Податкові системи зарубіжних країн: порівняльна характеристика

Податкові системи  зарубіжних країн: порівняльна характеристика.

Податки є частиною фінансової системи як на макро-, так  і на мікрорівні. Вони виконують фіскальну, розподільчу та соціальну функції. При виконанні розподільчої функції першочергове значення має стимулюючий напрямок, який набуває все більшого значення в економічній політиці різних країн світу.

Кожна країна іде різними  економічними шляхами (передусім ринковим або командно-адміністративним), має  свої особливості у розвитку економіки, в динаміці розвитку економічних  процесів, що впливає і на розвиток окремих складових загальної  економічної системи, а також  на податкову систему держави, яка  належить до фінансової системи і  повинна постійно пристосовуватись до змін у суспільстві.

Податки мають  досить високу питому вагу в дохідній частині бюджету будь-якої держави, тому що вони є основним джерелом його наповнення. В усіх країнах світу витрати держави плануються виходячи з дохідної частини, тобто з кількості зібраних податків. Якщо при плануванні з’являється дефіцит бюджету, уряд при введенні нових податків, обов’язкових зборів та платежів повинен передбачати можливі негативні наслідки насамперед для населення і підприємців.

У розвинених країнах світу  податкові збори становлять від 25 до 50% загального валового внутрішнього продукту країни. Більшу питому вагу податкові  платежі мають у країнах із командно-адміністративним шляхом розвитку економіки (Швеції, Данії, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії).

Особливості розвитку податкової політики країн світу, відмінність  податкових систем

Значні зміни в податковій політиці країн світу відбулися  у 70-80-х роках XX ст. Це сталося під  впливом двох економічних концепцій: неокласичної Д. Кейнса та ринкової А. Лаффера.

За концепцією Д. Кейнса, державні органи повинні активніше  втручатися в економічний розвиток країни. Економічна концепція А. Лаффера, навпаки, спрямована на зменшення податкового  тиску, а поповнення бюджету відбувається за рахунок збільшення платників  податків та розширення податкової бази.

У різних країнах світу  податкові системи відрізняються  за типом побудови, кількістю податків, ставками податкових платежів, методикою  їхнього розрахунку, видом стягнення тощо. Але всі вони базуються на загальних принципах. Одним із основних є стабільність законодавчої бази. Вона не може бути незмінною протягом десятиліть, але принципові положення сплати податків не повинні змінюватись тривалий час. Наприклад, процедура введення нових податків та обов’язкових платежів у Великобританії надзвичайно складна і потребує спілкування з громадянами держави. Підвищення ставок податків має бути ретельно обґрунтованим і відбуватися тільки за форс-мажорних обставин, коли необхідно збільшити витрати бюджету.

У більшості країн світу  перед платником податків не стоїть питання, платити чи не платити податки. їх необхідно сплачувати згідно з  чинним законодавством. Тому основним у податковому менеджменті є  оптимізація податкових платежів певного  підприємства відповідно до обставин, що склалися, та умов діяльності.

У деяких країнах світу  ставки податкових платежів досить високі (значно вищі за ті, що діють нині в  Україні). У цьому разі підприєм-ства, які існують в цих країнах, можуть ставити за мету реєстрацію у вільних економічних (або офшорних) зонах. Наприклад, якщо ставка оподаткування  прибутку становить 45%, то в офшорній зоні вона дорівнює лише 1-2%. Держава  створює такі умови оподаткування, що підприємства не зацікавлені у  вивезенні свого капіталу з країни.

Важливе місце в різних країнах світу посідає принцип  рівності всіх платників податків, незважаючи на форми власності, відомчу  підпорядкованість, підтримку тих  чи інших політичних сил, партій та рухів, регіональну належність тощо. Це ж стосується і надання різних пільг.

Особливості побудови податкових систем у різних країнах  світу

Основна увага в побудові податкових систем у різних країнах  світу приділяється розвитку підприємницької  діяльності та залученню інвестиційних  коштів як вітчизняними, так і іноземними особами. Для цього в державі  створюються умови для стимулювання цих видів діяльності. У більшості  країн значні пільги надаються підприємствам, що експортують свою продукцію (при  цьому слід зазначити, що більшість  країн укладають між собою  угоди про уникнення подвійного оподаткування).

Податкові системи розвинених країн світу надзвичайно гнучкі. Наприклад, у США та Великобританії платник податку може самостійно вибирати такий варіант оподаткування, приміром прибутковий податок з  фізичних осіб, який для нього є  найефективнішим. Це уможливлює зменшення  кількості платників, які бажають  перейти у тіньовий сектор економіки  або ухиляються від сплати податків.

Наявність різноманітних  варіантів розрахунку та сплати податків, а також різні пільги щодо них  дають можливість підприємству при  плануванні своєї податкової політики розробляти кілька варіантів і визначити  можливу економію. Крім того, розробка податкової політики впливає і на визначення напрямку подальшої діяльності підприємства.

Важливе значення для формування податкової системи країни має її ефективність. Податок не повинен  суттєво впливати на прийняття економічних  рішень, але якщо це відбувається, то вплив має бути мінімальним. Більшість  податкових систем світу побудовані таким чином, що не дозволяють вільно трактувати різні положення, з одного боку, платниками податків, а з другого  — податковими органами. А це суттєво зменшує кількість спорів та суперечок між суб'єктами оподаткування  і скарг у судах. Крім того, цей  принцип повинен забезпечувати  економію витрат на стягнення податків, тобто кошти, необхідні для функціонування податкової системи, повинні бути значно меншими, ніж кількість зібраних податкових платежів.

Значна увага в податкових системах різних країн світу приділяється розмежуванню рівнів компетенції при  стягненні податкових платежів. Насамперед це стосується компетенції загальнодержавних  та місцевих органів самоврядування. Так, у більшості країн світу  досить чітко визначається кількість  податків, які стягуються у державний, а які у місцевий бюджети. Як правило, сума податкових платежів, що надходять  у місцеві бюджети, невелика, і  їх не вистачає для покриття всіх витрат. Тому здебільшого місцеві бюджети  одержують або допомогу із загальнодержавного бюджету, або частина зібраних податків переходить до місцевих бюджетів.

Платники податків та порівняння основних показників податкових систем зарубіжних країн

Податкове законодавство  різних країн світу визначає дві  категорії платників податків —  резиденти та нерезиденти. До резидентів належать юридичні особи, які зареєстровані  в цій країні, мають розрахунковий  рахунок і здійснюють у ній  свою основну господарську діяльність. Нерезиденти — це юридичні або  фізичні особи, які не мають постійного місця проживання в цій країні, але здійснюють тут свою господарсько-фінансову  діяльність. Компанії-нерезиденти особливо розповсюджені в країнах Західної Європи, де відбувається постійне пересування  капіталу з однієї країни в іншу, а також міграція населення.

Тому велике значення мають  податкові системи, в яких приділяється значна увага нерезидентам, так як вони об'єктивно можуть підпадати  під оподаткування одразу двох країн (і в своїй, і там, де здійснюють свою господарсько-фінансову діяльність). При створенні системи оподаткування  для нерезидентів особлива увага  приділяється міжнародним угодам з  цього питання. Більшість податкових систем спрямовані на уникнення подвійного оподаткування, і стягнення податків відбувається за принципом національної незалежності платника податку.

Сучасним податковим системам властива вагома частка податкових надходжень бюджетів в ВНП. Наприкінці 90-х років  вона становила у:

• США – 30%,
• Японії – 31%,
• Англії – 37%,
• Канаді – 37%,
• Німеччині – 38%,
• Італії – 40%,
• Франції – 44%,
• Бельгії – 46,1%,
• Нідерландах – 48%,
• Норвегії – 48,3%,
• Данії – 52%,
• Швеції – 61%.

Так, найменші масштаби перерозподілу  державою ВНП характерні для американського варіанта ліберальної ринкової економіки  та японської моделі. У США це зумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання  економічних процесів, перш за все  як засобу створення умов, сприятливих  для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня податкового  тягаря в країні. В Японії невелика частка податків у ВНП є наслідком  того, що податкова політика як метод  державного регулювання відіграє другорядну роль. Провідна роль належить іншим  методам – державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (цільові  субсидії і т. ін.).

Найвища частка податкових надходжень у ВНП характерна для  шведського варіанта моделі функціональної соціалізації з властивим їй державним  втручанням передусім не у виробництво, а у відносини розподілу, що зумовлює необхідність акумуляції в руках держави значної частки ВНП з її подальшим використанням на соціальні цілі.

Важливою характеристикою  сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура, дослідження  якої почнемо з аналізу співвідношення прямих та непрямих податків. Це співвідношення має певні особливості в різних країнах. Так, у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки. У Франції – непрямі, 56,6%: податки  на споживання, акцизи, внески підприємців  у фонди соціального страхування. Німеччина, Італія мають досить урівноважену структуру податків (частка непрямих податків у Німеччині – 45,2%, в  Італії – 48,9%).

Переважання на початку і  в середині ХХ ст. непрямих податків зумовлене низьким рівнем доходів  більшості населення, що об’єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною  простотою збирання непрямих податків, адже форма прямого оподаткування  потребує складного механізму обліку платників, об’єкта оподаткування, механізму стягнення податків.

Найрельєфніше розглянуті закономірності проявляються в країнах, що розвиваються, для яких характерне переважання  в оподаткуванні непрямих податків із високою питомою вагою мита й акцизів.

Очевидним є зв’язок між  співвідношенням прямих та непрямих податків і рівнем податкової культури. Адже саме податкова культура, що впливає  на ефективність збирання податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими чинниками створює сприятливі умови  для підвищення ролі прямих податків.

Зміна співвідношення між  прямими і непрямими податками  на користь перших стала також  наслідком зростання орієнтованості західних суспільств на соціальний компроміс, що зумовило підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості.

Що ж до використання непрямих податків у сучасних розвинутих країнах, то вони зумовлені іншими причинами, зокрема, традиціями використання цих  податків. Наприклад, у Німеччині, Франції  непрямі податки традиційно відіграють значну роль.

Однією з важливих причин розвитку непрямих податків в країнах  ЄС стала, поряд з історичними  традиціями, наполегливо впроваджувана  політика уніфікації податкових систем країн співтовариства. Політика уніфікації була проголошена з самого початку  інтеграційних процесів у Західній Європі. В наш час результатом  цієї політики стало наближення методів вилучення непрямих податків, тоді як у сфері прямого оподаткування окремим країнам надається більша самостійність.

Значні масштаби непрямого  оподаткування у Франції, Італії, Німеччині окрім вищезазначеної причини, зумовлені також особливостями  соціально-економічної політики урядів цих країн, спрямованої, з одного боку на стимулювання за допомогою  податків від господарської діяльності, що потребує застосування широкого спектра  податкових пільг для корпорацій (тоді як, наприклад, у США податкова  реформа 1986 р. скасувала більшість  пільг), які зменшують надходження  від податку на прибутки до бюджету (в Німеччині частка цього податку  – 4,7%, у Франції – 5,4%).

Розвиток непрямого оподаткування  пов’язується також з ідеями, що висловлюються, зокрема, німецькими вченими, згідно з якими "…оподаткування споживання становить меншу небезпеку  для економічного зростання, ніж  оподаткування особистих доходів  і прибутку підприємств".

Значна роль непрямих податків у багатьох західних країнах викликана  також їхньою високою фіскальною ефективністю і використанням цих  податків для збалансування місцевих бюджетів (зокрема в Німеччині). Можливість останнього зумовлена тим, що споживання є більш-менш рівномірним у територіальному  розрізі, тому непрямі податки забезпечують рівномірніші надходження до місцевих бюджетів.

Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих країн є структура прямих податків, яка характеризується певними закономірностями, а саме – залежністю співвідношення між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури національного  доходу.

В країнах з розвинутою ринковою економікою у створеному національному  доході переважають індивідуальні  доходи. Тому частка особистого прибуткового податку значно вища. Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага у податкових надходженнях більшості  розвинутих країн порівняно низька. Винятком можна вважати лише Японію, де податки на прибуток, що отримуються  на всіх бюджетних рівнях і під  різною назвою, становлять 21,5% і відрізняються  від частки особистого прибуткового податку всього на 5,3 процентного  пункту.