Ринок фінансових послуг в Україні: проблеми і перспективи розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

 

 

"Ринок фінансових  послуг в Україні:

проблеми і перспективи розвитку"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

 

 

Вступ

 

Метою даної роботи є визначення тих факторів, що є визначальними для підвищення конкурентоспроможності України на ринку фінансових послуг в глобальному та регіональному масштабі.

Під конкурентоспроможністю ми в даному випадку розуміємо здатність усіх установ, що працюють на ринку фінансових послуг та є резидентами України, ефективно проводити свою діяльність за умов конкуренції з нерезидентами. Глобальна конкурентоспроможність розглядається по відношенню до всіх нерезидентів, у той час як регіональна - відносно нерезидентів, які є  резидентами сусідніх держав (можна розглядати в розрізі двох регіонів: СНГ та Східна Європа).

Оскільки фінансовий ринок є ринком, де відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу, то конкуренція на цьому ринку в глобальному та регіональному масштабі полягає в конкуренції щодо залучення світового фінансового капіталу.

Залучення інвестицій вимагає існування спеціальних інфраструктур, таких як фондовий ринок, банківська система, які б  виконували роль нагромадження та перерозподілу фінансових ресурсів. Те, наскільки ефективно організована діяльність цих інфраструктур у певній країні, в кінцевому випадку і визначає її конкурентоспроможність на ринку фінансових послуг.

 

Постановка  проблеми

 

Перш за все визначимо, що собою являє ринок фінансових послуг, з точки зору тих основних завдань, які він виконує в економіці країни.

Ринок фінансових послуг є ринком, на якому відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу. Об'єктивною підставою функціонування  фінансового ринку є неспівпадіння потреби в фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню.

Саме тому формування фінансового ринку здатного до ефективної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів та спроможного утримувати конкурентні позиції на глобальному ринку капіталів є надзвичайно важливим для будь-якої держави.

Розглянемо, хто є на сьогодні учасниками ринку фінансових послуг в Україні, та наскільки ефективно вони виконують поставлене перед ними завдання.

До ринків фінансових послуг належать професійні послуги  на   ринках   банківських   послуг,   страхових   послуг, інвестиційних  послуг,  операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Треба зазначити, що функціонування цих ринків є  взаємопов'язаним, недостатній рівень розвитку одного з них позначається на розвитку усіх інших. Особливо це стосується фондового ринку.

Фондовий ринок, що є стратегічно важливою галуззю економіки України, сьогодні не повною мірою виконує головне призначення - створення фінансового механізму для запуску інвестицій у промисловість, мобілізацію інвестицій і забезпечення трансформації нагромаджень у доступні для виробництва фінансові ресурси. Фондовий ринок України є слабким. Його нерозвиненість ускладнює міжгалузевий перетік капіталу.

У той же час, фондові ринки розвинених країн є надзвичайно ефективними структурами з розвиненою інфраструктурою, що дозволяє їм привертати значні потоки капіталу в економіку країни.

В сьогоднішній ситуації, коли темп зростання світової економіки, а зокрема, економіки розвинених країн уповільнюється, інвестиції в країни з перехідною економікою, зважаючи на значний потенціал росту такої економіки, є досить привабливими.

Східноєвропейські країни та країни СНД прагнуть розвивати свої фондові ринки, оскільки це є запорукою залучення інвестицій в економіку. Таке ж завдання стоїть і перед Україною, ефективність фондового ринку якої досить низька навіть у порівнянні з Росією. Зокрема, з липня минулого року відбувається значне падіння українських фондових індексів, у той час як російські фондові індекси зростають.

Той факт, що зростання інвестиційної активності в Росії не вплинуло на покращання ситуації на українському фондовому ринку свідчить проте, що створивши красиву і правильну форму-оболонку, він втратив сутність і прагматичний зміст, і сьогодні виконує лише роль своєрідного індикатора політичних і економічних подій в країні.

Таким чином, необхідною передумовою подальшого розвитку економіки України є становлення незалежного від втручання держави фондового ринку, здатного до саморегулювання.

 

 

 

 

 

Аналіз проблеми

 

Проблема українського ринку фінансових  послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б  дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення  та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.

Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів.

Хто може здійснювати мобілізацію фінансових ресурсів, і що цьому перешкоджає?

 По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато (близько 180), тому фінансові ресурси є  досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи "тіньовий" капітал (близько $40 млрд.) та у формі заощаджень населення поза банками (за різними оцінками  $10-15 млрд.). І це при тому, що загальні активи банківської системи України становлять всього лише $5 млрд. Для порівняння, в Польщі працює близько 80 банків, а їх сумарні активи складають $70 млрд.

По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності.

Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку України виражається в таких основних моментах:

1. Недостатня ліквідність фондового ринку.
2. Переважання державних цінних паперів
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури
6. Низький рівень корпоративної культури
7. Недостатня обізнаність більшої частини населення з  питань фондового ринку

Недостатня ліквідність українського фондового ринку пояснюється малими обсягами фінансових потоків, які обертаються на ньому. Ліквідність фондового ринку визначається тим, наскільки він може забезпечити достатній попит на певні цінні папери. На сьогоднішній день ліквідність фондового ринку досить низька.

Рівень ліквідності значно впливає на розвиток такої сфери діяльності як венчурне інвестування. Поки що в Україні є лише 7 венчурних фондів, з яких тільки 4 реально діють, конкуренція між ними практично відсутня. У той же час питання розвитку венчурного інвестування є досить цікавим для України, адже особливістю венчурного інвестування є  те, що воно передбачає надання підприємствам, в які було здійснено інвестиції, додаткових послуг, які в загальному підсумку підвищують вартість компанії.

Одним з пояснень того, що український фондовий ринок працює неефективно є переважання на ньому державних цінних паперів. ОВДП та векселі Державного Казначейства разом складають 30% усіх цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Однак операції з цими цінними паперами не сприяють притоку капіталу в реальний сектор і є за своїм характером спекулятивними. Крім того, оскільки держава як емітент виступає в даному випадку потужною силою впливу на процеси, що відбуваються на фондовому ринку, тим самим зменшуючи його незалежність та ліберальний зарактер.

Одною з найбільших проблем залишається прозорість фондового ринку. Адже на сьогоднішній день більшість операцій з купівлі - продажу цінних паперів (більше 90%) відбуваються поза біржами. За таких умов неможливо забезпечити потенційних учасників ринку цінних паперів необхідною інформацією, порушуються умови чесної конкуренції. Фактично, емітенти цінних паперів втрачають можливості підвищення вартості своїх акцій. Адже за умов, коли торгівля буде відбуватися в межах організованого ринку цінних паперів, попит, пред'явлений на ті чи інші цінні папери, може зрости за рахунок більшої кількості учасників, що матиме результатом зростання ціни акцій.

Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.

Актуальним є питання лібералізації ринку страхових послуг, оскільки на сьогодні відповідно до закону України "Про страхування" національний страховий ринок захищається від іноземної конкуренції протекціоністськими нормами. Існування протекціонізму в страхуванні викликано, знову ж таки, слабкістю цього ринку. Іноземні конкуренти мають як більші фінансові можливості, так і сформований за багато років досвід роботи як на вітчизняному страховому ринку, так і на іноземному. Вихід їх на український страховий ринок означатиме знищення національних страховиків.

Фондові біржі розвинутих країн являють собою інформаційних гігантів,  які застосовують у своїй роботі найсучасніші технології , що забезпечують їх ефективність функціонування.  В Україні ж функціонування фондової інфраструктури  відбувається на низькому технологічному рівні.

В Україні ще не сформувалася корпоративна культура, яка б була внутрішнім поштовхом активного виходу підприємств на фондовий ринок. Менеджери підприємств ще не навчилися працювати заради підвищення доходів акціонерів, а не своїх власних.

Аналогічні провали в розумінні сутності фондового ринку існують і серед усього населення, яке довіряє вкладенню коштів в акції інвестиційних компаній ще менше ніж розміщенням своїх заощаджень у банківському секторі.

 

Шляхи розв'язання проблеми

 

На мою думку, ринок фінансових послуг є інфраструктурою, яка вимагає комплексного підходу до вирішення своїх проблем. Необхідно поставити перед собою стратегічне завдання та розробити конкретні заходи по його виконанню.

Особливо це стосується вирішення законодавчих питань. Законодавство з питань функціонування ринку фінансових послуг повинно мати вигляд узгоджених між собою пакетів документів,  які регламентують максимально прості правила поведінки на ринку цінних паперів.

Фондовий ринок на сьогодні ще не має достатніх механізмів саморегулювання, тому необхідною передумовою його розвитку є зміцнювання системи державного регулювання. Для цього необхідно щоб функція контролю за ринком цінних паперів здійснювалася інституцією, незалежною від політичних, урядових, а тим більше – лобістських, тіньових та корумпованих сил.

Стратегічні принципи обов’язково мають утілюватися через конкретні заходи, а саме: прийняття Комплексної програми розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки. Запорукою успіху в цьому разі може стати тісна взаємодія органів державного управління та професійних учасників ринку.

Основним напрямами розвитку фондового ринку є:

1. Удосконалення базового спеціального законодавства.

Необхідне якнайшвидше прийняття цілої низки нормативних документів: Закону України "Про акціонерні товариства", нової редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про виконавче впровадження”, Закону України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”.

2. Забезпечення виконання вимог законодавства усіма учасниками фондового ринку.

Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов’язків. Норми законів не повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями їх виконання на практиці.

3. Створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів.
4. Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку. 
5. Вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках
6. Розвиток інститутів колективного інвестування