Поняття управління фінансами

 

План

Вступ

1.Поняття управління фінансами

2.Принципи, суб'єкти, об'єкти та інструменти управління місцевими фінансами

3. Роль місцевих фінансових органів  в управлінні місцевими фінансами

4. Значення управління фінансами  на місцевому рівні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

Вступ

Управління  як діяльність існувало протягом усієї  нашої історії. Можна сказати, що управління існувало певною мірою відтоді, як у людей виникла потреба  у спільній праці. Коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли  харчів, тоді постала певна форма  управлінської діяльності.

Управління  в економіці - це свідоме спрямування  економічних і соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. При цьому визначальними  є фактори: дія об'єктивних економічних  законів, вплив приватних, колективних  і державних інтересів, потреби  суспільства.

Світовий  досвід переконує, що в основі успіхів  прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації  та управління процесами капіталотворення, формування фондів негромадження і  споживання.

Сучасний  бізнес - це високоорганізована й ефективно  функціонуюча система дій підприємців  незалежно від форм власності  й господарювання в ринковій економіці  демократичного суспільства. Ця система  нічого спільного не має з хаотичною  базарною економікою, що переважає  нині в пострадянських країнах.

У високорозвинутих країнах регулюючий механізм об'єднує  як ринкову кон'юнктуру, так і  регулюючі функції держави через  банківсько-фінансову, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, антимонопольну, податкову політику.

До  розуміння потреби у державному регулюванні економічних перетворень  прийшли в останні роки керівники  і нашої держави. Проте цього  не скажеш про значну частину підприємців, які ратують за повне усунення держави від регулювання ринкових відносин і за ліквідацію інституцій державного контролю.

Отже, необхідно визначитися, яке державне управління потрібне економіці України  та яке місце в цьому процесі  повинен займати державний фінансовий контроль.

 

 

 

 

 

 

1.Поняття управління фінансами

Управління  — це діяльність, пов'язана з впливом  керуючого суб'єкта на керований  об'єкт з метою досягнення певних результатів.

Управління  притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і  фінансовій. Управління фінансами —  це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з  допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами виділяють об'єкти і  суб'єкти управління. Об 'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі  відносини, пов'язані з формуванням  і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти — це фінанси  підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси. Суб'єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і  виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ.

Сукупність  всіх організаційних структур, які  здійснюють управління фінансами, утворює  фінансовий апарат.

Управлінська  діяльність включає наступні функціональні  елементи:

— планування займає важливе місце в управлінні фінансами, тому що саме в ході планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви  збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання;

— оперативне управління, як комплекс заходів, що проводяться  на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління — досягти максимального  ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими  ресурсами;

— контроль, який пронизує всі стадії управлінської  діяльності і в той же час має  велике самостійне значення. В процесі  контролю співставляються фактичні результати із запланованими, виявляються  резерви.

Розрізняють стратегічне (або загальне) і оперативне управління фінансами. Стратегічне  управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента, Міністерство фінансів України. Стратегічне управління —  це управління на перспективу, виражається  у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням  економіки України, проведенням  її структурної перебудови, конверсії  оборонних галузей, зміцнення аграрнопереробного комплексу, а також вирішення  соціальних проблем. Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій і т.п.

В сучасних умовах переходу до ринку необхідно  покращити наукове обґрунтування  рішень, що приймаються, використовувати  нові методи мобілізації та перерозподілу  фінансових ресурсів, які раніше не використовувалися, зокрема з допомогою  фінансового ринку. Важливо вивчати  і використовувати досвід ринкових країн, а також країн Східної  Європи, що перейшли на ринкові відносини.

В адміністративно-командній  економіці протягом тривалого часу використовувалися одні і ті ж  методи управління фінансами, вони були консервативними і не давали бажаного ефекту, розробка і впровадження нових  фінансових важелів і нормативів проводилася дуже повільно (нормативів розподілу прибутку, норм амортизаційних відрахувань, тарифів відрахувань  на соціальне страхування та ін.). І тому в сучасних умовах гостро постала проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали  би ринковій економіці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Принципи, суб'єкти, об'єкти та інструменти управління місцевими фінансами

Управління місцевими фінансами - це формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів, а також фінансами комунальних підприємств.

Управління  фінансами ґрунтується на знанні економічних законів розвитку суспільства, закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного  доходу між: державою і суб'єктами господарської  діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями.

У питаннях регулювання доходів і видатків бюджетів місцевого самоврядування зберігається його підпорядкованість  по вертикалі регіональним органам  влади. А останніх, у свою чергу, центральній  владі. Такий принцип організації  бюджетної системи продовжує  зберігатися.

Основні інструменти регулювання - нормативи  відрахувань до місцевих бюджетів різних рівнів від регульованих доходів; бюджетні дотації та субсидії з Державного бюджету, міжбюджетні взаєморозрахунки.

В управлінні місцевими фінансами важливо  відокремлювати об'єкти і суб'єкти управління.

Об'єктом  виступають фінансові відносини, у  тому числі відносини, пов'язані  з формуванням і використанням  фондів грошових коштів (місцеві фінанси).

Суб'єктами управління виступають територіальна  громада та органи місцевого самоврядування.

Виконавчі органи місцевих рад вищого рівня  здійснюють нагляд за виконанням бюджету  відповідними виконавчими органами нижчого рівня, виходячи з вимог  дотримання чинного законодавства, рішень органів виконавчої влади  рад та їх виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенції.

Сукупність  усіх організаційних структур, що здійснюють управління місцевими фінансами, утворює  фінансовий апарат.

До повноважень  органів місцевого самоврядування належать:

- самостійна  розробка, затвердження та виконання  відповідних місцевих бюджетів;

- визначення із своїх бюджетів обсягів фінансування заходів соціально-культурного розвитку в межах планових бюджетних доходів;

- визначення  напрямів використання коштів  на власні цільові програми, зовнішньоекономічну  діяльність, охорону навколишнього  середовища, на утримання органів  державної влади та самоврядування, соціальний захист населення  тощо;

- збільшення в межах наявних коштів видатків на утримання житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури і спорту, охорону навколишнього середовища та на інші цілі;

- визначення в межах додатково вишуканих протягом року коштів на додаткові пільги та допомогу громадянам, які потребують соціального захисту;

- визначення  розмірів дотацій та субвенцій  бюджетам нижчого територіального  рівня та їх цільове спрямування;

- об'єднання  на договірних засадах коштів  своїх бюджетів з коштами інших  бюджетів, а також суб'єктів господарювання, об'єднань громадян для фінансування  будівництва, ремонту й утримання  об'єктів виробничого та невиробничого  призначення згідно з чинним  законодавством;

- запровадження відповідно до законодавства місцевих податків та зборів, а також: обов'язкових платежів;

- право встановлення додаткових пільг щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів;

- створення позабюджетних цільових фондів;

- випуск  місцевих позик, лотерей та  цінних паперів (крім грошей), отримання позики з інших бюджетів  на покриття тимчасових касових  розривів з їх погашенням до  кінця бюджетного року, а також  отримання кредитів у банківських  установах;

- створення  комерційних банків та інших  фінансово-кредитних установ, бути  гарантами кредитів підприємств  комунальної власності, розмішувати  кошти в банках, отримувати відсотки  від їх доходів і зараховувати  їх до дохідної частини відповідного  місцевого бюджету.

Розбудова фінансової системи України внесла суттєві новації в управління фінансовими ресурсами територіальних громад та їхніх об'єднань. Цьому  сприяла демократизація суспільних відносин, формування громадського суспільства, що стимулювало внесення змін до системи  управління на місцях. Делегування  владних повноважень територіальним органам влади у здійснені  господарського, соціального, культурного  будівництва супроводжувалося закріпленням за ними необхідних фінансових ресурсів.

Можна стверджувати, що в Україні зароджуються принципово нові підходи до управління бюджетними фінансовими ресурсами територій, що виявляються в інтеграції діяльності місцевих фінансових органів із територіальними  органами Державного казначейства.

Об'єднання  їхніх зусиль дає змогу комплексно охопити як стадії планування, формування місцевих бюджетів, так і стадії обліку грошових надходжень до бюджету  та їхнє використання за встановленими  напрямами. Дієвою стає координація  фінансових потоків, маневрування ними з метою підвищення ефективності використання.

До основних принципів упровадження такої спільної діяльності, які визначають одночасно  і методологічні засади управління бюджетними коштами на рівні адміністративно-територіальних утворень, належать:

1) єдність  механізму планування, наповнення, витрачання та контролю за  цільовим використанням коштів  місцевих бюджетів;

2) єдність  системи інформаційного обміну  між учасниками бюджетного процесу;

3) гарантування  конституційних прав місцевих  органів влади в управлінні  коштами місцевих бюджетів;

4) координація  і концентрація фінансових потоків  на пріоритетних напрямах розвитку  регіону;

5) формалізація, прозорість механізму розподілу  бюджетних трансфертів;

6) оперативність  управління і маневрування бюджетними  коштами на всіх стадіях їх  руху;

7) запровадження  єдиних формалізованих процедур  управління бюджетними коштами.

Важливу роль відіграє введення механізму формування і використання бюджету розвитку місцевого самоврядування. Це створює  підґрунтя для розбудови місцевої соціальної і виробничої інфраструктури.

До новацій  у формуванні видатків місцевих бюджетів можна віднести:

- законодавчо  встановлені принципи розмежування  видатків та їхній деталізований  перелік, закріплений за кожним  видом місцевих бюджетів, що забезпечило  єдиний підхід до планування  видатків у межах усієї бюджетної  системи України;

- передачу місцевим бюджетам видатків за програмами соціального захисту населення за рахунок цільових субвенцій із державного бюджету.

Місцеві органи влади можуть проводити автономну  фінансову політику, використовуючи кошти двох умовних кошиків доходів  на здійснення видатків, керуючись  визначеними пріоритетами та соціально-економічною  доцільністю.