кредитним фінансуванням. Комерційна і кредитна документація за проектним фінансуванням достатньо складна і може підкріплюватися законодавчо-нормативною базою. Мають бути законодавчо оформлені всі види зобов'язань і гарантій, розподіл ризиків і прибутків, політичні і страхові ризики і т.п.;  
4) відсутність достатньої кількості фахівців з проектного фінансування. Недостатній досвід розроблення системи такого фінансування для великих інвестиційних проектів;  
5) обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проектного фінансування — організацій і фірм, які можуть брати на себе функції керівників великими проектами;  
6) інвестиційний клімат, який залишається несприятливим для залучення капіталу;  
7) інші чинники, що збільшують проектні ризики.  
Але незважаючи на існування ряду проблем, з метою розвитку проектного фінансування реалізація Законів України «Про концесії» і «Про угоди щодо розподілу продукції» створила базу для практичного застосування схем проектного фінансування.  
До форм проектного фінансування, які успішно використовуються в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій при зіставленні фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків шляхом їх страхування або привілейованого статусу кредиторів.  
       Позитивний бік схем залучення іноземних інвестицій для держави обумовлений такими обставинами:  
-          держава відіграє важливу роль у реалізації проекту, не несе витрат, що зводить до мінімуму навантаження на бюджет;  
-          через обумовлений проміжок часу, визначений концесією або франчайзинг-угодою, держава стає власником працюючого об'єкта;  
-          стимулювання припливу іноземних інвестицій у високі технології.  
      Упровадження таких схем реалізації інвестиційних проектів в Україні може здійснюватися за умови реалізації угод про розподіл продукції, відповідно до яких інвесторам надаються на поворотній основі і на певний термін виняткові права на пошук, розвідку, видобуток мінеральної сировини і на ведення пов'язаних з цим робіт. Інвестор проводить зазначені роботи за свій рахунок і на свій ризик, причому угода визначає умови і порядок розподілу виробленої продукції між державою та інвестором.  
Важливого значення для розвитку проектного фінансування в Україні набувають вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем проектного фінансування, використовуваних у розвинених країнах, і можливостей їх застосування в Україні.  
         У міжнародній практиці знайшли поширення такі методи та інструменти фінансування інвестиційних проектів:  
-          боргові зобов'язання у формі цінних паперів, які випускаються корпораціями та інвестиційно-фінансовими інститутами (зокрема транснаціональними), державних облігацій, облігацій, що випускаються регіональними органами (включаючи облігації з фіксованими ставками і термінами), цінних паперів, забезпечених активами компанії-позичальника, облігацій з нижчим статусом у порівнянні з іншими фінансовими зобов'язаннями емітента і т. д.;  
-          різноманітні цінні папери міжнародних фінансових ринків (зокрема єврооблігації, євроноти і єврокомерційні папери), а також похідні від них фінансові інструменти|, доходи за якими не оподатковуються;  
-          кредитні лінії і банківські кредити;  
-          різновиди лізингу, операції факторингу і форфейтингу;  
-          гарантії, зокрема умовні гарантії, непрямі гарантії, гарантії виконання контракту, гарантії завершення проекту та інші види гарантій;  
-          зобов'язання, підкріплені прямими гарантіями третіх осіб; різні комбінації зовнішніх і внутрішніх зобов'язань, обмін ними;  
-          специфічні контракти (зобов'язання) на продаж майбутньої продукції та інші компенсаційні угоди;  
-          структуризація фінансування проектів на основі дочірніх компаній, спеціалізованих філій, спільних підприємств, спеціальних проектних компаній, трастових фірм і венчурних фондів, стратегічних альянсів тощо.  
         Учасниками міжнародної системи проектного фінансування є міжнародні і регіональні фінансово-кредитні інститути, агенції розвитку та агенції з гарантій інвестицій, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, крупні міжнародні страхові асоціації-синдикати, національні уряди, національні агентства експортно-імпортного кредитування і страхування, а також національні кредитори та інституційні інвестори (фінансово-промислові групи, інвестиційні і пенсійні фонди, холдинги, банки або їх об'єднання, фінансові, інвестиційні, страхові, лізингові компанії, фонди венчурного капіталу і спеціально створені венчури-інвестори цільового призначення тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

           Як вже говорилось, зараз проектне фінансування як система в Україні не застосовується. Для його становлення і розвитку необхідні певні передумови і відповідний рівень розвитку ринкової інфраструктури. 
           Основною законодавчою передумовою для здійснення проектного фінансування є наявність законодавства про розподіл продукції та врахування його вимог у стандартах бухгалтерського обліку та порядку оподаткування. Його наявність визначається необхідністю відокремлення власне результатів проекту від сукупних підсумків фінансової діяльності організації, у рамках якої здійснюється проект. Вони не завжди рівнозначні, і навіть можуть мати різну якість. Природно, що в цих умовах втрачається прозорість результатів проекту, а отже, впевненість інвестора у справедливій компенсації свого ризику при здійсненні проектного фінансування. 
           В Україні хоч і прийнято такий закон, однак він є недосконалим і суперечить іншим нормативним актам. Особливо яскраво це можна побачити при зіставленні зі стандартами бухгалтерського обліку і податковим законодавством. У результаті інвестор не може бути впевненим у тому, що результат від рівня досягнення якого і визначаються його прибутки, розрахований правильно. 
          Ці побоювання цілком справедливі, тому що відсутність нормативних актів щодо виділення продукту проекту з поточної діяльності фірми може призвести: 
- до завищення собівартості продукту проекту внаслідок перенесення на нього частки постійних операційних витрат підприємства, на якому впроваджується проект; 
- списання на проект збитків основної діяльності; 
- неможливості точного розподілення точного обліку доходів з основної діяльності та таких, які виникли внаслідок реалізації проекту; 
- труднощів у забезпеченні прав інвестора на проект у разі його невдачі. 
          Серйозною перешкодою для широкого використання схем проектного фінансування є нерозвиненість банківського сектору України. Чинні нині норми регулювання активних банківських операцій, формування резервів, участі банківського капіталу в реальному секторі економіки практично не залишають шансів для успішного освоєння цієї перспективної схеми фінансової підтримки здійснення проектів. 
          Проектне фінансування не може виявити всіх своїх позитивних сторін без розвинутої мережі фінансових посередників: інвестиційних банків, універсальних банків, інвестиційних фондів, довірчих товариств тощо.        Сьогодні в Україні реально забезпечити організацію проектного фінансування спроможні тільки універсальні банки з причини фактичної відсутності інших.У перспективі український ринок проектного фінансування буде рухатися убік зближення зі своїми західними аналогами.                                                   Все більшими будуть суми проектів, довшими терміни запозичень, вищою питома вага позикового капіталу, а також все частіше будуть застосовуватися схеми з опціоном на пакет акцій.

 

 

Список використаної літератури

1. Балацкий О.Ф. Управление инвестициями: Учебное пособие для студентов экономических специальностей высших учебных заведений / О.Ф. Балацкий, А.М. Телиженко. - Сумы: Издательство СумГУ, 2000.
2. Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент / И.Т. Балабанов. — СПб., 2000.
3. Беренс В. Руководство по оценке эффективности инвестиций / В. Беренс, П.М. Хавранек. — М., 1995.
4. Верба В.А. Проектний аналіз: Підручник / В.А. Верба, О.А. Загородніх. – К.: КНЕУ, 2000.
5. Виленский П.Л. Оценка эффективности инвестиционных проектов: теория и практика: Учеб-практ. пособие / П. Л. Виленский, В.К. Лившиц, С.Л. Смоляк. – М.: Дело, 2001. – 832 с.
6. Данілов ОД. Інвестування: Навч. посіб / О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаченко. — К., 2001.
7. Загородній А.Г. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. Посібник / А.Г. Загородній, Ю.І. Стадницький. – К.: Знання КОО, 2000. – 209 с.
8. Пересада А.А. Проектное финансирование: Учебник / А.А. Пересада, Т.В. Майорова. – К.: КНЭУ, 2007. – 767, [5] с.
9. Черваньов Д.М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2003. – 622 с.
10. Бардиш Г. О. Проектне фінансування: [підручник] / Г.О. Бардиш. – [2-ге вид.]. – К. : Алерта, 2007. – 463 с. 
11. Куриленко Т.П. Проектне фінансування: підручник / Т.П. Куриленко. –К. : Кондор, 2006. – 208 с.