Правовий договір

1.1. Укладенню угоди з надання правових послуг передує знайомство, з'ясування обставин справи та інших питань, що мають неабияке значення для майбутнього співробітництва. До укладення угоди між адвокатом та відвідувачем не існує правових взаємин. Коли ж усі питання з'ясовано та сторони погодилися на подальше співробітництво, укладається угода між адвокатом та майбутнім клієнтом із надання правових послуг у конкретній справі. Після підписання угоди в адвоката з'являється клієнт. З цього моменту сторони угоди набувають певних прав та обов'язків.

 Правилами адвокатської етики (Правила адвокатської етики від 17.11.2012 ВККА ст.15)   угода про надання правової допомоги трактується як договір (контракт), згідно з яким одна сторона – адвокат, котрий практикує індивідуально, або адвокатське об'єднання, що бере на себе доручення іншої сторони – клієнта (або його представника) з надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона – клієнт (або його представник) зобов'язується сплатити гонорар адвоката за надання правової допомоги, а також у випадку необхідності фактичні витрати, пов'язані з виконанням угоди. Угодою можуть передбачатися й інші умови надання юридичної допомоги, але до часу її підписання. Це може бути певне поле діяльності, далі якого адвокатові втручатися не слід, певна частина захисту в групі адвокатів тощо.  Відповідно до Правил гонорар – це передбачена угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії з надання правової допомоги. Гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов'язаних із виконанням угоди. За нинішніх умов, коли адвокат вільно визначає гонорар за надання правової допомоги, він позбавлений якихось обмежень. Головним контролером тут є чіткий розрахунок, здоровий глузд, людяність та совість. Саме ці критерії звільняють адвоката від спокус та неадекватних апетитів.

Характер та зміст процедури  укладення угоди з самим суб'єктом  права на захист, тобто з  підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним суттєво  відрізняється від укладення  угоди з іншими особами, котрі  мають на це право. У першому випадку адвокат має справу з особою, яка більше за інших знає обставини та ступінь власної винуватості в діянні, що інкримінується. Сам підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний більш тверезо ставиться до перспектив справи, можливого розвитку подій, може надати інформацію, корисну для використання в процесі захисту від обвинувачення або навпаки, яких обставин не слід торкатися чи категорично відмовитись. Тобто вже на стадії укладення угоди адвокат „зондує грунт” щодо можливостей повноцінного здійснення своїх процесуальних обов'язків. Під час укладення угоди з іншими особами адвокат позбавлений такої можливості. Тут місце ділової інформації здебільшого підміняється емоціями та припущеннями. Часом плани та побажання осіб, котрі укладають угоду, зовсім не співпадають з побажаннями самого об'єкта захисту.  «Юридична газета»