Становлення та розвиток фінансової науки

Держава повинна впливати на інвестиційне і особисте споживання громадян. Держава має перешкодити падінню попиту на товари і скороченню виробництва: для цього збільшуються державні витрати, стимулюються приватні інвестиції.

Його формула така:

Заощадження + податки = інвестиції + державні витрати.

До 70-х років XX ст. ідеї Кейнса лежали в основі фінансової політики більшості розвинених країн.

У 50—60-х pp. послідовник  Д. Кейнса — Ф. Перру вніс в теорію динамічний елемент і створив теорію економічного зростання.

Економісти зразу декількох  країн завершили розробку фіскальної антициклічної теорії з метою збалансованого розвитку. Неокейнсіанці відстоювали необхідність великих державних витрат, незважаючи на зростання державного боргу. Ця теорія виявилася хибною — катастрофічне зростали дефіцити бюджету.

Стокгольмська школа (Г. Мюрдаль, Е. Ліндаль) запропонувала теорію «циклічного балансування бюджету» — пристосування прибутків і витрат держави до економічного циклу. Так, в ряді капіталістичних країн були створені фонди циклічного регулювання.

Паралельно з теоріями неокейнсіанців після війни у 50-і  роки пожвавились неокласичні теорії — ідеї вільного підприємництва при обмеженні державного регулювання, їх принципи: скорочення державних витрат; збільшення в їх структурі витрат у виробництво і науку; зниження рівня податків і досягнення бездефіцитного бюджету.

В основу податкових реформ у більшості країн Заходу у 80-х роках була покладена податкова концепція американського економіста А. Лаффера, який дійшов висновку про те, що високі ставки податку стримують темпи економічного зростання (який носить назву кривої Лаффера).

У 70-х роках оформився  посткейнсіанський напрям (Н. Калдор, Г. Шекл — Великобританія, США — X. Мінський, Р. Клауфер). Вони критикували основи і неокласичної школи, і неокейнсіанської. Фінансова політика має бути основним елементом регулювання і має спрямовуватися на обмеження діяльності монополій, скорочення військових витрат.

У політиці оподаткування дотримуються ідеї заміни прибуткового податку податком на споживання, розглядаючи останній як оподаткування частини прибутку, що йде на особисті витрати, щоб стимулювати заощадження і послабити інфляцію.

Ідеї кейнсіанства досить близькі до напряму «соціального ринкового господарства». Засновником цієї теорії є німецький політолог Вільгельм Ойкен. Згідно з його теорією соціальне ринкове господарство не є ні капіталізмом, ні соціалізмом, а є третім шляхом розвитку суспільства.

Характерні риси соціального ринкового господарства:

• свобода ціноутворення та стабільність грошового обігу;
• конкуренція без монополій;
• недоторканість приватної власності;
• економічна самостійність і відповідальність підприємств;
• обмежений економічний вплив держави на економіку, який забезпечує три свободи:
• свободу ринку;
• свободу конкуренції;

свободу від монополій.

У сучасній світовій фінансовій науці, незважаючи на розбіжності у  поглядах представників різних шкіл, спостерігається процес конвергенції, тобто взаємопроникнення ідей.

Це, насамперед стосується фінансово-кредитно-грошового механізму, що є присутнім у всіх без винятку теоріях.

5. Радянська фінансова школа

Фінансова наука в  радянський період базувалася на працях дореволюційних економістів: І. Янжула, І. Озерова, Л. Ходського та їх послідовників, які були прибічниками того, що фінанси мають слугувати «задоволенню колективних потреб».

З 1931 по 1956 р. російським класиком фінансової науки в соціалістичних умовах став В. Д'яченко, який підготував перші офіційні фінансові підручники в СРСР.

В 50—70-х роках зав'язалася  між вченими серйозна дискусія щодо місця фінансів у суспільстві. Перша група вважала, що фінанси — лише система відносин розподілу грошових коштів, що носить безеквівалентний характер (В. Д'яченко, Г. Точильніков, М. Шерменєв).

Друга група економістів дотримувалась тієї точки зору, що фінансові відносини охоплюють всі стадії відтворення виробництва.

Ця концепція відповідає нашому сучасному розумінню фінансів.

Залежно від того, як автори розуміли місце фінансів у суспільстві, вони і трактували особливості фінансових відносин, функції фінансів, склад фінансової системи.

В 60—80-х роках з'явились  роботи росіян О. Бірмана, П. Бунича, В. Сенчагова, присвячені розвитку фінансів підприємств в умовах господарського розрахунку в рамках соціалістичних відносин. Пізніше на їх основі були розроблені ідеї функціонування фінансових механізмів в умовах переходу суспільства до ринку.

Підводячи підсумки викладеного, зазначимо, що:

• фінансова наука, як і більшість інших, народилася із практики;
• фінансова наука є складовою загальноекономічної теорії; ставши самостійною, вона активно розвивається сама і збагачує економічну теорію;
• розвиток нових фінансових концепцій породжується макро- і мікроекономічною ситуацією в країнах або соціальним замовленням панівного класу;
• фінансові теорії і рекомендації, що витікають з них і мають практичну цінність, приймаються як економічна стратегія держави по зміцненню (стабілізації) економіки в цілому і фінансової політики зокрема;

прогресивні фінансові  ідеї сприяють зростанню економіки, покликані забезпечувати зростаючі потреби людини.