Особливості формування капіталу фінансової і нефінансової корпорації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра фінансових ринків

 

 

 

 

Комплексна робота  на тему:

«Особливості  формування капіталу фінансової і нефінансової корпорації»

 

 

 

 

 

 

Виконали: студенти

10  групи, 5 курсу,

спец. 8508-4

фінансово-економічного факультету

Гончарук Є.В.

Юданова М.В.

Викладач:

к. ек. н., доцент Радзієвська  В.М.

 

 

 

 

Київ-2013

 

 

Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і  розвитку підприємства й у процесі  функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка  організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє  собою сукупність матеріальних цінностей  і коштів,

 

фінансових вкладень і  витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської  діяльності.

Корпорація формує грошові  фонди, тобто капітал, що є в її розпорядженні, використовуючи внутрішні  резерви та залучаючи зовнішні фінансові  ресурси. Слід розуміти, що співвідношення між цими джерелами капіталу визначається політикою корпорації, яку вона проводить  в інвестиційній, фінансовій та поточній виробничій діяльності. У процесі  визначення співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел постійно відбувається рух фондів.

Перетворення звичайних  грошових знаків на капітал включає  як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні моменти. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в економічні відносини з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій діяльності, а шляхом найму за гроші.

Отже, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий  може існувати лише за певних соціально-еконо-мічних умов. Такими умовами є:

1) високорозвинені товарне  виробництво і обіг;

2) наявність такої мотивації  діяльності виробника, як особисте  збагачення;

3) зосередження у частини  господарюючих агентів значної  част-ки засобів виробництва,  тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

4) відсутність власних  засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися.

Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно, є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи.

Багато дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход [Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - С. 205); Д. Рікардо - як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці (Рикардо Д. Соч. Т. 1. - М., 1941. - С. 9-10); Дж. С. Мілльяк попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу [Милль Дж. С. Основы политической экономии. - М., 1980. - Т. 1. - С. 148); А. Маршалл - як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи (Маршалл А. Принципи политической экономии. - М., 1984. - Т. 3. - С. 234). Перелічені підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагу на речову форму капіталу, хоча навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити з засобами виробництва і який призначається для придбання факт орів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

Якщо розглядати капітал  як певне вкладення, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і вкладення у робочу силу. Цей підхід, запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву "концепції людського капіталу". Під ним розуміють витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда (навчання в школі, вузі, на виробництві, піклування про власне здоров'я).

Значного поширення набув  погляд на капітал як на один з виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея.

Усі розглянуті підходи загалом  можна охарактеризувати як народногосподарські (макроекономічні). З погляду підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом.

 

 

Сектор нефінансових корпорацій поділяється на три підсектори залежно від виду інституційної одиниці, що здійснює контроль над корпораціями, квазікорпораціями чи ринковими НКО. На практиці рекомендується умовно враховувати, що інституційна одиниця (або організована група одиниць) контролює ту чи іншу корпорацію тільки тоді, коли під її контролем (наприклад, через дочірнє підприємство) перебуває більше 50 відсотків акцій цієї корпорації, які володіють правом голосу (за умови, що інша інформація стосовно цієї корпорації відсутня).

Сектор нефінансових корпорацій включає такі підсектори:

- державні нефінансові корпорації (наприклад, НАК «Украгролізинг»)

- приватні нефінансові  корпорації;

- нефінансові корпорації  під іноземним контролем.

До них не належать банківські та інші кредитні установи, пенсійні, страхові, добродійні фонди та компанії. Прикладом такого підприємства може бути промислове підприємство.

Капітал такого підприємства складається з трьох частин:

1) знаряддя праці, запаси  сировини, матеріалів, тощо, тобто все  те, що називають "засоби виробництва";

2) готова продукція;

3) гроші та грошові  документи.

Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбання  факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Для цього потрібно вийти: а) на ринки засобів виробництва і вступити в економічні відносини з продавцями (ними можуть бути безпосередні виробники або оптові посередники); б) на ринок праці для придбання необхідної за кількістю і якістю робочої сили.

Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у  сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів  виробничого капіталу.

За наявності засобів  виробництва і робочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є виробництво товару і додаткової вартості.

Для одержання вартості та додаткової вартості у грошовій формі  треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний  ринок, знайти покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі.

Отже, капітал проходить  три стадії і набуває відповідно трьох форм - грошової, виробничої і  товарної. Такий послідовний рух  називають кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругооборот призводить до порушення  процесу зростання капіталу. Довга  затримка в одній із функціональних форм капіталу веде до загибелі його.

Формула кругообороту капіталу нефінансової сфери така:

де Г - гроші; Т - товар; 3В - засоби виробництва; РС - робоча сила; В - виробництво; ... - переривання процесу  обороту при переході до стадії виробництва  і від неї до стадії обігу.

Оскільки зростання вартості в основному відбувається на стадії виробництва, Т' і Г' вже містять  додаткову вартість, тобто розкладаються відповідно на Т + т і Г + г.

На кожний певний момент для капіталу, зайнятого в певній сфері виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними формами його. Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед оптимальним розміром підприємства цієї сфери, а отже, величиною виробничого капіталу.

Основними факторами, що впливають на розмір капіталу підприємства є розмір виробничого капіталу (і зумовлений цим обсяг господарських операцій), відсоток за кредитні ресурси та інфляційні очікування (останній фактор сприяє зменшенню розміру грошового капіталу).

Фінансові компанії - включає фінансові корпорації, зайняті фінансовим посередництвом та іншими, пов'язаними з ним, фінансовими послугами на комерційній основі. Це банки й установи страхування, фондові біржі, брокери, дилери, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, трастові компанії, депозитарії тощо. їхні ресурси формуються за рахунок взятих зобов'язань і одержаних відсотків, страхових премій, комісійних. Це можуть бути небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитування продаж споживчих товарів з відстрочкою платежу. Фінансові корпорації – це комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності, тобто послугах, які майже повністю йдуть на проміжне споживання і тому мало впливають на динаміку ВВП. Фінансове посередництво полягає у тому, щоб знаходити (вишукувати) на фінансовому ринку вільні грошові кошти, акумулювати їх і переробляти у форму, зручну для інвесторів, а потім надавати інвесторам за цінами (ставками), що складаються на ринку. Інакше кажучи, основна функція фінансових корпорацій полягає у тому, щоб бути посередником між тими позичальником і кредитором.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових  засадах або ж як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає прагнення останніх опанувати  відповідні сектори ринку кредитних  послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами  ¾ виробниками споживчих товарів.

Капітал фінансових компаній формуються шляхом випуску власних боргових зобов’язань ¾ як правило, облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть використовуватися короткостроковими кредитами комерційних банків.

Сектор фінансових корпорацій і закладів включає комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди  та інші фінансові установи,

 

 

 

Оптимальною називається  така структура капіталу, за якої досягається  максимальна вартість корпорації на фінансовому ринку за мінімальної  ціни капіталу. Не може бути якихось  загальних рекомендацій для досягнення оптимізації в структурі капіталу. Кожна корпорація прагне до ідеалу. Але в умовах ризику і невизначеності він, очевидно, недосяжний, або ідеальне співвідношення з’являється на якийсь певний період. Проте фінансові менеджери  завжди будуть прагнути залучити капітал  за нижчою ціною і намагатися підвищити  курс корпоративних цінних паперів на фінансовому ринку.

Щодо вимірювання  структури капіталу фінансові аналітики, визначають показники структури капіталу , до яких відносять:

1) коефіцієнти співвідношення  позичкового й акціонерного капіталу

2) коефіцієнт покриття  процентних платежів за боргом прибутком.

Зазначені коефіцієнти у  фінансовій літературі належать до показників фінансової стійкості корпорації. Отже, прийняття рішень про структуру  капіталу є основою для зміцнення  платоспроможності корпорації у  довгостроковому періоді.

Розглянемо структуру капіталу нефінансової корпорації на прикладі НАК «Украгролізинг».

На основі цих даних  розраховуємо  показники структури  капіталу. 

Коефіцієнт	Значення	2010	2011	2012
Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу ЗК/ВК	показує який розмір залучених  коштів припадає на 1 грн. власних коштів. Зростання показника в динаміці свідчить про підвищення залежності п/ва від зовнішніх інвесторів та кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, та навпаки. Є  ще однією формою розрахунку коефіцієнта  фінансової незалежності. Рекомендоване  значення 0,25-1,0.	1,34	0,69	0,45
Коефіцієнт фінансової залежності	Зростання показника в  динаміці свідчить про збільшення частки залучених коштів у фінансуванні підприємства. Показує, скільки активів  підприємства припадає на 1 грн. власного капіталу. Даний показник широко використовується у детермінованому факторному аналізі. Рекомендоване значення 1,25-2,0.	0,69	0,52	0,41
Коефіцієнт борг/активи	Показує боргове навантаження на 1 од. активів корпорації.	0,42	0,32	0,26
Коефіцієнт борг/власний  капітал Зобов'язання/ВК	Показує боргове навантаження на 1 од. власного капіталу корпорації. У даному коефіцієнті враховуються лише ті борги, по яким сплачуються %.	0,81	0,23	0,45
Коефіцієнт покриття процентних платежів прибутком прибутку до виплати  процентів і податків/ витрати, пов’язані  з виплатою процентів.	Значення коефіцієнта  полягає в тому, що він розкриває  можливості виплати у призначені терміни процентів кредиторам корпорації.. Обчислюється показник, що визначає можливості корпорації виконувати її кредитні зобов’язання. Нормативним є показник, коли прибуток у 3—6 і більше разів перевищує  суми процентних виплат.	Компанія не мала прибутку	Компанія не мала прибутку	Компанія не мала прибутку