Специфічні характеристики форфейтингу

Спадкоємство цінних паперів  здійснюється відповідно до цивільного законодавства України.

Тому цінні папери мають  такі фундаментальні властивості:

Ринковість – це здатність цінних паперів купуватися та продаватися на ринку, бути самостійним платіжним засобом, а також об’єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо).

Дохідність – це властивість цінних паперів бути засобом збереження і нагромадження багатства.

Ризикованість - це властивість цінних паперів завдавати їх власникам грошових витрат через зменшення своєї дохідності з різних причин.

Ліквідність – це властивість цінних паперів швидко перетворюватися на гроші без великих втрат для власника.

Спекулятивність це можливість цінних паперів стати об’єктом спекуляції.

Стандартність – по-перше, це відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам (при цьому цінні папери можуть існувати як у матеріальному вигляді, так і в дематереалізованій формі як записи на рахунках); по-друге, це однаковість правових наслідків для суб’єктів ринку щодо операцій із цінними паперами окремих груп і видів.

Ринок цінних паперів може функцію вати лише за наявності емітентів, зацікавлених у мобілізації вільних  коштів; інвесторів, що мають вільні кошти шукають вигідного їх розміщення; посередників, що забезпечують обмін  зобов’язань (цінних паперів) емітентів  на кошти інвестора. Саме емітенти, інвестори та фінансові посередники  при укладанні угод є основними  суб’єктами операцій на ринку цінних паперів, забезпечуючи переливання  капіталу зі сфери вільних фінансових ресурсів у сферу фондових цінностей.

Емітент цінних паперів (далі - емітент) - держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична  особа. Емітент від свого імені  випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з  умов їх випуску.

Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

Іншими словами емітент  – це юридична особа, яка від власного імені випускає цінний папір і  несе зобов’язання згідно з умовами  його випуску. Емітентами в Україні  можуть бути підприємства (випускають переважно облігації, векселі), товариства (акції, облігації), держава (казначейські зобов’язання, облігації), кредитно-фінансові  установи (депозитні сертифікати, векселі) муніципальні органи (облігації).

Інвестор – це категорія  учасника фондового ринку, що має  вільні кошти і намагається вкласти  їх з метою отримання доходу (відсотків). Покупцями цінних паперів є як індивідуальні, так і інституційні інвестори (юридичні особи). Індивідуальними  інвесторами є фізичні особи  як резиденти, так і нерезиденти.

Основні інституційні інвестори:

1. Інституційні інвестори,  які здійснюють переважно прямі  інвестиції в обмежене коло  підприємств.

- Холдингова компанія. Це  головна компанія будь-якої фінансової  монополії, що володіє контрольним  пакетом акцій дочірніх підприємств  і спеціалізується на управлінні.

- Фінансова група. Це  об’єднання підприємств, пов’язаних  в одне ціле системою взаємної  участі. На відміну від холдингу  фінансова група не має головної  фірми, що спеціалізується на  управлінні.

- Фінансова компанія. Це  корпорація, що фінансує вибране  за певним критерієм коло інших  корпорацій і не здійснює диверсифікацію  вкладень, як властива, наприклад,  інвестиційній компанії, і не  володіє контрольними пакетами  акцій корпорацій, які фінансує.

2. Інвестиційні інвестори,  які здійснюють великі інвестиції, не дотримуючись певного, наперед вибраного комплексу об’єктів інвестування.

- Інвестиційна компанія. Формує капітал за рахунок  акумуляції коштів дрібних інвесторів. Її єдиним видом діяльності  є формування портфелів цінних  паперів. Інвестиційна компанія, що управляє капіталом вкладників  за їх довіреністю, називається  трастом. Якщо компанія має  лише один портфель інвестицій, вона вважається інвестиційним  фондом.

- Страхові та пенсійні  фонди.

3. Інституційні інвестори,  які здійснюють великі (диференційовані)  інвестиції, але не мають стабільного  портфеля цінних паперів.

- інвестиційні дилери (торгівельні  компанії, інвестиційні банки, фондові  доми та ін.). Прагнуть отримати  прибуток шляхом спекулятивної  гри на зміні вартості фондових  інструментів. Фактично останню  групу можна зарахувати і до  фінансових посередників.

- Фінансові посередники  – це компанії, що надають професійні  послуги, опосередковуючи діяльність  між емітентом та інвестором  з метою отримання прибутку. Вони  є професіоналами фондового ринку,  що спеціалізуються на роботі  з цінними паперами, здійснюють  посередницьку діяльність з випуску  й обігу цінних паперів, діючи  на фондовому ринку за дорученням  і за рахунок клієнтів (брокерська  діяльність), за власний рахунок  (дилерська діяльність), за дорученням  емітента у процесі первинного  розміщення цінних паперів, а  також надають інші послуги  (наприклад, управління портфелем  цінних паперів, інвестиційне  консультування, реєстраційні функції).

       Пайові цінні папери – це папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані у його діяльність, але підтверджують участь у статутному фонді й надають власникам право на участь в управлінні справами емітента й отримання частки прибутку у вигляді та частки майна при ліквідації. Зокрема, це акції, інвестиційні сертифікати.

Боргові цінні папери –  це папери, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але не дають права на участь в управлінні справами емітента. Зокрема, це облігації, векселі.

Похідні фінансові інструменти  – опціони, ф’ючерси, варіанти –  це особливі фондові цінності, що фіксують проміжні права партнерів при  укладанні угоди. Вони не дають ані  права власності, ані права на отримання доходу, але засвідчують  право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів (найчастіше акцій).

Відповідно до Закону України  “Про Національну депозитарну систему  і особливості електронного обігу  цінних паперів” в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

• акції;
• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
• облігації місцевих позик;
• облігації підприємств;
• казначейські зобов'язання республіки;
• ощадні сертифікати;
• інвестиційні сертифікати;
• векселі;

Методи страхування валютних ризиків

Ризик - можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки. Вивчення, оцінка і зменшення ризиків в усі часи мали велике значення у господарській діяльності.

З точки зору здорового глузду людині не дано знати все, знання кожної людини і людства в цілому обмежені, а життя має безліч проявів. Тому ризики завжди будуть присутні в людській діяльності (старовинне формулювання — «всі люди грішні»).

Всі хто займаються економічною  діяльністю постійно ризикують, банки беруть на себе фінансові ризики постійно, кожного дня. Оскільки банки вимушені проводити валютні операції, то від їх проведення банк має або втрати або доходи, взалежності від валютної позиції та змін курсу валюти.

Ризик є характерною ознакою діяльності будь-якого виробника, у тому числі банку, що відбиває можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. Ризик виражається можливістю одержання таких небажаних результатів, як втрата прибутку або виникнення збитків. До ризику схильні практично усі види банківських операцій.

Аналізуючи  ризики комерційних банків на сучасному  етапі, потрібно враховувати: -- кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, але і знищенням ряду господарських зв'язків; політичною нестійкістю; -- незавершеність формування банківської системи; -- відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією; -- інфляцію, що переходить у гіперінфляцію та ін.

Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, до яких схильні  учасники міжнародних економічних  відносин. Валютний ризик - це ризик  втрат при купівлі-продажі іноземної валюти за різними курсами. Даний ризик, або ризик курсових втрат, пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних (спільних) підприємств та банківських організацій і диверсифікацією їхньої діяльності, і являє собою можливість грошових втрат у результаті коливань валютних курсів. При цьому зміна курсів валют по відношенню один до одного відбувається в силу численних чинників, наприклад : у зв'язку зі зміною внутрішньої вартості валют, постійним переливом грошових потоків із країни в країну, спекуляцією і т.д. Ключовим чинником, що характеризує будь-яку валюту є ступінь довіри до валюти резидентів і нерезидентів.

Довіра до валюти - складний багатофакторний критерій, що складається із кількох показників, наприклад: показник довіри до політичного режиму, ступеня відкритості країни, лібералізації економіки і режиму обмінного курсу, експортно-імпортного балансу країни, базових макроекономічних показників і віри інвесторів у стабільність розвитку країни в майбутньому. На сьогоднішній день у світовій практиці існує кілька типів режимів валютних курсів в залежності від специфіки кожної конкретної країни. Тип валютної системи можна умовно визначити за деяких характеристиками : 1) Тип країни з закритим ринком має такі характеристики : тенденцію до закритості економіки й економічної інформації, жорсткі обмеження для інвесторів і експортно-імпортних операцій, переважно державну форму економіки, директивну форму визначення режиму валютного курсу. 

Курс валюти такої країни непередбачуваний, інвестори й імпортери  звичайно намагаються уникати угод в такій валюті, реальні розрахунки по товарообігу проводяться у  валюті третіх країн. Ринок подібних валют звичайно дуже вузький (або  взагалі не існує). 2) Країни з пріоритетом фіксованого курсу при значному економічному потенціалі. Звичайно курси валют таких країн жорстко фіксовані стосовно «авторитетної» валюти і є підходящими для здійснення експортно-імпортних операцій і інвестицій. Макроекономічні показники звичайно не впливають або дуже слабо впливають на курс національної валюти таких країн. 3) Існує також дуже широке коло країн із порівняно вільною але не стабільною економікою, курс валют таких країн важко прогнозований і може залежати від випадкових чинників: політичної нестабільності, непередбаченої економічної політики уряду, міжнародної неконкурентноздатності, інфляційне фінансування дефіциту держбюджету, недостатності рівня валютних резервів у тому числі і від макроекономічних показників. Інвестування в подібну валюту звичайно ризикований захід і імпортери схильні використовувати валюту третіх країн у розрахунках по товарообігу з такими країнами. 4) Країни зі стабільною економікою, що дотримуються пріоритету вільного плавання курсу національної валюти. Найважливіша характеристика таких країн: розвита ринкова економіка, економічний добробут, прогнозована політика уряду, жорсткий контроль грошової маси, процентних ставок і інфляції в країні. Інвестиції в дані валюти менш рисковані, експортно-імпортні операції відбуваються з використанням саме цих валют. Курс валют активно реагує на зміну макроекономічних показників економіки у таких країнах.

Валютний ринок завжди характеризується своєю нестійкістю і непередбаченістю. Це пояснюється надзвичайно швидкою реакцією учасників валютного ринку на політичні й економічні зміни у світі, а також значною мірою може бути пов'язане зі спекуляціями. Валютний ризик - це ризик втрат, обумовлений несприятливою зміною курсів іноземних валют у ході здійснення угод по їхній купівлі-продажу. Валютні операції підрозділяють на «касові» і «термінові». Ринок касових операцій потребує оплати на протязі двох робочих днів із дня виконання контракту, тому невиконання зобов'язань менш ймовірне. До таких угод відносять овернайт. До термінових угод належать: форвард, ф’ючерси, опціони. Ризик несплати по термінових валютних операціях залежить від кредитоспроможності інвестора і терміну контракту. Чим більший цей термін, тим вища можливість зміни курсу і несплати. Зміст термінових видів угод такий: 1) Форвард. Форвардною угодою називається така угода, при якій курс встановлюється в даний час, а обмін валютами відбувається в майбутньому. Якщо є реальна можливість виникнення валютного ризику в майбутньому, він покривається форвардной угодою. Банк займає форвардную позицію у випадку, якщо клієнт продає або купує іноземну валюту по форварду, тобто з обміном валют на майбутню зафіксовану дату, а також, якщо сам банк продає або купує іноземну валюту по форварду з метою отримання прибутку.

Проте тут є присутнім  ризик зміни цін, що може призвести  до збитків банку.

Опціонні операції. Опціон - це угода між покупцем і продавцем, що надає покупцю право - але не зобов'язання - купувати валюту в продавця опціону або ж продавати її. Опціон є одним із варіантів повного покриття валютних ризиків. Його можна використовувати як страховку, використовуючи при несприятливих змінах курсу. У порівнянні з форвардом, опціон дає кращий захист від можливих ризиків, тому що покупець опціону лишає за собою право вибору здійснення або нездійснення угоди. 3) Ф’ючерси. Ф’ючерсні контракти укладають на спеціальних біржах і, на відміну від форвардного контракту, ф’ючерс не передбачає реальну купівлю-продаж валюти. Позиція по ф’ючерсу ліквідується за допомогою зустрічних контрактів. Ризик по ф’ючерсам мінімізується за рахунок можливості покрити зобов'язання по першому ф'ючерсному контракту шляхом здійснення зустрічної оберненої угоди. Валютні ризики можна структуризувати у такий спосіб: а) кредитний ризик - ризик, обумовлений небажанням або неможливістю клієнта або контрпартнера розрахуватися за своїми обов'язками; б) конверсійний ризик - ризики валютних збитків безпосередньо по конкретних операціях. Управління валютним ризиком. Валютні ризики управляються в банках різноманітними методами.