Сутність та класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства

1) як індикатор ліквідності  та платоспроможності підприємства;

2) як показник результативності  фінансово-господарської діяльності (індикатор теперішньої та майбутньої  дохідності підприємства);

3) як індикатор спроможності  до фінансування за рахунок  внутрішніх джерел.

До основних показників Cash-flow, які розраховують на практиці, належать такі:

1. Показник тривалості  погашення заборгованості. Визначається  шляхом ділення позичкового капіталу  нетто (зменшеного на суму грошових  коштів, їх еквівалентів, поточних  фінансових інвестицій та чистої  реалізаційної вартості поточної дебіторської заборгованості) на Cash-flow (операційний). Під позичковим капіталом розуміють усі зобов’язання підприємства: короткострокові, довгострокові, забезпечення наступних витрат і платежів тощо. Слугує індикатором спроможності підприємства за рахунок власних ресурсів виконувати свої зобов’язання. Показує, скільки років (чи періодів) підприємству потрібно (за даного рівня операційного Cash-flow), щоб розрахуватися зі своїми боргами за рахунок результатів операційної діяльності. Якщо тривалість погашення заборгованості становить 1—3 роки, то це нормальна ситуація з погляду перспектив виконання підприємством своїх зобов’язань; 4—5 років — задовільна; понад 5 років — незадовільна. Для підприємств торгівлі розрахунок цього показника має свої особливості: ефективна заборгованість у такому разі може зменшуватися на величину запасів товарів на складі (якщо вони є ліквідними).

2. Показник обернено  пропорційний до тривалості погашення  заборгованості. Відношення Cash-flow до  заборгованості (нетто). Показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок грошових надходжень від операційної діяльності.

3. Показник самофінансування  інвестицій, %. Визначається шляхом  ділення операційного Cash-flow на величину  чистих інвестицій (сума приросту нематеріальних активів, основних засобів і довгострокових фінансових інвестицій). Показує частку інвестицій, профінансовану за рахунок внутрішніх джерел. Чим вищий цей показник, тим менше підприємство вдавалося до залучення зовнішніх фінансових ресурсів при фінансуванні інвестицій.

4. Чиста Cash-flow-маржа, %: показник відношення Cash-flow (операційного) до обороту від реалізації  продукції. Характеризує величину Cash-flow, яка припадає на одиницю  обороту від реалізації. Показує,  скільки процентів виручки від реалізації залишається на підприємстві після здійснення всіх платежів у рамках операційної діяльності.

5. Показник відношення Cash-flow до власного капіталу. Показує  чистий грошовий потік на одиницю  власного капіталу.

Недоліком показників, розрахованих на базі Cash-flow, є те, що їх можна лише частково використовувати при порівнянні ефективності діяльності різних підприємств. Це зумовлено дією чинника амортизації. У тих підприємств, які інтенсивно нараховують знос і запускають в дію нове, дороге обладнання, за інших рівних обставин, рівень Cash-flow буде вищим, ніж у тих підприємств, які використовують менше обладнання чи беруть його в оренду (лізинг), однак працюють з однаковою ефективністю. Саме тому під час обґрунтування відповідних рішень фінансові аналітики повинні звертати увагу також на структуру Cash-flow

3.Напрямки  вдосконалення внутрішнього фінансування  підприємств

 

 

Досить вагомий внесок в подальший розвиток фінансової системи, уточнення шляхів її стабілізації внесли «Невідкладні заходи щодо прискорення реформ і виведення економіки України з кризи»

Згідно з «Невідкладними заходами щодо прискорення реформ і  виведення економіки України  з кризи», затвердженими Президентом  України після розгляду Вищою  економічною Радою Президента України, Радою регіонів при Президентові України та Кабінетом Міністрів України 18 серпня 1997 р. (№ 298/97-РП), передбачається предусім іти шляхом, з одного боку, поглиблення грошової та макроекономічної стабілізації, з іншого — суттєвого зниження податкового тиску на товаровиробника, його ефективного захисту, прискорення амортизаційного процесу.

Здійснення всього комплексу  передбачених політикою економічного зростання заходів має водночас на меті створення необхідних передумов  для фінансової стабілізації. Вперше за останні роки ставиться питання про фінансову стабілізацію економіки на якісно новій основі — пріоритетності стабілізації фінансів низової ланки: підприємств та інших організацій, суб'єктів підприємницької діяльності.

Особливо гострою залишається  ситуація з реальним збалансуванням Державного бюджету України. Інші дефіцити бюджету встановлено на максимально можливій позиці, її потрібно знижувати.

Для цього потрібні радикальні заходи щодо розширення бази оподаткування  шляхом виведення значної частки економіки з «тіні». Водночас слід шукати шляхи більш економного та раціонального використання бюджетних асигнувань. Головне полягає в тому, щоб звести витрати до такого рівня, який здатна витримати держава.

Не має і не може бути альтернативи дальшому зниженню інфляції. Якщо Україна хоче досягти реального економічного зростання і стабілізувати життєвий рівень, маємо ставити перед собою завдання за будь-яких умов забезпечити дальше зниження темпів інфляції.

У зв'язку з цим чи не найскладнішим завданням даного періоду розвитку держави є органічне поєднання фінансової та грошової стабілізації. Йдеться про утвердження фінансової стабілізації в широкому розумінні, що передбачає, насамперед, зміцнення підприємств та організацій, домашніх господарств з одночасним зниженням інфляції, зменшенням дефіциту бюджету, подоланням платіжної кризи, дефіциту платіжного балансу, поліпшенням розрахунків за внутрішніми та зовнішніми боргами.

Ключове питання —  органічне поєднання політики економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою.

Ситуація в соціальній сфері не дозволяє відкладати її реформування на пізніші строки. Слід враховувати  й те, що низький платоспроможний  попит населення став нині основним стимулюючим фактором виходу економіки  з кризи. З огляду на це політика економічного зростання та фінансової стабілізації не може здійснюватись за рахунок скорочення соціальних видатків і дальшого спаду реальних доходів населення.

     З метою  організації роботи з виконання  цільових програм та інших

державних потреб встановлюються державні замовники. Їх роль

трохи специфічна, а виражається  це в наступному. Справа в тому, що

державні замовники  не виступають в ролі самостійних  господарюючих

суб'єктів, вони лише виконують  функцію по забезпеченню реалізації програм,інших державних потреб, діючи від імені та в інтересах держави в

межах наданої їм компетенції. Виходячи їх цього можна зробити

висновок про те, що державні замовники є головними

розпорядниками бюджетних  коштів.

Основними напрямками удосконалення  джерел фінансування на підприємстві може бути :

- зниження величини активів, а саме зменшення дебіторської заборгованості та своєчасне погашення кредиторської заборгованості;

- фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів;

- дотримання розрахункової і кредитної дисципліни;

- досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів;

-фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. До тих пір, поки розмір  додаткового  доходу, який  забезпечується  залученням  позикових ресурсів,  перекриває видатки  на  обслуговування  кредиту,  фінансовий  стан  суб'єкта  господарювання залишається стабільним.

В результаті розглянутих  варіантів фінансування підприємства можна зазначити, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу, який би забезпечував стабільну фінансову діяльність підприємства. Удосконалити фінансування можна за рахунок внутрішніх методів, шляхом скорочення витрат, раціоналізації використання коштів, та зовнішніх – шляхом залучення позикового та залученого капіталу. Ефективність фінансової діяльності підприємства повинна ґрунтуватися на раціональному, економічному використанню фінансових ресурсів.

Таким чином, у підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, неможливо дати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати шляхом збільшення власного капіталу, в інших - на основі залучення додаткових позик. Для одних підприємств вигідніше використовувати  внутрішні джерела фінансування, для інших – зовнішні.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

 

В умовах нестабільної ситуації в економіці державі, підвищеної конкуренції серед підприємств тощо, підприємства змушені шукати найбільш вигідні або нові джерела фінансування на ринку капіталів для здійснення своєї діяльності

Невід’ємною частиною організації  фінансової діяльності підприємства є  мобілізація капіталу для фінансування його операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Під фінансуванням підприємства розуміють сукупність форм і методів, принципів та умов фінансового забезпечення простого і розширеного відтворення.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті чи на збільшення статутного капіталу у сумі, що перевищує мінімально встановлений (законодавством чи статутом підприємства) його обсяг.

Ефективність фінансової діяльності підприємства повинна ґрунтуватися на раціональному, економічному використанню фінансових ресурсів.

Таким чином, у підприємств  можуть бути різні альтернативи залучення  капіталу. Звичайно, неможливо дати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати шляхом збільшення власного капіталу, в інших - на основі залучення додаткових позик.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конституція України  від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

2. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні» від 12.07.2001.

3. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 1997.

4. . Бланк І.А. Фінансовий менеджмент. – К.: Ніка – Центр, 2008.

5. Крутик О.Б. Основы  финансовой деятельности предприятий. – СПб., 1996.

6. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 1999.

7. Фінанси підприємств:  Підручник / Кер. авт. пол. і  наук. ред. проф. А.М.Поддерьогін.  – К.: КНЕУ, 1999.

8. Финансовый менеджмент / Под ред. Г.Б. Поляка. – М.: Финансы, 1997.

9. Холт Роберт. Основы  финансового менеджмента. – М.: Дело, 1993.

10. Філіна Г.І. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Навчальний посібник. К.: Центр учбової літератури, 2009. – 320с.

11. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.– 416с.

12. Дробозина . Общая  теория финансов. – М., 1998.

13. Опарін В.М. Фінансові  ресурси: проблеми визначення  та розміщення. //Вісник НБУ.-2000-№5.

14. Опарін В.М. Фінанси.(загальна  теорія) -К.: КНЕУ, 2000.

15. Родионова Н. Финансы.  – М.: Финансы, 1995.