Шляхи вдосконалення структури та ефективності використання власного капіталу підприємств

Сигнальна теорія дивідендів або «теорія сигналізації». Дана теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір дивідендів, що виплачуються за нею. Таким чином, ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно – ринкової вартості акцій, що котирується. Це при їх реалізації приносить акціонерам додатковий прибуток. Крім того, виплата високих дивідендів «сигналізує» про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в наступному періоді. Дана теорія нерозривно пов’язана з високою «прозорістю» фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація суттєво впливає на коливання ринкової вартості акцій.

Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів або «теорія клієнтури». Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, що відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів віддає перевагу поточному прибутку, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі його розподілу. Та частина акціонерів, що із такою дивідендною політикою буде не згідна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, у результаті чого склад «клієнтури» стане більш однорідним.

Практичне використання даних теорій дозволило виробити три підходи до формування дивідендної політики – консервативний, помірний (компромісний) і агресивний. Кожному з цих підходів відповідає визначений тип дивідендної політики (таблиця 3.1).

 

Таблиця 3.1

Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства

Визначальний підхід до формування дивідендної політики	Варіанти типів дивідендної політики
Консервативний підхід	Залишкова політика дивідендних виплат. Політика стабільного розміру дивідендних виплат
Помірний (компромісний) підхід	Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди
Агресивний підхід	Політика стабільного рівня дивідендів. Політика постійного зростання розміру дивідендів

 

Консервативний підхід розкриває такі варіанти типів дивідендної політики:

-Залишкова політика дивідендних  виплат припускає, що фонд виплати  дивідендів утвориться після  того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства. Якщо за наявними інвестиційними проектами рівень внутрішньої ставки прибутковості перевищує середньозважену вартість капіталу, то основна частина прибутку повинна бути спрямована на реалізацію таких проектів, бо вона забезпечить високий темп росту капіталу (відкладеного прибутку) власників. Перевагою політики даного типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недолік цієї політики полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат, повної непередбаченості їх розмірів, що формуються, у наступному періоді і навіть відмова від їх виплат у період високих інвестиційних можливостей, що негативно позначається на формуванні рівня ринкової ціни акцій. Така дивідендна політика використовується звичайно лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, пов’язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.

-Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату незмінної їх суми протягом тривалого періоду, при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коректується на індекс інфляції. Перевагою даної політики є її надійність, що створює почуття впевненості в акціонерів у незмінності розміру поточного прибутку незалежно від різноманітних обставин, визначає стабільність котирування акцій на фондовому ринку. Недоліком цієї політики є її слабкий зв’язок із фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв’язку з чим у періоди несприятливої кон’юнктури і низького розміру формованого прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля. Для того, щоб уникнути цих негативних наслідків стабільний розмір дивідендних виплат установлюється звичайно на низькому рівні, тому даний тип дивідендної політики належить до категорії консервативної, що мінімізує ризик зниження фінансової стійкості підприємства через недостатні темпи приросту власного капіталу.

-Помірний підхід розкриває такий тип дивідендної політики, як політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди або політика «екстра-дивіденда». Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів в мінімально передбаченому розмірі й тісних зв’язках з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон’юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідендна політика дає найбільший ефект на підприємствах із нестабільним у динаміці розміром формування прибутку. Основний недолік цієї політики полягає в тому, що при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їх ринкова вартість.

- Агресивний підхід розкриває такі варіанти типів дивідендної політики:    

-Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат щодо суми прибутку або нормативу розподілу прибутку на споживчу і капіталізовану її частини. Перевагою даної політики є простота її формування і тісний зв’язок із розміром формованого прибутку. Основним недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, яка обумовлена нестабільністю суми прибутку, що формується. Ця нестабільність «сигналізує» про високий рівень ризику господарської діяльності даного підприємства. Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика не цікавить інвесторів акціонерів, що уникають ризику. Тільки зрілі компанії зі стабільним прибутком можуть дозволити собі здійснення дивідендної політики даного типу. Якщо розмір прибутку суттєво варіює в динаміці, ця політика генерує високу загрозу банкрутства.

-Політика постійного  зростання розміру дивідендів  передбачає стабільне зростання  рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, в твердо установленому відсотку приросту до їх розміру у попередньому періоді. Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії та формування позитивного її іміджу у потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком цієї політики є відсутність гнучкості в її проведенні та постійне зростання фінансової напруги. Якщо темп росту коефіцієнта дивідендних виплат зростає, тобто якщо фонд дивідендних виплат росте швидше, ніж сума прибутку, то інвестиційна активність підприємства скорочується, а коефіцієнти фінансової стійкості знижуються. Тому здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише реально розквітаючі акціонерні компанії. Якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, вона є вірним шляхом до банкрутства.

Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форм виплати дивідендів. Основними з таких форм є:

-Виплати дивідендів готівкою (чеками). Це найбільш проста і  найпоширеніша форма здійснення  дивідендних виплат.

-Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання  акціонерам дивідендні виплати  знову емітувати в акції. Вона  має інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на ріст капіталу в наступному періоді. Акціонери, що вважають за краще поточний прибуток, можуть продати в цих цілях додаткові акції на ринку.

-Автоматичне реінвестування. Дана форма виплати надає акціонерам  право індивідуального вибору – одержати дивіденди готівкою або реінвестувати їх у додаткові акції. У цьому випадку акціонер вкладає з компанією або обслуговуючою її брокерською конторою відповідну угоду.

Викуп акцій компанією. Він розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій, що вільно обертаються. Це дозволяє автоматично збільшувати розмір прибутку на одну акцію, що залишилася і підвищувати коефіцієнт дивідендних виплат у наступному періоді. Така форма використання дивідендів потребує згоди акціонерів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

ВАТ «Електромашина» – це провідне підприємство України по розробці і виробництву турбо- і гідрогенераторів, крупних електричних машин постійного струму для різних галузей народного господарства, єдиний в Україні постачальник комплектного електрообладнання для залізничного і міського електротранспорту. Крім того, ВАТ «Електротяжмаш» розробляє і поставляє електрообладнання для великовантажних кар'єрних самоскидів, надає послуги з проектування, ремонту і випробувань електрообладнання.

Аналіз показує, що в останні роки підприємство має позитивну динаміку зростання обсягів реалізації продукції. Діяльність підприємства рентабельна, але спостерігається тенденція зниження рентабельності реалізації продукції, яка склала 19,65% у 2012 р. На відміну від 31,8% у 2010р. Підприємство має стійкий фінансовий стан, ліквідний баланс. Але стан основних фондів погіршується – їх знос склав в 2012 році більше 54%.

В обраній політиці фінансування діяльності пiдприємство орiєнтується насамперед на власнi засоби. Коефiцiент покриття зобов’язань власним капiталом складає 2,225. За висновком по результатам аналізу ВАТ «Електромашина» є достатньо платоспроможним i фiнансово стiйким пiдприємством. Кiлькiсть невиконаних контрактiв на кiнець звiтнього перiоду не перевищує необхiдний норматив для рiвномiрного завантаження виробництва.

Фінансове становище підприємства стійке. Збільшується частка власного капіталу підприємства.

Основними напрями розвитку управління власним капіталом є напрямки пов’язані із збільшенням масштабів підприємства, обсягів виробленої продукції та прибутків. Для цього підприємство може не залучати кредитні засоби, а збішувати розмір власного капіталу за рахунок емісії акцій підприємства, гнучкої дивідендної політики. У роботі запропоновані основні алгоритми здійснення дівідентної политики та емісії акцій підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України  прийнята п’ятою сесією Верховної  Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості  Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С. 141.

2. Про внесення змін  до Конституції України: Закон  від 8 грудня 2004 р. №2222-IV // Глос України. – 2004. – 8 грудня №233.

3. Господарський кодекс  України: від 16 січня 2003 р. №436-ІV – «Одіссей» Харків. – 2003. – 248 с.

4. Про акціонерні товариства: Закон від 20.12.2001 р. №2061-ІІІ // Відомості Верховної ради України. – 2001. №51 – 53. – С. 1042–1060.

5. Про господарські товариства: Закон від 20.12.2000 р. – №2908-ІІ // Відомості  Верховної Ради України. – 2000. – №15. – С. 208 – 300.

6. Про деякі заходи з держрегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23.07.1998 р. №817/98 1999 // Офіц. Вісн. України. – 1998. – №30. – С. 1119.

7. Про Положення про  Державну комісію з регулювання  ринків фінансових послуг України: Указ Президента України від 07.04.2003 р. №292/2003 // Офіц. вісн. України. – 2003. – №15. – С. 650.

8. Про порядок державної  реєстрації суб’єктів підприємницької  діяльності: Постанова від 25.05.98 р. №740 // ОВУ. – 2000. – №21.

9. Афанасьєв М.В. Економіка  підприємства. Підручник / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров. – Харків. – 2003. – 328 с.

10. Бланк И.А. Основы фінансового  менеджмента. – К.: Ника-Центр, 2004.

11. Бочаров В.В. Инвестиционный менеджмент. – СПб., 2006.

12. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. – М., 2003.

13. Иванов А.К. Акционерное  общество: упрапвление капиталом  и дивидендная политика. – М.: Инфра-М, 2007.

14. Крутик А.Б., Хайкин М.М. Основы финансовой деятельности предприятия. – СПб., 2004.

15. Мендрул О.Г. Управління  вартістю підприємства. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 232.